Коротко
- Конституційний Суд визнав, що межа оплати праці в меріях і повітових радах не може поглинати надбавку 15% для осіб з інвалідністю. Рішенням № 836 від 9 липня 2026 року Суд задовольняє заперечення і встановлює, що частина 4 статті 11 Рамкового закону № 153/2017 є неконституційною в тій частині, в якій словосполучення «рівень доходу від оплати праці» охоплює також надбавку, передбачену статтею 22 того самого закону. Текст залишається таким, як був написаний, але з 30 вересня 2026 року його вже не можна читати так, щоб надбавка зникала. Це рішення про задоволення заперечення, а не про його відхилення: у праві щось змінюється, для чітко визначеної категорії людей.
- Кого це стосується. Державних службовців і персонал за трудовим договором із професійної групи «Адміністрація», тобто працівників повітових рад, мерій і місцевих рад разом із підпорядкованими їм публічними установами та службами місцевого й повітового значення, які мають довідку про встановлення тяжкого або значного ступеня інвалідності. Тип інвалідності не має значення: Постанова Уряду № 751/2018 охоплює всі типи, перелічені в частині 2 статті 86 Закону № 448/2006, від фізичної, зорової та слухової інвалідності й сліпоглухоти до соматичної, інтелектуальної, психічної, пов’язаної з ВІЛ/СНІДом, поєднаної та пов’язаної з рідкісними захворюваннями. Автор заперечення, Паул Клаудіу Беяшу, обіймає публічну посаду інспектора вищого професійного ступеня, має постійну інвалідність значного ступеня і домагається надбавки в суді через профспілку державного управління повіту Олт «Consilium» зі Слатини.
- Цифри та строки, які мають значення. Надбавка становить 15% базового окладу, а межею є щомісячна винагорода заступника мера, заступника голови повітової ради або заступника мера муніципія Бухарест, залежно від рівня організації. Арифметика показує поріг, з якого почалися втрати: надбавка вміщалася повністю лише тоді, коли базовий оклад не перевищував 86,96% межі, тобто межі, поділеної на 1,15. За базового окладу в 90% межі можна було виплатити вже тільки 74% надбавки, за 95% тільки 35%, а за базового окладу, що дорівнював межі, не можна було виплатити нічого. Розкритикований текст успішно пройшов шість попередніх перевірок на конституційність. Рішення ухвалено більшістю голосів, у присутності семи з дев’яти суддів, і опубліковано через 83 дні. Строк у 45 днів, протягом якого Парламент або Уряд мають привести текст у відповідність до рішення, спливає 14 листопада 2026 року.
Опубліковано: Офіційний вісник Румунії (Monitorul Oficial), частина I, № 830 від 30 вересня 2026 року, сторінки 4-7
Ухвалено: 9 липня 2026 року, більшістю голосів
Остаточне та загальнообов’язкове: 30 вересня 2026 року, дата опублікування
Працівник мерії зі значним ступенем інвалідності має за законом право на надбавку в розмірі 15% базового окладу. Якщо цей оклад наближався до винагороди заступника мера, надбавка випаровувалася, бо закон обмежував не базовий оклад, а все, що доходило до кишені. Конституційний Суд тепер сказав, що цей механізм дискримінує, і з 30 вересня 2026 року його вже не можна застосовувати. Рішення № 836 від 9 липня 2026 року задовольняє заперечення, висунуте інспектором державного управління повіту Олт, і встановлює, що частина 4 статті 11 Рамкового закону № 153/2017 про оплату праці персоналу, що фінансується з державних коштів, є неконституційною в тій частині, в якій словосполучення «рівень доходу від оплати праці» охоплює також надбавку для осіб з інвалідністю.
Відмінність від більшості рішень Суду, які доходять до Офіційного вісника Румунії, варто назвати першою. Це не відхилення, тобто не підтвердження тексту і не відмова його розглядати. Це рішення про задоволення заперечення, а таке рішення змінює право: категорія людей, яка не отримувала певну суму грошей, починає її отримувати, причому жодної зміни закону для цього не потрібно.
Зламаний механізм стає видимим із трьох текстів, які треба читати разом. Перший, частина 1 статті 11 Рамкового закону № 153/2017, передбачає, що базові оклади персоналу місцевого самоврядування встановлюються рішенням місцевої ради, повітової ради або Загальної ради муніципія Бухарест, після консультацій із представницькою профспілкою. Другий текст, частина 4 тієї самої статті, встановлює межу: рівень доходу від оплати праці не може перевищувати щомісячної винагороди за посаду заступника мера, заступника голови повітової ради або заступника мера муніципія Бухарест, відповідно до рівня організації, тобто для комуни, міста, муніципія, секторів столиці та Загальної мерії столиці. Третій, стаття 22, надає надбавку в розмірі 15% базового окладу особам із тяжким або значним ступенем інвалідності.
Пастка сидить у слові «дохід». Згідно з літерою m) статті 7 того самого закону, дохід від оплати праці персоналу публічного сектору включає, крім базового окладу, доплати за вислугу років, винагороди, компенсації, надбавки, підвищення, додаткові виплати, премії та нагороди. Отже, надбавка за інвалідність входить до суми, яку порівнюють із межею. А база порівняння, щомісячна винагорода заступника мера, за визначенням є чистою цифрою: літера d) статті 7 передбачає, що щомісячна винагорода є єдиною формою оплати праці осіб, які обіймають посади публічної гідності, і що вони не отримують ні постійних надбавок, ні тимчасових надбавок, ні надбавки за науковий ступінь доктора. Отже, закон поставив загальну суму, яка надбавки включає, проти суми, яка їх виключає, і зажадав, щоб перша не перевищувала другу.
Арифметичний наслідок легко обчислити, і він пояснює, чому не кожен працівник з інвалідністю постраждав однаково. Надбавка 15% уміщається під межею доти, доки базовий оклад, помножений на 1,15, залишається нижчим за межу, тобто доки базовий оклад не перевищує 86,96% межі. Понад цей поріг надбавку зрізають поетапно: за базового окладу, що дорівнює 90% межі, залишається місце для 74% надбавки, за 95% для 35%, а за базового окладу, який досяг рівня межі, надбавку вже не можна виплатити взагалі. Інакше кажучи, двоє працівників з однаковою довідкою про інвалідність отримували різні суми, а розділяла їх відстань між їхнім базовим окладом і винагородою заступника мера. Ступінь інвалідності й характер роботи не мали в тому розрахунку жодної ваги.
Заперечення дійшло до Суду через ухвалу від 14 травня 2024 року, винесену Трибуналом повіту Олт, другою палатою з цивільних, адміністративних та податкових спорів, у справі № 1.543/104/2023*. Зірочка в номері справи показує, що провадження було перереєстроване, тож це не перший його прохід через суд. У Конституційному Суді справа отримала номер 1.745D/2024. Предмет основного провадження простий: встановлення, обчислення та виплата надбавки 15%, якої автор не отримував за спірний період на тій підставі, що рівень його оплати праці перевищував рівень винагороди заступника мера.
Суд, який надіслав справу, не залишився нейтральним. Трибунал повіту Олт вважав заперечення обґрунтованим і написав чому: норма не є чіткою щодо становища державного службовця, якому встановлено інвалідність, а перелік у літері m) статті 7 не дає змоги поза сумнівом припустити, що винагорода заступника мера, взята як межа, сама включала б надбавку 15%. Інакше кажучи, порівнюють дві речі, які не є однорідними.
Голови двох палат Парламенту, Уряд і Народний адвокат не надіслали позиції, хоча частина 1 статті 30 Закону № 47/1992 про організацію та діяльність Конституційного Суду передбачає, що ухвала про звернення надсилається саме для цього. Представник прокуратури взяв участь у дебатах, а автор заперечення подав письмові пояснення.
Суду потрібен був час. Дебати відбулися на публічному засіданні 16 червня 2026 року, і один із суддів попросив перервати нараду, щоб докладніше вивчити питання, на підставі статті 57 і частини 3 статті 58 Закону № 47/1992. Проголошення рішення двічі відкладали, на 8, а потім на 9 липня 2026 року. Між дебатами і проголошенням минуло 23 дні, тож відкладення залишилося в межах 30 днів, які стаття 57 встановлює як правило.
Мотивування рішення починається з розрізнення, яке Суд застосовує послідовно: частина 1 статті 16 Конституції забороняє і привілеї, і дискримінацію, а ці дві речі вимагають різних засобів виправлення. Там, де встановлено привілей, засобом є його скасування, а не поширення на всіх. Там, де встановлено дискримінацію, засобом є саме надання пільги тим, кого було виключено. Суд визнав, що тут ідеться про дискримінацію, тож пішов другим шляхом. Пункт 30 викладає засіб відкрито: надання надбавки, передбаченої статтею 22, незалежно від рівня щомісячної винагороди заступника мера або заступника голови повітової ради.
Матеріальною основою є стаття 50 Конституції, за якою особи з інвалідністю користуються особливим захистом, а держава має забезпечувати національну політику рівних можливостей. Тут Суд згадує власне Рішення № 1.415 від 4 листопада 2009 року, опубліковане в Офіційному віснику Румунії, частина I, № 796 від 23 листопада 2009 року, у якому він визнав, що надбавка 15% за інвалідність додається до надбавок, які отримує весь персонал, що фінансується з державних коштів, саме для того, щоб стаття 50 Конституції не була позбавлена змісту. Логіка тепер та сама, перенесена з межі у відсотках на межу, виражену у винагороді місцевої посадової особи.
Наслідки, які це має
Перший наслідок, і найважливіший для читача: з 30 вересня 2026 року надбавка 15% за інвалідність виплачується понад межу з частини 4 статті 11, а не в її межах. Розпорядник бюджетних коштів уже не може відмовити у виплаті, посилаючись на те, що після додавання надбавки дохід від оплати праці перевищує винагороду заступника мера. Формулювання закону залишається незмінним, доки не втрутиться Парламент або Уряд, але читання, яке вело до відмови, виведено з гри.
Другий наслідок, це строк. Частина 1 статті 147 Конституції і частина 3 статті 31 Закону № 47/1992 передбачають, що положення, визнані неконституційними, припиняють створювати правові наслідки через 45 днів після опублікування рішення, якщо протягом цього інтервалу компетентний орган не приведе текст у відповідність до основного закону. Якщо рахувати від 30 вересня 2026 року, строк спливає 14 листопада 2026 року. На практиці до того часу має з’явитися зміна до частини 4 статті 11, яка чорним по білому скаже, що надбавка за інвалідність не входить до межі.
Третій наслідок, це обмеження, від якого залежить, чи побачить хтось гроші. За частиною 4 статті 147 Конституції рішення Суду діють лише на майбутнє, з дати опублікування. Той, у кого провадження триває, як у автора заперечення, отримує пряму вигоду: суддя застосовує рішення в його справі. Той, у кого провадження немає, може домагатися надбавки з цього моменту, але не може опиратися на рішення, щоб відкрити заново періоди, вже закриті остаточним судовим рішенням. Для тих, хто має остаточне судове рішення, винесене саме в тому провадженні, у якому вони висунули заперечення, задоволене зараз, Цивільний процесуальний кодекс відкриває вузьку дорогу: перегляд, передбачений пунктом 11 частини 1 статті 509, зі строком 3 місяці від опублікування рішення, за частиною 3 статті 511. Якщо рахувати від 30 вересня 2026 року, ця дорога закривається 30 грудня 2026 року.
Четвертий наслідок, це те, чого рішення не торкається. Частина 4 статті 11 містить дві межі, а не одну: межу винагороди заступника мера й умову «залишатися в межах видатків на персонал, затверджених у бюджетах доходів і видатків». Суд зняв тільку першу. Друга залишається написаною, і мерія все ще може посилатися на відсутність бюджетних асигнувань. Різниця в тому, що відмову, обґрунтовану бюджетом, можна перевірити і можна виправити через коригування бюджету, тоді як межа була абсолютним бар’єром, який ніхто не міг перейти.
П’ятий наслідок стосується масштабу. Межа з частини 4 статті 11 застосовується лише до одного шматка публічного сектору, того, що в місцевому самоврядуванні, де оклади встановлюються рішенням ради. Працівників з інвалідністю в міністерствах, центральних агентствах, лікарнях або школах ця межа ніколи не торкалася, тож для них нічого не змінюється. Рішення не говорить, скількох людей це стосується, і не містить оцінки витрат.
Що змінилося порівняно з попередньою ситуацією
У букві закону, поки що нічого. Межа з частини 4 статті 11 сформульована точно так, як раніше, і стаття 22 так само. Змінилося те, що з ними можна робити: словосполучення «рівень доходу від оплати праці» вже не можна читати як таке, що охоплює надбавку за інвалідність.
Найкраще міру зміни показує історія перевірок цього тексту, який Суд розглядав шість разів раніше, під іншими кутами, і щоразу він витримував: Рішення № 337 від 11 червня 2020 року, Рішення № 370 від 16 червня 2020 року, Рішення № 12 від 14 січня 2021 року, Рішення № 53 від 15 лютого 2022 року, Рішення № 113 від 16 березня 2023 року і Рішення № 406 від 18 вересня 2025 року. Жодне з них не дивилося на зіткнення між межею і надбавкою за інвалідність. Текст упав лише тоді, коли його нарешті атакували в тому місці, де він справді ламався.
Друга зміна, старіша, пояснює, чому проблема стала видимою тільки тепер. Спочатку частина 1 статті 22 надавала надбавку 15% лише незрячим особам із тяжким або значним ступенем інвалідності. Постанова Уряду № 751/2018, опублікована в Офіційному віснику Румунії, частина I, № 821 від 25 вересня 2018 року, поширила надбавку на всіх осіб, яким установлено тяжкий або значний ступінь інвалідності, будь-якого типу, передбаченого в частині 2 статті 86 Закону № 448/2006. Вищий касаційний суд Рішенням № 104 від 9 грудня 2024 року Колегії з вирішення правових питань, опублікованим в Офіційному віснику Румунії, частина I, № 109 від 6 лютого 2025 року, зазначив у пунктах 197-199, що ту постанову було ухвалено саме для того, щоб усунути розрізнення за типом інвалідності. Вісім років тому межа вдаряла по кількох людях, після 2018 року по значно більшій кількості.
Третя зміна стосується внутрішньої логіки закону, і саме вона робить рішення передбачуваним у ретроспективі. Рамковий закон № 153/2017 має дві межі, а не одну. Перша, у статті 25, обмежує 30% загальну суму надбавок, компенсацій, додаткових виплат, премій, нагород та інших прав. Друга, у частині 4 статті 11, обмежує дохід від оплати праці винагородою заступника мера. У частині 3 статті 22 законодавець прописав прямий виняток для надбавки за інвалідність із першої межі, але про другу не написав нічого. Та сама сума, яку закон захищав в одній статті, поглиналася іншою статтею того самого закону.
Переваги та недоліки
Що це дає позитивного
- Результатом є виплата, а не обіцянка. Оскільки йдеться про дискримінацію через виключення з права, конституційним засобом є надання цього права, як прямо сказано в пункті 30. Для виплати надбавки новий закон не потрібен.
- Довільний критерій зникає. Досі двоє працівників з однаковою довідкою про інвалідність отримували різні суми залежно від того, наскільки близько їхній базовий оклад підійшов до винагороди заступника мера. Різниця не спиралася ні на що, пов’язане ні з інвалідністю, ні з роботою.
- Мотивування можна використати далі. Розрізнення між привілеєм і дискримінацією, як воно повторно викладене в пункті 20, дає шаблон аргументації для будь-якої іншої ситуації, в якій загальна межа тихо накриває спеціальне захисне право.
- Суд не переписав закон. Він обрав найменш нав’язливу форму, тобто зняв одне єдине читання, залишивши межу чинною для всіх інших доходів від оплати праці. Місцевим радам не потрібно нічого більше перераховувати.
- Для справ, що тривають, наслідок настає негайно. Тим, хто вже судиться за надбавку, більше не потрібно переконувати суддю, що текст нечіткий: рішення є загальнообов’язковим від опублікування.
Що залишається проблемою
- Гроші за минуле здебільшого залишаються втраченими. Частина 4 статті 147 Конституції надає рішенню наслідки лише на майбутнє. Хто досі не судився, не може скористатися ним, щоб повернути надбавку, не виплачену в попередні роки.
- Бюджетна умова залишається в тексті. Межа впала, а «залишатися в межах затверджених видатків на персонал» ні. Мерія без потрібних асигнувань може відкладати виплату до коригування бюджету.
- Текст закону так і залишається неправильним. Доки його не змінять, кожен працівник має знати про існування рішення Суду, щоб зрозуміти, чому надбавка йому належить. Сам закон, прочитаний окремо, і далі говорить інше.
- Рішення ухвалено не одноголосно. Воно ухвалене більшістю голосів, тож існує окрема думка, яка не публікується разом із рішенням. Читач не може дізнатися, що саме оспорювали всередині Суду.
- Затримка коштувала більше, ніж сам текст. Від ухвали про звернення від 14 травня 2024 року до опублікування минуло 869 днів. Увесь цей час надбавка залишалася невиплаченою, а строк давності в 3 роки для прав на оплату праці продовжував спливати.
- Ніхто не знає, скількох людей це стосується. Ні рішення, ні акти, на які воно посилається, не містять цифри щодо кількості працівників місцевого самоврядування з установленим тяжким або значним ступенем інвалідності, чий дохід досягав межі.
Корисні поради
- Попросіть кадрову службу письмово надати надбавку з 30 вересня 2026 року. Заява адресується розпорядникові бюджетних коштів, тобто мерові або голові повітової ради, і реєструється. Додайте копію довідки про встановлення ступеня інвалідності й посилайтеся на Рішення № 836 від 9 липня 2026 року, вказавши номер Офіційного вісника Румунії, в якому воно з’явилося.
- Перевірте, який ступінь зазначено в довідці. Надбавка надається за тяжкий або значний ступінь інвалідності. Для середнього або легкого ступеня правової підстави немає, яким би не був тип інвалідності, і заява на підставі довідки про середній ступінь відхиляється з причин, не пов’язаних із рішенням Суду.
- Попросіть розрахункові листки за весь період, який вас цікавить. Без них неможливо показати, що надбавки не було, і неможливо обчислити різницю. Розрахунковий листок має показувати базовий оклад, доплати за вислугу років і кожну виплачену надбавку окремо, а не лише загальну суму.
- Якщо у вас уже триває провадження, подайте рішення до справи. Не чекайте, що суд візьме його до уваги з власної ініціативи. Достатньо копії Офіційного вісника Румунії, частина I, № 830 від 30 вересня 2026 року, плюс короткої заяви, яка показує, що рішення застосовне у справі.
- Не дайте старшим рокам потрапити під давність. Різниці у правах на оплату праці вимагають у межах загального строку давності в 3 роки, який спливає окремо для кожного невиплаченого місяця. Поки ви чекаєте на зміну закону, найстаріша частина вимоги гаситься місяць за місяцем.
- Зверніть увагу, що саме відмовляє роботодавець. Відмова, обґрунтована межею з частини 4 статті 11, суперечить рішенню Суду і може бути оскаржена прямо. Відмова, обґрунтована відсутністю бюджетних асигнувань, це інша річ: там заява спрямовується на коригування місцевого бюджету, а доказом є рішення ради про затвердження видатків на персонал.
- Для кадрових служб: перерахунок іде від дати опублікування, а не від дати проголошення. Дата, яка має значення, це 30 вересня 2026 року, а не 9 липня 2026 року. Перерахунок, що починався б від дати проголошення, виплатив би більше, ніж дозволяє частина 4 статті 147 Конституції.
- Якщо ви маєте остаточне судове рішення саме в тому провадженні, в якому висунули це заперечення, дорогою є перегляд, і строк короткий. Пункт 11 частини 1 статті 509 Цивільного процесуального кодексу це дозволяє, а частина 3 статті 511 дає 3 місяці від опублікування рішення, тобто до 30 грудня 2026 року. Ця дорога не відкрита для тих, хто сам не висував задоволене заперечення.
Часті запитання
Я отримую надбавку автоматично чи маю про неї просити?
З якого моменту вона виплачується?
Чи можу я повернути надбавку за минулі роки?
Чи змінюється текст закону?
Я працюю в міністерстві і маю значний ступінь інвалідності. Чи стосується це мене?
Якою саме була межа?
Що означає «неконституційна в тій частині, в якій»?
Надбавку обчислюють від базового окладу чи від усього доходу?
Що сталося зі справою чоловіка, який висунув заперечення?
Аналіз редакції
Рішення добре націлене і, найважливіше, негайно корисне. Суд не попросив законодавця щось ремонтувати, не передав проблему далі й не сховався за свободою розсуду Парламенту в питаннях оплати праці, хоч і мав у розпорядженні шість власних рішень, які підтверджували той самий текст. Він точно визначив зламану ланку, словосполучення з чотирьох слів, і зняв її засобом, який діє без посередника: наданням права. Читач, який стежив за роками, коли межу атакували під іншими кутами, може винести звідси практичний урок про те, як будується заперечення: його вага лежить у критиці, яка показує виключення з права, а не в кількості нагромаджених докорів.
Перше спостереження, яке не випливає з читання акта від початку до кінця, арифметичне. У пункті 28 Суд твердить, що встановлення межі «дорівнює утриманню надбавки в осіб з інвалідністю». Твердження надто широке. З тих самих текстів, на які посилається рішення, випливає, що надбавка втрачалася лише понад точним порогом: базовий оклад, помножений на 1,15, має перевищити межу, тож втрати починалися з базового окладу, що дорівнював 86,96% межі, тобто межі, поділеної на 1,15. Нижче цього рівня надбавка виплачувалася повністю. Вище нього вона втрачалася поетапно: на 90% межі залишалося 74% надбавки, на 95% залишалося 35%, на 100% не залишалося нічого. Розрізнення має значення для кожного, хто намагається оцінити коло постраждалих, бо воно звужується до працівників у верхніх 13 відсотках шкали, значно менше, ніж усі особи з інвалідністю в місцевому самоврядуванні. Резолютивна частина, на відміну від мотивування, сформульована правильно й охоплює кожен випадок, тож через це перебільшення в праві нічого не ламається. Проте залишається фраза, яку поспішливий розпорядник бюджетних коштів може прочитати як опис реальності, а не як висновок про механізм.
Друге спостереження виникає, якщо поставити поруч дві статті того самого закону. Рамковий закон № 153/2017 містить дві межі, що стосуються надбавок. Першу, межу 30% зі статті 25, законодавець прямо нейтралізував для надбавки за інвалідність, через частину 3 статті 22. Другу, межу заступника мера з частини 4 статті 11, він залишив незайманою. Отже, ту саму суму одна стаття захищала, а інша руйнувала, за дев’ять статей одна від одної. І важко сказати, що автор тексту не думав про взаємодію межі з іншими правами на оплату праці: єдине уточнення, яке частина 4 статті 11 робить про те, що входить і що не входить до розрахунку, стосується підвищень, передбачених частиною 2 статті 16, тобто підвищень до 50% за керування проєктами, що фінансуються з європейських фондів і з Механізму відновлення та стійкості. Виняток написали для керування проєктами з боку керівного персоналу і не написали жодного для захисної надбавки працівника.
Третє спостереження стосується темпу опублікування, і його можна виміряти. Рішення було проголошене 9 липня 2026 року й опубліковане 30 вересня 2026 року, тобто через 83 дні. Це найкоротший інтервал серед семи рішень Суду щодо частини 4 статті 11: для шести попередніх середнє становило 137 днів, із максимумом 211 днів для Рішення № 337 від 11 червня 2020 року, опублікованого лише 8 січня 2021 року. Різниця приємна, але вона тихо зсуває одну проблему: строк у 45 днів, протягом якого законодавець має відремонтувати текст, іде від опублікування, а не від проголошення. Для цього рішення конституційний годинник запустився через 83 дні після того, як Суд уже знав, що він вирішив, і спливе 14 листопада 2026 року. Жоден із цих днів не повертається.
Четверте спостереження стосується мовчання органів, у яких запитували позицію. Усі чотири рішення Конституційного Суду, опубліковані в Офіційному віснику Румунії 30 вересня 2026 року, запитували, за частиною 1 статті 30 Закону № 47/1992, позиції голів двох палат, Уряду і Народного адвоката. Це 16 запитів. Надійшла одна єдина відповідь, в іншій справі, від Уряду. У цій справі жоден із чотирьох органів не відповів, хоча справа стосувалася норми про оплату праці з бюджетним впливом, тобто саме тієї сфери, в якій Уряд має дані, яких Суд не має. Результат, це рішення, ухвалене без оцінки витрат і без цифри щодо кількості осіб, яких воно стосується.
Останнє спостереження, це спостереження про метод, і воно більше схоже на відкрите питання. Суд однаково опирається на частину 1 статті 16 Конституції та на статтю 20 і частину 1 статті 21 Хартії основних прав Європейського Союзу, які покликано на підставі частини 2 статті 148 Конституції. Пункт 29 ставить їх в один ряд із внутрішньою конституційною нормою. Але за статтею 51 самої Хартії вона застосовується лише тоді, коли держави-члени імплементують право Союзу, а жоден пункт рішення не показує, яку європейську норму імплементували б норми про оплату праці персоналу румунського місцевого самоврядування. Конвенція Організації Об’єднаних Націй про права осіб з інвалідністю, ратифікована Законом № 221/2010, кілька разів цитується в рішенні, але вона не є правом Союзу. Висновок не змінюється, бо частини 1 статті 16 Конституції достатньо самої собою. Змінюється те, наскільки легко мотивування можна повторно використати у справі, в якій європейський параметр справді оспорюється.
Що потрібно змінити
- Частина 4 статті 11 має прямо сказати, що не входить до межі. Таке речення вже існує для підвищень із частини 2 статті 16 і вимагає не більше ніж додавання кількох слів, на кшталт «за винятком надбавки, передбаченої статтею 22». Без нього кожен працівник має знати про рішення Суду, щоб зрозуміти, чому надбавка йому належить, а кожен новий розпорядник бюджетних коштів має нагоду повторити відмову.
- Винятки з меж варто зібрати в одному місці Рамкового закону № 153/2017. Сьогодні вони розсіяні: один у частині 4 статті 11, другий у частині 3 статті 22, третій у статті 25. Окрема стаття з переліком того, що не враховується за будь-якої форми обмеження, запобігла б саме тій помилці, яку Суд тепер ремонтує.
- Межа має порівнювати однорідні величини. Частина 4 статті 11 порівнює дохід від оплати праці, який включає надбавки, визначений у літері m) статті 7, із щомісячною винагородою, яка за літерою d) статті 7 не може містити надбавок. Якщо задум полягає в тому, щоб чиновник не заробляв більше за заступника мера, правильним порівнянням є порівняння базового окладу з винагородою, а не загальної суми з винагородою.
- Рішення про задоволення заперечення варто публікувати в першу чергу. 83 дні тут є покращенням порівняно із середніми 137 днями попередніх рішень щодо того самого тексту, але строк у 45 днів на приведення тексту у відповідність іде від опублікування. Внутрішнє правило про швидке опублікування рішень про задоволення дало б законодавцеві той строк, який Конституція мала намір йому дати.
- Окрему думку варто публікувати разом із рішенням, ухваленим більшістю голосів. Згадка «більшістю голосів» показує, що рішення зібрало щонайменше 5 із 9 голосів, потрібних за статтею 51 Закону № 47/1992, тож проти були щонайбільше 2 із 7 присутніх суддів. Той, хто читає Офіційний вісник Румунії, не може дізнатися, що саме вони заперечували, хоча це заперечення є єдиним місцем, де видно межу мотивування більшості.
Оригінальний текст нормативного акта
Наведений нижче текст відтворено румунською мовою, в офіційній опублікованій формі.
Повний текст у формі, опублікованій в Офіційному віснику Румунії
Офіційний вісник Румунії № 830 від 30 вересня 2026 року, сторінки 4-7 16 сторінок PDF, 113 KB акт починається на сторінці 4
Відкрити офіційний PDFЗавантажити PDF
На малих екранах переглядач не відображається. Скористайтеся кнопками вище, щоб відкрити або завантажити файл.
Ця стаття має інформаційний характер і не є юридичною консультацією. Для конкретних ситуацій зверніться до ліцензованого адвоката або податкового консультанта.