Коротко
- Конституційний Суд підтвердив, що повторюване, рік за роком, зупинення окремих зарплатних прав персоналу, який оплачується з публічних коштів, було конституційним.
- Ідеться про норми з чотирьох послідовних надзвичайних постанов Уряду, які відтермінували застосування окремих прав у 2017, 2018 і 2019-2021 роках.
- Суд відхилив і закид, за яким скасоване право вже не може бути згодом зупинене, пославшись на власну судову практику.
Опубліковано: Офіційний вісник Румунії (Monitorul Oficial) № 700 від 24 серпня 2026 року
Ухвалено: 5 лютого 2026 року
Механізм, яким держава рік за роком відкладала виплату окремих зарплатних прав у публічному секторі, залишається конституційним навіть тоді, коли ці права вже були вилучені із закону. Рішенням № 101 від 5 лютого 2026 року, опублікованим в Офіційному віснику Румунії № 700 від 24 серпня 2026 року, Конституційний Суд відхилив як необґрунтоване заперечення, заявлене кількома особами у справі, що перебуває на розгляді Апеляційного суду Бухареста, VIII Секції адміністративного та податкового судочинства. Це ще одне підтвердження меж, які Конституційний Суд встановлює для оскаржень у сфері оплати праці в публічному секторі, поряд із рішеннями щодо перерахунку пенсій.
Оспорюваних норм чотири, усі з надзвичайних постанов Уряду, ухвалених у різні роки: ст. 10 ч. (1) Надзвичайної постанови Уряду № 99/2016 про деякі заходи щодо оплати праці персоналу, який оплачується з публічних коштів, ст. 1 ч. (3) Надзвичайної постанови Уряду № 9/2017 про деякі бюджетні заходи у 2017 році, ст. 11 ч. (1) Надзвичайної постанови Уряду № 90/2017 про деякі фіскально-бюджетні заходи та ст. 41 ч. (1) Надзвичайної постанови Уряду № 114/2018.
Усі вони виконують ту саму функцію: відтерміновують або зупиняють застосування окремих прав зарплатного характеру для персоналу, який оплачується з публічних коштів, з року в рік. Автори заперечення по суті стверджували, що право, скасоване тим часом Рамковим законом № 153/2017 про оплату праці персоналу, який оплачується з публічних коштів, уже не може бути предметом подальшого зупинення, а повторюване продовження порушує принцип юридичної визначеності.
Наслідки, які це має
Перший наслідок, це збереження чотирьох норм. Суд встановив, що вони є конституційними щодо сформульованих закидів, тож суди більше не можуть відмовляти в їх застосуванні у справах, що тривають.
Другий наслідок стосується співвідношення між скасуванням і зупиненням. Суд послався на Рішення № 472 від 8 липня 2021 року і залишив у силі позицію, за якою механізм послідовного відтермінування не стає неконституційним лише через те, що базову норму тим часом було скасовано.
Третій наслідок пов’язаний із ясністю закону. Закид, заснований на ст. 1 ч. (5) Конституції, щодо додержання закону та якості регулювання, було відхилено. Суд зазначив, що неможливо виявити жодних реальних труднощів у тлумаченні положень про зупинювальну чи скасувальну дію норм, ані у визначенні принципів, які регулюють дію закону в часі.
Четвертий наслідок стосується відсутності зворотної дії. Суд встановив відповідність ст. 15 ч. (2) Конституції положень зі схожим змістом і зазначив, що оскаржувані приписи не мають зворотної дії.
П’ятий наслідок є процесуальним. Рішення є остаточним і загальнообов’язковим, тож справа в Апеляційному суді Бухареста та інші провадження, зупинені з того самого питання, можуть бути відновлені, і оскаржувані норми вже не можна порушувати на цій підставі.
Що змінилося порівняно з попередньою ситуацією
У змісті законів не змінюється нічого. Чотири норми залишаються такими, якими були, з наслідками, які вони справили у 2017, 2018 і 2019-2021 роках.
Що змінюється, це визначеність. Спір, який виходив із думки, що послідовні зупинення є неконституційними, більше не має цього аргументу, а суди розглядають справи далі на інших підставах, якщо такі є.
Друга зміна стосується дискусії про скасування. Автори заперечення стверджували, що, відколи Рамковий закон № 153/2017 скасував положення попередніх постанов, які передбачали певні права, ці права вже не могли бути зупинені в наступні роки, бо їх більше не існувало. Суд проаналізував аргумент крізь призму власної судової практики і відхилив його.
Третя зміна пов’язана з тлумаченням найвищої судової інстанції. Рішення нагадує, що, за тлумаченням Вищого касаційного суду, воля законодавця не була такою, як стверджують автори заперечення, і Конституційний Суд узяв це прочитання за елемент свого аналізу.
Що не змінюється, це право на заробітну плату. Рішення стосується відтермінування застосування окремих додаткових прав, а не права на винагороду як такого, гарантованого ст. 41 Конституції.
Переваги та недоліки
Що це дає позитивного
- Розблоковує справи, зупинені в очікуванні відповіді Суду з цього питання.
- Підтверджує сталу лінію судової практики з посиланням на рішення 2021 року, тож не створює нового та непередбачуваного вирішення.
- Прояснює, що дискусія про зупинювальну чи скасувальну дію норм не порушує питання якості закону.
- Підтверджує, що оскаржувані приписи не мають зворотної дії, а це зупиняє низку позовів, заснованих на ст. 15 ч. (2) Конституції.
Що залишається проблемою
- Практика послідовного відтермінування, з року в рік, залишається постійним інструментом відкладання окремих зарплатних прав.
- Персонал, який оплачується з публічних коштів, залишається без відповіді про момент, коли відтерміновані права мали б реально застосовуватися.
- Рішення публікується більш ніж через п’ять років після звернення до Суду, і за цей час норми вже повністю справили свої наслідки.
- Мотивування значною мірою спирається на посилання на попередню судову практику, без нового аналізу сукупного ефекту повторюваних відтермінувань.
Корисні поради
- Якщо у вас є справа з цієї теми, перевірте точно, яке право ви вимагаєте і за який рік. Кожна з чотирьох норм охоплює інший бюджетний рік.
- Не будуйте позов на аргументі, що скасоване право вже не могло бути зупинене. Суд його розглянув і відхилив, а рішення є загальнообов’язковим.
- Перевірте, чи ваше право було передбачене постановою, згодом скасованою Рамковим законом № 153/2017. Саме ця межа використана в аналізі Суду.
- Якщо суд зупинив розгляд в очікуванні рішення, попросіть про відновлення провадження. Рішення опубліковане, тож підстава зупинення відпала.
- Не плутайте відтермінування зі скасуванням права. Відтермінування відкладає застосування норми, не вилучаючи її із законодавства.
- Якщо хочете зрозуміти хід міркувань, прочитайте спершу Рішення № 472 від 8 липня 2021 року, на мотиви якого посилається нинішнє рішення.
Часті запитання
Які норми були оскаржені?
Що вирішив Суд?
Яким був головний аргумент тих, хто оскаржував?
Чи означає відтермінування права, що право зникає?
Чи мають оскаржувані норми зворотну дію?
Що буде зі справами, які перебувають на розгляді?
Помилки та невідповідності в опублікованому тексті
- Пункт 20: чотири надзвичайні постанови описано як «legi anuale de salarizare», щорічні закони про оплату праці. У тексті сказано, що «dispozițiile de lege criticate fac parte din legi anuale de salarizare a personalului plătit din fonduri publice», тобто що оскаржувані законодавчі положення входять до щорічних законів про оплату праці персоналу, який фінансується з публічних коштів. Проте повні назви цих чотирьох актів наведено п’ятьма пунктами вище, у пункті 12, і всі вони є надзвичайними постановами Уряду, а не законами. Ба більше, дві з них не стосуються оплати праці: Надзвичайна постанова № 90/2017 має назву «privind unele măsuri fiscal-bugetare», про окремі податково-бюджетні заходи, а Надзвичайна постанова № 114/2018 має назву «privind instituirea unor măsuri în domeniul investițiilor publice», про запровадження заходів у сфері публічних інвестицій. Різниця не в словах: те, чи зупиняється право законом, чи надзвичайною постановою, саме по собі є питанням конституційності, яке регулює ст. 115 Конституції.
- Пункт 21 руйнує засновок, на який спираються пункти 20 і 27. Пункт 21 констатує, що Рамковий закон № 284/2010 було скасовано з 1 липня 2017 року і що «noua reglementare nu conține nicio dispoziție similară celor din Legea-cadru nr. 284/2010, care instituiau ajutoarele și indemnizațiile», тобто нове регулювання не містить жодного положення, подібного до тих із Рамкового закону № 284/2010, які встановлювали допомоги та компенсації. Інакше кажучи, після 1 липня 2017 року право в законі більше не існує. Проте рішення визнає конституційними ст. 11 ч. (1) Надзвичайної постанови № 90/2017, яка зупиняє надання тих самих допомог у 2018 році, і ст. 41 ч. (1) Надзвичайної постанови № 114/2018, яка зупиняє його у 2019-2021 роках, ніде не кажучи, на яке право діє це зупинення в ті роки. Це саме те питання, яке сформульовано в пункті 5, і рішення проходить повз нього.
- Пункт 25 наводить як відповідь текст, який лише ставить питання. Уривок, відтворений із Рішення Вищого касаційного суду № 20 від 20 травня 2019 року, каже, що «trebuie observat în ce măsură un act normativ ulterior (în speță, Ordonanța de urgență a Guvernului nr. 90/2017) poate suspenda drepturi care făceau obiect de reglementare al actului abrogat», тобто що слід з’ясувати, якою мірою пізніший нормативний акт може зупинити права, що були предметом регулювання скасованого акта, а потім, що «rezolvarea chestiunii de drept sesizate nu presupune decât aplicarea corectă a regulilor referitoare la succesiunea legilor în timp», тобто що розв’язання порушеного правового питання не вимагає нічого більшого, ніж правильне застосування правил про послідовність законів у часі. Найвищий суд там констатує, що проблема не створює труднощів тлумачення, і саме тому її не вирішує. Конституційний Суд використовує цей уривок так, ніби він містить відповідь по суті, хоча той каже лише, що відповідь належить судді, який розглядає справу.
Аналіз редакції
Справжня ставка у цій справі не право на допомогу при переведенні в запас, а техніка, якою держава тримає його в підвішеному стані. Чотири підтверджені норми покривають, від краю до краю, п’ять років без жодного дня перерви: з 1 січня до 28 лютого 2017 року через ст. 10 ч. (1) Надзвичайної постанови № 99/2016, з 1 березня до 31 грудня 2017 року через відсилання зі ст. 1 ч. (3) Надзвичайної постанови № 9/2017, 2018 рік через ст. 11 ч. (1) Надзвичайної постанови № 90/2017 і період 2019-2021 років через ст. 41 ч. (1) Надзвичайної постанови № 114/2018. Кожен акт, узятий окремо, тимчасовий. Разом вони утворюють постійну норму, написану річними частинами, а Суд затверджує кожну частину, жодного разу не поглянувши на їхню суму.
Друге, що видно з акта, це те, як розв’язується зарплатний спір, коли ніхто не хоче дати відповідь по суті. Вищий касаційний суд Рішенням № 20 від 20 травня 2019 року каже, що жодних труднощів тлумачення немає, і залишає питання судді, який розглядає справу. Конституційний Суд цим рішенням каже, що жодної проблеми з якістю закону немає, і відсилає назад до Вищого касаційного суду. Суддя, який розглядає справу, залишається єдиним, хто має пояснити, як у 2018 і 2019 роках зупиняється право, яке те саме рішення визнає неіснуючим з 1 липня 2017 року. Це все, що отримує позивач після восьми років.
Третій елемент це проміжок. Справу № 5.227/3/2018 відкрито у 2018 році, звернення до Суду надійшло Цивільним рішенням № 7 від 1 березня 2021 року, ухвалення відбулося 5 лютого 2026 року, публікація 24 серпня 2026 року. Між заявленням заперечення і публікацією рішення минуло понад п’ять років, а між відкриттям справи і цим моментом вісім. За весь цей час останній період зупинення, 2019-2021 роки, завершився, а регулювання замінили інші щорічні акти. У 2026 році Суд оцінює конституційність норм, які вже не мають живого адресата, а люди, які їх оскаржили, давно перейшли в запас.
На користь рішення можна сказати, що розв’язання по суті послідовне. Суд застосовує, нічого не вигадуючи, мотиви Рішення № 472 від 8 липня 2021 року, вказуючи точні пункти, 58-63, 65 і 73, що дозволяє кожному перевірити, що саме звідти взято. Послідовність, однак, не компенсує браку аналізу сукупного ефекту: у жодному з двадцяти восьми пунктів не поставлено питання, чи зупинення, поновлюване п’ять років поспіль, ще є зупиненням, чи фактично стає скасуванням права.
Що потрібно змінити
- Пряма відповідь на питання з пункту 5. Рішення мало б сказати одним реченням, на яке право діє зупинення у 2018 і у 2019-2021 роках, якщо норму, що його встановлювала, скасували 1 липня 2017 року. Без цього речення суди першої інстанції отримують результат, а не міркування, і спори тривають з тими самими аргументами.
- Правильна назва аналізованих актів. Надзвичайна постанова не є законом, і різниця має власні конституційні наслідки. Пункт 20 мав би казати «ordonanțe de urgență», надзвичайні постанови, як кажуть назви, відтворені в пункті 12, бо теперішнє формулювання приховує саме той шлях, яким зроблено зупинення.
- Межа поновлення для бюджетних зупинень. Закон № 24/2000 дозволяє зупиняти застосування нормативного акта, але не каже, скільки разів поспіль це можна поновлювати. Правило, яке після другого продовження вимагало б або відновлення застосування, або прямого скасування права, змусило б Уряд відкрито сказати, що він робить, замість досягати того самого результату через чотири послідовні акти.
- Публікація зведеного переліку періодів зупинення. Громадянин, який перейшов у запас, сьогодні має відкрити чотири надзвичайні постанови і один рамковий закон, щоб дізнатися, чи мав він право на допомогу у своєму році. Оновлюваний додаток із періодом і підставою для кожного проміжку від 2011 року закрив би добру частину спорів ще до того, як вони почнуться.
- Строк розгляду заперечень щодо норм з обмеженою в часі дією. Коли оскаржуваний текст живе один бюджетний рік, п’ять років очікування перетворюють конституційний контроль на ретроспективну вправу. Режим пріоритету для таких справ мав би реальний вплив на спори, зупинені протягом усього цього часу.
Оригінальний текст нормативного акта
Наведений нижче текст відтворено румунською мовою, в офіційній опублікованій формі.
Повний текст у формі, опублікованій в Офіційному віснику Румунії
Офіційний вісник Румунії № 700 від 24 серпня 2026 року 16 сторінок PDF, 114 KB акт починається на сторінці 13
Відкрити офіційний PDFЗавантажити PDF
На малих екранах переглядач не відображається. Скористайтеся кнопками вище, щоб відкрити або завантажити файл.
Ця стаття має інформаційний характер і не є юридичною консультацією. Для конкретних ситуацій зверніться до ліцензованого адвоката або податкового консультанта.