Коротко

  • Два тексти, які віддають оплату праці у внутрішніх справах на відкуп наказам міністра, залишаються на місці. Конституційний Суд одностайно відхилив заперечення, висунуте людиною, яка судиться в Апеляційному суді Брашова, і встановив, що стаття 90 додатка № VI до Рамкового закону № 153/2017 і стаття 7 частина (5) Надзвичайної постанови Уряду № 30/2007 відповідають Конституції з огляду на висловлену критику. Перший текст каже, що публічні установи оборони, громадського порядку і національної безпеки видають методичні норми, затверджені наказом головного розпорядника коштів. Другий каже, що міністр внутрішніх справ видає накази та інструкції.
  • Конкретною ставкою є щомісячна доплата за науковий ступінь доктора. Автор заперечення просив у суді скасувати Наказ міністра внутрішніх справ № S48 від 19 квітня 2019 року, зокрема й Методичні норми про надання цієї доплати, вміщені в додатку до іншого наказу того самого міністра. Його твердження, переказане в пунктах 5-11 рішення, полягало в тому, що такими наказами до закону додають умови надання, яких закон не передбачає, і що все, що стосується статусу поліцейських і жандармів, мало б регулюватися органічним законом, а не наказом.
  • Суд відповів коротко і переніс розмову до іншої зали. Система оплати праці не належить до сфер, закріплених за органічним законом, а доплата за ступінь доктора є додатковим зарплатним правом, а не основоположним правом. Що ж до наказів міністра, то їх не може судити Конституційний Суд, а лише суд адміністративної юрисдикції. Рішення є остаточним і загальнообов’язковим від 15 вересня 2026 року. Оскільки це рішення про відхилення, воно не відкриває шляху до перегляду вироків і рішень, які вже стали остаточними.
Акт: Рішення Конституційного Суду № 592 від 11 листопада 2025 року щодо заперечення про неконституційність положень ст. 90 додатка № VI до Рамкового закону № 153/2017 про оплату праці персоналу, що оплачується з публічних коштів, і ст. 7 ч. (5) Надзвичайної постанови Уряду № 30/2007 про організацію та функціонування Міністерства внутрішніх справ і адміністративної реформи
Опубліковано: Офіційний вісник Румунії (Monitorul Oficial) № 778 від 15 вересня 2026 року
Набирає чинності: від 15 вересня 2026 року, дата опублікування

Хто працює в Міністерстві внутрішніх справ і чекає грошей за ступінь доктора, дізнається умови з наказу міністра, а не із закону, і Конституційний Суд вирішив, що закон має право залишати все так. Рішення № 592 від 11 листопада 2025 року, опубліковане в Офіційному віснику Румунії № 778 від 15 вересня 2026 року, відхиляє як необґрунтовану критику двох текстів, на яких тримається вся будова наказів міністра внутрішніх справ у царині грошових прав. Це вже вдруге за два тижні Суд підтверджує механізм із того самого додатка закону про оплату праці, після рішення, яким установив, що правила, за якими поліцейським дають надбавку, можуть залишатися в таємному наказі.

Додаток № VI до Рамкового закону № 153/2017 охоплює професійну родину «Оборона, громадський порядок і національна безпека», тобто військових, поліцейських, жандармів, пожежників і державних службовців зі спеціальним статусом із пенітенціарних установ, плюс цивільний персонал цих установ. Останні його статті технічні й зазвичай проходять непоміченими. Стаття 90 одна з них і має одну-єдину фразу: «На виконання цього закону публічні установи оборони, громадського порядку і національної безпеки видають методичні норми, затверджені наказом головного розпорядника коштів». У Міністерстві внутрішніх справ головним розпорядником коштів є міністр.

Другий оскаржений текст походить з постанови, яка організовує міністерство. Стаття 7 частина (5) Надзвичайної постанови Уряду № 30/2007 каже, що на виконання законних повноважень міністр видає накази та інструкції, які можуть мати нормативний або індивідуальний характер. Разом ці два тексти утворюють підставу, на якій міністерство пише власні правила застосування оплати праці.

Процес, з якого все почалося, це позов в адміністративній юрисдикції в Апеляційному суді Брашова, справа № 566/64/2020. Позивач просив скасувати Наказ міністра внутрішніх справ № S48 від 19 квітня 2019 року і разом з ним Методичні норми про надання щомісячної доплати за науковий ступінь доктора, вміщені в додатку № 31 до Наказу міністра внутрішніх справ № S/7/2018. 5 квітня 2021 року суд надіслав справу до Конституційного Суду, який зареєстрував її під № 1.236D/2021.

Аргументи автора, як їх переказує рішення, крутяться довкола однієї думки: адміністративна норма не може врегульовувати те, що Конституція закріплює за органічним законом. Він посилався на статтю 1 частини (4) і (5) Конституції, про поділ влади і про дотримання законів, і на статтю 73 частину (3) пункт j), про врегулювання статусу державних службовців органічним законом. Казав ще, у пункті 7, що акти, які врегульовують службові відносини і зарплатні права, мали б публікуватися в Офіційному віснику Румунії, «саме через їхню особливу важливість». Пункт 8 додає конкретний докір: наказами, виданими на підставі критикованих текстів, до закону додають умови надання доплати за ступінь доктора.

Апеляційний суд Брашова визнав тексти конституційними. Голови двох палат Парламенту, Уряд і Народний адвокат позицій не надіслали. Прокурор просив відхилити заперечення, зазначивши, що дотримання наказом міністра вимог закону може перевірити лише суддя адміністративної юрисдикції, а не конституційний суддя.

Мотивування Суду міститься в семи пунктах, з 19 до 25, і має два поверхи. Перший: критиковані тексти стосуються не службового оцінювання, як твердить автор, а лише можливості адміністративних органів видавати акти на виконання. Оцінювання поліцейських урегульоване іншим актом, Законом № 360/2002 про Статут поліцейського, який присвячує йому статті 26-266. А доплата за ступінь доктора є, як Суд установив у 2009 і у 2013 роках, додатковим зарплатним правом, яке не належить до сфери основоположних прав. Другий поверх, у пункті 24: насправді критикують законність наказів міністра, а це виходить за межі компетенції Суду, бо стаття 29 частина (1) Закону № 47/1992 обмежує її законами і постановами.

Наслідки, які це має

Рішення є остаточним і загальнообов’язковим. Згідно зі статтею 147 частиною (4) Конституції, рішення Суду стають загальнообов’язковими від дати опублікування і мають силу лише на майбутнє, тож наслідки течуть від 15 вересня 2026 року.

Обидва тексти залишаються чинними, незайманими. Перший із них, стаття 90 додатка № VI до Рамкового закону № 153/2017, не змінювався жодного разу від опублікування закону у 2017 році. Стаття 7 частина (5) Надзвичайної постанови Уряду № 30/2007 теж чинна, у формі, яку їй надала Надзвичайна постанова Уряду № 18/2012, застосовна від 18 травня 2012 року. Цим рішенням у тексті закону не змінилося нічого.

Для людини, у якої в провадженні є позов проти наказу міністра внутрішніх справ, практичним наслідком є те, що в неї зникає один аргумент. Вона більше не може твердити, що законний текст, на якому тримається наказ, є неконституційним, бо це питання дістало відповідь із загальнообов’язковою силою. Їй залишаються аргументи про незаконність наказу, саме ті, які Суд у пункті 24 адресує суду адміністративної юрисдикції.

Той шлях має особливість, яку варто знати. Наказ міністра нормативного характеру не можна оскаржити через заперечення про незаконність: стаття 4 частина (4) Закону про адміністративне судочинство № 554/2004 ясно каже, що адміністративні акти нормативного характеру не можуть бути предметом заперечення про незаконність і що їх перевіряють у межах позову про скасування. Компенсацією є те, що, згідно зі статтею 11 частиною (4) того самого закону, адміністративний акт нормативного характеру, який вважають незаконним, можна оскаржити будь-коли, без строку.

Те, чого рішення не спричиняє, так само важливе. Рішення про відхилення не відкриває шляху до перегляду. Стаття 509 частина (1) пункт 11 Цивільного процесуального кодексу дозволяє перегляд лише тоді, коли Конституційний Суд «висловився щодо заперечення, висунутого в тій справі, визнавши неконституційним положення, яке було предметом того заперечення», а стаття 453 частина (1) пункт f) Кримінального процесуального кодексу так само вимагає, щоб положення було визнане неконституційним. Отже, тримісячний строк від опублікування, який стаття 511 частина (3) Цивільного процесуального кодексу встановлює для цієї підстави перегляду, тут навіть не починає спливати. Хто остаточно програв процес на цій підставі, не має чого відкривати заново.

Не стояла на місці за цей час і справа, з якої почалося звернення. Закон № 47/1992 не передбачає зупинення розгляду на час конституційного контролю, а між ухвалою про звернення від 5 квітня 2021 року і опублікуванням рішення минуло 1 989 днів, тобто понад п’ять років і п’ять місяців. Дуже ймовірно, що процес у Брашові завершився задовго до того, як відповідь Суду стала обов’язковою.

Нарешті, нове заперечення на ті самі тексти формально не заборонене. Стаття 29 частина (3) Закону № 47/1992 блокує лише положення, уже визнані неконституційними, а ці такими не є. Проте на практиці, без нових обставин, Суд дотримується свого розв’язання, як робив і в інших серіях справ про оплату праці в бюджетній сфері.

Що змінилося порівняно з попередньою ситуацією

У тексті закону не змінилося нічого. Змінилося лише те, що хтось може сказати про нього в суді.

Позиція Суду не нова. Вона спирається на дві лінії судової практики, процитовані в самому рішенні. Перша: доплата за ступінь доктора є додатковим зарплатним правом, а не основоположним правом, установлено Рішенням № 1.520 від 17 листопада 2009 року і Рішенням № 329 від 25 червня 2013 року. Друга: система оплати праці, незалежно від професійної категорії, не належить до сфер, які стаття 73 частина (3) Конституції закріплює за органічним законом, установлено Рішенням № 645 від 29 листопада 2005 року і Рішенням № 627 від 22 вересня 2020 року. По суті рішення 2025 року не додає нового міркування, а застосовує двадцятирічне до нового тексту.

Що натомість змінилося, так це саме право, за яке людина судилася. Стаття 14 частина (1) Рамкового закону № 153/2017 прив’язує доплату за науковий ступінь доктора до половини мінімальної гарантованої базової заробітної плати брутто по країні й обумовлює її роботою в галузі ступеня та наявністю в посадовій інструкції об’єктивних і вимірюваних обов’язків. Проте з 2026 року, як відступ, стаття LIV Надзвичайної постанови Уряду № 7/2026, опублікованої в Офіційному віснику Румунії № 146 від 25 лютого 2026 року, фіксує доплату на рівні 500 леїв брутто на місяць, а стаття LVII тієї самої постанови передбачає, що місячні зарплатні доходи відповідних осіб зменшують на відповідну величину. Хто сьогодні відновлює розмову про ці гроші, обговорює фіксовану суму, а не відсоток.

Змінився і спосіб, у який визначають, з якого моменту платять. Рішенням № 118/2025, опублікованим в Офіційному віснику Румунії № 464 від 20 травня 2025 року, Вищий касаційний суд установив, що роботодавець зобов’язаний змінити посадові інструкції там, де специфіка роботи дозволяє визначити об’єктивні обов’язки, а доплата належить працівникові від дати зміни посадової інструкції. Це обов’язкове роз’яснення для всіх судів, і воно переносить перший практичний крок із вимоги про гроші на вимогу про зміну посадової інструкції.

Третя зміна стосується професійного оцінювання, того самого, на яке посилався автор. Від 22 липня 2016 року, коли набрав чинності Закон № 152/2016, Статут поліцейського містить статті 26-266, які врегульовують службове оцінювання: хто оцінює, який період оцінюють, які існують оцінки і як оскаржують результат. Це той аргумент, який Суд використовує в пункті 21, щоб сказати, що критиковані тексти не стосуються оцінювання.

Переваги та недоліки

Що це дає позитивного

  • Рішення ясно каже, де що судять. Конституційність закону обговорюють у Конституційному Суді, законність наказу міністра в адміністративній юрисдикції. Хто правильно обирає залу, більше не втрачає п’ять років на закритій дорозі.
  • Воно одностайно підтверджує лінію, якої Суд тримається від 2005 року: оплата праці в бюджетній сфері не є сферою, закріпленою за органічним законом. Передбачуваність теж має цінність, навіть для того, хто програє.
  • Воно показує, у пункті 21, що службове оцінювання поліцейських докладно врегульоване саме в органічному законі, статтями 26-266 Закону № 360/2002. Докір, що статус нібито цілком залишили на розсуд міністра, на цьому пункті не підтверджується.
  • Мотивування коротке і його можна прочитати без юридичної підготовки. Пункти 22-24 у кількох фразах кажуть, чого просили, чому це неможливо і де можливо.
  • Тексти залишаються незмінними, тож методичні норми про оплату праці, видані в Міністерстві внутрішніх справ та в інших установах оборони і громадського порядку, не втрачають підстави. Жодної прогалини в регулюванні, з наслідками для виплат, не виникає.

Що залишається проблемою

  • Докір по суті залишається без відповіді. Людина казала, що не може прочитати правил, за якими їй дають або не дають гроші, бо накази, що їх установлюють, не потрапляють до Офіційного вісника Румунії. Суд цього не вирішує, а відсилає її до адміністративної юрисдикції, де проблема доступу до тексту наказу та сама.
  • Рішення дійшло до адресатів через 308 днів після ухвалення. Увесь цей час розв’язання існувало, але не діяло, а суди судили без нього.
  • Пункт 17 відтворює критикований текст у формі, яка не є чинною від 18 травня 2012 року, з «міністром адміністрації і внутрішніх справ» замість «міністра внутрішніх справ», і не уточнює, що цитує попередню редакцію.
  • Пункти 17 і 20 називають аналізований акт «Надзвичайною постановою Уряду № 30/2017», а це цілком інший акт, ніж той, що в заголовку рішення.
  • Суд відповідає на критику, засновану на статті 73 частині (3) пункті j) Конституції, кажучи, що оплата праці не є сферою органічного закону, але автор говорив про статус державних службовців, а не про оплату праці як таку. Зв’язок між цими двома речами роблять у двох фразах, у пунктах 22 і 23, не розгортаючи його.
  • Делегування зі статті 90 стосується всіх установ оборони, громадського порядку і національної безпеки, а не лише Міністерства внутрішніх справ. Проте рішення обговорює винятково накази міністра внутрішніх справ, тож нічого не каже про межі делегування в армії, у пенітенціарних установах чи в розвідувальних службах.

Корисні поради

  1. Якщо у вас у провадженні є процес, у якому ви вимагаєте доплати за ступінь доктора або іншого грошового права, урегульованого наказом міністра внутрішніх справ, більше не спирайтеся на конституційний аргумент. Він закритий від 15 вересня 2026 року, із загальнообов’язковою силою. Перенесіть розмову на незаконність наказу, тобто на те, що він додає до закону умови, яких закон не передбачає.
  2. Оскаржуйте наказ правильним шляхом. Оскільки це адміністративний акт нормативного характеру, його не можна оскаржити через заперечення про незаконність: стаття 4 частина (4) Закону № 554/2004 прямо це забороняє і відсилає до позову про скасування. Добра новина в тому, що, згідно зі статтею 11 частиною (4) того самого закону, такий акт можна оскаржити будь-коли, без присічного строку.
  3. Не просіть перегляду остаточно програного рішення. І стаття 509 частина (1) пункт 11 Цивільного процесуального кодексу, і стаття 453 частина (1) пункт f) Кримінального процесуального кодексу відкривають перегляд лише тоді, коли Суд визнав положення неконституційним. Тут він зробив рівно протилежне. Заяву про перегляд відхилять, а ви заплатите судові витрати.
  4. Перевірте, яку суму вимагаєте, перш ніж платити адвокатові. У 2026 році доплата за науковий ступінь доктора становить 500 леїв брутто на місяць, як відступ від відсоткового правила зі статті 14 частини (1) Рамкового закону № 153/2017. Відступ міститься у статті LIV Надзвичайної постанови Уряду № 7/2026.
  5. Починайте з посадової інструкції, а не з грошей. Закон обумовлює доплату наявністю в посадовій інструкції об’єктивних і вимірюваних обов’язків, які показують, як ступінь використовують додатково. Вищий касаційний суд установив Рішенням № 118/2025, що роботодавець зобов’язаний змінити посадову інструкцію там, де специфіка роботи це дозволяє, а виплата належить від дати зміни. Письмова вимога про зміну посадової інструкції практично фіксує дату, від якої течуть гроші.
  6. Попросіть письмово в установи надати вам методичні норми, застосовні до права, яке ви заявляєте. Навіть якщо наказ не опублікований в Офіційному віснику Румунії, критерії, за якими вас оцінюють, стосуються вас безпосередньо. Письмова відповідь, хоч би якою вона була, знадобиться згодом у суді.
  7. Якщо ваше невдоволення стосується службового оцінювання, а не оплати праці, підставою є не стаття 90 додатка № VI. Це Закон № 360/2002, статті 26-266, які врегульовують процедуру й оскарження оцінки, а методологію затверджують наказом міністра внутрішніх справ, згідно зі статтею 266.
  8. Прочитайте пункт 24 рішення раніше за все інше. Це єдине місце, у якому Суд прямо каже, що можна зробити далі й перед ким.
  9. Якщо ви готуєте новий позов, не повторюйте того самого заперечення на ті самі тексти, сподіваючись на інший результат. Формально це не заборонено, але без аргументів, які ще не були розглянуті, ви отримаєте те саме розв’язання, з належною затримкою.

Часті запитання

Що вирішив Конституційний Суд, якщо коротко?
Відхилив заперечення як необґрунтоване і встановив, що стаття 90 додатка № VI до Рамкового закону № 153/2017 і стаття 7 частина (5) Надзвичайної постанови Уряду № 30/2007 відповідають Конституції з огляду на висловлену критику. Рішення ухвалили одностайно, колегією з восьми суддів.
Чи є ще сенс судитися за гроші за докторат?
Є, але на іншій підставі. Закрився шлях, яким просили скасувати законні тексти, що дозволяють міністерству писати методичні норми. Відкритим залишається оскарження самого наказу, в адміністративній юрисдикції, за те, що він додає до закону. Суд сам каже, у пункті 24, що законність наказу міністра перевіряють цим шляхом.
Чи можу я просити перегляду програного процесу тепер, коли рішення опубліковано?
Ні. Перегляд з підстави неконституційності працює лише тоді, коли Суд визнав положення неконституційним, згідно зі статтею 509 частиною (1) пунктом 11 Цивільного процесуального кодексу і статтею 453 частиною (1) пунктом f) Кримінального процесуального кодексу. Рішення про відхилення підтверджує текст, отже нічого не відкриває.
Від якого моменту рішення діє?
Від 15 вересня 2026 року, дати опублікування в Офіційному віснику Румунії № 778. Стаття 147 частина (4) Конституції прив’язує обов’язковість до дати опублікування і уточнює, що рішення мають силу лише на майбутнє.
Скільки сьогодні становить доплата за науковий ступінь доктора?
У 2026 році 500 леїв брутто на місяць, як відступ від статті 14 частини (1) Рамкового закону № 153/2017, яка інакше прив’язує її до половини мінімальної гарантованої заробітної плати брутто. Відступ міститься у статті LIV Надзвичайної постанови Уряду № 7/2026, опублікованої в Офіційному віснику Румунії № 146 від 25 лютого 2026 року. Її надають лише тоді, коли робота відбувається в галузі ступеня і коли посадова інструкція містить об’єктивні та вимірювані обов’язки в цьому сенсі.
Кого стосуються тексти, підтверджені Судом?
Стаття 90 додатка № VI стосується всього персоналу публічних установ оборони, громадського порядку і національної безпеки: військових, поліцейських, жандармів, пожежників, державних службовців зі спеціальним статусом із пенітенціарних установ і цивільного персоналу цих установ. Що ж до статті 7 частини (5) постанови про організацію, то вона стосується строго Міністерства внутрішніх справ.
Чому опублікування тривало так довго?
Рішення ухвалили 11 листопада 2025 року, а опублікували 15 вересня 2026 року, тобто через 308 днів. Закон не передбачає жодного граничного строку між ухваленням і опублікуванням, а весь цей проміжок рішення не діє, бо обов’язковість тече від опублікування.
Що означає «відхилено як необґрунтоване» на відміну від «відхилено як неприйнятне»?
Необґрунтоване означає, що суть розглянули: Суд проаналізував критику і визнав тексти відповідними Конституції. Неприйнятне означає, що суті не торкнулися взагалі, бо звернення не відповідало вимозі щодо форми чи предмета. Тут розглянули суть.

Помилки та невідповідності в опублікованому тексті

  • Пункти 17 і 20 називають акт, що його перевіряють, «Надзвичайною постановою Уряду № 30/2017» замість № 30/2007. Помилка з’являється двічі, у двох пунктах, які важать найбільше: пункт 17 є тим, що визначає предмет заперечення і відтворює критикований текст, а пункт 20 тим, у якому Суд його аналізує. Просто в пункті 17, на дванадцять рядків вище, той самий акт процитовано правильно, з номером 30/2007 і з посиланням на опублікування, Офіційний вісник Румунії № 309 від 9 травня 2007 року, а заголовок рішення і резолютивна частина з пункту 25 теж кажуть 30/2007. Хибне відсилання не веде нікуди: Надзвичайна постанова Уряду № 30/2017, опублікована в Офіційному віснику Румунії № 263 від 13 квітня 2017 року, вносить зміни й доповнення до Закону № 152/1998 про створення Національного агентства житла, має статті, пронумеровані I-III, і не містить ні статті 7, ні частини (5). А оскільки мотивувальна частина рішення Суду обов’язкова так само, як і резолютивна, кожен, хто цитує пункт 20, переймає хибну ідентифікацію аналізованого акта.

Аналіз редакції

Розв’язання правильне і було передбачуваним. Конституційний Суд не може скасувати наказ міністра, а два оскаржені тексти не кажуть нічого про умови, за яких дають доплату за ступінь доктора; вони кажуть лише, кому дозволено писати норми застосування. Проблема людини була не в законі, а в наказі, і туди її і відіслали. Незадовільним є не розв’язання, а дорога.

Перше спостереження стосується часу, і не лише тому, що він був довгим. Рішення ухвалили 11 листопада 2025 року, а в Офіційному віснику Румунії воно з’явилося 15 вересня 2026 року, через 308 днів. На тому самому засіданні, 11 листопада 2025 року, Суд ухвалив і Рішення № 594, теж про оплату праці поліцейських і військових, яке опублікували в Офіційному віснику Румунії № 767 від 9 вересня 2026 року, тобто через 302 дні. Два рішення з одного засідання, з послідовними номерами, дійшли до читача з різницею в шість днів, причому те, що з меншим номером, вийшло останнім. Проте порівняння, яке говорить усе, це порівняння з Рішенням № 183/2026, на текст із того самого додатка № VI: ухвалене 26 лютого 2026 року, тобто на три з половиною місяці пізніше, опубліковане 31 серпня 2026 року, через 186 днів, тобто на два тижні раніше. Порядок, у якому рішення стають обов’язковими, не має нічого спільного з порядком, у якому їх ухвалили.

Друге спостереження випливає з поєднання пункту 4 з пунктом 24 і з Законом про адміністративне судочинство. У пункті 24 Суд каже, що насправді критикують законність наказів міністра і що її можна перевірити лише шляхом адміністративної юрисдикції. Проте пункт 4 показує, що саме там справа й перебувала: позов про скасування Наказу № S48/2019 в Апеляційному суді Брашова, палата адміністративної та податкової юрисдикції. Людина залу не переплутала, вона додала одну вимогу понад те. А та вимога ніяк не могла їй допомогти, бо стаття 4 частина (4) Закону № 554/2004 прямо виключає нормативні акти зі сфери заперечення про незаконність і відсилає їх до позову про скасування, тобто до того, що вона вже подала. П’ять років і п’ять місяців, проведені в Конституційному Суді, не змінили в її справі нічого.

Третє спостереження стосується найсильнішого аргументу Суду, того з пункту 21, і того, чого він не каже. Суд відповідає на докір, нібито статус поліцейського залишили на розсуд міністра, зазначаючи, що службове оцінювання врегульоване «докладно» у статтях 26-266 Закону № 360/2002, тобто в органічному законі. Аргумент добрий, але зупиняється на одну статтю зарано: стаття 266 того самого закону каже, що «Методологію службового оцінювання поліцейських затверджують наказом міністра внутрішніх справ». Іншими словами, сам органічний закон, наведений як доказ того, що матерію не віддано адміністрації, робить рівно те, що закидав автор. Юридична різниця існує і вона реальна, критерії та оцінки в законі, а в наказі лише методологія, але рішення цього не пояснює, і читач, який відкриває Статут поліцейського на кінці відсилання, знаходить там саме те делегування, про яке йому сказали, що воно не важить.

Четверте спостереження стосується форми тексту, який Суд судив. Пункт 17 відтворює статтю 7 частину (5) так: «На виконання законних повноважень міністр адміністрації і внутрішніх справ видає накази та інструкції, які можуть мати нормативний або індивідуальний характер». У консолідованій редакції, опублікованій Законодавчим порталом Міністерства юстиції, та сама норма каже «міністр внутрішніх справ», після зміни, внесеної до статті 7 Надзвичайною постановою Уряду № 18/2012, застосовною від 18 травня 2012 року; там само заголовок постанови став «про організацію та функціонування Міністерства внутрішніх справ», хоча рішення цитує його, зокрема й у заголовку, з назвою 2007 року. Ніщо з цього не змінює розв’язання, бо стаття і частина ті самі й чинні, але стаття 29 частина (1) Закону № 47/1992 прив’язує компетенцію Суду до чинних текстів, а рішення, яке відтворює покинуту чотирнадцять років тому редакцію, не кажучи, що воно це робить, змушує читача порівнювати два різні тексти і не знати, на якому з них судили.

Нарешті, нотатка про точність у найцитованішій фразі рішення. Пункт 24 починається правильно, кажучи, що критикують «законність адміністративних актів», але закінчується твердженням, що «конституційність такого нормативного акта» можна перевірити лише шляхом адміністративної юрисдикції. Адміністративна юрисдикція перевіряє законність акта, а не його конституційність. Розрізнення видається підручниковим, проте саме воно й було ставкою процесу, а пункт, який його пояснює, уживає обидва терміни так, ніби це один термін.

Що потрібно змінити

  • Граничний строк, передбачений законом, між ухваленням рішення Конституційного Суду і його опублікуванням в Офіційному віснику Румунії. Наслідок: розв’язання ставало б обов’язковим доти, доки справа, яка його породила, ще перебуває в провадженні. Тут між ухваленням і опублікуванням минуло 308 днів, а між зверненням суду і опублікуванням 1 989 днів, тобто понад п’ять років, і за цей час розгляд у Брашові тривав далі без відповіді, якої він просив.
  • Опублікування в Офіційному віснику Румунії принаймні критеріїв надання грошових прав із методичних норм, виданих на підставі статті 90 додатка № VI. Наслідок: той, хто має виконати умову, міг би прочитати її, перш ніж вимагати свого права, а спори на кшталт нинішнього починалися б з розмови про факти, а не про доступ до тексту.
  • Доповнення статті 90 додатка № VI межами делегування: що саме можуть установлювати методичні норми і що їм заборонено. Наслідок: суд адміністративної юрисдикції мав би законний орієнтир, коли перевіряє, чи наказ додає до закону, замість виводити межі із загальних принципів. Чинний текст має одну фразу і не каже нічого про зміст норм.
  • Зазначення в рішеннях Суду редакції та дати відтворюваного тексту, коли акт змінювався між обставинами справи і розглядом. Наслідок: читач, який порівнює рішення з чинним законом, знав би, який варіант проаналізували, замість знаходити два різні формулювання тієї самої норми, як тут, у статті 7 частині (5).
  • Виправлення, опубліковане в Офіційному віснику Румунії, відсилання до «Надзвичайної постанови Уряду № 30/2017» з пунктів 17 і 20. Наслідок: мотивувальна частина рішення, обов’язкова так само, як і резолютивна, називала б аналізований акт тим самим номером у всьому своєму обсязі, а той, хто її цитує, більше не переймав би відсилання до акта про житло.

Оригінальний текст нормативного акта

Наведений нижче текст відтворено румунською мовою, в офіційній опублікованій формі.

Повний текст у формі, опублікованій в Офіційному віснику Румунії

Офіційний вісник Румунії № 778 від 15 вересня 2026 року 16 сторінок PDF, 115 KB акт починається на сторінці 2

Відкрити офіційний PDFЗавантажити PDF

На малих екранах переглядач не відображається. Скористайтеся кнопками вище, щоб відкрити або завантажити файл.

Ця стаття має інформаційний характер і не є юридичною консультацією. Для конкретних ситуацій зверніться до ліцензованого адвоката або податкового консультанта.