Коротко

  • Зменшення покарання наполовину для того, хто подав заяву про злочин щодо інших злочинців, можна отримати в одному місці: у власному процесі, до того як вирок стане остаточним. Після остаточного засудження цієї пільги вже не можна просити шляхом оскарження виконання вироку. Конституційний Суд відхилив, одноголосно, заперечення, яким оспорювали цю межу, а Рішення № 333 від 16 квітня 2026 року опубліковано 21 вересня 2026 року.
  • Причина: оскарження виконання вироку не дозволяє нової індивідуалізації покарання. Воно вирішує питання, які виникли при зверненні вироку до виконання або в ході виконання, не торкаючись законної сили. Зменшення, передбачене ст. 19 Закону № 682/2002, діє на межі покарання, встановлені законом, тож належить до суті справи, а не до виконання.
  • Той, хто подав заяву про злочин у строк, але чию заяву використали лише після його остаточного засудження, залишається без виходу. Суд прямо встановлює, що екстраординарного способу оскарження для такої ситуації «наше законодавство не передбачає». Рішення стосується попередньої редакції ст. 19, однак умова про момент, заява про злочин, подана до або під час досудового розслідування чи судового розгляду, залишилася тією самою і після зміни, внесеної Законом № 200/2023.
Акт: Рішення Конституційного Суду № 333 від 16 квітня 2026 року щодо заперечення про неконституційність положень ст. 598 ч. (1) п. d) остання теза Кримінального процесуального кодексу і ст. 19 Закону № 682/2002 про захист свідків, повторно опублікованого, у редакції до Закону № 200/2023, у тлумаченні, даному Рішенням № 4 від 13 лютого 2020 року Вищого касаційного суду
Опубліковано: Офіційний вісник Румунії (Monitorul Oficial) № 799 від 21 вересня 2026 року
Набирає чинності: рішення загальнообов’язкове з дати опублікування, 21 вересня 2026 року

Засуджений, який подав заяву про злочин щодо інших злочинців, попросив суд, що виконує вирок, застосувати до нього зменшення покарання, яке закон передбачає для свідка, що співпрацює. Його проблема була в календарі: заяву він подав у строк, але використали її лише після того, як його власний вирок став остаточним, тоді як співпідсудний, який подав заяву в той самий період, отримав пільгу раніше. Конституційний Суд відхилив його заперечення, одноголосно, рішенням, опублікованим 21 вересня 2026 року. Це вже другий раз за два роки, коли конституційна юстиція висловлюється щодо того самого питання. Вона ж недавно розмежувала, в іншій кримінальній справі, хто отримує і хто не отримує законну підставу зменшення або усунення покарання, встановивши, що хто відшкодовує шкоду, той уникає покарання, а хто попався раніше, ніж узяв гроші, ні.

Текст, який дає пільгу, це ст. 19 Закону № 682/2002 про захист свідків. У редакції, розглянутій Судом, він передбачав, що особа, яка має статус свідка в розумінні ст. 2 п. a) підп. 1 і яка вчинила тяжке кримінальне правопорушення, а «до або під час досудового розслідування чи судового розгляду подає заяву про злочин і сприяє встановленню осіб, які вчинили такі правопорушення, та притягненню їх до кримінальної відповідальності, користується зменшенням наполовину меж покарання, передбаченого законом». Ефект чималий: для діяння, за яке закон карає позбавленням волі від 7 до 15 років, межі стають 3 роки і 6 місяців, відповідно 7 років і 6 місяців, а конкретне покарання призначають між ними.

Другий текст, це ст. 598 ч. (1) п. d) Кримінального процесуального кодексу, який дозволяє оскаржити виконання вироку, «коли посилаються на амністію, давність, помилування або будь-яку іншу підставу припинення чи зменшення покарання». Остання теза, «будь-яку іншу підставу припинення чи зменшення покарання», це саме та, яку хотів використати автор заперечення.

Двері, однак, зачинили за шість років до того. Рішенням № 4 від 13 лютого 2020 року, опублікованим в Офіційному віснику Румунії № 278 від 2 квітня 2020 року, Вищий касаційний суд, Колегія з вирішення правових питань у кримінальних справах, встановив, що ст. 19 Закону № 682/2002 не становить підстави зменшення покарання в розумінні ст. 598 ч. (1) п. d) Кримінального процесуального кодексу. Автор заперечення доводив, що найвищий суд безпідставно звузив сферу застосування закону, перевищивши свою компетенцію тлумачення, і посилався на ст. 16 ч. (1) і ст. 21 ч. (3) Конституції, а також на ст. 26 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права.

Наслідки, які це має

Перший наслідок, це підтвердження розділення, яке на практиці вирішує все: між тим, що обговорюють по суті справи, і тим, що можна обговорювати на виконанні. Суд перебирає міркування найвищого суду: зменшення зі ст. 19 діє на межі покарання, встановлені законом, і використовується виключно в процесі судової індивідуалізації санкції, а індивідуалізація «становить питання, внутрішньо властиве суті справи, і набирає законної сили разом із тим, як судове рішення стає остаточним». Після того моменту її вже не можна відновити.

Другий наслідок розмежовує, для чого служить оскарження виконання вироку. Це процесуальний засіб, яким вирішують питання, прямо й вичерпно передбачені законом, що виникли при зверненні остаточного вироку до виконання або в ході виконання покарання, «без того, однак, щоб можна було змінити або переінакшити рішення, яке набрало законної сили». На підставі пункту d) підстава зменшення, на яку посилаються, має настати після того, як вирок став остаточним, як це буває з амністією, помилуванням або давністю виконання. Заява про злочин, подана до засудження, не є пізнішою обставиною, хоч би як запізно її використали.

Третій наслідок найважчий для тих, хто в такій ситуації. Суд встановлює, що закон не покладає на заявника обов’язку результату, тобто не вимагає від нього добитися остаточного вироку у справі, у якій він подав заяву. Але встановлює, у тому самому реченні, і наслідок: якщо процедура, у якій свідок дав показання, триває довше за завершення його власної справи, то потрібен був би екстраординарний спосіб оскарження, щоб на пільгу ще можна було посилатися, а «такого екстраординарного способу оскарження наше законодавство не передбачає». Оскарження виконання вироку його не заміняє.

Четвертий наслідок стосується чинної редакції закону. Рішення розглядає ст. 19 у редакції до Закону № 200/2023, опублікованого в Офіційному віснику Румунії № 616 від 6 липня 2023 року, бо саме та редакція далі породжувала наслідки у справі автора заперечення. Зміна 2023 року розширила категорію свідків, які можуть користуватися зменшенням, але не торкнулася умови про момент: заяву про злочин так само треба подати до або під час досудового розслідування чи судового розгляду. Висновок рішення залишається, отже, чинним і для справ, які розглядають після 2023 року.

П’ятий наслідок негативний, але його варто назвати. Критику, засновану на ст. 21 ч. (3) Конституції, на праві на справедливий суд, не розглянуто. Суд взяв до уваги, що автор не показав конкретно, у чому полягає суперечність, тож «щодо порушеного питання орган конституційного судочинства висловитися не може». Хто хотів би відновити обговорення, має обґрунтувати цей пункт по суті, а не лише на нього посилатися.

Що змінилося порівняно з попередньою ситуацією

У букві закону нічого. Ні ст. 598 Кримінального процесуального кодексу, ні ст. 19 Закону № 682/2002 це рішення не змінює. Змінюється те, що обов’язкове тлумачення, дане Вищим касаційним судом у 2020 році, має тепер і підтвердження конституційної юстиції, із загальнообов’язковою силою від 21 вересня 2026 року, згідно зі ст. 147 ч. (4) Конституції.

Це й не перше підтвердження. Рішенням № 314 від 18 червня 2024 року, опублікованим в Офіційному віснику Румунії № 1277 від 18 грудня 2024 року, Суд уже відхилив тотожне заперечення, взявши до уваги, що Вищий касаційний суд визначив сферу застосування норми з додержанням законодавчої компетенції Парламенту і власної компетенції тлумачення, передбаченої ст. 126 ч. (3) Конституції. Від опублікування того рішення до ухвалення цього минуло 484 дні, а прикінцева формула звична: «не з’явилося нових обставин, які спричинили б зміну практики».

Дещо, натомість, змінюється для справи автора. Трибунал Бухареста, I кримінальна секція, звернувся до Суду ухвалою від 30 червня 2021 року, через 454 дні після того, як тлумачення Вищого касаційного суду стало обов’язковим через опублікування. Від тієї ухвали до опублікування рішення минуло 1 909 днів, з яких 158 лише між ухваленням, 16 квітня 2026 року, і опублікуванням, 21 вересня 2026 року. Оскарження виконання вироку тепер можна розглянути, але результат відомий заздалегідь.

Переваги та недоліки

Що це дає позитивного

  • Усуває невизначеність. Засуджений, який питає себе, чи є сенс подавати оскарження виконання вироку, щоб отримати зменшення зі ст. 19, має тепер чітку й обов’язкову відповідь: сенсу немає.
  • Захищає законну силу, тобто правило, за яким остаточне рішення не відкривають знову, крім прямо передбачених способів. Найвищий суд показав, що протилежне рішення було б відступом від цього принципу, дозволеним лише з «істотної та нагальної» причини.
  • Прокладає корисну межу поза цим випадком: оскарження виконання вироку не дозволяє судові заново індивідуалізувати покарання, незалежно від наведеної підстави. Правило застосовують до будь-якої спроби відтворити на виконанні міркування, властиве суті справи.
  • Роз’яснює, що все ж підпадає під пункт d) ст. 598 ч. (1): підстави, які настають після того, як вирок став остаточним, як-от амністія, помилування або давність, а не обставини, що передували засудженню.
  • Власним мотивуванням показує, де саме мав би вступити законодавець: там, де воно встановлює, що екстраординарного способу оскарження бракує.

Що залишається проблемою

  • Законна пільга залежить від моменту, якого заявник не контролює. Закон вимагає від нього подати заяву про злочин до або під час досудового розслідування чи судового розгляду, і цю умову автор заперечення виконав, але використання заяви залежить від темпу справи, у якій він її подав, а той темп чужий.
  • Двоє людей, які подають заяви в той самий період, можуть мати різну долю. Автор заперечення показав, що співпідсудний у такому самому становищі отримав пільгу раніше. Суд факту не заперечує, а пояснює, чому юридично ці дві ситуації не порівнювані.
  • Немає жодного запасного шляху. Суд сам встановлює, що екстраординарного способу оскарження для таких випадків закон не передбачає, але створити його не може, а Парламент не врегулював цього й у 2023 році, коли змінював саму ст. 19.
  • Практичний ефект відбиває охоту саме там, де закон хотів її підживити. Закон, побудований, щоб стимулювати співпрацю з органами влади, цим механізмом передає, що обіцяна пільга втрачається, якщо розслідування, розпочате за заявою, триває довше за власний процес.
  • Найдоречніша критика залишилася без розгляду. Справжня проблема автора була у відсутності процесуального шляху, тобто саме в питанні доступу до правосуддя, однак пункт, заснований на ст. 21 ч. (3) Конституції, не був обґрунтований, і Суд не зміг щодо нього висловитися.

Корисні поради

  1. Якщо ви маєте намір подати заяву про злочин щодо інших осіб, щоб отримати зменшення покарання, зробіть це якомога раніше у власному процесі і прямо посилайтеся на ст. 19 Закону № 682/2002 перед судом першої інстанції. Це єдиний момент, коли пільгу можна надати.
  2. Просіть суд письмово встановити у вироку наявність заяви про злочин і стан справи, у якій її подано. Навіть якщо суд не може її використати, згадка в мотивувальній частині залишається елементом, який можна перевірити, якщо закон зміниться.
  3. Якщо справа, у якій ви подали заяву, рухається повільніше за вашу, обговоріть із захисником інструменти з власного процесу, а не ті, що після засудження. Після того як вирок став остаточним, на ст. 19 посилатися вже не можна.
  4. Не подавайте оскарження виконання вироку за ст. 598 ч. (1) п. d), щоб отримати зменшення зі ст. 19. Рішення відоме, а рішення, опубліковане 21 вересня 2026 року, робить його загальнообов’язковим.
  5. Шляхом оскарження виконання вироку ви можете, натомість, посилатися на підстави, що настали після остаточного засудження: амністію, помилування або давність виконання покарання. Там пункт d) знаходить своє застосування.
  6. Якщо ви все ж хочете повернути питання до Конституційного Суду, обґрунтуйте по суті критику, засновану на праві на справедливий суд, показавши конкретно, якого процесуального шляху бракує і який наслідок дає його відсутність. У цій справі той пункт залишився нерозглянутим саме тому, що не був обґрунтований.

Часті запитання

Яким шляхом можна отримати зменшення покарання за заяву про злочин?
Лише у власному кримінальному процесі, перед судом, який розглядає справу по суті або в апеляції, до того як вирок стане остаточним. Зменшення, передбачене ст. 19 Закону № 682/2002, діє на межі покарання, встановлені законом, і застосовується в процесі судової індивідуалізації покарання.
А яким шляхом уже не можна?
Оскарженням виконання вироку, заснованим на ст. 598 ч. (1) п. d) остання теза Кримінального процесуального кодексу. Вищий касаційний суд встановив у 2020 році, що ст. 19 не є підставою зменшення покарання в розумінні того тексту, а Конституційний Суд підтвердив тлумачення 21 вересня 2026 року.
Чому це не працює через оскарження виконання вироку?
Бо цей шлях не дозволяє судові заново провести індивідуалізацію покарання. Він вирішує питання, які виникли при зверненні вироку до виконання або в ході виконання, не торкаючись законної сили. Зменшення зі ст. 19 належить до суті справи, а суть закривається разом з остаточним вироком.
Я подав заяву у строк, але справа іншого рухалася повільно. Що я можу зробити?
З чинних текстів нічого після остаточного засудження. Суд прямо встановлює, що для таких випадків потрібен був би екстраординарний спосіб оскарження і що його закон не передбачає. Єдиний варіант залишається такий: посилатися на заяву про злочин і довести її у власному процесі, перше ніж вирок стане остаточним.
Скільки конкретно означає зменшення наполовину?
Наполовину зменшують межі, передбачені законом за правопорушення, а не вже призначене покарання. Для діяння, за яке карають позбавленням волі від 7 до 15 років, суд обирає між 3 роками і 6 місяцями та 7 роками і 6 місяцями. Конкретне покарання призначають потім за звичайними критеріями індивідуалізації.
Рішення стосується старої редакції закону. Чи має воно значення сьогодні?
Так. Статтю 19 змінив Закон № 200/2023, який розширив категорію свідків, що можуть користуватися зменшенням, однак умова про момент залишилася незмінною: заяву про злочин треба подати до або під час досудового розслідування чи судового розгляду. Міркування рішення застосовують, отже, і до чинної редакції.
Чи були окремі або збіжні думки?
Ні. Рішення ухвалено одноголосно колегією із семи суддів, без жодної окремої чи збіжної думки.
З якого часу рішення породжує наслідки?
З 21 вересня 2026 року, дати опублікування в Офіційному віснику Румунії № 799. Згідно зі ст. 147 ч. (4) Конституції, рішення Конституційного Суду загальнообов’язкові з дати опублікування і мають силу лише на майбутнє.

Аналіз редакції

За юридичною будовою рішення важко оспорити. Якщо зменшення зі ст. 19 працює на межах покарання, встановлених законом, то воно частина індивідуалізації, а індивідуалізація набирає законної сили разом з остаточним вироком. Відкрити її знову на виконанні означало б переглянути суть справи процедурою, яка за визначенням такого предмета не має. Найвищий суд сказав це у 2020 році, Суд підтвердив у 2024 році і підтверджує знову тепер.

Проблема не в міркуванні, а в тому, що воно залишає по собі, і рішення каже це саме. У пункті 28 Суд бере до уваги, що законодавець не поклав на заявника обов’язку результату, бо інакше мав би врегулювати екстраординарний спосіб оскарження, і одразу встановлює, що «такого екстраординарного способу оскарження наше законодавство не передбачає». Прочитані разом, ці два речення описують саму пастку: норма не вимагає результату, але практично ставить пільгу в залежність від результату, бо не дає жодної процедури, якою пільгу можна використати, коли вона матеріалізується запізно. Заявник робить усе, що вимагає закон, у момент, який закон встановлює, і залишається без пільги з причини, яка тримається на темпі справи, що йому не належить.

Друге спостереження вимагає підрахунку. Заперечення надіслали Судові ухвалою від 30 червня 2021 року, а відповідь воно отримало 21 вересня 2026 року, через 1 909 днів. Найкрасномовніше порівняння робиться, однак, у межах того самого дня Офіційного вісника Румунії: 21 вересня 2026 року опублікували чотири рішення Конституційного Суду, у випусках № 797, 798 і 799. Рішення № 194 і № 209 було ухвалено 5 березня 2026 року, тобто на 200 днів раніше, Рішення № 8 15 січня 2026 року, на 249 днів раніше, а це, ухвалене найпізніше з усіх, 16 квітня 2026 року, чекало 158 днів. Порядок опублікування не йде за порядком ухвалення, а проміжок різниться на 91 день між найшвидшим і найповільнішим, і жоден акт не пояснює чому.

Третє спостереження стосується економіки закону, яку варто назвати прямо. Закон № 682/2002 побудований як обмін: відомості за менше покарання. Держава отримує свою частину одразу, у момент заяви, бо з того моменту дані в неї є. Друга частина сплачується лише тоді, коли третій процес, який заявник не може поспішити, доходить до певної стадії раніше за його власний остаточний вирок. Зміна 2023 року розширила коло тих, хто користується пільгою, але цієї асиметрії не торкнулася, хоча вона була видна вже в практиці 2020 року.

Що потрібно змінити

  • Слід урегулювати шлях пізнішого використання заяви про злочин. Або новий випадок у ст. 598 ч. (1) Кримінального процесуального кодексу, прямо обмежений ситуацією, у якій заяву подано у строк і використано після остаточного засудження, або особлива форма перегляду. Суд сам показав, що проблема у відсутності такого шляху.
  • Суд першої інстанції має бути зобов’язаний встановити у вироку наявність заяви про злочин і виконання умов зі ст. 19, навіть якщо він не може їх використати. Таке встановлення створило б доказову основу для будь-якого пізнішого механізму й усунуло б обговорення того, що сталося роки тому.
  • Прокурор має повідомляти судові, на клопотання підсудного, стан справи, відкритої за заявою про злочин. Сьогодні суд, який розглядає власну справу, не має офіційного шляху дізнатися, чи заява дала наслідки, хоча від цього залежить застосування законної підстави зменшення покарання.
  • Має бути максимальний строк між заявою про злочин і її оцінкою органом досудового розслідування. Без такого строку тривалість розслідування, розпочатого за заявою, залишається єдиним елементом, який вирішує, чи законну пільгу надають, чи втрачають, а він не підконтрольний тому, хто подає заяву.
  • Закон має прямо сказати, на який момент оцінюють виконання умов зі ст. 19. Текст встановлює момент заяви, практика фактично додає другий момент, момент її використання, а між цими двома губляться саме випадки, про які тут ідеться. Уточнення в законі звільнило б суди від необхідності виводити те, чого норма не каже.

Оригінальний текст нормативного акта

Наведений нижче текст відтворено румунською мовою, в офіційній опублікованій формі.

Повний текст у формі, опублікованій в Офіційному віснику Румунії

Офіційний вісник Румунії № 799 від 21 вересня 2026 року, сторінки 5-8 8 сторінок PDF, 80 KB акт починається на сторінці 5

Відкрити офіційний PDFЗавантажити PDF

На малих екранах переглядач не відображається. Скористайтеся кнопками вище, щоб відкрити або завантажити файл.

Ця стаття має інформаційний характер і не є юридичною консультацією. Для конкретних ситуацій зверніться до ліцензованого адвоката або податкового консультанта.