Коротко

  • Конституційний Суд відмовився розглядати по суті вимогу людини, яка хотіла довести в суді своє румунське громадянство, бо не має жодного румунського документа. Рішення № 356 від 16 квітня 2026 року відхиляє як неприйнятне заперечення, заявлене проти ст. 22 ч. (1) Закону про румунське громадянство № 21/1991, тексту, який перелічує документи, якими доводять громадянство. Причина коротко: задоволення означало б, що конституційна інстанція додасть до закону засіб доказування, якого закон не передбачає, а таке додавання це справа Парламенту.
  • Судимий текст уже не той, що чинний на дату опублікування, і різниця має значення. Суд висловився щодо редакції, яка передувала зміні Надзвичайною постановою Уряду № 100/2024. Редакція, чинна на 28 вересня 2026 року, довша, бо додала електронне посвідчення особи, тимчасове свідоцтво про громадянство і картку румунського громадянства, проте має точно таку саму будову: закритий перелік документів, без жодних воріт до судді. Понад те, нова редакція вимагає, щоб документи були чинними, умови, якої старий текст не мав.
  • Кого це стосується. Кожного, хто мусить довести румунське громадянство: тих, хто просить його через надання або через поновлення, тих, хто відновлює документи, і насамперед румунів, народжених за кордоном чи тих, що виїхали десятиліття тому і твердять, що є громадянами від народження, але не мають жодного румунського документа. Для них єдиним шляхом лишається поновлення, яке діє від складення присяги, а не від народження. Рішення остаточне та загальнообов’язкове від 28 вересня 2026 року, дати опублікування.
Акт: Рішення Конституційного Суду № 356 від 16 квітня 2026 року щодо заперечення про неконституційність положень ст. 22 ч. (1) Закону про румунське громадянство № 21/1991, у редакції, що передувала зміні Надзвичайною постановою Уряду № 100/2024 про внесення змін і доповнень до Закону про румунське громадянство № 21/1991, а також про внесення змін і доповнень до інших нормативних актів
Опубліковано: Офіційний вісник Румунії (Monitorul Oficial), частина I, № 824 від 28 вересня 2026 року, сторінки 2-5
Ухвалено: 16 квітня 2026 року, одностайно
Остаточне та загальнообов’язкове: 28 вересня 2026 року, дата опублікування

Людина, яка каже, що народилася румунським громадянином, не може просити суд це встановити, бо закон такого позову не передбачає, а Конституційний Суд не має права його вигадати. Такий висновок Рішення № 356 від 16 квітня 2026 року, опублікованого 28 вересня 2026 року. Не вперше конституційна інстанція дивиться на Закон про румунське громадянство № 21/1991 і лишає його недоторканим: 27 серпня 2026 року з’явилися два рішення на інші статті того самого закону, якими позбавлення громадянства залишилося з одним способом оскарження, а діти за кордоном без виходу. Формула, яку Суд повторює, та сама: громадянство за своєю природою є справою держави.

Заперечення заявив Міхай Діну Дименческу у процесі в Трибуналі Бухареста, IV цивільному відділенні, предметом якого був позов про встановлення статусу громадянина Румунії. Суд звернувся до Конституційного Суду Цивільним рішенням № 2.898 від 18 грудня 2019 року, ухваленим у Справі № 6.064/3/2019**, а в Конституційному Суді справа дістала номер 280D/2020.

На дату, коли заявили заперечення, ст. 22 ч. (1) Закону № 21/1991 мала такий зміст: „Dovada cetățeniei române se face cu cartea de identitate sau, după caz, cu buletinul de identitate, cu pașaportul, cu titlul de călătorie fără mențiunea «identitate incertă», cu certificatul prevăzut la art. 20 alin. (6) sau cu documentele prevăzute la art. 23.” Громадянство доводять, отже, посвідченням особи або, залежно від випадку, посвідченням особи старого зразка, паспортом, проїзним документом без позначки про непевну особу, свідоцтвом, передбаченим в одній статті закону, або документами, передбаченими в іншій. Свідоцтво це те, що його видають за ст. 20 ч. (6) після складення присяги, наприкінці процедури надання або поновлення громадянства. Документи зі ст. 23 це докази громадянства, які дипломатичні місії та консульські установи видають на запит румунам, що перебувають за кордоном.

Проблема автора, як її описує саме рішення, у пункті 7, полягає в тому, що він не вкладається в жоден із цих варіантів і не може дійти до жодного. Посвідчення особи він не має, бо для його видання потрібні актуальні акти цивільного стану. Акти цивільного стану він може дістати тільки через транскрипцію, тобто внесення закордонних актів до румунських реєстрів, неможливу, доки він не має доказу громадянства. Паспорта або проїзного документа він не має, бо для них вимагають або документів, що посвідчують особу, або актів цивільного стану. Свідоцтва зі ст. 20 ч. (6) він не має, бо не перебуває в становищі того, хто поновлює громадянство, а документ зі ст. 23 передбачає, що румунські документи, які посвідчують особу, або проїзні документи вже існують, хай навіть прострочені. Автор називає становище «cerc vicios», зачарованим колом, а Суд переймає його слово в тексті, не заперечуючи.

Чому не рятує поновлення, хоч воно й здається найпростішим виходом? Бо має іншу правову природу й інший момент, від якого біжить. Поновлення передбачає доведення попередньої втрати громадянства, чого тут немає, і діє лише на майбутнє, від дати складення присяги. Хто вважає себе громадянином від народження і проходить через поновлення, той фактично визнає втрату, яку заперечує, і втрачає також можливість вважатися таким, що передав громадянство дітям за походженням щодо минулого. На підтримку цієї різниці автор послався на мотиви Рішення Конституційного Суду № 356 від 24 квітня 2012 року, ухваленого теж на Закон № 21/1991.

По суті було три докори. Перший, порушення вільного доступу до правосуддя зі ст. 21 Конституції через обмеження засобів доказування. Другий, порушення ст. 5 Конституції, читаної разом із Європейською конвенцією про громадянство, ратифікованою Законом № 396/2002, статті 10-13 якої вимагають від держав процедур для збереження громадянства і для видання посвідки про громадянство, мотивованих письмово, з можливістю оскарження і з розумними витратами. Третій, зачеплення ст. 148 Конституції, бо заперечення національного громадянства тягне за собою й заперечення громадянства Європейського Союзу з правами, які з нього випливають.

Представник прокуратури просив відхилити як неприйнятне, з коротким аргументом: закон прямо каже, чим доводять громадянство, а якщо доказ у такий спосіб зробити не можна, існує процедура, врегульована статтями 13-19 того самого закону. Те, чого просить автор, це друга процедура, судова, якої закон не передбачає, тож від Суду вимагають діяти як позитивний законодавець.

На засіданні адвокат автора подав ще одну вимогу: звернутися до Суду Європейського Союзу з преюдиційним запитанням про сумісність національної норми, яка дозволяє доводити громадянство тільки наперед наявними документами, недоступними особам, що емігрували або народилися до 1949 року. Суд об’єднав вимогу з розглядом по суті і відхилив її як необґрунтовану, пояснивши, з відсиланням до рішень Суду Європейського Союзу від 6 жовтня 1982 року у Справі 283/81, CILFIT, і від 9 вересня 2015 року у Справі C-160/14, Ferreira da Silva e Brito, що преюдиційне звернення виправдане лише тоді, коли тлумачення права Союзу необхідне для вирішення заперечення. Тут, каже Суд, запитання стосувалося конкретного становища автора і суті справи, а не проблеми тлумачення права Союзу.

Відповідь по суті вміщається у два пункти, 32-й і 33-й. Задоволення в тому сенсі, якого просили, означало б доповнити текст, який поіменно називає документи-докази, будь-яким засобом доказування, використаним у позові про встановлення статусу громадянина Румунії, позові, який у Законі № 21/1991 не врегульований. Тим часом ст. 2 ч. (3) Закону № 47/1992 передбачає, що конституційна інстанція висловлюється тільки щодо конституційності актів, з якими до неї звернулися, не маючи змоги змінювати чи доповнювати приписи, піддані контролю. Понад цю межу Суд посилається на особливість інституту громадянства, який становить, каже він, виключно справу держави, і на роль Парламенту як єдиного законодавчого органу країни, зі ст. 61 ч. (1) Конституції. Висновок: рішення належить законодавцеві. Заперечення відхилено як неприйнятне, одностайно.

Процедурна деталь пояснює, чому Суд судив текст, який уже не був чинним. Між зверненням і розглядом ст. 22 ч. (1) переписували двічі, Надзвичайною постановою Уряду № 100/2024 і Законом № 14/2025. За Рішенням № 766 від 15 червня 2011 року Суд висловлюється щодо редакції, яка породжує наслідки у справі, що перебуває в суді, навіть якщо закон тим часом змінився. Тому предметом рішення є редакція, що передувала зміні постановою 2024 року, і заголовок рішення каже це прямо.

Текст, чинний на 28 вересня 2026 року, однак інший, і хто подає справу після 28 вересня 2026 року, має дивитися на нього, а не на судимий: „Dovada cetățeniei române se face cu actele de identitate prevăzute la art. 12 alin. (3) din Ordonanța de urgență a Guvernului nr. 97/2005 privind evidența, domiciliul, reședința și actele de identitate ale cetățenilor români, republicată, cu modificările și completările ulterioare, cu pașaportul românesc, cu titlul de călătorie fără mențiunea «identitate incertă», cu certificatul provizoriu de cetățenie și cu documentele prevăzute la art. 23, aflate în termen de valabilitate, precum și cu cardul de cetățenie română prevăzut la art. 20 alin. (8) și cu certificatul de cetățenie.” Громадянство тепер доводять, отже, документами, що посвідчують особу, передбаченими в постанові про облік, місце проживання, місце перебування і документи, що посвідчують особу, румунських громадян, румунським паспортом, проїзним документом без позначки про непевну особу, тимчасовим свідоцтвом про громадянство і документами, передбаченими в законі про громадянство, усіма чинними на той момент, а також карткою румунського громадянства і свідоцтвом про громадянство. Документи, що посвідчують особу, на які йде відсилання, це, за ст. 12 ч. (3) Надзвичайної постанови Уряду № 97/2005, посвідчення особи, просте посвідчення особи, електронне посвідчення особи, тимчасове посвідчення особи і посвідчення особи старого зразка.

Наслідки, які це має

Рішення не прибирає і не додає в закон жодного слова. Ст. 22 ч. (1) лишається у своїй теперішній редакції, а стара редакція лишається застосовною до процесів, які судять за нею. Прямий правовий наслідок відхилення як неприйнятного полягає в тому, що порушене питання не дістає конституційної відповіді, ні в один бік, ні в другий.

Для справи, що перебуває в розгляді, різниця між двома видами відхилення цілком змінює те, що ще може зробити адвокат. «Необґрунтоване» означає, що конституційна інстанція зважила аргумент, визнала його хибним і підтвердила текст, тож конституційний шлях закривається, але суддя по суті далі застосовує закон як раніше. «Неприйнятне» означає, що конституційна інстанція в обговорення не вступила. Зазвичай це лишає поле вільним перед суддею по суті, як питання тлумачення закону. Тут ні, і це варто сказати виразно: причина неприйнятності в тому, що потрібної норми просто немає в законі, а суддя не може її створити більше, ніж може Суд. Отже, у цьому випадку відхилення як неприйнятного не відчиняє жодних дверей у суді по суті.

Другий наслідок це прецедент. Мотивувальна частина знову стверджує, що інститут громадянства є виключно справою держави і що право встановлювати, як доводять громадянство, належить законодавцеві. Формулювання цитуватимуть у наступних справах на той самий закон, як його цитували і в рішеннях, опублікованих 27 серпня 2026 року.

Третій наслідок стосується європейського права, і він єдиний лишає щось відкритим. Конституційний Суд відмовив у преюдиційному зверненні, бо право Союзу не було застосовним у його конституційному контролі. Ця відмова не заважає судді по суті самому поставити запитання Судові Європейського Союзу, на підставі ст. 267 Договору про функціонування Європейського Союзу, якщо він вважатиме, що тлумачення права Союзу потрібне йому, щоб розсудити справу.

Що змінилося порівняно з попередньою ситуацією

Цим рішенням нічого. Що змінилося між заявленням заперечення і опублікуванням відповіді, то це сам розкритикований текст, двічі, і саме цю частину квапливий читач може зрозуміти навпаки.

Судима редакція, та з 2015 року, перелічувала п’ять можливостей: посвідчення особи або посвідчення особи старого зразка, паспорт, проїзний документ без позначки про непевну особу, свідоцтво зі ст. 20 ч. (6) і документи зі ст. 23. Надзвичайна постанова Уряду № 100/2024, опублікована в Офіційному віснику Румунії, частина I, № 740 від 29 липня 2024 року, переписала статтю, а її приписи щодо картки румунського громадянства набрали чинності 1 вересня 2024 року, за статтею XVI частиною (2) постанови. Закон № 14/2025, опублікований в Офіційному віснику Румунії, частина I, № 218 від 12 березня 2025 року, повторив статтю в редакції, яка застосовується і на дату опублікування рішення.

Перелік став довшим. Крім посвідчення особи і посвідчення особи старого зразка, текст відсилає тепер до всіх документів, що посвідчують особу, з Надзвичайної постанови Уряду № 97/2005, отже і до електронного посвідчення особи, і до тимчасового посвідчення особи. Паспорт прямо названо «românesc», румунським. З’явилися три документи, яких у старій редакції не було: тимчасове свідоцтво про громадянство, картка румунського громадянства і свідоцтво про громадянство. Свідоцтва про громадянство, видані до постанови, мають, за статтею XVII частиною (3) цієї постанови, ті самі правові наслідки, що й нова картка.

З’явилося, однак, і обмеження, якого не було: словосполучення «aflate în termen de valabilitate», тобто такі, що чинні на момент пред’явлення. Старий текст ніде не вимагав, щоб документ був чинний на дату, коли роблять доказ. Для того, хто має в шухляді посвідчення, прострочене двадцять років тому, різниця не теоретична.

Що не змінилося, то це характер норми. І раніше, і тепер ст. 22 ч. (1) це перелік документів. Ні редакція 2024 року, ні редакція 2025 року не додали судового шляху встановлення громадянства і не передбачили, що стається з тим, хто не має жодного з перелічених документів. Інакше кажучи, зачароване коло, описане в пункті 7 рішення, на 28 вересня 2026 року замкнене рівно так само, як 18 грудня 2019 року.

Переваги та недоліки

Що це дає позитивного

  • Рішення ясне щодо межі компетенції. Суд не збудував проміжного розв’язання і не лишив текст у двозначному стані, тож нікому не треба вгадувати, що ще каже ст. 22 ч. (1) після 28 вересня 2026 року.
  • Мотивувальна частина називає адресата проблеми. Відсилання до ст. 61 ч. (1) Конституції прямо каже, що зміну роблять у Парламенті, а це корисно тому, хто хоче ініціювати зміну Закону № 21/1991.
  • Відхилення вимоги про звернення до Суду Європейського Союзу мотивоване, а не мовчазне, і застосований критерій пояснено двома європейськими рішеннями, названими поіменно. Суддя по суті, який захоче поставити запитання сам, має аргументи вже перед собою.
  • Рішення ухвалено одностайно, без окремої думки, тож немає двох ліній мотивування, які билися б одна з одною в майбутніх справах.
  • Теперішній перелік документів-доказів ширший за судимий. Хто проходить у 2026 році через процедуру надання або поновлення, дістає картку румунського громадянства, а свідоцтва, видані до липня 2024 року, мають ті самі наслідки, тож ніхто не лишається без документа через зміну.

Що залишається проблемою

  • Зачароване коло лишається замкненим. Рішення описує його докладно, у пункті 7, передає словами автора і не відмикає, бо не має чим.
  • Судимий текст утратив чинність за 592 дні до ухвалення і за 757 днів до опублікування. Хто читає заголовок рішення, не відкриваючи закону, може подумати, що проблему тим часом розв’язали, а цього не сталося.
  • Між зверненням до Суду, 18 грудня 2019 року, і ухваленням, 16 квітня 2026 року, минуло 2.311 днів. До опублікування 2.476, тобто шість років і дев’ять місяців.
  • Жодна з установ, покликаних висловитися, не відповіла. Трибунал Бухареста не висловив своєї думки, хоча ст. 29 ч. (4) Закону № 47/1992 його до цього зобов’язує, а голови двох палат Парламенту, Уряд і Народний адвокат не надіслали запитаних позицій.
  • Поновлення, єдиний шлях, що лишився, діє тільки від складення присяги. Воно не покриває попереднього періоду і не дозволяє передати громадянство дітям заднім числом, тож для того, хто твердить, що є громадянином від народження, це не рівноцінне розв’язання.
  • Резолютивна частина нічого не каже про вимогу звернутися до Суду Європейського Союзу, хоча її було об’єднано з розглядом по суті. Розв’язання щодо неї є тільки в мотивах, у пункті 30.

Корисні поради

  1. Перевірте спершу, чи маєте якийсь із документів теперішнього переліку: посвідчення особи, просте посвідчення особи, електронне посвідчення особи, тимчасове посвідчення особи, посвідчення особи старого зразка, румунський паспорт, проїзний документ без позначки про непевну особу, тимчасове свідоцтво про громадянство, картку румунського громадянства, свідоцтво про громадянство або доказ громадянства зі ст. 23. Якщо маєте будь-який із них, чинний, вам не потрібна жодна процедура.
  2. Перевіряйте і строк чинності, а не лише наявність документа. Теперішня редакція тексту прямо вимагає, щоб документи були в строку, чого судима Судом редакція не вимагала.
  3. Якщо ви за кордоном і не маєте документів, попросіть у дипломатичної місії або консульської установи Румунії доказ громадянства, передбачений ст. 23. Це найпростіший документ із переліку, але він передбачає, що установи вже мають дані про вас в обліках.
  4. Якщо ви не маєте нічого, законним шляхом лишається адміністративна процедура зі статей 13-19 Закону № 21/1991, у Національному управлінні у справах громадянства. Поговоріть, однак, спершу з адвокатом, бо наслідки біжать від складення присяги і не покривають минулого.
  5. Не починайте процесу про встановлення громадянства, посилаючись на це рішення як на підставу. Суд каже точно навпаки: такий позов у Законі № 21/1991 не врегульований, а засоби доказування не можна додати через судову практику.
  6. Якщо у вас уже є справа в розгляді, запитайте свого адвоката, чи варто просити саме суд по суті про преюдиційне звернення до Суду Європейського Союзу, на підставі ст. 267 Договору про функціонування Європейського Союзу. Відмова Конституційного Суду стосується конституційного контролю, а не компетенції судді по суті.

Часті запитання

Що означає, що заперечення відхилено як неприйнятне, а не як необґрунтоване?
«Необґрунтоване» означає, що конституційна інстанція розглянула аргумент по суті і визнала його хибним, тож текст пройшов перевірку. «Неприйнятне» означає, що вона в обговорення не вступила, бо запитання було не до неї. Тут причина неприйнятності в тому, що автор просив додати до закону засіб доказування, якого немає, а ст. 2 ч. (3) Закону № 47/1992 забороняє Судові змінювати чи доповнювати текст, підданий контролю.
Що передбачає ст. 22 ч. (1) Закону про румунське громадянство після змін 2024 і 2025 років?
У редакції, чинній на 28 вересня 2026 року, доказ румунського громадянства роблять документами, що посвідчують особу, передбаченими ст. 12 ч. (3) Надзвичайної постанови Уряду № 97/2005, румунським паспортом, проїзним документом без позначки про непевну особу, тимчасовим свідоцтвом про громадянство, документами, передбаченими ст. 23, усіма чинними на той момент, а також карткою румунського громадянства і свідоцтвом про громадянство.
Чому Суд судив текст, який уже не був чинним?
Бо він і далі породжує наслідки у процесі, який спричинив заперечення. Правило йде з Рішення № 766 від 15 червня 2011 року і застосовується щоразу, коли закон змінюється після звернення до Суду, але до розгляду. Саме тому заголовок рішення уточнює, що його предметом є редакція, що передувала зміні Надзвичайною постановою Уряду № 100/2024.
У мене є справа в розгляді на ту саму проблему. Що змінюється для мене?
Нічого в тексті закону. Суддя далі застосовує ст. 22 ч. (1) так, як її написано. На відміну від інших відхилень як неприйнятних, це не переносить обговорення до суду по суті, бо його причина це відсутність норми, а не спосіб тлумачення наявної.
Чи можу я заявити те саме заперечення ще раз в іншому процесі?
Формально так. Ст. 29 ч. (3) Закону № 47/1992 зупиняє лише заперечення, які стосуються приписів, визнаних неконституційними попереднім рішенням, а тут неконституційним нічого не визнано. Практично з тими самими аргументами відповідь буде та сама, бо причина відхилення стосується компетенції Суду, а не змісту критики.
Чи розв’язує поновлення громадянства проблему того, хто не має документів?
Лише на майбутнє. Поновлення передбачає доведення попередньої втрати громадянства і діє від дати складення присяги. Хто твердить, що є громадянином від народження, не дістає через нього визнання попереднього періоду і не дістає можливості вважатися таким, що передав громадянство дітям за походженням щодо минулого.
Що таке картка румунського громадянства і відколи вона існує?
Це документ, який засвідчує набуття або поновлення громадянства, передбачений ст. 20 ч. (8) Закону № 21/1991. Її запроваджено Надзвичайною постановою Уряду № 100/2024, а приписи щодо неї набрали чинності 1 вересня 2024 року. Свідоцтва про громадянство, видані раніше, мають ті самі правові наслідки, що й вона.

Аналіз редакції

З боку компетенції рішення важко заперечити. Конституційна інстанція, яка додала б у ст. 22 ч. (1) «і будь-який інший засіб доказування», писала б закон, а не контролювала б його, і ст. 2 ч. (3) Закону № 47/1992 їй саме це забороняє. Проблема не в тому, що Суд вирішив, а в тому, скільки тривало, поки він це сказав, і в тому, що лишилося після.

Календар розповідає історію сам. Звернення пішло з Трибуналу Бухареста 18 грудня 2019 року, ухвалення прийшло 16 квітня 2026 року, тобто через 2.311 днів, а опублікування аж 28 вересня 2026 року, ще на 165 днів пізніше. Від першого дня до останнього минуло 2.476 днів, шість років і дев’ять місяців, для рішення, яке налічує 34 пункти і резолютивна частина якого має одну-єдину фразу. За цей проміжок розкритикований текст переписали двічі, і він утратив чинність за 592 дні до ухвалення. Суд розсудив процедурно правильно, застосувавши Рішення № 766/2011, але розсудив мертвий текст, у справі, де ніхто не заперечує, що редакція, чинна у 2026 році, дала б точно такий самий результат.

Найважче спостереження не видно, читаючи резолютивну частину, воно в пунктах 15 і 17. Трибунал Бухареста не висловив своєї думки щодо заперечення, хоча ст. 29 ч. (4) Закону № 47/1992 його зобов’язує, і рішення констатує це сухо. Голови двох палат Парламенту, Уряд і Народний адвокат не надіслали запитаних позицій. П’ять установ покликали щось сказати, і жодна нічого не сказала, тож конституційна інстанція вирішувала на основі двох учасників: адвоката автора і прокурора. У справі, де розв’язання коротко звучить «хай цим займеться законодавець», мовчання двох палат Парламенту не процедурна дрібниця. Це саме ті установи, яким Суд передає проблему.

Друге спостереження виходить із накладення пункту 22, де Суд відтворює теперішню редакцію тексту, на пункт 7, де він описує становище автора. Поставлені поруч, вони показують, що нова редакція дала б ту саму відповідь, ба навіть тіснішу: перелік довший, але лишається переліком, а словосполучення «aflate în termen de valabilitate» додає умову, якої старий текст не мав. Опубліковане у вересні 2026 року із заголовком, який говорить про редакцію, що передувала 2024 року, рішення ризикує бути прочитаним як архівна справа. Воно не таке. Варто відзначити й збіг, який акт містить, не коментуючи: автор збудував свій аргумент на Рішенні № 356 від 24 квітня 2012 року, ухваленому теж на Закон № 21/1991, і дістав відповідь Рішенням № 356 від 16 квітня 2026 року.

Що потрібно змінити

  • Позов про встановлення громадянства, написаний у законі. Парламент може додати до Закону № 21/1991 судову процедуру, якою той, хто твердить, що набув громадянство при народженні, зміг би це встановити з наслідками від тієї дати, з тягарем доказування на позивачеві. Це відімкнуло б коло, описане в пункті 7, не зачіпаючи ст. 22 ч. (1), яка лишилася б переліком повсякденних документів.
  • Строк для складення і опублікування рішень Суду. Ті 165 днів між ухваленням і опублікуванням це проміжок, у якому розв’язання існує, але не породжує наслідків, а сторони не можуть на нього послатися. Строк у 30 днів, вписаний у Закон № 47/1992, усунув би цей проміжок для рішень такого обсягу, як це.
  • Примітка про чинну редакцію, коли предметом рішення є скасований текст. Одна-єдина фраза наприкінці мотивувальної частини, яка сказала б, що передбачає текст на дату опублікування, запобігла б саме розумінню навпаки. Тут вона коштувала б два рядки, бо теперішню редакцію вже відтворено в пункті 22.
  • Наслідок для суду, який не висловлює своєї думки. Ст. 29 ч. (4) покладає обов’язок, але нічого не стається, коли його не дотримують. Повернення справи судові, що звернувся, з коротким строком на думку, перед призначенням дати розгляду, зробило б так, щоб конституційна інстанція судила з позицією судді, який знає справу.
  • Щоб резолютивна частина містила і розв’язання щодо вимог, об’єднаних із розглядом по суті. Вимогу про звернення до Суду Європейського Союзу об’єднали з розглядом по суті в пункті 27 і відхилили як необґрунтовану в пункті 30, але резолютивна частина про неї не згадує. Один зайвий рядок звільнив би сторони від запитання, чи дістала їхня вимога формальну відповідь.

Оригінальний текст нормативного акта

Наведений нижче текст відтворено румунською мовою, в офіційній опублікованій формі.

Повний текст у формі, опублікованій в Офіційному віснику Румунії

Офіційний вісник Румунії № 824 від 28 вересня 2026 року, сторінки 2-5 8 сторінок PDF, 85 KB акт починається на сторінці 2

Відкрити офіційний PDFЗавантажити PDF

На малих екранах переглядач не відображається. Скористайтеся кнопками вище, щоб відкрити або завантажити файл.

Ця стаття має інформаційний характер і не є юридичною консультацією. Для конкретних ситуацій зверніться до ліцензованого адвоката або податкового консультанта.