Коротко
- Конституційний Суд підтвердив, що заява стягувача про надання дозволу на примусове виконання розглядається у закритому засіданні, без виклику сторін, не пізніше ніж за 7 днів від дня реєстрації.
- Довід Суду полягає в тому, що процедура є непозовною і формальною, обмеженою перевіркою виконавчого документа, а боржник може навести всі свої доводи у скарзі на примусове виконання.
- Норма залишається незмінною. Це стосується боржників на початку примусового виконання, стягувачів і судових виконавців.
Опубліковано: Офіційний вісник Румунії (Monitorul Oficial) № 587 від 17 липня 2026 року
Ухвалено: 9 грудня 2025 року
Уперше про те, що щодо тебе розпочали примусове виконання, дізнаєшся не перед суддею, а з документів судового виконавця. Конституційний Суд знову каже, що так і має бути. Рішення № 737 від 9 грудня 2025 року, опубліковане в Офіційному віснику Румунії № 587 від 17 липня 2026 року, відхиляє як необґрунтоване заперечення, заявлене боржницею у справі Суду першої інстанції Алба-Юлія. Це той самий висновок, до якого Суд дійшов і тоді, коли аналізував надання дозволу на примусове виконання без виклику сторін і відсутність окремого способу оскарження.
Оспорена норма це кінцева теза першого речення статті 666 частини (2) Цивільного процесуального кодексу, тобто саме слова «без виклику сторін». Речення повністю говорить, що заява про надання дозволу на примусове виконання розглядається не пізніше ніж за 7 днів від дня її реєстрації в суді, ухвалою, постановленою у закритому засіданні, без виклику сторін.
Авторка заперечення стверджувала, що якщо вона не може постати перед суддею, то не має змоги висловити свою позицію ні щодо самого заявленого права, ні щодо його обсягу, а це порушує її вільний доступ до правосуддя, право на захист і свободу вираження поглядів.
Наслідки, які це має
Перший наслідок це те, що процедура залишається точно такою, якою вона є. Заява стягувача розглядається у закритому засіданні, не пізніше ніж за 7 днів, без виклику сторін, з можливістю відкласти проголошення не більш як на 48 годин і з викладенням мотивів ухвали не пізніше ніж за 7 днів від дня проголошення.
Другий наслідок стосується природи цієї стадії. Суд кваліфікує її як непозовну і формальну: перевіряється, чи існує виконавчий документ, а не вирішується суть спору. Звідси випливає вся мотивація, бо процедура, яка не встановлює, хто має рацію, не потребує змагального обговорення.
Третій наслідок це місце, де боржник може захищатися. Суд показує, що всі гарантії змагальності містяться у скарзі на примусове виконання, де можна вимагати і скасування ухвали про надання дозволу. По суті захист не зникає, він переноситься на пізніше, в окрему процедуру.
Четвертий наслідок стосується компетенції законодавця. Процесуальні норми, зокрема й ті, що стосуються виклику сторін або використання способів оскарження, належать до виключної компетенції Парламенту згідно зі статтею 126 частиною (2) Конституції. Суд посилається на власну сталу практику: Рішення № 118 від 28 лютого 2019 року, Рішення № 540 від 26 вересня 2019 року і Рішення № 895 від 17 грудня 2015 року.
П’ятий наслідок це відхилення критики, побудованої на свободі вираження поглядів. Суд зауважує, що стаття 30 Конституції не має стосунку до цивільної процедури примусового виконання. Свобода вираження поглядів стосується оприлюднення думок, поглядів і творів, а не доводів захисту в процесі, які підпорядковані процесуальним правилам відповідної галузі.
Шостий наслідок стосується темпу. Причина, з якої закон побудував цю стадію саме так, це швидкість: примусове виконання перестало б бути дієвим засобом, якби перша його перевірка вимагала виклику сторін і судового засідання.
Що змінилося порівняно з попередньою ситуацією
Перше спостереження: норма не змінюється. Заперечення відхилене як необґрунтоване, отже стаття 666 частина (2) залишається застосовною в чинній редакції.
Друге: не з’являється нового тлумачення. Суд прямо каже, що не виникло нових обставин, які виправдали б зміну судової практики, а рішення та мотиви попередніх актів зберігають чинність.
Третє стосується предмета заперечення. До Суду звернулися щодо всієї частини (2) статті 666, але Суд звузив аналіз лише до кінцевої тези першого речення, бо саме її критикували в обґрунтуванні. Це корисне уточнення для тих, хто складає такі клопотання: предмет визначається за обґрунтуванням, а не за загальним посиланням в ухвалі про звернення.
Четверте стосується остаточно відхиленого доводу. Думку, що відсутність виклику порушує свободу вираження поглядів зі статті 30, не сприйняли, і Суд трактує її як критику, що не має стосунку до цієї галузі.
Не змінюється співвідношення між двома стадіями. Надання дозволу залишається швидкою і формальною перевіркою, а скарга на примусове виконання залишається місцем, де обговорюють суть.
Переваги та недоліки
Що це дає позитивного
- Підтверджує короткий і передбачуваний строк: заява розглядається не пізніше ніж за 7 днів від дня реєстрації.
- Зберігає примусове виконання як дієвий засіб для стягувачів із виконавчим документом, зокрема для працівників або несплачених постачальників.
- Нагадує, що боржник не залишається без захисту: скарга на примусове виконання дає всі гарантії змагальності.
- Уточнює, що ухвалу про надання дозволу можна оспорити через скаргу, зокрема й вимагаючи її скасування.
- Чітко встановлює, що предмет заперечення визначається за конкретним обґрунтуванням, а не за загальним посиланням на статтю.
Що залишається проблемою
- Боржник дізнається про процедуру лише після постановлення ухвали, тож втрачає нагоду від початку вказати на недійсний виконавчий документ.
- Ухвалу надсилають за службовим обов’язком судовому виконавцю і стягувачу, але не боржнику, тож його поінформованість залежить від виконавчих дій.
- Перенесення захисту у скаргу на примусове виконання означає нову справу, із судовим збором і присічним строком, якого треба дотримати.
- Для боржника без адвоката різницю між непозовною та позовною процедурою важко вчасно помітити.
- Суд не аналізує, що відбувається, коли виконання вже спричинило незворотні наслідки до розгляду скарги.
Корисні поради
- Не чекайте повістки на початку примусового виконання. Закон її не передбачає, а ухвалу про надання дозволу постановляють без вашої присутності.
- Отримавши перший документ від судового виконавця, негайно вимагайте копію ухвали про надання дозволу і копію виконавчого документа.
- Доводи по суті наводять у скарзі на примусове виконання. Там можна вимагати і скасування ухвали про надання дозволу.
- Перевірте строк подання скарги одразу, а не після того, як зберете документи. Присічні строки у примусовому виконанні короткі.
- Якщо виконання здійснюється на підставі судового рішення, пам’ятайте, що у скарзі не можна повторно наводити підстави, які ви могли заявити в процесі по суті.
- Заявляючи заперечення про неконституційність, обґрунтуйте його точково щодо норми, яка вас зачіпає. Суд визначає предмет за обґрунтуванням, а не за загальним посиланням.
- Якщо ви стягувач, подавайте заяву про надання дозволу з повним комплектом документів. Строк у 7 днів починається від реєстрації, а прогалини витрачають його даремно.
Часті запитання
Чому мене не викликають до суду, коли надають дозвіл на примусове виконання?
За який час постановляють ухвалу?
Кому надсилають ухвалу?
Де я можу захищатися як боржник?
Що вирішив Суд у цій справі?
Чи має свобода вираження поглядів стосунок до цієї процедури?
Відколи рішення має наслідки?
Оригінальний текст нормативного акта
Наведений нижче текст відтворено румунською мовою, в офіційній опублікованій формі.
Повний текст у формі, опублікованій в Офіційному віснику Румунії
Офіційний вісник Румунії № 587 від 17 липня 2026 року 8 сторінок PDF, 80 KB акт починається на сторінці 2
Відкрити офіційний PDFЗавантажити PDF
На малих екранах переглядач не відображається. Скористайтеся кнопками вище, щоб відкрити або завантажити файл.
Ця стаття має інформаційний характер і не є юридичною консультацією. Для конкретних ситуацій зверніться до ліцензованого адвоката або податкового консультанта.