Коротко

  • Заяву, якою судовий виконавець просить суд надати дозвіл на примусове виконання, розглядають у закритому засіданні, без виклику боржника, і Конституційний суд підтвердив, що це правило відповідає Конституції.
  • Ухвалу, якою суд задовольняє заяву, не можна оскаржити ні в апеляційному, ні в касаційному порядку, ані стягувачем, ані боржником. Причина, на яку послався Суд, це швидкість стадії примусового виконання.
  • Боржник усе ж не залишається без захисту: ухвалу можна скасувати шляхом скарги на примусове виконання, де обидві сторони викликаються і можуть навести всі свої доводи.
Акт: Рішення Конституційного Суду № 108/2026
Опубліковано: Офіційний вісник Румунії (Monitorul Oficial) № 603 від 23 липня 2026 року
Ухвалено: 5 лютого 2026 року

Боржник дізнається про наданий дозвіл на примусове виконання лише після того, як рішення вже ухвалене, і Конституційний суд каже, що це законно. Подружжя з повіту Мехедінць оскаржило ст. 666 ч. (2) і (6) Цивільного процесуального кодексу у справі, що виникла з кредитного договору, за яким строк повернення оголосили таким, що настав достроково. Суд відхилив заперечення про неконституційність як необґрунтоване. Це вже втретє за останні місяці конституційна юрисдикція підтверджує суворі правила цієї процедури, після того як визнала відповідним Конституції і 15-денний строк для скарги на примусове виконання.

Оскаржені норми короткі. Частина (2) передбачає, що заява про надання дозволу на примусове виконання розглядається не пізніше ніж за 7 днів від дня її реєстрації, ухвалою, постановленою у закритому засіданні, без виклику сторін, а сама ухвала надсилається за службовим обов’язком судовому виконавцю та стягувачу. Частина (6) передбачає, що ухвала про задоволення заяви не підлягає жодному оскарженню, але може бути перевірена в межах скарги на примусове виконання.

Доводи подружжя були прямими: між стягувачем і боржником немає змагальної процедури, ухвала спричиняє тяжкі наслідки до розгляду скарги, а суддя не досліджує самі документи і не враховує, що боржник роками сплачував платежі. Навіть суд першої інстанції, який передав справу до Конституційного суду, оцінив заперечення як необґрунтоване, зазначивши, що ухвала не має преюдиційної сили у скарзі на примусове виконання.

Наслідки, які це має

Перший наслідок це збереження процедури такою, якою вона є. Обидві частини залишаються чинними, і Суд визнав їх відповідними Конституції щодо наведених доводів, одностайно. Рішення є остаточним та загальнообов’язковим від дня опублікування, згідно зі ст. 147 ч. (4) Конституції.

Другий наслідок це підтвердження того, що саме суд перевіряє під час надання дозволу. Тут не вирішується суть спору, а перевіряється, чи є судове рішення або документ виконавчим документом за законом. Суд описує і весь маршрут: стягувач подає заяву судовому виконавцю разом із виконавчим документом; протягом трьох днів виконавець відкриває виконавче провадження або мотивовано відмовляє; лише після цього він просить суд надати дозвіл.

Третій наслідок є тим, що важить для боржника. Відсутність способу оскарження не означає, що ухвала уникає судового контролю. Через відсилання до ст. 712 ч. (3) Цивільного процесуального кодексу заінтересовані або постраждалі особи можуть шляхом скарги на примусове виконання вимагати скасування ухвали, якщо її постановили без дотримання законних умов. На цій стадії обидві сторони викликаються згідно із законом і можуть використати всі процесуальні засоби.

Четвертий наслідок стосується асиметрії між стягувачем і боржником. Стягувач може подати апеляцію на ухвалу, якою його заяву відхилено, бо лише він має інтерес це робити. Боржник не має інтересу оскаржувати відмову, а проти задоволення заяви захищається скаргою на примусове виконання, спрямованою проти будь-якої виконавчої дії. Суд вважає, що рівновага в такий спосіб зберігається.

Що змінилося порівняно з попередньою ситуацією

У чинному праві не змінюється нічого. Ст. 666 ч. (2) і (6) залишаються чинними в наявній редакції, а рішення не змінює жодного строку і жодної стадії.

Закріплюється вже давня лінія судової практики. Суд посилається на Рішення № 118 від 28 лютого 2019 року щодо засади, за якою процесуальні норми належать, згідно зі ст. 126 ч. (2) Конституції, до виключної компетенції законодавця, який може звільнити певні процедури від виклику сторін або від оскарження. Посилається на Рішення № 540 від 26 вересня 2019 року щодо висновку, що ухвала не вилучена з-під судового контролю. І посилається на Рішення № 263 від 9 травня 2023 року щодо мотиву швидкості провадження.

Уточнюються також межі, у яких таке оскарження може вестися перед Судом. Заявники подали письмові пояснення, у яких посилалися на інші конституційні підстави, ніж ті, що були у зверненні. Суд зазначив, що конституційний спір ведеться в межах, визначених ухвалою про звернення, і що посилання на нові підстави безпосередньо перед Судом є неприйнятним.

Незмінною залишається і відмінність, яку підкреслив суд першої інстанції: ухвали, постановлені в непозовному провадженні, не мають преюдиційної сили, згідно зі ст. 535 Цивільного процесуального кодексу. Отже, ухвала про надання дозволу не блокує обговорення суті справи у скарзі на примусове виконання.

Переваги та недоліки

Що це дає позитивного

  • Примусове виконання залишається швидким, що важливо для стягувачів, які вже мають виконавчий документ, здобутий після судового процесу.
  • Боржник зберігає реальний спосіб захисту, скаргу на примусове виконання, де процедура є змагальною і обидві сторони викликаються.
  • Суд прямо підтверджує, що ухвалу про надання дозволу можна скасувати, якщо її постановили без дотримання законних умов, отже вона не є недоторканним актом.
  • Дозвіл не надається автоматично: виконавець може мотивовано відмовити у відкритті провадження, а суд перевіряє, чи справді документ є виконавчим документом.

Що залишається проблемою

  • Боржник дізнається про дозвіл після того, як його вже надано, бо ухвала надсилається за службовим обов’язком лише виконавцю та стягувачу.
  • Між наданням дозволу і розглядом скарги можуть бути вжиті заходи з серйозними наслідками для доходів і майна, а подальше повернення коштів є складним.
  • Доводи боржника по суті, як-от платежі, сплачені роками, не досліджуються під час надання дозволу, а лише у скарзі.
  • Асиметрія залишається: стягувач має апеляцію проти відмови, боржник не має жодного способу оскарження проти задоволення заяви, а лише окрему процедуру, яку він мусить розпочати сам.

Корисні поради

  1. Коли отримаєте перші документи від судового виконавця, одразу перевірте дату ухвали про надання дозволу. Від вручення документів спливає строк, у який ви можете подати скаргу на примусове виконання.
  2. Подавайте скаргу на примусове виконання, а не апеляцію чи касацію на ухвалу про надання дозволу. Прямого способу оскарження немає, а неправильно названа заява може коштувати вам часу.
  3. У скарзі наводьте все: незаконність виконавчого документа, уже здійснені платежі, позовну давність, несправедливі умови кредитного договору. Саме там досліджується суть, а не під час надання дозволу.
  4. Попросіть у виконавця копію матеріалів виконавчого провадження. Ухвалу про надання дозволу надсилають йому за службовим обов’язком, а вам вона потрібна, щоб знати, на підставі якого документа ведеться стягнення.
  5. Якщо ви стягувач і вашу заяву про надання дозволу відхилено, ви маєте право на апеляцію. Це єдиний спосіб оскарження, передбачений на цій стадії.
  6. Якщо ви заявляєте у процесі заперечення про неконституційність, повністю обґрунтуйте його перед судом із самого початку. Суд не досліджує нові підстави, наведені згодом у письмових поясненнях.

Часті запитання

Чому мене не викликають до суду, коли надають дозвіл на примусове виконання?
Тому що, як зазначає Суд, у цій процедурі не вирішується суть спору, а виключно питання, що стосується належного здійснення правосуддя: чи є документ виконавчим документом. Законодавець може звільнити такі процедури від правил виклику сторін, згідно зі ст. 126 ч. (2) Конституції.
Чи можу я оскаржити ухвалу, якою надано дозвіл на примусове виконання?
Не в апеляційному чи касаційному порядку. Ст. 666 ч. (6) Цивільного процесуального кодексу виключає будь-яке оскарження ухвали про задоволення заяви. Проте ви можете вимагати її скасування шляхом скарги на примусове виконання, на підставі ст. 712 ч. (3).
Скільки триває процедура надання дозволу?
Заява розглядається не пізніше ніж за 7 днів від дня її реєстрації в суді. Проголошення може бути відкладене не більше ніж на 48 годин, а мотивування ухвали складається не пізніше ніж за 7 днів від дня проголошення.
Чи перевіряє суддя, чи сплатив я вже частину боргу?
Не на цій стадії. Під час надання дозволу перевіряється, чи є судове рішення або документ виконавчим документом за законом. Часткові платежі, позовна давність або незаконність виконавчого документа обговорюються у скарзі на примусове виконання.
Чому стягувач має апеляцію, а я ні?
Суд пояснює це через інтерес: стягувач не має інтересу оскаржувати ухвалу, якою його заяву задоволено, а боржник не має інтересу оскаржувати відмову. Проти задоволення заяви боржник захищається скаргою на примусове виконання, спрямованою проти будь-якої виконавчої дії.
Чи має ухвала про надання дозволу преюдиційну силу?
Ні. Оскільки її постановлено в непозовному провадженні, вона не має преюдиційної сили, згідно зі ст. 535 Цивільного процесуального кодексу, і може бути перевірена у скарзі на примусове виконання.
Чи можу я послатися в Конституційному суді на інші норми, ніж ті, що були у первісному зверненні?
Ні. Конституційний спір ведеться в межах, встановлених ухвалою про звернення, а посилання на нові підстави безпосередньо перед Судом, через письмові пояснення, є неприйнятним.

Оригінальний текст нормативного акта

Наведений нижче текст відтворено румунською мовою, в офіційній опублікованій формі.

Повний текст у формі, опублікованій в Офіційному віснику Румунії

Офіційний вісник Румунії № 603 від 23 липня 2026 року 16 сторінок PDF, 115 KB акт починається на сторінці 8

Відкрити офіційний PDFЗавантажити PDF

На малих екранах переглядач не відображається. Скористайтеся кнопками вище, щоб відкрити або завантажити файл.

Ця стаття має інформаційний характер і не є юридичною консультацією. Для конкретних ситуацій зверніться до ліцензованого адвоката або податкового консультанта.