Коротко

  • Конституційний Суд відхилив, одностайно, як необґрунтоване, заперечення, заявлене цементним заводом проти ст. VII Надзвичайної постанови Уряду № 102/2013. Той текст складається з одного речення: концесійні платежі, запроваджені постановою, застосовуються від дня набрання нею чинності до всіх ліцензій і дозволів, отже, і до тих, які підписали за роки до того. Необґрунтоване означає, що цього разу Суд увійшов у суть, зважив критику і встановив, що текст відповідає Конституції.
  • Ішлося про ціну, яку платять державі за кар’єр чи шахту, що вже працювали. Закон про надра № 85/2003 обіцяє у ст. 21 ч. (2), що правовий режим ліцензії залишається незмінним протягом усього її строку, за винятком сприятливіших для власника правил. Компанія сказала, що держава змінила ціну посеред договору. Суд відповів, що гірнича ліцензія це не звичайний договір, а адміністративний договір, а гірничий концесійний платіж ніколи не залишали на домовленість сторін, ні за Закону про надра № 61/1998, ні за того, що діє з 2003 року.
  • Норма не є мертвим правом. Закон № 571/2003, старий Податковий кодекс, скасували з 1 січня 2016 року, але ст. VII постанови те скасування не зачепило: вона стосується платежів із Закону про надра, який чинний і сьогодні. Текст залишається підставою сум, належних із листопада 2013 року, і далі вирішує податкові справи, що перебувають у провадженні. Від звернення до Суду до ухвалення минуло 1 713 днів, а від ухвалення до опублікування ще 276.
Акт: Рішення Конституційного Суду № 713 від 9 грудня 2025 року щодо заперечення про неконституційність положень ст. VII Надзвичайної постанови Уряду № 102/2013 про внесення змін і доповнень до Закону № 571/2003 про Податковий кодекс та про регулювання деяких фінансово-податкових заходів
Опубліковано: Офіційний вісник Румунії (Monitorul Oficial) № 774 від 11 вересня 2026 року
Набирає чинності: 11 вересня 2026 року, дата опублікування

Хто отримав гірничу ліцензію і вважав, що платитиме державі той самий відсоток до кінця її строку, остаточно втратив юридичний аргумент. Рішенням № 713 від 9 грудня 2025 року, опублікованим в Офіційному віснику Румунії № 774 від 11 вересня 2026 року, Конституційний Суд встановив, що ст. VII Надзвичайної постанови Уряду № 102/2013 відповідає Конституції: підвищені в листопаді 2013 року концесійні платежі застосовувалися негайно до всіх ліцензій і дозволів, без згоди власника. Це та сама логіка держави, яка сама встановлює, скільки отримує з експлуатації публічного майна, логіка, за якою цього року визначили і концесійний платіж 0,75% і збори за вітрові ділянки в Чорному морі.

Заперечення заявило товариство CRH Ciment România S.A. з Бухареста у справі, в якій розглядали касаційну скаргу на рішення, ухвалене за податковим оскарженням. Ішлося про податкове повідомлення-рішення та нараховані на нього пеню і штрафні санкції за прострочення. Апеляційний суд Бухареста, дев’ята секція адміністративного та податкового судочинства, передав питання Конституційному Судові Цивільним рішенням № 815 від 1 квітня 2021 року, ухваленим у справі № 44.741/3/2018. У Суді справа отримала номер 1.731D/2021.

Щоб побачити, звідки взявся спір, варто простежити, що зробила постанова 2013 року. Статтею VI вона переписала ст. 45 ч. (1) Закону про надра № 85/2003, статтю, яка встановлює гірничий концесійний платіж на користь державного бюджету: відсоток від вартості продукції для руд і металів, суму в євро за одиницю продукції для піску, гравію, вапняку та інших порід. Статтею VII, тією, що потрапила до Суду, вона сказала, що ці платежі застосовуються від набрання постановою чинності до всіх ліцензій і дозволів. Статтею VIII вона дала власникам і компетентному органові, Національному агентству мінеральних ресурсів, строк 90 днів, щоб підписати додаткові угоди, які вносять нові величини до ліцензії.

Компанія атакувала цю конструкцію за двома напрямами. Перший: ст. 21 ч. (2) Закону про надра гарантує, що правовий режим, чинний на день набрання ліцензією чинності, залишається дійсним протягом усього її строку, за винятком сприятливіших для власника правил, а підвищений платіж сприятливішим правилом не є. Другий: ст. VII каже, що нові платежі застосовуються негайно, а ст. VIII ставить зміну в залежність від підписаної додаткової угоди, отже, той самий нормативний акт дає дві різні відповіді на те саме питання, коли саме змінюється сума.

Суд не будував нового міркування. У пункті 16 він показав, що ті самі положення вже перевіряли Рішенням № 176 від 26 травня 2020 року, опублікованим в Офіційному віснику Румунії № 708 від 6 серпня 2020 року, і відтворив звідти пункти з 38 до 40, 45 і 46. Суть, повторена в пункті 19, полягає в тому, що встановлення гірничого концесійного платежу ніколи не залишали на розсуд сторін, «у значенні переговорів, погодження чи встановлення за спільною згодою», а завжди визначав законодавець, як відсоток від вартості продукції, для кожного ресурсу, що належить до публічної власності держави.

Друга опора це природа договору. У пункті 20 Суд відтворює з рішення 2020 року думку, що ліцензія на гірничу концесію є адміністративним договором, головна ознака якого це нерівність становища сторін: орган влади, як носій повноважень публічної влади, може встановлювати і змінювати деякі умови в односторонньому порядку, на відміну від приватних договорів, які змінюють лише за згодою сторін. Рядком нижче, у пункті 21, сказано, що право концесіонера саме собою є нестійким і може бути припинене або змінене щоразу, коли цього вимагає публічний інтерес.

Відповідь на закид про неясність міститься в пункті 25: ст. VII і ст. VIII не виключають одна одну, а регулюють послідовні етапи того самого процесу. Перша встановлює, коли починають застосовуватися нові величини, друга зобов’язує сторони внести їх до ліцензії додатковою угодою, протягом 90 днів. Додаткова угода не створює обов’язку сплати, а фіксує його. Там-таки Суд додає, що ст. VII застосовується виключно на майбутнє, отже, не зачіпає набутих прав.

Наслідки, які це має

Рішення є остаточним і загальнообов’язковим від опублікування, тобто від 11 вересня 2026 року, згідно зі ст. 147 ч. (4) Конституції. Оскільки це відхилення, воно не виводить з обігу жодного тексту і не змінює жодної літери в жодному законі. Хто шукає тут зміну правила, не знайде жодної.

Перший наслідок стосується справи, з якої прийшло питання. Касаційну скаргу розглядатимуть далі в Апеляційному суді Бухареста, дев’ята секція адміністративного та податкового судочинства, і рішення йому надсилають. Конституційний аргумент відпадає, а судові залишається перевірити те, що лишилося: чи правильно обчислені суми, чи додержано строків давності, чи належно встановлені пеня і штрафні санкції.

Другий наслідок видно в будь-якому спорі, де власник ліцензії або дозволу оскаржує платіж, належний за період після 15 листопада 2013 року. Захист, побудований на стабільності правового режиму ліцензії, на відсутності додаткової угоди або на суперечності між ст. VII і ст. VIII, тепер закритий. Це не можливе тлумачення суду, а рішення, обов’язкове для всіх судів.

Третій наслідок найпрактичніший і стосується додаткової угоди. З пункту 25 випливає, що її відсутність нікого не рятує. Якщо орган влади не запросив власника підписати або якщо власник відмовився, обов’язок сплати існував однаково, від дня застосування нових платежів. Пункт 19 іде ще далі: невиконання норми становить порушення закону, яке ставиться у провину обом сторонам, отже, і орган влади не може сховатися за власною бездіяльністю.

Четвертий наслідок стосується майбутнього. Відхилення як необґрунтованого не заморожує текст назавжди, але закриває вторований шлях. У пункті 23 показано, що не з’явилося нових обставин, здатних спричинити перегляд судової практики, отже, рішення і мотиви 2020 року залишаються чинними. Нове заперечення на той самий текст потребувало б аргументу, якого Суд ще не зважував, а не переформулювання того самого докору, який тепер відхилили вдруге.

Що змінилося порівняно з попередньою ситуацією

У законі не змінилося нічого, і це перше корисне уточнення для тих, кого воно зачіпає. Стаття VII постанови застосовується 11 вересня 2026 року саме в тій редакції, яку перевіряли, без жодної зміни і без скасування.

Можлива плутанина походить від назви постанови. Надзвичайна постанова Уряду № 102/2013 називається «про внесення змін і доповнень до Закону № 571/2003 про Податковий кодекс та про регулювання деяких фінансово-податкових заходів», а Закон № 571/2003 скасували з 1 січня 2016 року Законом № 227/2015, чинним Податковим кодексом. Хто зупиняється на назві, може подумати, що постанова зникла разом із законом, який вона змінювала. Цього не сталося. Статті VI, VII і VIII належать до другої половини назви, регулювання деяких фінансово-податкових заходів, і Податкового кодексу не торкаються зовсім: вони змінюють Закон про надра № 85/2003 і встановлюють режим переходу до нових платежів. Закон про надра чинний і сьогодні, а ст. VII не має жодної позначки про скасування чи зміну.

Наслідок для платника податків прямий. Рішення говорить не про норму, що вийшла з ужитку, а про правову підставу сум, які держава вимагає за гірничу продукцію майже останніх тринадцяти років. Між набранням постановою чинності, 15 листопада 2013 року, і опублікуванням цього рішення минуло 4 683 дні, і весь цей час текст діяв без перерви.

Що справді змінилося, це позиція судової практики. У 2020 році Рішенням № 176 ті самі положення вже визнали такими, що відповідають Конституції, у справі, розпочатій іншими виробниками будівельних матеріалів. Тепер є друге рішення в тому самому напрямі, на близьку критику, і обидва разом залишають мало місця для третьої спроби.

Переваги та недоліки

Що це дає позитивного

  • Відповідь дана по суті. Суд справді розглянув закиди за ст. 1 ч. (3) і (5) Конституції, отже, читач дізнається, чому текст витримує, а не що заперечення впало на формальному дефекті.
  • Співвідношення між ст. VII і ст. VIII, з’ясоване в пункті 25, було якраз джерелом спору: одна каже, відколи належить сума, друга каже, як вона потрапляє до ліцензії. Це найкорисніша частина для того, хто має справу в провадженні.
  • Обов’язок покладено, у пункті 19, на обидві сторони, а не лише на власника, і прямо названо компетентний орган, Національне агентство мінеральних ресурсів. Власник, якого не запросили підписати додаткову угоду, має чим показати, що затримка була не лише його.
  • Рішення ухвалене одностайно, без окремої чи збіжної думки, отже, не залишає сумнівів щодо того, що Суд хотів сказати.
  • Ніщо не змінюється за одну ніч у відносинах, які тривають: текст залишається незайманим, а ліцензії не потребують жодного нового пристосування.

Що залишається проблемою

  • Обіцянка зі ст. 21 ч. (2) Закону про надра залишається на папері. Суд не пояснює, для чого ще слугує гарантія стабільності правового режиму ліцензії, якщо держава може будь-коли змінити найдорожчу її складову, а лише показує, що може.
  • Мотивування майже цілком узяте з Рішення № 176/2020. Нові закиди, про внутрішню суперечність і про неясність, отримують власну відповідь лише у двох пунктах, 24 і 25.
  • Пункт 18 описує норму інакше, ніж її цитує пункт 14, і щодо моменту, від якого вона застосовується, і щодо адресатів. Подробиці в розділі про помилки нижче.
  • Між ухваленням і опублікуванням минуло 276 днів, а рішення діє лише від опублікування. Жодна норма не встановлює Судові строку для цього кроку.
  • Від звернення до ухвалення минуло 1 713 днів, хоча відповідь була опублікована за 238 днів до ухвали про звернення, а суд, який передав питання, сам її цитував.
  • Рішення нічого не каже про ст. IX тієї самої постанови, яка встановлює 1 січня 2014 року датою застосування її положень, хоча вся критика про неясність стосувалася моменту, від якого належить сума.

Корисні поради

  1. Якщо у вас є податкова справа про гірничі концесійні платежі за період після листопада 2013 року, відмовтеся від конституційного захисту і перенесіть зусилля на цифри. Перевірте базу обчислення, вартість задекларованої продукції, віднесення ресурсу до правильної категорії зі ст. 45 ч. (1) Закону про надра і спосіб нарахування пені та штрафних санкцій. Там ще можна виграти, у юридичному міркуванні ні.
  2. Не будуйте захист на відсутності додаткової угоди. Пункт 25 каже ясно, що ст. VIII встановлює лише подальший етап, а обов’язок сплати виникає зі ст. VII. Непідписана додаткова угода не відкладає строку сплати.
  3. Перевірте все ж строк давності права податкового органу встановлювати податкові зобов’язання. Те, що підстава відповідає Конституції, не означає, що будь-яку суму ще можна вимагати сьогодні, а період, про який ідеться, починається у 2013 році.
  4. Якщо ви власник дозволу на видобуток, а не ліцензії, читайте ст. VII уважно: вона говорить і про ліцензії, і про дозволи, отже, стосується вас так само. Різниця між ними не виводить вас зі сфери тексту.
  5. Коли заявляєте заперечення про неконституційність на вже перевірений текст, наведіть конституційну підставу, якої Суд не зважував. Попереднє рішення про відхилення не блокує звернення, бо ст. 29 ч. (3) Закону № 47/1992 стосується лише текстів, визнаних неконституційними, але однакова критика отримує ту саму відповідь, після років очікування.
  6. Якщо ви зараз узгоджуєте або продовжуєте ліцензію на видобуток, ставтеся до концесійного платежу як до змінної, а не як до сталої умови. Рішення підтверджує, що його можна змінити законом посеред договору, отже, бізнес-план потребує сценарію, у якому відсоток зростає.

Часті запитання

Що вирішив Конституційний Суд, коротко?
Він відхилив, одностайно, як необґрунтоване, заперечення про неконституційність ст. VII Надзвичайної постанови Уряду № 102/2013 і встановив, що текст відповідає Конституції щодо заявлених закидів. Заперечення заявило товариство CRH Ciment România S.A. у справі Апеляційного суду Бухареста, дев’ята секція адміністративного та податкового судочинства.
Що конкретно каже ст. VII постанови?
Вона має одне-єдине речення, відтворене в пункті 14 рішення: «Концесійні платежі, запроваджені цією надзвичайною постановою Уряду, застосовуються від дня набрання чинності цією надзвичайною постановою Уряду до всіх ліцензій/дозволів.» Постанову опублікували в Офіційному віснику Румунії № 703 від 15 листопада 2013 року.
Текст іще діє сьогодні чи це мертве право?
Діє. Закон № 571/2003, старий Податковий кодекс, який постанова змінювала, скасували з 1 січня 2016 року Законом № 227/2015, але ст. VI, VII і VIII постанови Податкового кодексу не торкаються: вони змінюють Закон про надра № 85/2003 і регулюють перехід до нових платежів. Закон про надра чинний, ст. VII не скасовували і не змінювали, і вона залишається підставою сум, належних із листопада 2013 року.
Кого це зачіпає конкретно?
Власників ліцензій на видобуток і дозволів на видобуток у гірничій галузі: кам’яні кар’єри, піщано-гравійні кар’єри, розробки піску і гравію, глини, вапняку, солі, руд, лікувальних мінеральних вод та інших ресурсів зі ст. 45 ч. (1) Закону про надра. Автор заперечення це цементний завод, тобто великий споживач вапняку і глини, які видобувають на підставі ліцензії.
Хіба закон не гарантував мені, що режим ліцензії залишиться незмінним?
Стаття 21 ч. (2) Закону про надра каже, що правові положення, чинні на день набрання ліцензією чинності, залишаються дійсними протягом усього її строку, за винятком сприятливіших для власника правил. Саме на цей текст і спиралася критика. Суд відповів, у пункті 22, що аргумент необґрунтований, бо однією з суттєвих ознак адміністративного договору є якраз можливість односторонньої зміни в публічному інтересі.
Якщо я не підписав жодної додаткової угоди, чи винен я підвищений платіж?
Так. З пункту 25 випливає, що ст. VII встановлює застосування нових платежів, а ст. VIII лише додає обов’язок, щоб протягом 90 днів власник і орган влади підписали додаткові угоди. Ці дві статті не виключають одна одну, а є послідовними етапами. Додаткова угода фіксує суму, а не породжує її.
Чому це не зворотна дія закону?
Тому що, за логікою рішення, ліцензія це відносини з послідовним виконанням, а нові величини застосовуються до продукції, виготовленої після набрання постановою чинності, а не до попередньої. Пункт 25 прямо каже, що положення застосовуються виключно на майбутнє і не зачіпають набутих прав.
Що означає, що гірнича ліцензія є адміністративним договором?
Означає, що сторони не в рівному становищі. Згідно з пунктом 20, орган публічної влади може встановлювати і змінювати деякі умови в односторонньому порядку, на відміну від приватних договорів, які змінюють лише за згодою сторін. Пункт 21 іде далі: право концесіонера є нестійким, воно може бути припинене або змінене щоразу, коли цього вимагає публічний інтерес, а видобуток є водночас і правом, і обов’язком.
Чи розглядав Суд цей текст раніше?
Так, Рішенням № 176 від 26 травня 2020 року, опублікованим в Офіційному віснику Румунії № 708 від 6 серпня 2020 року. Нинішнє рішення бере з нього пункти з 38 до 40, 45 і 46, а в пункті 23 встановлює, що не з’явилося нових обставин, які виправдовували б зміну позиції.
Чому це тривало так довго?
Ухвала про звернення від 1 квітня 2021 року, ухвалення рішення від 9 грудня 2025 року, опублікування від 11 вересня 2026 року. Це 1 713 днів до ухвалення і ще 276 до опублікування, разом 1 989 днів, тобто 5 років, 5 місяців і 10 днів. Закон № 47/1992 не встановлює строку ні для вирішення заперечень, ні для опублікування рішення, а загальнообов’язкова дія з’являється лише з опублікуванням.
Де знайти повний текст рішення?
В Офіційному віснику Румунії, Частина I, № 774 від 11 вересня 2026 року, сторінки з 3 до 5. Рішення відтворене повністю і в цій статті, у розділі з оригінальним текстом акта.

Помилки та невідповідності в опублікованому тексті

  • Пункт 18, момент, від якого застосовуються нові платежі. Пункт 14 відтворює ст. VII у лапках, слово в слово: платежі «se aplică de la data intrării în vigoare a prezentei ordonanțe de urgență a Guvernului tuturor licențelor/permiselor», тобто застосовуються від дня набрання чинності цією надзвичайною постановою Уряду до всіх ліцензій і дозволів. Пункт 18 описує ті самі положення інакше: «prevederile legale supuse controlului de constituționalitate prevăd că noile taxe și redevențe se aplică, de la data intrării în vigoare a legii de aprobare a ordonanței de urgență care a instituit noile valori, tuturor permiselor, licențelor și acordurilor petroliere», тобто від дня набрання чинності законом про затвердження надзвичайної постанови. Закон про затвердження за визначенням є пізнішим за постанову, яку він затверджує, отже, ці два речення вказують на два різні моменти для того самого обов’язку сплати. Пункт 25 повертається до першого варіанта і каже, що ст. VII встановлює негайне застосування нових платежів від дня набрання чинності надзвичайною постановою. Саме цей момент і є предметом податкового спору, з якого прийшло заперечення, а власник, який читає рішення добросовісно, може дійти до двох різних початкових дат для належних сум. Формулювання походить із Рішення № 176 від 26 травня 2020 року, звідки взято весь уривок, але в опублікованому зараз тексті воно стоїть як опис норми, перевіреної в цій справі, без лапок і без посилання.
  • Пункт 18, хто підпадає під норму. Те саме речення розширює коло адресатів на нафтові угоди, «acordurilor petroliere», категорію, якої немає ні в ст. VII, процитованій у пункті 14, ні в резолютивній частині рішення. Стаття VII говорить виключно про ліцензії і дозволи, а ст. VI тієї самої постанови змінює Закон про надра № 85/2003, а не нафтове законодавство. Власник нафтової угоди, який читає пункт 18, може зрозуміти, що рішення підтверджує застосування нових платежів і до нього, чого перевірений текст не каже. Сферу дії норми неможливо встановити з рішення, не порівнявши пункт 18 з пунктом 14.

Аналіз редакції

Рішення по суті важко заперечити. Гірничий концесійний платіж завжди був відсотком, установленим законом, а не цифрою, узгодженою за столом, і хто підписує ліцензію на концесію державного ресурсу, підписує договір, у якому друга сторона має повноваження публічної влади. Суд каже це правильно і коротко, у пунктах 19 і 20. Проблема в тому, що залишається несказаним. Стаття 21 ч. (2) Закону про надра обіцяє власникові, що правовий режим, чинний на день видачі ліцензії, залишається дійсним протягом усього її строку, а рішення не пояснює, що залишається від цієї обіцянки після того, як найдорожчий елемент договору можна будь-коли змінити законом. Пункт 22 розглядає аргумент у двох рядках і відхиляє його з тих самих мотивів, тобто з мотивів, узятих із 2020 року, які писали не для цієї критики.

Друге зауваження не видно під час читання рішення, воно з’являється, коли покласти його поряд із постановою, яку воно перевіряє. Критика про неясність стосувалася конфлікту дат: ст. VII каже, від набрання постановою чинності, ст. VIII каже, протягом 90 днів додаткова угода. Суд мирить їх у пункті 25, подаючи як послідовні етапи, і на цьому зупиняється. Проте та сама постанова має ще й ст. IX, яка передбачає, що її положення застосовуються починаючи з 1 січня 2014 року. Це третя дата з того самого акта, на 47 днів пізніша за ту, що в ст. VII, і на 43 дні раніша за сплив 90-денного строку зі ст. VIII, який припадав на 13 лютого 2014 року. Рішення, яке відповідає на критику про момент застосування, не згадавши статті, що встановлює третій момент, залишає недоторканим саме поставлене питання.

Третє зауваження стосується арифметики справи і є найнезручнішим. Рішення № 176 від 26 травня 2020 року, на яке майже цілком спирається нинішнє мотивування, було опубліковане 6 серпня 2020 року. Ухвала, якою Апеляційний суд Бухареста передав це заперечення до Конституційного Суду, датована 1 квітня 2021 року, тобто на 238 днів пізніше. Ба більше, у пункті 10 показано, що сам суд вважав заперечення необґрунтованим і посилався саме на Рішення № 176/2020. Суд знав відповідь, написав її в ухвалі і все одно був зобов’язаний передати справу, бо ст. 29 ч. (3) Закону № 47/1992 блокує лише тексти, вже визнані неконституційними, а не ті, що вже визнані конституційними. Результат: 1 713 днів до ухвалення і ще 276 до опублікування, разом 1 989 днів, щоб повторити рішення, яке було опубліковане ще до того, як справа почалася.

Останнє зауваження стосується того, як робиться запозичення з попередньої практики. Пункти з 17 до 22 відтворюють уривки з рішення 2020 року, іноді з позначенням, як у пункті 20, де прямо сказано, що Суд встановив у пунктах 45 і 46, іноді без жодного, як у пункті 18. Запозичення без позначення приносить у сьогоднішній текст і контекстні неточності вчорашнього: у пункті 17 сказано про ст. VII і ст. VIII, що обидві оскаржені у справі, хоча предметом цього заперечення, згідно з пунктом 14 і резолютивною частиною, є тільки ст. VII. У 2020 році оскаржували обидві, у нинішній справі ні. Копіювання принесло і опис, а не лише міркування.

Що потрібно змінити

  • Виправлення пункту 18, із заміною посилання на закон про затвердження формулою зі ст. VII, і вилучення нафтових угод із переліку адресатів. Наслідок: власник ліцензії читав би в усьому рішенні ту саму початкову дату для належних сум, а власники нафтових угод не здавалися б охопленими нормою, яка до них не звернена.
  • Видиме позначення кожного уривка, взятого з попереднього рішення, лапками і посиланням на пункт-джерело. Наслідок: читач відрізняв би те, що написане для цієї справи, від того, що написане шість років тому для інших сторін, а застарілі описи, як той у пункті 17 про оскаржені статті, не мігрували б мовчки з одного рішення в інше.
  • Пряма відповідь про співвідношення між ст. VII і ст. IX Надзвичайної постанови Уряду № 102/2013. Наслідок: обов’язковим рішенням закрилося б питання, чи підвищені платежі належні з 15 листопада 2013 року, чи з 1 січня 2014 року, різниця у 47 днів продукції, яка у великих справах перетворюється на реальні суми.
  • Законний строк для опублікування в Офіційному віснику Румунії рішень, ухвалених за запереченнями. Наслідок: проміжки у 276 днів між ухваленням і опублікуванням стали б неможливими, а суд, який тим часом розглядає справу, з якої прийшло питання, знав би, відколи рішення стає обов’язковим.
  • Коротка процедура в Суді для заперечень, тотожних тим, які вже відхилили по суті, зі скороченим строком і мотивуванням через посилання. Наслідок: така справа, як ця, де суд, що передав питання, сам цитував попереднє рішення, закривалася б за місяці, а не за понад п’ять років, а колегія мала б час на справи без відповіді.
  • Уточнення законом того, що ще покриває гарантія зі ст. 21 ч. (2) Закону про надра № 85/2003. Наслідок: власники знали б наперед, які елементи ліцензії є сталими, а які можна змінити в односторонньому порядку, а інвестиційні плани на десять чи двадцять років виходили б із писаного правила, а не з обіцянки, яку судова практика поступово вихолощує.

Оригінальний текст нормативного акта

Наведений нижче текст відтворено румунською мовою, в офіційній опублікованій формі.

Повний текст у формі, опублікованій в Офіційному віснику Румунії

Офіційний вісник Румунії № 774 від 11 вересня 2026 року 16 сторінок PDF, 127 KB акт починається на сторінці 3

Відкрити офіційний PDFЗавантажити PDF

На малих екранах переглядач не відображається. Скористайтеся кнопками вище, щоб відкрити або завантажити файл.

Ця стаття має інформаційний характер і не є юридичною консультацією. Для конкретних ситуацій зверніться до ліцензованого адвоката або податкового консультанта.