Коротко

  • Постраждала може відмовитися від розгляду заяви про припис про захист і тоді, коли заяву подав прокурор від її імені. Вищий касаційний суд дав це роз’яснення 22 червня 2026 року, а з 16 вересня 2026 року, дати опублікування в Офіційному віснику Румунії (Monitorul Oficial), воно обов’язкове для всіх судів країни. Це стосується постраждалих від домашнього насильства, кривдників, прокурорів і судів першої інстанції, які розглядають такі заяви.
  • Дев’ять місяців та сама ситуація діставала протилежні рішення від одного суду до іншого. Після того як Закон № 232/2025 скасував з 19 грудня 2025 року норму, яка прямо визнавала це право, частина судів відмовляла у відмові від розгляду і вирішувала справу по суті, інші закривали провадження. За перші три місяці 2026 року назбиралося понад 180 рішень, поділених між двома підходами, з них 160 остаточних.
  • Відмова не є автоматичною, і суд не приймає її за будь-яких обставин. Суддя може не визнати її, якщо воля постраждалої видається вирваною тиском або погрозами, надто коли в домі є неповнолітні діти. Крім того, якщо постраждала відмовляється в перше засідання або після нього, потрібна згода кривдника, а його мовчання до строку, встановленого судом, вважається згодою.
Акт: Рішення Вищого касаційного суду № 82 від 22 червня 2026 року, Колегія з вирішення правових питань
Опубліковано: Офіційний вісник Румунії № 784 від 16 вересня 2026 року
Набирає чинності: 16 вересня 2026 року, дата опублікування; для Трибуналу Ясс і Трибуналу Сібіу, судів, які поставили запитання, з 22 червня 2026 року

Постраждала від домашнього насильства може зупинити провадження про видачу припису про захист і тоді, коли заява надійшла до суду першої інстанції через прокурора, а не від неї самої. Вищий касаційний суд установив це Рішенням № 82 від 22 червня 2026 року, опублікованим 16 вересня 2026 року, і закрив практику, що розкололася навпіл після зміни закону в грудні 2025 року. Це вже вдруге цього року найвищу судову інстанцію просять щось з’ясувати щодо процедури припису про захист: у липні 2026 року вона відхилила як неприйнятне запитання про припис, який просять щодо особи під спеціальною опікою, тож та проблема лишилася нерозв’язаною. Цього разу відповідь є.

Відправна точка, це скасування норми. До 19 грудня 2025 року ст. 43 Закону № 217/2003 про запобігання домашньому насильству та протидію йому двічі говорила, що постраждала може відмовитися від розгляду заяви про припис про захист, коли заяву від її імені подав прокурор, представник місцевого органу влади з відповідними повноваженнями або акредитований надавач соціальних послуг. Закон № 232/2025, опублікований в Офіційному віснику Румунії № 1.164 від 16 грудня 2025 року, вилучив цю норму через ст. I п. 2, не поставивши нічого на її місце.

Решта того самого закону йде в напрямку, протилежному відмові. Так само за Законом № 232/2025 тимчасовий припис про захист, виданий поліцейським, більше не втрачає чинності автоматично щонайбільше через 5 днів, а продовжується в силу закону до вирішення заяви судом першої інстанції; покарання для кривдників, які неодноразово порушують припис, зростають наполовину; а до Кримінального кодексу додано нове правило, за яким відкликання заяви більше не має наслідків у справах про побої та необережне тілесне ушкодження, вчинені щодо члена сім’ї. У пакеті, який усюди закручує гайки, вилучення ст. 43 багато судів прочитали як заборону.

Два трибунали попросили роз’яснень. Трибунал Ясс надіслав запитання 5 лютого 2026 року у справі, в якій суд першої інстанції Ясс відмовився прийняти відмову постраждалої і відхилив заяву по суті, хоча жінка заявила в засіданні, що відмовляється, а відповідач був згоден. Трибунал Сібіу надіслав друге запитання у справі, в якій суд першої інстанції вчинив рівно навпаки: прийняв відмову постраждалої, яка помирилася з відповідачем, і прокуратура оскаржила це рішення. Обидва звернення були об’єднані, а колегія з 13 суддів вирішила їх однією відповіддю.

Міркування коротке і відштовхується від Цивільного процесуального кодексу. Ст. 92 ч. (1) дозволяє прокуророві порушити будь-який цивільний позов у випадках, прямо передбачених законом, а заява про припис про захист від імені постраждалої і є таким випадком. Ст. 93 далі говорить, що носія права залучають до провадження і він може скористатися, серед іншого, ст. 406, тобто саме відмовою від розгляду заяви. Ст. 2 ч. (2) робить кодекс застосовним у будь-якій матерії за відсутності протилежного припису. Висновок Вищого касаційного суду: колишня ст. 43 не була відступом від правила, а його повторенням, а вилучення повторення не створює заборони. Щоб право зникло, законодавець мав би написати це чорним по білому, як він зробив у тому самому законі щодо відкликання заяви про кримінальне правопорушення.

Наслідки, які це має

З 16 вересня 2026 року будь-який суд першої інстанції в країні зобов’язаний застосовувати це роз’яснення. Коли постраждала заявляє, особисто в засіданні або письмовою заявою, що відмовляється від розгляду заяви про припис про захист, суд більше не може відповісти, що скасування ст. 43 забрало в неї це право. Для Трибуналу Ясс і Трибуналу Сібіу, двох судів, які поставили запитання, обов’язок почався раніше, з самого дня ухвалення, 22 червня 2026 року.

Роз’яснення охоплює дві ситуації, в обох попереду прокурор. Перша: заява, подана прокурором від імені постраждалої, за ст. 40 ч. (3) літ. a) Закону № 217/2003. Друга: заява, надіслана до суду першої інстанції прокурором після того, як він підтвердив тимчасовий припис про захист, виданий поліцією, за ст. 34 ч. (6). Вищий касаційний суд зазначає, що друга фактично є різновидом першої.

Заяви, подані іншими особами, переліченими в законі, залишаються поза межами обов’язкової відповіді. Ст. 40 ч. (3) дозволяє просити припис від імені постраждалої також представникові місцевого органу влади з повноваженнями у сфері захисту постраждалих від домашнього насильства, за літ. b), і представникові акредитованого надавача соціальних послуг, за літ. c), останньому лише за згодою постраждалої. Колишня ст. 43 охоплювала всі три випадки. Нинішня резолютивна частина говорить тільки про прокурора, бо тільки про прокурора запитали два трибунали.

Відмова й далі підпорядкована звичайним умовам ст. 406 Цивільного процесуального кодексу. Вона вчиняється особисто або через представника зі спеціальною довіреністю. Якщо надходить у перше засідання, до якого сторони належно викликані, або пізніше, потрібна пряма чи мовчазна згода іншої сторони, і суд дає відсутньому відповідачеві строк, до якого той має висловити позицію; якщо мовчить, вважається, що він погодився. Рішення, яким приймається відмова, підлягає оскарженню в суді вищого рівня.

Суд зберігає право перевірки. Вищий касаційний суд прямо говорить, що ніщо не заважає судді оцінити в кожній справі, чи є заява про відмову обґрунтованою, коли воля постраждалої видається дефектною через тиск або погрози щодо неї чи її родини, і надто коли є неповнолітні діти, для яких слід було б вжити заходів захисту. Така сама можливість існувала й тоді, коли ст. 43 була чинною, тож у цьому пункті нічого не змінилося.

Відмова має, однак, негайну ціну, про яку рішення не говорить, але яка випливає з поєднання двох норм. Тимчасовий припис про захист, виданий поліцейським і підтверджений прокурором, більше не припиняється через 5 днів, а діє в силу Закону № 232/2025 до вирішення заяви судом першої інстанції. Коли провадження закривається відмовою, закривається і цей проміжок: тимчасовий захист згасає разом зі справою і його не заступає припис про захист, виданий суддею.

Одне не змінюється: вже завершені справи залишаються такими, як є. Ті 55 остаточних рішень, ухвалених за тлумаченням, яке Вищий касаційний суд відкинув, не переглядаються, бо попереднє рішення не є підставою для перегляду в переліку ст. 509 Цивільного процесуального кодексу. Роз’яснення стосується проваджень від сьогодні й далі.

Що змінилося порівняно з попередньою ситуацією

До 19 грудня 2025 року спору не було. Ст. 43 Закону № 217/2003 ясно говорила, що у випадках ст. 40 ч. (3) і ст. 34 ч. (6) постраждала може відмовитися від розгляду заяви про припис про захист за ст. 406 Цивільного процесуального кодексу. Суддя читав норму і приймав відмову.

Між 19 грудня 2025 року і 15 вересня 2026 року була лотерея. Апеляційні суди надіслали Вищому касаційному судові до 1 квітня 2026 року понад 180 рішень, ухвалених за перші три місяці року саме з цього питання, з усіх округів. Понад 60 з них, зокрема 55 остаточних, говорили, що скасування остаточно знищило право на відмову. Понад 120, зокрема 105 остаточних, говорили протилежне. За темпу приблизно два рішення на день, у матерії, де справу розглядають щонайбільше за 72 години, дві постраждалі в однаковому становищі, того самого місяця, отримали протилежні відповіді.

Дві справи, які породили звернення, показують розкол у мініатюрі. У Яссах заяву зареєстрували 29 грудня 2025 року, а рішення надійшло 31 грудня 2025 року: постраждала попросила відмовитися, відповідач погодився, суд відмовив і відхилив заяву по суті. У Сібіу позов надійшов 20 лютого 2026 року, постраждала повідомила 23 лютого 2026 року, що помирилася і хоче відмовитися, і суд першої інстанції закрив справу того самого дня. Три дні в одному випадку, два в іншому, протилежні рішення.

З 16 вересня 2026 року практичний результат повертається до того, що писала ст. 43, але підстава інша. Це вже не спеціальна норма закону про домашнє насильство, а загальне правило Цивільного процесуального кодексу. Різниця важить: якщо Парламент знову захоче зачинити ці двері, вже не досить вилучити норму, треба написати пряму заборону. Вищий касаційний суд прямо цього вимагає, кажучи, що на законодавця покладено обов’язок втрутитися належним чином.

Змінилася і позиція установ, у яких запитали. Прокуратура при Вищому касаційному суді письмово доводила, що скасування остаточно знищує право на відмову. Національний інститут магістратури і юридичний факультет Університету Бабеша-Бойяї доводили протилежне, а на юридичному факультеті Західного університету Тімішоари були думки в обидва боки. Перемогло тлумачення, проти якого висловилася прокуратура.

Переваги та недоліки

Що це дає позитивного

  • Дев’ять місяців поділеної практики закриваються єдиним правилом, обов’язковим по всій країні. Постраждала більше не залежить від того, до якого суду першої інстанції потрапила її справа.
  • Автономія постраждалої лишається визнаною. Жінка, яка переїхала, помирилася або більше не хоче провадження, більше не втримується в розгляді, розпочатому від її імені, всупереч її теперішній волі.
  • Захист не втрачається автоматично. Суддя може не прийняти відмову, коли бачить тиск, погрози або неповнолітніх дітей у грі, тож відмова не стає лазівкою для кривдника.
  • Метод роботи лишається ясним на майбутнє. Вищий касаційний суд каже, що обмеження процесуального права робиться прямою нормою, а не вилученням повторення, і це зменшує ризик хибного прочитання інших скасувань.
  • Вивільняється судовий час. Справа, закрита відмовою, більше не займає 72-годинного строку, який мав би йти на випадки з реальною небезпекою.

Що залишається проблемою

  • Відповідь охоплює лише заяви прокурора. Для заяв, поданих представником місцевого органу влади або акредитованим надавачем соціальних послуг, обов’язкового роз’яснення немає, хоча колишня ст. 43 охоплювала і їх.
  • 55 остаточних рішень, ухвалених за відкинутим тлумаченням, лишаються остаточними. Постраждалих у тих справах судили по суті всупереч їхній волі, без вороття.
  • Від ухвалення до опублікування минуло 86 днів, тобто від моменту, коли відповідь існувала, до моменту, коли вона стала обов’язковою. Увесь цей час суди й далі ухвалювали протилежні рішення.
  • Перевірка згоди лишається на розсуд кожного судді. Рішення говорить, що суд може оцінити, чи є воля дефектною, але немає жодного письмового критерію, жодного обов’язку запитати і жодної процедури окремого опитування.
  • Результат можна змінити будь-коли. Якщо Парламент напише пряму заборону, яку описує Вищий касаційний суд, право зникне, а постраждалі повернуться до становища грудня 2025 року.
  • Для постраждалої, яка відмовляється, тимчасовий припис про захист згасає разом зі справою. Той, хто відмовляється під тиском, лишається без жодного чинного заходу того самого дня.

Корисні поради

  1. Відмова вчиняється особисто, усно в судовому засіданні або письмовою заявою. Через іншу особу це можливо лише за спеціальною довіреністю, за ст. 406 ч. (2) Цивільного процесуального кодексу; звичайного доручення не досить.
  2. Якщо ви відмовляєтеся в перше засідання, до якого сторони належно викликані, або пізніше, вам потрібна згода іншої сторони. Якщо відповідач відсутній, суд дає йому строк для відповіді, а його мовчання до того часу вважається згодою.
  3. Відмова від розгляду заяви не погашає самого права. Якщо насильство повториться, ви можете знову просити припис про захист, і закрита справа вам не завадить.
  4. Запитайте в засіданні, що станеться з тимчасовим приписом про захист, виданим поліцією. Він діє до вирішення заяви судом першої інстанції, тобто згасає в день, коли суд закриває справу, і ви лишаєтеся без жодного чинного заходу захисту.
  5. Якщо хтось вимагає від вас відмовитися, скажіть про це судді. Вищий касаційний суд підтверджує, що суд може не прийняти відмову, коли встановить тиск або погрози щодо вас чи вашої родини, і ця згадка залишиться в матеріалах справи.
  6. Якщо прокурор відкликає свою заяву, ви можете просити продовжити розгляд. Ст. 93 Цивільного процесуального кодексу прямо дає вам це право, тож відкликання прокурора саме собою справу не закриває.
  7. Рішення, яким суд приймає відмову, оскаржується касаційною скаргою, а не апеляцією, за Рішенням № 15/2025, ухваленим за касаційною скаргою в інтересах закону та опублікованим в Офіційному віснику Румунії № 832 від 9 вересня 2025 року. Строк спеціальний для матерії припису про захист, 3 дні.
  8. Строки в цій процедурі дуже короткі, тож не відкладайте жодного рішення. Заяву розглядають щонайбільше за 72 години від подання, проголошення можна відкласти щонайбільше на 24 години, а мотивування складають щонайбільше за 48 годин від проголошення.

Часті запитання

Чи можу я відмовитися від провадження, якщо припис про захист просив прокурор, а не я?
Так. Вищий касаційний суд установив Рішенням № 82 від 22 червня 2026 року, що постраждала може відмовитися від розгляду заяви про видачу припису про захист і тоді, коли заяву подав прокурор від її імені, чи то прямо, за ст. 40 ч. (3) літ. a) Закону № 217/2003, чи то після підтвердження тимчасового припису про захист, за ст. 34 ч. (6). Роз’яснення обов’язкове для всіх судів з 16 вересня 2026 року.
Чи зобов’язаний суддя прийняти мою відмову?
Не за будь-яких умов. Мають бути виконані вимоги ст. 406 Цивільного процесуального кодексу, тобто відмова має бути вчинена особисто або через представника зі спеціальною довіреністю і, якщо надходить у перше засідання чи пізніше, має бути згода іншої сторони. Крім того, Вищий касаційний суд каже, що суд може оцінити обґрунтованість заяви, коли воля постраждалої видається дефектною через тиск або погрози, надто якщо в родині є неповнолітні діти.
Що станеться з тимчасовим приписом про захист, виданим поліцією, якщо я відмовлюся?
Він згасне разом зі справою. Від зміни, внесеної Законом № 232/2025, тимчасовий припис більше не втрачає чинності щонайбільше через 5 днів, а продовжується в силу закону до вирішення заяви судом першої інстанції. Якщо суд приймає відмову і закриває справу, зникає і підстава продовження, і жоден припис про захист, виданий суддею, його не заступає.
Чи діє правило й тоді, коли заяву подала мерія або центр для постраждалих?
Не прямо. Резолютивна частина рішення говорить лише про заяви, подані прокурором. Ст. 40 ч. (3) літ. b) і c) Закону № 217/2003 дозволяє просити припис від імені постраждалої також представникові місцевого органу влади з відповідними повноваженнями і представникові акредитованого надавача соціальних послуг. Для цих двох випадків обов’язкового роз’яснення немає, хоча скасована норма охоплювала і їх.
Навіщо знадобилося рішення Вищого касаційного суду в питанні, яке видавалося ясним?
Бо Закон № 232/2025 скасував з 19 грудня 2025 року ст. 43 Закону № 217/2003, єдину норму, яка прямо говорила, що постраждала може відмовитися. Частина судів прочитала скасування як заборону, інші як усунення зайвого повторення. За перші три місяці 2026 року ухвалили понад 180 рішень, поділених між двома тлумаченнями, з усіх округів апеляційних судів.
Мою справу розглянули по суті, бо суд не прийняв моєї відмови. Чи можна її відкрити знову?
Не на підставі цього рішення. Попереднє рішення не входить до підстав перегляду за ст. 509 Цивільного процесуального кодексу, а роз’яснення діє на майбутнє. Якщо рішення ще не остаточне і строк оскарження не минув, шлях оскарження лишається відкритим, і суд вищого рівня зв’язаний цим роз’ясненням.
Якщо я відмовлюся зараз, чи зможу просити припис про захист пізніше?
Так. Відмова від розгляду заяви не означає відмови від права на захист. Якщо з’являться нові факти насильства, ви можете подати нову заяву, особисто або через прокурора, і раніше закрита справа перешкодою не буде.

Аналіз редакції

Рішення виправляє помилку законодавчої техніки, а не помилку по суті. Парламент хотів зачинити двері й обрав найслабший з можливих інструментів: вилучив норму замість того, щоб написати заборону. Результат вийшов рівно навпаки до наміру. Вищий касаційний суд показує, що в пояснювальній записці до Закону № 232/2025 немає жодного пояснення скасування ст. 43, хоча всі інші зміни там обґрунтовані. Норма, що зникла без рядка мотивування, на дев’ять місяців стала джерелом поділеної практики.

Перше спостереження, якого не видно, читаючи рішення від початку до кінця, стосується годинника і є найнезручнішим. Ст. 521 ч. (2) Цивільного процесуального кодексу відсилає до ст. 517 ч. (3), яка дає щонайбільше 30 днів на мотивування і щонайбільше 15 днів від мотивування на опублікування, тобто максимум 45 днів від ухвалення. Рішення ухвалили 22 червня 2026 року, а опублікували 16 вересня 2026 року, тобто через 86 днів, на 41 день понад законний строк. У тій самій матерії суд першої інстанції має 72 години, щоб розглянути заяву, 24 години, щоб відкласти проголошення, і 48 годин, щоб мотивувати. Інстанція, яка нав’язує судам першої інстанції години, перевищила власний строк, виражений у днях, і затримка не є адміністративною: до опублікування роз’яснення нікого не зобов’язувало, крім двох трибуналів, які запитали, тож суперечливі рішення далі накопичувалися.

Друге спостереження випливає з поєднання двох пунктів рішення. У пункті 209 Вищий касаційний суд констатує, що колишня ст. 43 відсилала загально до ст. 40 ч. (3), а не лише до літ. a), тож охоплювала і заяви представника місцевого органу влади, і заяви акредитованого надавача соціальних послуг. У пункті 210 він, однак, каже, що скасування надлишкової норми було необхідним з міркувань законодавчої техніки, задля дотримання заборони паралелізму зі ст. 16 Закону № 24/2000. Ці два твердження узгоджуються лише наполовину. Ст. 92 і ст. 93 Цивільного процесуального кодексу стосуються виключно прокурора, тож для літ. b) і літ. c) ст. 43 нічого не дублювала, вона була єдиною нормою. Її вилучення не усунуло там повторення, а залишило дві категорії заяв без жодної прямої підстави і тепер без обов’язкового роз’яснення. Неоднаковій практиці є де продовжуватися.

Третє спостереження стосується самої установи, яка програла. Прокуратура при суді першої інстанції Ясс подала апеляцію з вимогою, щоб суд прийняв відмову постраждалої. Прокуратура при суді першої інстанції Сібіу подала касаційну скаргу саме проти рішення, яким суд прийняв відмову. Прокуратура при Вищому касаційному суді письмово обстоювала другу позицію. У ті самі місяці, з того самого питання, прокуратура захищала в судах обидві відповіді. Це не докір прокурорам, а точна міра того, наскільки неясною була норма, що лишилася після скасування.

Ставки не теоретичні. З пояснювальної записки до Закону № 232/2025 випливає, що за перші чотири місяці 2025 року видали майже 8 000 приписів про захист, тобто близько 2 000 на місяць, а в трьох судах першої інстанції, взятих як вибірка, кількість заяв зросла з 1 100 за весь 2024 рік до 520 за перші п’ять місяців 2026 року, приблизно на 13% більше на місяць. За такого обсягу дев’ять місяців протилежних тлумачень означають не інцидент, а кілька тисяч справ, розглянутих за різними правилами.

Що потрібно змінити

  • Парламент має прямо сказати, чого хоче, в той чи той бік. Або він напише в Законі № 217/2003, що відмова від розгляду заяви неможлива у випадках ст. 34 ч. (6) і ст. 40 ч. (3), або поверне право, як його мала ст. 43. Практичний ефект: закривається ризик другого кола неоднакової практики з того самого питання, а суди більше не залежать від роз’яснення, яке можна перекинути однією зміною закону.
  • Якщо буде обрано заборону, її має супроводжувати запобіжник. Норма, яка дозволяла б судові констатувати, що стан небезпеки минув, і закрити справу з цієї причини, уникла б абсурдної ситуації, коли постраждала змушена пройти провадження про небезпеку, якої вже немає. Практичний ефект: захист лишається там, де він потрібен, не перетворюючись на формальний розгляд.
  • Заяви за ст. 40 ч. (3) літ. b) і c) треба врегулювати окремо і прямо. Сьогодні їх не охоплює ні ст. 93 Цивільного процесуального кодексу, ні резолютивна частина цього рішення. Практичний ефект: заяви, подані дирекціями соціальної допомоги та акредитованими надавачами, більше не залежать від тлумачення кожної окремої колегії.
  • Перевірка згоди на відмову потребує письмових критеріїв. Опитування постраждалої за відсутності відповідача, обов’язкове запитання про можливий тиск і особлива увага там, де є неповнолітні діти, перетворили б можливість, визнану Вищим касаційним судом, на однакову практику. Практичний ефект: відмову, вирвану погрозою, стане набагато важче протягнути через засідання.
  • Рішення про уніфікацію практики треба публікувати в їхній законний строк. 45 днів зі ст. 517 ч. (3) не є орієнтовними. Практичний ефект: у цій справі їх дотримання скоротило б майже на три місяці вікно, в якому суди далі ухвалювали протилежні рішення з питання, вже з’ясованого.

Оригінальний текст нормативного акта

Наведений нижче текст відтворено румунською мовою, в офіційній опублікованій формі.

Повний текст у формі, опублікованій в Офіційному віснику Румунії

Офіційний вісник Румунії № 784 від 16 вересня 2026 року 16 сторінок PDF, 118 KB акт починається на сторінці 2

Відкрити офіційний PDFЗавантажити PDF

На малих екранах переглядач не відображається. Скористайтеся кнопками вище, щоб відкрити або завантажити файл.

Ця стаття має інформаційний характер і не є юридичною консультацією. Для конкретних ситуацій зверніться до ліцензованого адвоката або податкового консультанта.