Справа може повернутися на розгляд лише один раз, і Конституційний Суд залишає це правило незайманим

У цивільній справі, що дійшла до касації, справу можна направити назад на розгляд лише один раз, і Конституційний Суд вирішив, що це правило нікому не закриває шлях до правосуддя. Рішення № 133 від 17 лютого 2026 року, опубліковане в Офіційному віснику Румунії, частина I, № 795 від 18 вересня 2026 року, відхиляє як необґрунтоване заперечення про неконституційність, заявлене фізичною особою проти ст. 498 ч. (2) Цивільного процесуального кодексу. Справа дійшла до Суду обхідним шляхом, який варто запам’ятати кожному, хто хоче оспорити закон у власному процесі: Апеляційний суд Бакеу відмовився звертатися до Конституційного Суду, а Вищий касаційний суд задовольнив касаційну скаргу на ту відмову, шляхом, яким відмову звернутися до Конституційного Суду оскаржують протягом 48 годин, і передав заперечення далі Рішенням № 3.252 від 8 липня 2020 року.

Текст, поставлений під обговорення, стосується того, що відбувається після скасування рішення в касації. Основне правило, написане в ч. (1) тієї самої статті, полягає в тому, що суд, який задовольнив касаційну скаргу, залишає справу в себе і сам розглядає її по суті, або того самого дня, або в наступне засідання. Частина (2) передбачає виняток: справу направляють назад до суду, чиє рішення скасовано, або до іншого суду того самого рівня в тому самому окрузі, у двох певних випадках. Перший, коли попередній суд вирішив справу, не входячи в її суть, наприклад задовольнив процесуальне заперечення і на цьому спинився. Другий, коли розгляд відбувся за відсутності сторони, яка не була викликана згідно із законом, і на дослідженні доказів, і на обговоренні суті. І таке направлення, говорить текст, робиться «o singură dată în cursul procesului», тобто один раз протягом процесу.

Стаття застосовується до касаційних скарг, які розглядають трибунали і апеляційні суди. У Вищому касаційному суді діє ст. 497, яка передбачає таке саме обмеження, теж в одне направлення протягом процесу.

Авторка заперечення показала, що її спір двічі перебував у провадженні судів, які розглядають справу по суті, і що обидва рази були ухвалені рішення, якими суд відмовився від справи, не дослідивши суті. Її аргумент по суті такий: якщо і рішення, ухвалене після направлення, обходить суть, друге направлення вже неможливе, тож суть справи розглядає в першій і останній інстанції апеляційний суд як суд касаційної інстанції, рішенням, якого більше ніхто не може оскаржити. Вона посилалася на ст. 21 ч. (1) Конституції, про вільний доступ до правосуддя, і на ст. 129, про способи оскарження.

Суд відповів, що, як би не складалися етапи процесу, сторона, яка подала касаційну скаргу, завжди отримує розгляд справи по суті, з усіма гарантіями справедливого суду, включно з можливістю повністю себе захистити. Обмеження в одне направлення має, у прочитанні Суду, роль скорочувати процедуру, а не закривати її: без нього справа могла б переміщатися від одного суду до іншого безмежну кількість разів. Рішення законодавця є, пише Суд у пункті 16, «rațională», тобто раціональним, бо воно дає стороні шанс на новий процесуальний цикл, і лише після того циклу суд касаційної інстанції залишає справу в себе.

Щодо самої критики про доступ до правосуддя Суд повторив позицію, яку підтримує понад двадцять років: Конституція не зобов’язує законодавця гарантувати проходження всіх судових інстанцій у кожній справі, а ст. 129 передбачає, що способи оскарження реалізуються «în condițiile legii», тобто на умовах, установлених законом. Він посилався на власну практику, зокрема на Рішення № 192 від 3 квітня 2014 року і на Рішення № 500 від 30 червня 2015 року, які говорять, у зазначених пунктах, точно те, що їм приписує нинішнє рішення.

Далі Суд опирався на практику зі Страсбурга. Ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на ефективний засіб правового захисту в національному суді, тобто доступ до однієї інстанції, а не до всіх, а право на дві інстанції гарантоване, через ст. 2 Протоколу № 7, лише в кримінальних справах. У справі Голдер проти Об’єднаного Королівства Європейський суд з прав людини уже у 1975 році встановив, що право доступу до судів не є абсолютним.

Остання опора найближча до тексту, про який ідеться. Рішенням № 454 від 4 липня 2018 року Суд аналізував обмеження в одне направлення і сказав, що це вибір законодавця, унормований і для трибуналів та апеляційних судів, саме у двох тих випадках, що в оспореному тепер тексті. Урегулювання судової процедури належить законодавцеві, згідно зі ст. 126 ч. (2) Конституції, а той має широкий розсуд, доки додержується Конституції.

Рішення ухвалене одностайно і є остаточним і загальнообов’язковим.

Наслідки, які це має

Для того, хто має справу в провадженні, безпосередній наслідок рішення нульовий у праві і значний на практиці. У праві не змінюється нічого: ст. 498 ч. (2) залишається чинною слово в слово, у редакції Цивільного процесуального кодексу від 10 квітня 2015 року, редакції, якої відтоді більше не змінювали і яка є саме тією, що її проаналізував Суд. На практиці від 18 вересня 2026 року обґрунтування цього рішення зобов’язує всі суди, згідно зі ст. 147 ч. (4) Конституції, тож суддя більше не може ставитися до питання як до відкритого.

Конкретний наслідок для сторони процесу лічиться буквально. Якщо вашу справу вже один раз направляли назад на розгляд після задоволеної касаційної скарги, направлення вичерпане. При наступному скасуванні суд касаційної інстанції розглядатиме суть сам, а його рішення є остаточним, згідно зі ст. 634 ч. (1) п. 5 Цивільного процесуального кодексу, навіть якщо ним вирішують суть спору. Далі не буде ні апеляції, ні касації.

Звідси виходить стратегічний наслідок, якого рішення не називає, але накидає: другий цикл розгляду по суті є останнім, у якому докази досліджує суд, що може вільно їх оцінювати. Будь-який свідок, експертиза чи документ, залишений на інший раз, втрачається, бо суд касаційної інстанції, який залишає справу в себе, переглядає суть за вже сформованою справою, а не відкриває процес з нуля.

Це заперечення може знову заявити хтось інший, в іншому процесі, оскільки Суд його відхилив, а не констатував неконституційність. Але щодо вже проаналізованих заперечень, тобто вільного доступу до правосуддя і реалізації способів оскарження, обґрунтування зобов’язує суд, тож звернення, яке їх повторює, не може привести до іншого вирішення. Щоб мати значення, нове заперечення має принести іншу критику конституційності.

Одного рішення не торкається: у Вищому касаційному суді застосовують ст. 497, а не текст, про який тут ідеться. Обмеження таке саме, в одне направлення, але норма інша, і той, хто посилається на нинішнє рішення, має цитувати статтю, що відповідає його процесу.

Що змінилося порівняно з попередньою ситуацією

У тексті закону не змінилося нічого. Редакція ст. 498 ч. (2) та сама з 10 квітня 2015 року, коли Цивільний процесуальний кодекс був перевиданий в Офіційному віснику Румунії, частина I, № 247. На відміну від сусідньої статті, ст. 497, яку змінили в грудні 2018 року, цього тексту не торкалися ніколи.

Змінився його статус. Досі обмеження в одне направлення перевіряв Конституційний Суд лише один раз, у 2018 році, і в іншій рамці: Рішення № 454 від 4 липня 2018 року було ухвалене до промульгації закону про зміну Цивільного процесуального кодексу, за запереченнями, які стосувалися якості редакції і чіткості норми. Текст частини (2), у тій формі, в якій він застосовується в реальних процесах, досі не був поставлений лицем до лиця зі ст. 21 і зі ст. 129 Конституції. Від 18 вересня 2026 року був, а відповідь публічна і обов’язкова.

Змінився й тон. У 2018 році, коли Суд розглядав те саме обмеження, він відкрито визнав його ціну: якщо направлення більше зробити не можна, сторони «nu vor mai putea exercita apelul și recursul», тобто більше не зможуть скористатися апеляцією і касацією, і це належить до вибору законодавця. У 2026 році те саме обмеження подано через те, що залишається, а не через те, що втрачається: «recurentul va beneficia întotdeauna de o judecată a fondului», той, хто подав касаційну скаргу, завжди отримає розгляд справи по суті. Обидва формулювання правдиві і описують той самий механізм, але формулювання 2018 року ясніше говорить, що сторона дає взамін.

Переваги та недоліки

Корисні поради

Часті запитання

Аналіз редакції