Моральна шкода за честь чи репутацію: судовий збір залишається 100 леїв, скільки б ви не вимагали

Той, хто вимагає відшкодування за посягання на честь, гідність або репутацію, сплачує фіксований судовий збір у розмірі 100 леїв, скільки б він не вимагав. Конституційний Суд відхилив як безпідставне заперечення, висунуте Asociația Civică Stop Discriminării Cetățenilor din București (Асочіація Чівіке Стоп Дискримінерій Четеценілор дін Букурешть) і Dan Băzăvan (Дан Безеван) у справі, що перебуває на розгляді Бухарестського трибуналу, Друга секція адміністративного та податкового судочинства, і встановив, що ч. (1) ст. 7 Надзвичайної урядової постанови № 80/2013 є конституційною. Це вже вдруге за останній рік режим судових зборів проходить конституційну перевірку, після того як гербові збори в адміністративному судочинстві уникли конституційного контролю. Рішення № 34 від 20 січня 2026 року опубліковано в Офіційному віснику Румунії № 608 від 27 липня 2026 року.

Спором по суті є заява про перегляд розміру судового збору, який було встановлено раніше. Оспорюваний текст складається з однієї фрази: «Позови про встановлення та присудження відшкодування за моральну шкоду, заподіяну честі, гідності або репутації фізичної особи, обкладаються збором у розмірі 100 леїв.»

Автори заперечення стверджували, що текст обмежує вільний доступ до правосуддя, що він неоднозначний і що, маючи різні тлумачення, призводить до неоднакового встановлення зборів у різних судах. Вони послалися на довгий перелік статей Конституції, від румунської держави і рівності в правах до права на страйк, права приватної власності та рівня життя, а також на приписи Загальної декларації прав людини і Європейської конвенції з прав людини.

Наслідки, які це має

Перший наслідок процесуальний. Рішення є остаточним і загальнообов’язковим від опублікування, тож Бухарестський трибунал зв’язаний висновком Суду, а те саме заперечення вже не можна висунути в тій самій справі.

Другий наслідок підтверджує розмір. Суд прямо зазначає, що збір, установлений ст. 7 Надзвичайної урядової постанови № 80/2013, має фіксований розмір 100 леїв і що це розумний розмір, який не призводить до порушення вільного доступу до правосуддя. Той, хто вимагає 5 000 леїв моральної шкоди, і той, хто вимагає 500 000 леїв, сплачують на початку процесу однакову суму.

Третій наслідок стосується логіки законодавця. Суд показує, що законодавче рішення виправдане доти, доки у випадку моральної шкоди, заподіяної честі, гідності або репутації, законодавець обирає систему фіксованого збору, а не оподаткування за вартістю вимоги. Це вибір законодавчої політики, який Суд не може замінити іншим.

Четвертий наслідок найважливіше запам’ятати перед тим, як починати процес. Еквівалент судових зборів включається до суми судових витрат, установлених судом у рішенні, а їх сплата покладається на сторону, яка програла справу. Іншими словами, збір є авансом, а не остаточною втратою, якщо процес виграно.

П’ятий наслідок стосується закиду про нечіткість. Суд зазначив, що сплата зборів і податків є конституційним обов’язком громадян відповідно до ч. (1) ст. 56 Конституції, а виконання цього обов’язку втілює принцип законності з ч. (5) ст. 1. Аргумент про брак чіткості тексту більше не можна використовувати.

Що змінилося порівняно з попередньою ситуацією

У праві не змінюється нічого. Текст залишається чинним у тій самій формі, а Суд лише підтверджує свою практику, прямо посилаючись на Рішення № 403 від 18 вересня 2025 року, Рішення № 418 від 28 травня 2015 року і Рішення № 624 від 17 жовтня 2017 року. Мотивувальна частина прямо закриває дискусію: оскільки нових обставин не з’явилося, мотиви і висновки попередніх рішень зберігають чинність.

Змінюється, однак, процесуальне становище тих, хто оспорював збір. Конституційний аргумент вичерпано, а дискусія відтепер може точитися лише навколо конкретного способу обчислення, перед судом, який розглядає заяву про перегляд розміру судового збору.

Варто помітити і метод, яким Суд відфільтрував закиди. Із наведених статей Конституції Суд визнав, що розумно виявити бодай мінімальний закид про неконституційність можна лише щодо ч. (5) ст. 1, принципу законності, і щодо ст. 21, вільного доступу до правосуддя. Решта приписів, від права на страйк до рівня життя, не мала жодного зв’язку суперечності з оскарженою нормою.

В основі фільтра лежить засадниче правило, сформульоване в Рішенні № 1.313 від 4 жовтня 2011 року: будь-яке заперечення про неконституційність має містити три елементи, а саме оскаржений текст, наведений конституційний припис, який нібито порушено, і обґрунтування суперечності між ними. Обґрунтування не мусить бути розлогим, але має існувати. Коли наведений конституційний припис досить точний, Суд зобов’язаний розглянути заперечення по суті, навіть якщо обґрунтування автора стисле.

Щодо вільного доступу до правосуддя Суд відтворює і практику Європейського суду з прав людини. У справі «Ашінгдейн проти Сполученого Королівства», рішення від 28 травня 1985 року, встановлено, що доступ до правосуддя не є абсолютним правом і може бути обмежений, доки не зачеплено самої його суті. У справі «Кройц проти Польщі», рішення від 19 червня 2001 року, Європейський суд зазначив, що ніколи не відкидав ідеї фінансових обмежень доступу до правосуддя, саме в інтересах належного здійснення правосуддя.

Переваги та недоліки

Корисні поради

Часті запитання