Коротко

  • Конституційний Суд підтвердив норму, яка карає ultraj, злочин посягання на службову особу: до основного складу входить погроза, вчинена безпосередньо або через засіб прямого спілкування, а не будь-яка форма погрози.
  • Критика надходила від поліцейських: закон нібито захищає їх менше, ніж суддів і прокурорів. Суд відповідає, що режим покарання є однаковим, бо кваліфікований склад посягання на службову особу збільшує межі наполовину, коли потерпілим є поліцейський або жандарм.
  • Рішення стосується кожного, хто вступає в контакт зі службовою особою під час здійснення державної влади: поліцейських, жандармів, інспекторів, працівників мерій, а також осіб, щодо яких ведеться розслідування за такі діяння.
Акт: Рішення Конституційного Суду № 449/2025
Опубліковано: Офіційний вісник Румунії (Monitorul Oficial) № 598 від 22 липня 2026 року
Ухвалено: 16 жовтня 2025 року

Поліцейський стверджував, що кримінальний закон захищає його менше, ніж суддю або прокурора, а Конституційний Суд відповів йому порівнянням цифр. Рішення № 449 від 16 жовтня 2025 року, опубліковане тепер в Офіційному віснику Румунії, відхиляє як необґрунтоване заперечення щодо неконституційності ст. 257 ч. (1) речення перше Кримінального кодексу, тобто норми, яка визначає посягання на службову особу. Це вже вдруге за останні місяці, коли кримінально-правовий захист осіб, які здійснюють державну владу, потрапляє в публічну дискусію, після того як Парламент ухвалив суворіші покарання за напади на медичний персонал.

Оспорювана норма звучить так: «Погроза, вчинена безпосередньо або через засіб прямого спілкування, побої чи інше насильство, тілесне ушкодження, побої або ушкодження, що спричинили смерть, чи вбивство, вчинені щодо службової особи, яка обіймає посаду, що передбачає здійснення державної влади, під час виконання нею службових обов’язків або у зв’язку з виконанням цих обов’язків, караються покаранням, передбаченим законом за відповідний злочин, спеціальні межі якого збільшуються на одну третину.»

Деталь, яка спричинила справу, це формулювання «безпосередньо або через засіб прямого спілкування». Автор заперечення вказав, що в загальному складі погрози за ст. 206 Кримінального кодексу законодавець не робить жодної різниці між формами спілкування, а в посяганні на службову особу цю умову зберіг. Справа розпочалася в Суді першої інстанції Câmpulung Moldovenesc, у провадженні щодо скарги на рішення про відмову в кримінальному переслідуванні, і від звернення суду у квітні 2021 року до публікації рішення минуло понад п’ять років.

Наслідки, які це має

Перший наслідок це підтвердження норми. Ст. 257 ч. (1) речення перше залишається чинною саме в тій редакції, яку критикували, а межі покарання за основний злочин і надалі збільшуються на одну третину.

Другий наслідок стосується структури злочину, яку Суд описує пункт за пунктом і яка не є очевидною з першого прочитання. Посягання на службову особу має основний склад у ч. (1), два прирівняні склади у ч. (2) і (3) та кваліфікований склад у ч. (4). Прирівняні склади охоплюють діяння, вчинені з метою залякування або помсти, у зв’язку зі службовими обов’язками, зокрема щодо майна службової особи, а також діяння, спрямовані проти члена її сім’ї.

Третій наслідок це і є відповідь на закид у дискримінації. Коли потерпілий має статус поліцейського або жандарма, застосовується ст. 257 ч. (4), і спеціальні межі покарання збільшуються наполовину, а не на одну третину. Суд зазначає, що режим санкцій за діяння, передбачені ст. 257 ч. (4) і ст. 279 ч. (1)-(3), тобто за посягання на суддю або прокурора, є однаковим. Інакше кажучи, поліцейський отримує не менше, ніж суддя чи прокурор, а рівно стільки ж.

Четвертий наслідок це методологічне правило, чинне і поза межами цієї справи. Неконституційність норми має внутрішній характер і не може виводитися з порівняння двох законодавчих текстів. Тому Суд відмовився зіставляти ст. 257 ч. (1) і ст. 206, бо інакше довелося б визнати, що кожна норма окремо є конституційною і лише їхнє співіснування ставить під сумнів конституційність однієї з них.

П’ятий наслідок стосується об’єкта злочину, що корисно для розуміння його меж. Посягання на службову особу захищає насамперед суспільні відносини щодо поваги до державної влади і лише в другу чергу психічну свободу, тілесну недоторканність чи життя людини. Саме тому захист пов’язаний не з особою, а з посадою, яку вона обіймає, і з моментом, коли вона її здійснює.

Що змінилося порівняно з попередньою ситуацією

У тексті закону нічого. Рішення не змінює ст. 257 і не додає жодної нової гіпотези. Це рішення про відхилення, тож воно підтверджує наявний стан права.

Змінилася, однак, ясність практичного питання, яке часто повертається у справах. Досі аргумент про те, що поліцейський нібито захищений менше, ніж суддя, циркулював без відповіді, опублікованої безпосередньо щодо цієї норми. Тепер така відповідь є, і вона не принципова, а арифметична: збільшення наполовину за ст. 257 ч. (4) урівнює режим із тим, що передбачає ст. 279.

Друге уточнення стосується межі основного складу. Суд відтворює норму разом з її прямою умовою, погроза, вчинена безпосередньо або через засіб прямого спілкування, і не розширює цю гіпотезу. Той, хто аналізує конкретне діяння, має спершу перевірити, як погроза дійшла до адресата, бо саме це відмежовує посягання на службову особу від загального складу погрози.

Третє уточнення стосується судової практики, на яку спирається рішення. Суд ґрунтується на Рішенні № 446 від 28 червня 2018 року і на Рішенні № 820 від 12 грудня 2019 року, обидва щодо тієї самої статті. Отже, це стала лінія, а не поодиноке рішення.

Переваги та недоліки

Що це дає позитивного

  • Норма залишається передбачуваною: той, хто застосовує закон, знає, що основний склад посягання на службову особу вимагає прямої погрози, а кваліфікований склад настає тоді, коли потерпілим є поліцейський або жандарм.
  • Опублікованим і вмотивованим рішенням закривається дискусія про нібито дискримінацію між поліцейськими та суддями і прокурорами у справах про посягання на службову особу.
  • Суд нагадує, що кримінально-правовий захист слідує за посадою, а не за особою, і це утримує злочин у його природних межах та запобігає довільним розширенням.
  • Правило, за яким неконституційність не виводиться з порівняння двох норм, захищає узгодженість Кримінального кодексу, у якому відмінності режимів часто є навмисними.

Що залишається проблемою

  • Питання по суті, чи має погроза, передана через посередника, підпадати під посягання на службову особу, залишається на розсуд Парламенту, і Суд його вирішити не може.
  • Різниця у формулюваннях між ст. 206 і ст. 257 ч. (1) і надалі створює ситуації, коли та сама погроза кваліфікується по-різному, залежно від шляху, яким вона дійшла до адресата.
  • Між зверненням суду у квітні 2021 року і публікацією рішення в липні 2026 року минуло понад п’ять років, протягом яких первинна справа залишалася в очікуванні.
  • Голови обох палат Парламенту, Уряд і Омбудсман не надіслали жодної позиції, хоча йшлося про кримінально-правовий захист цілої професійної категорії.

Корисні поради

  1. Якщо ви службова особа і вам погрожували під час виконання обов’язків, зазначте у скарзі, як саме погроза дійшла до вас. Те, що вона була висловлена в обличчя або по телефону, тобто через засіб прямого спілкування, є вирішальним для кваліфікації діяння як посягання на службову особу.
  2. Перевірте, чи не йдеться у вашому випадку про кваліфікований склад. Для поліцейських і жандармів ст. 257 ч. (4) збільшує межі покарання наполовину, а не на одну третину.
  3. Пам’ятайте, що посягання на службову особу охоплює також діяння, спрямовані проти майна службової особи або проти члена її сім’ї, якщо вони вчинені з метою залякування чи помсти, у зв’язку зі службовими обов’язками.
  4. Якщо щодо вас ведеться розслідування за посягання на службову особу, перевірте, чи справді відповідна особа виконувала службові обов’язки або чи діяння пов’язане з ними. Без цієї умови застосовується загальний склад злочину, з меншими межами покарання.
  5. Не будуйте заперечення щодо неконституційності на порівнянні двох статей Кодексу. Суд повторив, що неконституційність є внутрішньою властивістю оскаржуваної норми і не виводиться зі співіснування різних приписів.
  6. Якщо ви хочете змінити правило, шлях до цього законодавча ініціатива, а не конституційне судочинство. Встановлення злочинів і покарань належить до компетенції Парламенту, згідно зі ст. 73 ч. (3) п. h) Конституції.

Часті запитання

Що вирішив Конституційний Суд?
Він відхилив заперечення як необґрунтоване і встановив, що ст. 257 ч. (1) речення перше Кримінального кодексу є конституційною щодо висловлених закидів. Норма залишається незмінною.
Що означає погроза, вчинена безпосередньо або через засіб прямого спілкування?
Це погроза, звернена прямо до особи, у її присутності, або передана засобом, який безпосередньо пов’язує того, хто погрожує, з адресатом, як-от телефонна розмова. Саме цієї умови закон вимагає для основного складу посягання на службову особу.
Чи захищені поліцейські менше, ніж судді та прокурори?
Ні. Суд показує, що режим санкцій за ст. 257 ч. (4), який застосовується, коли потерпілим є поліцейський або жандарм, збігається з режимом за ст. 279 ч. (1)-(3), що стосується посягання на суддю або прокурора.
Наскільки зростають покарання за посягання на службову особу?
В основному та прирівняних складах спеціальні межі покарання, передбаченого за вчинений злочин, збільшуються на одну третину. У кваліфікованому складі, коли потерпілим є поліцейський або жандарм, вони збільшуються наполовину.
Чи стосується посягання на службову особу лише поліцейських?
Ні. Склади за ст. 257 ч. (1)-(3) стосуються будь-якої службової особи, яка обіймає посаду, що передбачає здійснення державної влади, під час виконання службових обов’язків або у зв’язку з ними. Статус поліцейського чи жандарма тягне лише кваліфікований склад.
Чому Суд не порівняв посягання на службову особу зі злочином погрози?
Тому що неконституційність норми має внутрішній характер і не може виводитися зі зіставлення чи порівняння кількох текстів. Інакше довелося б визнати, що кожна норма є конституційною, а їхнє співіснування ні.
Чи охоплюються також діяння проти сім’ї службової особи?
Так, через прирівняні склади за ст. 257 ч. (2) і (3), якщо вони вчинені з метою залякування або помсти, у зв’язку з виконанням службових обов’язків.
Чи можна оскаржити цю норму ще раз?
Так, але з іншими закидами. Рішення стосується суто аргументів, проаналізованих у цій справі, а Суд уже підтверджував цю норму Рішенням № 446/2018 і Рішенням № 820/2019.

Оригінальний текст нормативного акта

Наведений нижче текст відтворено румунською мовою, в офіційній опублікованій формі.

Повний текст у формі, опублікованій в Офіційному віснику Румунії

Офіційний вісник Румунії № 598 від 22 липня 2026 року 16 сторінок PDF, 107 KB акт починається на сторінці 2

Відкрити офіційний PDFЗавантажити PDF

На малих екранах переглядач не відображається. Скористайтеся кнопками вище, щоб відкрити або завантажити файл.

Ця стаття має інформаційний характер і не є юридичною консультацією. Для конкретних ситуацій зверніться до ліцензованого адвоката або податкового консультанта.