Коротко

  • Конституційний Суд відхилив як неприйнятне заперечення, яким Трибунал Бухареста ставив під сумнів принцип «за рівну працю рівна оплата» з Рамкового закону № 153/2017. Рішення не змінює жодного тексту закону і не створює нікому права на нові надбавки.
  • Причина відхилення: критика стосується тлумачення і застосування закону, а це справа судів і Парламенту, не Суду. Конституційні судді проголосували одностайно і не висловили жодної окремої чи збіжної думки.
  • Рішення ухвалено 26 лютого 2026 року і опубліковано 7 вересня 2026 року, тобто через 193 дні, хоча ст. 60 Закону № 47/1992 встановлює строк написання не більше 30 днів від ухвалення.
Акт: Рішення Конституційного Суду № 180 від 26 лютого 2026 року
Опубліковано: Офіційний вісник Румунії (Monitorul Oficial) № 755 від 7 вересня 2026 року
Набирає чинності: рішення породжує наслідки від публікації, 7 вересня 2026 року, але не змінює і не скасовує жодного тексту закону

Конституційний Суд відхилив як неприйнятне заперечення, яким суддя Трибуналу Бухареста оспорював те, як Закон про оплату праці бюджетників визначає рівність оплати. Рішення № 180 від 26 лютого 2026 року опублікували в Офіційному віснику Румунії № 755 від 7 вересня 2026 року, і воно не спричиняє жодної зміни в законі. Суд не сказав, що оспорені тексти конституційні чи неконституційні, а сказав, що порушене питання не є питанням конституційності. Це третє рішення, опубліковане менш ніж за десять днів, яким Суд відмовляється втручатися у сітку оплати праці бюджетників, після рішення щодо надбавки за науковий ступінь із додатка VI і після Рішення № 473/2025 щодо військових магістратів.

Заперечення порушили з власної ініціативи, а це означає, що ніхто зі сторін цього не просив. Суддя Восьмої секції з трудових спорів і соціального страхування Трибуналу Бухареста, який розглядав справу про зарплатні права, сам вирішив, що текст закону, який він мав застосувати, може порушувати Конституцію, і надіслав запитання до Конституційного Суду Ухвалою від 29 червня 2022 року. Закон дає суду таку можливість, поряд зі сторонами і прокурором, у ст. 29 ч. (2) Закону № 47/1992.

Ядро спору міститься у двох рядках тексту. Ст. 6 літ. b) Рамкового закону № 153/2017 закріплює принцип недискримінації для бюджетного персоналу, який виконує ту саму роботу і має той самий стаж роботи і стаж на посаді. Ст. 6 літ. c) закріплює принцип рівності, але визначає його вузько: він здійснюється «через забезпечення рівних базових окладів за працю рівної цінності». Базових окладів, а не загального доходу. Надбавки залишаються, за цим формулюванням, поза гарантією рівності.

Суд, який звернувся до Конституційного Суду, показав, що двоє людей, які працюють пліч-о-пліч, отримують різну оплату саме через це обмеження. У тому самому складі суду, за того самого розпорядника бюджетних коштів, суддя і секретар судового засідання працюють над тими самими справами, у тих самих умовах, але один з них понад два роки отримував надбавки, передбачені в додатку № V, глава VIII, розділ 1, ст. 4 і 5, а другий ні. Ці надбавки компенсують ризик, небезпеку і нервово-психічне виснаження в судовій діяльності та в кримінальному розслідуванні.

Юридичний аргумент суду проходив через європейське право. Ст. 157 ч. (2) Договору про функціонування Європейського Союзу визначає винагороду широко, як базову оплату «а також усі інші виплати, прямі чи непрямі, у грошах або натурою, які роботодавець сплачує працівникові за виконану роботу». Те саме широке визначення є і у ст. 7 літ. e) Закону № 153/2017, де місячна зарплата прямо охоплює й надбавки. Суд сказав, що ст. 6 літ. c), яка звужує рівність до базового окладу, суперечить визначенню з власного закону і визначенню з договору.

Конституційний Суд у цю дискусію не входив. Конституційні судді зауважили, що жодна з наведених норм прямо не називає нібито дискриміновані категорії, ні прокурорів, ні персонал, прирівняний до суддів, і що ст. 25, яка обмежує надбавки стелею, застосовується до всіх категорій бюджетників, на максимальному рівні абстракції. Висновок, у пункті 17: критика «є не чим іншим, як простими доводами, що стосуються або тлумачення і застосування закону, або доцільності його ухвалення», а ці питання належать Парламентові чи судам, залежно від випадку.

Щодо тієї самої статті Закону № 153/2017 Суд висловився і у справі поліцейських: Рішенням Конституційного Суду № 730/2025 він відхилив заперечення Берегової охорони щодо максимального окладу в установі.

Наслідки, які це має

Перший наслідок у тому, що не змінюється нічого. Ст. 6 літ. b) і c) Закону № 153/2017 залишається чинною точно в редакції від 28 червня 2017 року. Приблизно 1,28 мільйона людей, які обіймали посади в публічних установах і органах на початку 2026 року, за даними Міністерства фінансів, і далі отримують оплату за тими самими правилами. Ніхто не набуває нового права і ніхто не втрачає наявного.

Другий наслідок стосується справи, з якої все почалося. Справу № 2.434/3/2021 Трибуналу Бухареста тепер можна розглядати без процесуальної перешкоди. Автоматичне зупинення провадження на час розгляду заперечення скасували у 2010 році: ст. 29 ч. (5) Закону № 47/1992, яка передбачала, що «на період розгляду заперечення про неконституційність розгляд справи зупиняється», скасовано ст. I п. 3 Закону № 177/2010. Відтоді зупинення є факультативним, суд може його призначити, якщо вважає за потрібне. Практично трибунал міг судити і в ці роки, але справа має номер 2021 року, а рішення приходить у 2026-му.

Третій наслідок найважливіший для кожного, хто має на розгляді зарплатну справу. Відхилення як неприйнятного не є схваленням тексту закону. Суд не сказав, що ст. 6 літ. c) відповідає Конституції, а сказав, що запитання адресоване не йому. Різниця має значення: відхилення як необґрунтованого закрило б дискусію по суті і завадило б порушувати те саме заперечення з тією самою мотивацією. Відхилення як неприйнятного залишає поле вільним і для краще збудованого заперечення, і для суду першої інстанції, який лишається вільним тлумачити закон і, якщо вважатиме за потрібне, застосувати безпосередньо право Європейського Союзу на підставі ст. 148 ч. (2) Конституції.

Четвертий наслідок стосується календаря. Строк написання, передбачений ст. 60 Закону № 47/1992, становить не більше 30 днів від ухвалення. Між 26 лютого 2026 року і 7 вересня 2026 року минуло 193 дні, у 6,4 раза більше. Ні Конституція, ні Закон № 47/1992 не передбачають жодної санкції за перевищення цього строку, і рішення залишається цілком дійсним. Практичний наслідок несе, однак, людина, яка судиться: протягом цих місяців суд, який хотів знати, що вирішив Конституційний Суд, не міг цього дізнатися.

Що змінилося порівняно з попередньою ситуацією

З погляду нормативного нічого. Жодне положення не скасовано, не змінено і не зупинено. Закон про оплату праці бюджетників 8 вересня 2026 року виглядає так само, як 6 вересня 2026 року.

З погляду судової практики закрився один шлях. Від 2016 року частина зарплатних спорів у публічному секторі спиралася на Рішення Конституційного Суду № 794 від 15 грудня 2016 року і на Рішення Вищого касаційного суду № 23 від 26 вересня 2016 року, які запровадили вирівнювання до рівня максимального доходу, що виплачується в тій самій установі. Вищий касаційний суд Рішенням № 15 від 28 червня 2021 року, ухваленим за касаційною скаргою в інтересах закону, сказав у пункті 86, що цей механізм не можна перенести як є у спори, засновані на Законі № 153/2017, бо закон 2017 року є новим регулюванням, із власними принципами. Відхилене тепер заперечення було, по суті, спробою атакувати той висновок Вищого касаційного суду шляхом конституційного контролю. Спроба не вдалася, а Рішення № 15/2021 залишається обов’язковим для всіх судів.

Змінилася і позиція Прокуратури порівняно з позицією Суду, чого не видно з першого прочитання. Прокурор просив відхилити заперечення як необґрунтоване, посилаючись на Рішення Конституційного Суду № 176 від 21 березня 2024 року, тобто просив відповіді по суті. Суд пішов вужчим шляхом, шляхом неприйнятності, не торкаючись суті. Голови двох палат Парламенту, Уряд і Народний адвокат не надіслали жодної позиції, хоча закон вимагає їх запитувати. Суд вирішив, не почувши жодної державної інституції, у питанні, яке стосується оплати праці всього бюджетного апарату.

Так само про оплату праці з публічних коштів Суд вирішив справу двох профспілок: Рішенням Конституційного Суду № 594/2025 він залишив поліцейських і військових на правилах оплати 2008 і 2017 років.

Переваги та недоліки

Що це дає позитивного

  • Чіткий сигнал передбачуваної бюджетної дисципліни. Суд відмовляється перетворювати конституційний контроль на інструмент перерахунку зарплат. Розпорядники бюджетних коштів можуть будувати свої бюджети, не чекаючи рішення, яке перекине сітку надбавок.
  • Не блокує жодного шляху оскарження. Оскільки заперечення відхилено як неприйнятне, а не як необґрунтоване, його можна переформулювати суворіше, з критикою, спрямованою прямо проти ст. 25 про стелю надбавок, тобто проти тексту, який фактично створює обмеження.
  • Залишає судам першої інстанції владу тлумачення. Суд прямо каже, що застосування закону належить судам, тож Трибунал Бухареста може сам проаналізувати співвідношення між ст. 6 літ. c) і ст. 157 ч. (2) Договору, зокрема через преюдиційне звернення до Суду Європейського Союзу.
  • Одностайність, без окремих думок. Семеро суддів, які утворили склад суду, проголосували однаково і жоден не висловив окремої чи збіжної думки. Рішення не несе сліду хиткої більшості, яка могла б перекинутися при наступному зверненні.

Що залишається проблемою

  • Питання по суті залишається без відповіді. Чи може внутрішній закон гарантувати рівність лише щодо базового окладу, коли європейський договір визначає винагороду як таку, що охоплює всі виплати, прямі й непрямі? Суд не відповідає, а питання повернеться.
  • Понад чотири втрачені роки. Між зверненням від 29 червня 2022 року і публікацією від 7 вересня 2026 року минув 1 531 день, заради рішення, яке констатує, що питання не належало до компетенції Суду. Відповідь про неприйнятність, дана в перший рік, мала б рівно таку саму юридичну вагу.
  • Мотивація на одну сторінку. Фактична аргументація Суду міститься у трьох пунктах, 15, 16 і 17. Для критики, збудованої на двох статтях Договору, на Європейській соціальній хартії і на Хартії основоположних прав, Суд не обговорює жодного з цих джерел.
  • Жодна державна інституція не висловилася. Парламент, Уряд і Народний адвокат промовчали. У питанні, яке стосується понад мільйона працівників, справа не містить позиції жодного органу, і це залишає Суд судити на єдиному наборі аргументів.

Корисні поради

  1. Якщо у вас є справа на розгляді, у якій ви послалися на ті самі тексти, перевірте, чи суд зупинив провадження. Зупинення більше не є обов’язковим з 2010 року, тож ви можете просити поновлення розгляду негайно, посилаючись на публікацію Рішення № 180/2026.
  2. Не плутайте «неприйнятне» з «конституційне». Суд не схвалив ст. 6 літ. c). Якщо процесуальний опонент протиставляє вам це рішення як аргумент по суті, прочитайте йому пункт 17: Суд прямо повертає питання назад до судів.
  3. Якщо ви хочете атакувати стелю надбавок, цільтеся у ст. 25 Закону № 153/2017, а не у ст. 6. Ст. 25 це текст, який запроваджує межу 30% від суми базових окладів, розраховану на загальний бюджет кожного розпорядника бюджетних коштів. Суд і сам зауважує, у пункті 15, що цей текст формально не оспорювався.
  4. Перевірте, чи ваша ситуація стосується дискримінації, чи стелі. Це різні речі. Дискримінація передбачає різне ставлення за однакову працю. Стеля б’є по всіх у тій самій установі, тож вона створює не дискримінацію між категоріями, а загальне обмеження.
  5. Просіть суд першої інстанції проаналізувати пряме застосування ст. 157 ч. (2) Договору. Конституційний Суд сказав, що це не його справа, а це означає, що це справа суду, який розглядає спір. Клопотання про преюдиційне звернення до Суду Європейського Союзу подають письмово і мотивують.
  6. Збережіть конкретні порівняльні докази: яка посада, який стаж роботи і стаж на посаді, яка фактична діяльність, які надбавки отримує особа, з якою ви себе порівнюєте. Ст. 6 літ. b) вимагає тотожності діяльності і стажу, а не лише належності до тієї самої професійної родини.
  7. Якщо ви працюєте в установі, де надбавки урізали, бо досягли стелі 30%, попросіть у розпорядника бюджетних коштів письмово розрахунок. Це інформація суспільного інтересу і вона покаже вам, чи обмеження реальне, чи це внутрішнє рішення про розподіл.
  8. Стежте за датою публікації, а не за датою ухвалення. Рішення Конституційного Суду породжує наслідки від публікації в Офіційному віснику Румунії, згідно зі ст. 147 ч. (4) Конституції. Між цими двома датами можуть минути місяці, у цьому випадку 193 дні.

Часті запитання

Конституційний Суд вирішив, що надбавки магістратів конституційні чи ні?
Ні те, ні інше. Суд відхилив заперечення як неприйнятне, тобто констатував, що поставлене запитання не є питанням конституційності, а питанням тлумачення і застосування закону. Він не висловився по суті щодо оспорених текстів.
Що означає, що заперечення порушили «з власної ініціативи»?
Це означає, що суддя, який розглядав справу, звернувся до Суду сам, без того щоб хтось зі сторін його про це просив. Ст. 29 ч. (2) Закону № 47/1992 це дозволяє: заперечення можуть порушити сторони, суд з власної ініціативи або прокурор.
Чи дає мені рішення якусь додаткову надбавку до зарплати?
Ні. Рішення не створює, не збільшує і не визнає жодного зарплатного права. Ситуація з оплатою залишається такою, як була до 7 вересня 2026 року.
Яка різниця між відхиленням як неприйнятного і відхиленням як необґрунтованого?
Відхилення як необґрунтованого означає, що текст проаналізували по суті і визнали таким, що відповідає Конституції, і ту саму критику вже не можна повторити. Відхилення як неприйнятного означає, що аналіз по суті навіть не почався, бо питання не належить до компетенції Суду. Другий варіант залишає місце для переформульованого заперечення.
Чи були окремі або збіжні думки до цього рішення?
Ні. Рішення ухвалено одностайно складом із семи суддів: Елена-Сіміна Тенесеску, голова, Асталош Чаба-Ференц, Міхай Бусуйок, Міхаела Кьокіне, Крістіан Деліорга, Дімітріє-Богдан Ліку і Георге Стан. Опублікований текст не містить жодної окремої чи збіжної думки.
Чому закон каже «рівні базові оклади», а не «рівні зарплати»?
Тому що ст. 6 літ. c) Закону № 153/2017 визначає принцип рівності виключно на рівні базового окладу. Надбавки, премії та інші доплати врегульовані окремо, у ст. 25, де їхня сума обмежена стелею 30% від базових окладів, розрахованою на загальний бюджет кожного розпорядника бюджетних коштів.
Мою справу зупинили на час розгляду заперечення. Вона поновлюється автоматично?
Не автоматично. Зупинення в силу закону скасували Законом № 177/2010, тож якщо суд зупинив провадження, він зробив це факультативно. Поновлення розгляду просять клопотанням до суду, до якого додають опубліковане рішення.
Що таке Рішення Вищого касаційного суду № 15/2021 і чому воно з’являється в цій справі?
Це рішення, ухвалене за касаційною скаргою в інтересах закону, тобто обов’язкове тлумачення для всіх судів. У пункті 86 воно встановило, що механізм вирівнювання до максимального доходу, що виплачується, збудований на Рішенні Конституційного Суду № 794/2016, не можна застосовувати до спорів, заснованих на Законі № 153/2017. Відхилене тепер заперечення фактично атакувало цей висновок.
Чому від ухвалення до публікації минуло майже сім місяців?
Рішення цього не пояснює. Ст. 60 Закону № 47/1992 передбачає строк написання не більше 30 днів від ухвалення, але не передбачає жодної санкції за його перевищення. Між 26 лютого і 7 вересня 2026 року минуло 193 дні.
Чи можу я порушити те саме заперечення у власній справі?
Так, бо відхилення було з підстав неприйнятності, а не по суті. Але якщо ви сформулюєте його однаково, то найімовірніше отримаєте те саме рішення. Різницю робить правильне націлювання на текст, який створює обмеження, тобто на ст. 25, і мотивація, яка показує проблему конституційності, а не застосування закону.

Аналіз редакції

Найцікавіша частина цього рішення видна не тоді, коли читаєш його від початку до кінця, а тоді, коли кладеш поруч два тексти, яких Суд поруч не кладе. Ст. 7 літ. e) Закону № 153/2017 каже, що місячна зарплата охоплює базовий оклад, компенсації, грошові допомоги, надбавки, доплати, премії та винагороди. Ст. 6 літ. c) того самого закону гарантує рівність лише для базового окладу. Той самий закон визначає широко, що є оплатою, і вузько, що має бути рівним. Це не логічна суперечність, законодавець може зробити такий вибір, але це вибір зарплатної політики, вписаний у розділ про принципи, де читач не очікує його знайти. Суд із Бухареста помітив саме це. Конституційний Суд відповів йому, що це питання тлумачення, а це важко обстоювати, коли розрізнення робить сам текст.

Другий елемент, який виходить із поєднання двох положень, це будова стелі. Ст. 25 ч. (1) обмежує суму надбавок 30 відсотками від суми базових окладів, але робить це «сукупно на загальний бюджет кожного розпорядника бюджетних коштів», а не на особу. Практичний наслідок: в установі, яка досягла стелі, надбавка одного працівника йде з того самого бюджету, що й надбавка іншого. Індивідуальну рівність на рівні надбавок стає неможливо гарантувати нормою, яка працює з колективною стелею. Суд зауважує в пункті 15, що ст. 25 формально не оспорювалася, але зупиняється на цьому, хоча саме цей текст створює оскаржуваний ефект. Заперечення від початку було спрямоване не в ту статтю.

Третє, що варто сказати, стосується календаря. Трибунал Бухареста звернувся до Суду 29 червня 2022 року. Рішення ухвалили 26 лютого 2026 року, тобто через 1 338 днів, і опублікували 7 вересня 2026 року, через 1 531 день від звернення. Саме лише написання тривало 193 дні проти строку не більше 30 днів зі ст. 60 Закону № 47/1992, тобто у 6,4 раза довше. Для порівняння, положення, визнані неконституційними, зупиняються в силу закону і припиняють дію через 45 днів від публікації, згідно зі ст. 31 ч. (3) того самого закону. Законодавець вважав за потрібне встановити державі жорсткий строк тоді, коли треба виправити закон, але не прив’язав жодного наслідку до строку, у який Суд має написати власне рішення. У справі, у якій зрештою вирішили, що питання не належало до компетенції Суду, чотири роки очікування є ціною, яку заплатила людина, що судиться.

Остання деталь, мовчання інституцій. Пункт 11 показує, що голови двох палат, Уряд і Народний адвокат не надіслали жодної позиції. У питанні, яке зачіпає сітку оплати праці приблизно 1,28 мільйона бюджетних посад, справа Суду залишилася з аргументами суду і з висновками прокурора, який до того ж просив іншого, ніж вирішив Суд, відхилення як необґрунтованого замість неприйнятності.

Що потрібно змінити

  • Строк написання зі ст. 60 Закону № 47/1992 має отримати наслідок. Не санкцію щодо рішення, що було б абсурдом, а обов’язок публікувати на сайті дату, коли мотивацію подано, і, у разі перевищення строку, згадку в річному звіті Суду. Практичний ефект: суди знали б, коли поновлювати справи, а затримки стали б вимірюваними.
  • Ст. 6 літ. c) Закону № 153/2017 має прямо сказати, чого вона не охоплює. Формулювання на кшталт «принцип рівності стосується базового окладу; надбавки надають на умовах ст. 25» закрило б джерело спорів, яке триває з 2017 року. Практичний ефект: судам більше не довелося б виводити обмеження з мовчання тексту.
  • Стеля 30% зі ст. 25 має супроводжуватися правилом розподілу. Якщо сума колективна, закон мав би сказати, за якими критеріями розпорядник бюджетних коштів її ділить. Практичний ефект: працівник міг би перевірити, чи надбавку йому відмовили через стелю, чи через внутрішнє дискреційне рішення.
  • Обов’язкова публікація позицій, зокрема їхньої відсутності. Коли Парламент, Уряд і Народний адвокат не відповідають, рішення мало б фіксувати, що позицію в них запитали в конкретну дату. Практичний ефект: мовчання стає видимим і перевірним, а не стандартною формулою.
  • Механізм інформування суду, який звернувся, про стан справи. Трибунал Бухареста за майже чотири роки не мав жодної офіційної інформації про те, коли отримає відповідь. Практичний ефект: суддя міг би свідомо вирішувати, зупиняти провадження чи розглядати справу.

Оригінальний текст нормативного акта

Наведений нижче текст відтворено румунською мовою, в офіційній опублікованій формі.

Повний текст у формі, опублікованій в Офіційному віснику Румунії

Офіційний вісник Румунії № 755 від 7 вересня 2026 року 16 сторінок PDF, 125 KB акт починається на сторінці 2

Відкрити офіційний PDFЗавантажити PDF

На малих екранах переглядач не відображається. Скористайтеся кнопками вище, щоб відкрити або завантажити файл.

Ця стаття має інформаційний характер і не є юридичною консультацією. Для конкретних ситуацій зверніться до ліцензованого адвоката або податкового консультанта.