Коротко

  • Конституційний Суд відхилив, у тому самому засіданні й у тій самій матерії, два заперечення, висунуті профспілками від імені поліцейських. Жоден текст закону не змінюється, і жодних додаткових грошей ці рішення нікому не приносять.
  • Самі ж рішення різні, і різниця має значення. Рішення № 594/2025 відхилено як необґрунтоване, тобто суть було розглянуто і норми підтверджено. Рішення № 593/2025 відхилено як неприйнятне, тобто суті не торкнулися взагалі.
  • Обидва ухвалено 11 листопада 2025 року і опубліковано 9 вересня 2026 року, через 302 дні. Загальнообов’язковими вони стають лише від публікації, згідно зі ст. 147 ч. (4) Конституції.
Акт: Рішення Конституційного Суду № 594 від 11 листопада 2025 року щодо заперечення про неконституційність положень ст. II Постанови Уряду № 8/2008 про внесення змін і доповнень до Закону № 138/1999 про оплату праці та інші права військового персоналу публічних установ національної оборони, громадського порядку та національної безпеки, а також про надання деяких зарплатних прав цивільному персоналу цих установ і про внесення змін до Постанови Уряду № 38/2003 про оплату праці та інші права поліцейських і до Постанови Уряду № 64/2006 про оплату праці та інші права державних службовців зі спеціальним статусом системи пенітенціарної адміністрації, а також положень ст. 38 ч. (2) п. a) Рамкового закону № 153/2017 про оплату праці персоналу, який оплачується з публічних коштів
Опубліковано: Офіційний вісник Румунії (Monitorul Oficial) № 767 від 9 вересня 2026 року
Набирає чинності: 9 вересня 2026 року, дата публікації

Двоє поліцейських із Должа попросили суд, щоб їхній оклад більше не обчислювали за величиною, зафіксованою в жовтні 2008 року. Суд дійшов такого самого висновку і в пізнішій справі, описаній у Рішенні Конституційного Суду № 420/2026. Конституційний Суд відповів їм, що з тією величиною жодних проблем конституційності немає. Рішення № 594 від 11 листопада 2025 року опубліковано 9 вересня 2026 року в Офіційному віснику Румунії № 767, і воно відхиляє, як необґрунтоване, заперечення, висунуте Профспілкою поліцейських Румунії «Діамантул» для її членів Ауреліана Олівера Таслике і Маріуса Габріела Петраке. Це вже друге рішення щодо Рамкового закону № 153/2017, опубліковане за три дні: 7 вересня 2026 року вийшло те, яким Суд установив, що надбавки не підпадають під принцип «за рівну працю рівна оплата».

У тому самому номері Вісника, на попередніх сторінках, стоїть Рішення № 593 від 11 листопада 2025 року. Той самий день, той самий склад суду, той самий магістрат-асистент, та сама прокурорка в засіданні, та сама матерія: те, як Рамковий закон № 153/2017 застосовується поетапно до персоналу, який оплачується з публічних коштів. Автор інший, інша профспілка, Національна профспілка поліцейських і контрактного персоналу Міністерства внутрішніх справ, яка висунула заперечення від імені свого члена Віктора-Йона Бароте та інших, у Трибуналі Констанци. Рішення, однак, інше: відхилено як неприйнятне.

Ці два слова не є синонімами, і ця стаття значною мірою існує для того, щоб пояснити різницю між ними. Коротко: у Рішенні № 594/2025 Суд прочитав критику, зважив її і сказав, що закон витримує. У Рішенні № 593/2025 він до цього не дійшов, бо те, чого від нього вимагали, не належало до його компетенції.

Щоб побачити ставку, треба відкрити два оскаржені тексти.

Ст. II Постанови Уряду № 8/2008 має три частини й фіксує одну-єдину цифру, але цифру, з якої виводять усе інше. Частина (1) встановлює, що від 1 квітня 2008 року секторальна референтна величина, за якою обчислюють грошове забезпечення військових за посадою і за званням, оклади поліцейських та оклади державних службовців зі спеціальним статусом у пенітенціарних установах, становить 193,4694 лея. Частина (2) підносить її, від 1 жовтня 2008 року, до 197,3387 лея. Частина (3) каже, що результат округлюють до цілого лея, на користь персоналу. Між двома величинами 3,8693 лея, тобто зростання рівно на 2%. Від 1 жовтня 2008 року до дати публікації рішення минуло 17 років і 11 місяців.

Ст. 38 ч. (2) і (3) Рамкового закону № 153/2017 це механізм поетапності, тобто текст, який каже, що закон про оплату праці не застосовується одномоментно. Частина (2) п. a) передбачає, що, починаючи з 1 липня 2017 року і до 31 грудня 2017 року, зберігаються у виплаті, на рівні, наданому за червень 2017 року, базові оклади, грошове забезпечення за посадою, посадові надбавки і всі надбавки, компенсації та премії, які входять до валової місячної заробітної плати, за умови, що персонал обіймає ту саму посаду і працює в тих самих умовах. Пункти b), c) і d) виводять з-під правила персонал зі ст. 11, високопосадовців і права на харчове забезпечення. Частина (3) відкриває, від 1 січня 2018 року, серію підвищень: 25% понад рівень грудня 2017 року для всіх, а далі одинадцять винятків, від лікарів і медичних сестер до педагогічного персоналу, шкільних інспекторів і персоналу медичних закладів, що працюють за договором із касами страхування.

Жоден пункт частини (3) не згадує поліцейських, військових чи персонал пенітенціарних установ. Звідси вирушають обидва заперечення, тільки різними дорогами.

Так само про зарплати поліцейських Суд висловився щодо максимального рівня, що виплачується: Рішенням Конституційного Суду № 730/2025 він відхилив заперечення Берегової охорони.

Наслідки, які це має

Перший наслідок найпростіший: не змінюється нічого. Резолютивна частина Рішення № 594/2025 констатує, що ст. II Постанови Уряду № 8/2008 і ст. 38 ч. (2) п. a) Рамкового закону № 153/2017 «є конституційними щодо сформульованих критичних зауважень». Тексти встояли, а оклади обчислюють далі так само.

Другий стосується календаря. Згідно зі ст. 147 ч. (4) Конституції, рішення Конституційного Суду публікують в Офіційному віснику Румунії, і вони є загальнообов’язковими від дати публікації, із силою лише на майбутнє. Ця дата 9 вересня 2026 року. Між ухваленням, 11 листопада 2025 року, і публікацією минуло 302 дні, протягом яких рішення існувало, але не породжувало наслідків ні для кого поза межами справи.

Третій стосується двох справ по суті, тих, із яких усе почалося. Рішення № 594/2025 надсилають Трибуналу Должа, Секції адміністративного та податкового судочинства, де лежить справа № 1.315/63/2020. Рішення № 593/2025 надсилають Трибуналу Констанци, Секції адміністративного та податкового судочинства, де лежить справа № 4.228/118/2019. Суди можуть рухатися далі, і жоден із них уже не може відхилити оскаржені тексти з мотивів неконституційності.

Четвертий наслідок відчує член профспілки, який думає повторити цей шлях. Ст. 29 ч. (3) Закону № 47/1992 забороняє висувати заперечення лише щодо положень, уже визнаних неконституційними, тож рішення про відхилення формально не блокує нового звернення. На практиці, однак, пункт 24 Рішення № 594/2025 показує, чому така спроба не має шансів: «оскільки не з’явилося нових елементів, здатних зумовити зміну цієї судової практики», попереднє рішення зберігає свою чинність. Без нового і справжнього елемента відповідь буде та сама.

П’ятий стосується зони, у якій боротьба справді залишається відкритою. Суд розглядав справу «щодо сформульованих критичних зауважень», і ця формула стоїть дослівно в резолютивній частині. Те, чого не навели, не розглядали, а те, чого не розглядали, не вирішили.

Що змінилося порівняно з попередньою ситуацією

Щодо стану права нічого. Щодо того, що поліцейський знав про свої шанси в Конституційному Суді, чимало, бо ці два рішення ставлять поруч, у тому самому номері Вісника, два способи програти.

Що стверджувала профспілка з Рішення № 593/2025. Що поетапне застосування зі ст. 38 ч. (2) і (3) створює несприятливе становище для певних категорій бюджетного персоналу, до яких не застосовують посадового окладу і належних надбавок, хоча вони мають нижчі коефіцієнти, тимчасом як до інших застосовують. Вона навела ст. 16 ч. (1) Конституції, Загальну декларацію прав людини і Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, останні дві без зазначення якогось конкретного положення.

Чому справа не дійшла до суті. Суд прочитав вимогу і побачив, чим вона є насправді: проханням доповнити перелік винятків зі ст. 38, включивши туди службовців зі спеціальним статусом Міністерства внутрішніх справ. А згідно зі ст. 2 ч. (3) Закону № 47/1992 Суд висловлюється лише щодо конституційності актів, з якими до нього звернулися, «не маючи змоги змінювати чи доповнювати положення, подані на контроль». Додати категорію до переліку це саме те, чого він зробити не може. Так і виникає неприйнятність: не тому, що аргумент слабкий, а тому, що це не аргумент конституційності, а вимога законотворчості, адресована не тій установі.

І це не вперше. Пункт 12 Рішення № 593/2025 перелічує чотири попередні рішення, усі на тих самих текстах і всі з тим самим автором: Рішення № 294 від 17 травня 2022 року, Рішення № 429 від 29 вересня 2022 року, Рішення № 581 від 22 листопада 2022 року і Рішення № 102 від 16 березня 2023 року. Усі чотири неприйнятні. Це п’яте.

Що стверджувала профспілка з Рішення № 594/2025. Інше, і звідси вся різниця. Вона не просила додати категорію, а оскаржила дві речі, які Суд справді може зважити. Перша: ст. II Постанови Уряду № 8/2008 нібито регулює оплату праці поліцейських, матерію, що належить до статусу державних службовців, отже, до органічного закону, і яку не можна було врегулювати простою постановою. Друга: ст. 38 ч. (2) п. a) Рамкового закону № 153/2017 нібито працює як норма-відсилання, яка продовжує дію коефіцієнтів ієрархізації і референтної величини з додатка № 1 до Постанови Уряду № 38/2003, скасованого акта, порушуючи безпеку правових відносин.

Що відповів Суд, пункт за пунктом. На критику про компетенцію: статус поліцейського, тобто виникнення, здійснення і припинення службових правовідносин, урегульовано Законом № 360/2002, а Постанова № 8/2008 встановила лише секторальну референтну величину. Оплата праці, незалежно від професійної категорії, не фігурує серед сфер, перелічених суворо й вичерпно у ст. 73 ч. (3) Конституції, там, де вимагається органічний закон. На критику, засновану на ст. 115 ч. (6): той текст стосується меж надзвичайних постанов, а Постанова № 8/2008 є простою постановою, тож посилання на нього для цієї справи значення не має. На критику про продовжену дію: положення 2017 року не відсилають до скасованих актів і не повертають їм чинності, а ситуація відрізняється від тієї, яку аналізували Рішенням № 654 від 17 жовтня 2017 року. На критику про дискримінацію: правило збереження у виплаті стосується всіх категорій персоналу, який оплачується з публічних коштів, без різниці.

Деталь, яку варто запам’ятати: у засіданні представниця Прокуратури просила відхилити як неприйнятну критику щодо ст. 38 ч. (2) п. a), вважаючи, що вона стосується застосування і тлумачення закону. Суд за її висновками не пішов, розглянув суть і аж потім відхилив, як необґрунтовану. Межа між цими двома рішеннями, отже, не є очевидною навіть для фахівців.

Несподіване визнання з’являється в пункті 15, де Суд повертається до власної судової практики і констатує, що, хоча після 2010 року законодавець задумав єдину, прозору й передбачувану систему оплати праці, «фактично зарплатні права обчислювали, відштовхуючись від розміру, встановленого за попереднім законодавством», а обчислення «здійснюють, відштовхуючись від розміру, встановленого за законодавством, що передувало 2010 року». Ця констатація належить Судові, а не профспілкам, і підтверджує саме фактичну передумову позивачів. Тільки от бути незадовільним не означає бути неконституційним.

Переваги та недоліки

Що це дає позитивного

  • Два рішення закривають невизначеність, яка тривала з 2019 і 2020 років: суди в Констанці та Крайові можуть розглядати далі справи про зарплатні права, не чекаючи відповіді Суду.
  • Суд відповідає аргументовано, а не формально. На кожну критику з Рішення № 594/2025 є окремий пункт, від компетенції простої постанови до ст. 47 Конституції про гідний рівень життя.
  • Підтверджено чорним по білому, що ст. II Постанови Уряду № 8/2008 може бути проконтрольована, хоча її скасовано з 2009 року, бо її правові наслідки продовжують діяти. Підставою є Рішення № 766 від 15 червня 2011 року.
  • Рішення № 593/2025 непрямо показує, де межа: вимозі доповнити закон не місце в Конституційному Суді. Хто хоче там виграти, має оскаржувати норму, а не її відсутність.
  • Обидва рішення ухвалено одностайно, без окремих чи збіжних думок. Для судів, які розглядають справи по суті, не залишається жодної двозначності тлумачення.

Що залишається проблемою

  • Очікування. Трибунал Констанци звернувся до Суду 13 квітня 2021 року, Трибунал Должа 22 квітня 2021 року. До ухвалення минуло 1 673 і, відповідно, 1 664 дні, тобто чотири роки і сім місяців. До публікації ще 302.
  • Справа з Констанци має номер 2019 року, справа з Крайови 2020-го. Той, хто відкрив процес у 2019 році, лише у 2026-му дізнається, що його питання конституційності навіть не розглядатимуть.
  • Неприйнятність у Рішенні № 593/2025 залишає питання по суті рівно там, де воно було. Не сказано, що поетапність конституційна, а сказано, що обговорювати її в такій формі не можна.
  • Та сама профспілка дістала ту саму відповідь п’ять разів, на тих самих текстах, між 2022 і 2025 роками. Ніщо в процедурі не заважає їй дійти до шостої, після ще чотирьох років очікування.
  • Референтна величина 197,3387 лея, зафіксована на 1 жовтня 2008 року, залишається точкою, з якої підноситься весь ланцюг обчислення. Суд визнає цей механізм, але каже, що змінювати його не його справа.

Корисні поради

  1. Якщо у вас на розгляді процес про зарплатні права, у якому висунули одне з цих заперечень, подайте до справи опубліковане рішення. Від 9 вересня 2026 року воно загальнообов’язкове, і суд першої інстанції вже не може його оминути.
  2. Формулюючи заперечення про неконституційність, перевірте спершу, чи ви вимагаєте усунення тексту, чи додавання нового. Розглянути можна лише перший варіант. Рішення № 593/2025 це чистий приклад другого.
  3. Не плутайте «неприйнятне» з «необґрунтованим», коли читаєте резолютивну частину. Перше не говорить нічого про конституційність тексту, друге її підтверджує. Слово стоїть одразу після «Відхиляє» і вирішує все інше.
  4. Перш ніж знову вирушати до Суду на тих самих текстах, пошукайте попередні рішення з тієї самої проблеми. Пункт, який перелічує прецеденти, 12 у Рішенні № 593/2025 і 14 у Рішенні № 594/2025, у двох рядках скаже вам, чи є ще сенс.
  5. Профспілкам: якщо невдоволення полягає в тому, що категорії бракує в переліку, правильна адреса це Парламент або Уряд, через ініціативу про внесення змін, а не Конституційний Суд. П’ять поспіль рішень про неприйнятність кажуть те саме.
  6. Якщо вас цікавить конкретна цифра за вашим окладом, запитайте у фінансовому підрозділі секторальну референтну величину, використану в обчисленні, і спосіб округлення. Ст. II ч. (3) Постанови Уряду № 8/2008 вимагає округлення до цілого лея на користь персоналу, а це перевіряють за розрахунковим листком.

Часті запитання

Чи зросте мій оклад після цих рішень?
Ні. Обидва заперечення відхилено, отже, жодного тексту не усунуто і жодної суми не перераховують. Рішення підтверджують наявний стан права.
Що означає, що заперечення відхилено «як необґрунтоване»?
Що Суд проаналізував критику по суті, порівняв її з наведеними статтями Конституції і констатував, що закон їх дотримується. У Рішенні № 594/2025 резолютивна частина каже, що тексти «є конституційними щодо сформульованих критичних зауважень».
А «як неприйнятне» що означає?
Що запитання ніколи не дійшло до суті. У Рішенні № 593/2025 Суд констатував, що від нього вимагають доповнити перелік у законі, а це ст. 2 ч. (3) Закону № 47/1992 йому прямо забороняє. Він, отже, не висловився ні про те, що текст конституційний, ні про те, що він неконституційний.
Чому розглядали постанову, скасовану з 2009 року?
Бо її правові наслідки продовжують діяти. Постанову Уряду № 8/2008 скасовано ст. 48 ч. (1) п. 26 Рамкового закону № 330/2009, але зафіксована нею референтна величина залишається важливою для обчислення у справах, що перебувають на розгляді. Правило походить із Рішення № 766 від 15 червня 2011 року.
Що саме передбачає ст. II Постанови Уряду № 8/2008?
Три частини. Секторальна референтна величина для військових, поліцейських і персоналу пенітенціарних установ становить 193,4694 лея від 1 квітня 2008 року і 197,3387 лея від 1 жовтня 2008 року, а обчислені так грошове забезпечення й оклади округлюють до цілого лея, на користь персоналу.
Що передбачає ст. 38 ч. (2) і (3) Рамкового закону № 153/2017?
Частина (2) зберігає у виплаті, між 1 липня і 31 грудня 2017 року, оклади на рівні червня 2017 року, із трьома винятками: персонал зі ст. 11, високопосадовці і права на харчове забезпечення. Частина (3) надає, від 1 січня 2018 року, підвищення на 25% порівняно з груднем 2017 року, а далі одинадцять винятків із власним режимом, жоден із них не для поліції, армії чи пенітенціарних установ.
Чи можу я знову оскаржити ті самі тексти в Конституційному Суді?
Формально так. Ст. 29 ч. (3) Закону № 47/1992 блокує лише заперечення щодо положень, уже визнаних неконституційними. Практично ж пункт 24 Рішення № 594/2025 каже, що без нових елементів рішення залишиться тим самим, а профспілка з Рішення № 593/2025 дістала ту саму відповідь п’ять разів.
Хто висунув ці два заперечення?
Профспілки, від імені своїх членів. Рішення № 594/2025 походить від Профспілки поліцейських Румунії «Діамантул», для Ауреліана Олівера Таслике і Маріуса Габріела Петраке, у Трибуналі Должа. Рішення № 593/2025 походить від Національної профспілки поліцейських і контрактного персоналу Міністерства внутрішніх справ, для Віктора-Йона Бароте та інших, у Трибуналі Констанци.
Від якої дати рішення породжують наслідки?
Від 9 вересня 2026 року, дати публікації в Офіційному віснику Румунії № 767, згідно зі ст. 147 ч. (4) Конституції. Ухвалення, від 11 листопада 2025 року, саме собою загальних наслідків не породжує.
Що сказали в цих справах Уряд і Парламент?
Нічого. В обох рішеннях пункт про позиції показує, що голови двох палат, Уряд і Народний адвокат не надіслали позицій, запитаних згідно зі ст. 30 ч. (1) Закону № 47/1992.

Аналіз редакції

Рішення побудовані правильно і, що трапляється рідко, справді корисні, коли покласти їх поряд. Єдина пара цифр із акта, 193,4694 лея плюс 2%, дає 197,338788 лея, що округлилося б до 197,3388, а постанова пише 197,3387, тобто на соту частку бана менше, відтяту замість округлення. Різниця однаково зникає при застосуванні частини (3), яка округлює результат до цілого лея на користь персоналу, тож вона не зачіпає нічийого права і в переліку помилок їй не місце. Відсилання працюють: ст. 73 ч. (3) п. j) Конституції справді стосується статусу державних службовців, ст. 115 ч. (6) справді стосується лише надзвичайних постанов, а ст. 2 ч. (3) Закону № 47/1992 каже саме те, що їй приписують.

Ті самі дві величини з 2008 року ще раз пройшли перед Судом, без розгляду по суті: заперечення відхилили як неприйнятне, бо автор перелічив 35 статей Конституції, не показавши, чим їх порушує ордонанс.

Перше спостереження, якого не видно при читанні рішення від початку до кінця, стосується принципу, на який спиралася профспілка зі справи в Крайові. Пункт 7 наводить принцип «за рівну працю рівна винагорода». У Конституції Румунії ця формула з’являється один-єдиний раз, у ст. 41 ч. (4), і звучить так: «За рівну працю жінки мають однакову заробітну плату з чоловіками». Це гарантія рівності між статями, а не між професійними категоріями. Суд відповів на ст. 41, говорячи про свободу розсуду законодавця в зарплатній матерії, що саме собою правильно, але не сказав, що наведений текст не містить того принципу у формі, у якій його вимагали. Хто захоче йти шляхом рівності між категоріями, має працювати зі ст. 16, а не зі ст. 41.

Друге спостереження стосується завершальної формули. Резолютивна частина каже, що тексти є конституційними «щодо сформульованих критичних зауважень». Профспілка навела ст. 73 ч. (3) п. j), тобто статус державних службовців. Вона не навела пункту p) тієї самої частини, який залишає органічному законові «загальний режим трудових відносин, профспілок, об’єднань роботодавців і соціального захисту». Суд відповів, що оплата праці не належить до сфер, перелічених суворо й вичерпно у ст. 73 ч. (3), і це формулювання охоплює всю частину. Висновок залишається той самий, але різниця між відповіддю на один пункт і відповіддю на цілу частину має значення для того, хто думає повторити процес.

Останнє спостереження арифметичне, і воно говорить щось про систему, а не про Суд. Між зверненням і ухваленням минуло 1 664 дні в Рішенні № 594/2025 і 1 673 у Рішенні № 593/2025. Між ухваленням і публікацією ще 302. Разом 1 966 і 1 975 днів, тобто понад п’ять років і п’ять місяців від дня, коли трибунал надіслав запитання, до дня, коли відповідь стала обов’язковою для всіх. А в Рішенні № 593/2025 кінцем шляху є констатація, що запитання не можна було ставити в такій формі, річ, яку було видно з першої сторінки вимоги і яку Суд уже казав тій самій профспілці чотири рази до того.

Що потрібно змінити

  • Законний строк для публікації рішень Суду, відлічуваний від ухвалення. Тридцяти днів вистачило б. Наслідок: зникає проміжок у 302 дні, протягом якого рішення існує і є остаточним, але не породжує загальних наслідків, а сторони в інших процесах не можуть на нього послатися.
  • Фільтрація повторюваних заперечень на етапі звернення. Коли той самий автор оскаржує ті самі тексти з тих самих мотивів, а Суд відповідав уже кілька разів, суд, який звертається, мав би могти відхилити вимогу мотивованою ухвалою з правом на оскарження, як він уже робить у випадках зі ст. 29 ч. (5) Закону № 47/1992. Наслідок: п’ята однакова відповідь більше не коштує чотирьох років і семи місяців очікування.
  • Очищення ст. 38 Рамкового закону № 153/2017 від вичерпаних частин. Частина (2) стосується другої половини 2017 року, частина (3) стосується 2018 року. Дев’ять років потому їх і далі оскаржують у Конституційному Суді. Наслідок: працівник міг би прочитати в одному тексті, що до нього справді застосовується, замість відновлювати ланцюг щорічних актів.
  • Пряме мотивування тоді, коли Суд відступає від висновків Прокуратури щодо прийнятності. У Рішенні № 594/2025 прокурор просив визнати неприйнятною критику щодо ст. 38 ч. (2) п. a), а Суд розглянув суть, не пояснивши чому. Наслідок: межа між критикою конституційності і вимогою тлумачення стає передбачуваною для того, хто складає наступне заперечення.
  • Зазначення, поряд із резолютивною частиною, повного складу суду і причини відсутності. Обидва рішення несуть вісім суддівських імен, із Суду, який, згідно зі ст. 142 ч. (2) Конституції, має дев’ять. Наслідок: читачеві більше не треба рахувати, щоб дізнатися, хто розглядав справу.

Оригінальний текст нормативного акта

Наведений нижче текст відтворено румунською мовою, в офіційній опублікованій формі.

Повний текст у формі, опублікованій в Офіційному віснику Румунії

Офіційний вісник Румунії № 767 від 9 вересня 2026 року 16 сторінок PDF, 118 KB акт починається на сторінці 11

Відкрити офіційний PDFЗавантажити PDF

На малих екранах переглядач не відображається. Скористайтеся кнопками вище, щоб відкрити або завантажити файл.

Ця стаття має інформаційний характер і не є юридичною консультацією. Для конкретних ситуацій зверніться до ліцензованого адвоката або податкового консультанта.