Коротко

  • Хто працює у важких умовах, але на робочому місці, якого немає в додатках до пенсійного закону, не може просити суд сам встановити спеціальні умови праці, і Конституційний Суд підтвердив, що це правило конституційне. Рішення № 734 від 9 грудня 2025 року опубліковано 23 вересня 2026 року, і від цієї дати воно остаточне та загальнообов’язкове. Заперечення відхилено одностайно.
  • Програє працівник, а відхилений аргумент це саме відсутність постійного механізму переоцінки. Суд відповів, що законодавець віддав оцінку умов праці спеціалізованим адміністративним органам, а не судам, і що протилежне тлумачення означало б підміну законодавця суддею. Заперечення заявив із власної ініціативи сам Трибунал Муреша, а не працівник.
  • Те, що залишається працівникові, проходить через адміністративну процедуру, а не через позов про встановлення факту. Переоцінки робочого місця просить роботодавець, а відмову у висновку оскаржують далі. Єдині судові двері, які рішення визнає, це відновлення періоду роботи у спеціальних умовах тоді, коли архіви знищено.
Акт: Рішення Конституційного Суду № 734 від 9 грудня 2025 року щодо заперечення про неконституційність положень ст. 20 ч. (2) і (3) Закону № 19/2000, ст. 1 ч. (1) і (2), ст. 2 ч. (2) і додатка № 2 до Закону № 226/2006, ст. 30 ч. (1) п. e), ч. (2) і (3) та додатка № 3 до Закону № 263/2010, ст. II Закону № 325/2015, а також тих самих положень у тлумаченні, даному Вищим касаційним судом Рішенням № 12 і Рішенням № 14 від 23 травня 2016 року
Опубліковано: Офіційний вісник Румунії № 809 від 23 вересня 2026 року
Набирає чинності: рішення є загальнообов’язковим від дати опублікування, 23 вересня 2026 року

Конституційний Суд одностайно відхилив заперечення, яким оспорювали механізм, за яким робоче місце потрапляє до спеціальних умов праці, тобто перелік видів діяльності та підприємств, наведений у додатках до пенсійного закону. Це друге рішення, ухвалене на засіданні 9 грудня 2025 року, яке закриває критику, зіперту на обов’язкове тлумачення Вищого касаційного суду, після того, яким підвищення на 15% за складність роботи так і лишилося ненаданим за 2017 і 2018 роки. Ставка тут одна з найконкретніших у пенсійному праві: хто працює у спеціальних умовах, виходить на пенсію раніше, зі зниженням стандартного віку, яке сукупно може сягати 13 років, а роботодавець платить за нього внесок на соціальне страхування, більший на 8 відсоткових пунктів.

Заперечення має особливість, яка багато про нього говорить: воно пішло від судді, а не від працівника. Заявив його з власної ініціативи Трибунал Муреша, цивільна палата, у трудовому спорі, а сторона Василе Йоан Сучава його підтримала. Суд передав його до Конституційного Суду ухвалою від 15 липня 2021 року, у справі № 1.964/102/2020/a1, а в Конституційному Суді справа отримала номер 2.930D/2021. Голови обох Палат Парламенту, Уряд і Народний адвокат жодної позиції не надіслали.

Оспорені приписи утворюють ланцюг завдовжки в п’ятнадцять років. Ст. 20 ч. (2) і (3) Закону № 19/2000 каже, що інші робочі місця зі спеціальними умовами праці, ніж перелічені в законі, можуть бути встановлені тільки законом, а методику і критерії віднесення затверджують постановою Уряду. Ст. 1 і ст. 2 ч. (2) Закону № 226/2006 відносять до спеціальних умов праці, починаючи з 1 квітня 2001 року, види діяльності з додатка № 1, які провадять на підприємствах із додатка № 2, що отримали висновок, передбачений Постановою Уряду № 1.025/2003. Ст. 30 ч. (1) п. e) Закону № 263/2010 переймає ту саму конструкцію, через відсилання до додатків № 2 і 3, а частини (2) і (3) передбачають періодичну переоцінку, кожні 5 років, за процедурою, встановленою теж постановою Уряду. Ст. II Закону № 325/2015 замикає коло: роботодавець, який не отримав висновку під час переоцінки, платить внесок за звичайні умови праці, бо більше не має правової підстави відносити когось до спеціальних умов.

Критику сформулювали тією мірою, якою ці приписи виключають встановлення права працівників на повторне віднесення до спеціальних умов, коли ті умови знову з’являються після того, як висновок утратив чинність, на тлі невиконання роботодавцем обов’язку нормалізувати умови праці. Мотивування заперечення йде далі й описує поведінку уникання: щоб не платити збільшеного внеску, роботодавці твердять, що нормалізували умови, більше не просять продовжити висновок або створюють нові робочі місця, для яких перевірка вже й неможлива. Підставами назвали ст. 1 ч. (3)-(5), ст. 16 ч. (1), ст. 21 ч. (1) і (2), ст. 34 ч. (1), ст. 41 ч. (1) і (2), ст. 47 ч. (2) і ст. 53 Конституції, а також ст. 6 параграф 1 і ст. 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та Протокол № 12 до неї.

Суд спершу констатував факт, який не спинив розгляду: усі оспорені приписи сьогодні скасовані. Закон № 19/2000 і Закон № 226/2006 відпали через ст. 196 п. a) і п. m) Закону № 263/2010, а Закон № 263/2010 відпав через ст. 168 ч. (1) п. a) Закону № 360/2023 про державну пенсійну систему, який застосовують із 1 вересня 2024 року. Згідно з Рішенням № 766 від 15 червня 2011 року, контроль можна здійснювати і щодо приписів, правові наслідки яких тривають після втрати ними чинності, тож аналіз пішов далі за формою, яку приписи мали на дату звернення.

Наслідки, які це має

Рішення остаточне і загальнообов’язкове від опублікування, тобто від 23 вересня 2026 року. Підставу дає ст. 147 ч. (4) Конституції, наведена в резолютивній частині поряд зі ст. 146 п. d). Ідеться не про строк у 3 дні від опублікування, який стосується законів і постанов.

Перший наслідок відчуває справа в Трибуналі Муреша. Трудовий спір розглядають далі з приписами, які лишилися на місці, і з тлумаченням, яке дав їм Вищий касаційний суд, а працівник може й надалі наводити будь-який захист щодо фактів, але вже не може твердити, що сам механізм неконституційний.

Другий наслідок стосується категорії значно ширшої за одну справу. Кожен, хто працює в умовах, які вважає спеціальними, без того щоб і його діяльність, і його підприємство були внесені до додатків закону, лишається без позову про встановлення факту. Суд перейняв повністю тлумачення Вищого касаційного суду: такі позови не відкриті, коли не виконані сукупні умови щодо внесення діяльності та підприємства-роботодавця до додатків № 1 і 2 до Закону № 226/2006 і, відповідно, до додатків № 2 і 3 до Закону № 263/2010. Суддя загальної юрисдикції не може сам аналізувати умови праці і не може сам робити віднесення.

Третій наслідок це карта того, що ще залишається зробити, і вона проходить через адміністрацію. Ініціатива належить роботодавцеві разом із представницькою профспілкою або з представниками працівників у комітеті з безпеки і гігієни праці, перевірку робочого місця роблять територіальні інспекторати праці чи Національна комісія з контролю за ядерною діяльністю, технічну експертизу роблять профільні інститути, а медичну експертизу інститути і дирекції громадського здоров’я. Висновок дає власна комісія, а якщо його не надано, можна подати скаргу до Міністерства праці, рішення якого оскаржують у суді. Суди лишаються компетентними й тоді, коли період роботи у спеціальних умовах уже не можна довести, бо архіви знищено.

Четвертий наслідок видно в грошах і в роках. Без віднесення період не входить до страхового стажу у спеціальних умовах, тож не дає зниження стандартного пенсійного віку, а роботодавець не платить збільшеного внеску. Це саме той наслідок, який ст. II Закону № 325/2015 прямо приписує роботодавцям, що не отримали висновку під час переоцінки, і Суд зазначив, що припис лише підтверджує: за відсутності ризику, встановленого під час переоцінки, правила про спеціальні умови праці більше не застосовують. З рішення про відхилення не поновлюється жоден строк і не змінюється жодна вже призначена пенсія, так само як і у випадку, коли другий перерахунок пенсії лишився прив’язаним до скороченого стажу, визнаного до 31 грудня 2015 року.

Що змінилося порівняно з попередньою ситуацією

По суті не змінюється нічого, і саме це й новина. Рішення про відхилення лишає приписи там, де вони були, і підтверджує тлумачення, яке й так застосовували. Змінюється статус аргументу: до 23 вересня 2026 року захист, зіпертий на неконституційність механізму, був ще доступний у справах, які тривають, а від цієї дати він недоступний, щодо сформульованої критики.

Щоб було видно, що лишилося позаду, варто пройти шлях, який описує саме рішення. Закон № 19/2000 визначив робочі місця з особливими умовами праці і перелічив ті, що зі спеціальними умовами, лишивши відкритим найменування інших законом, що й привело до Закону № 226/2006. Закон № 263/2010, який прийшов десятьма роками пізніше, перейняв обидві категорії і зробив у ст. 30 ч. (1) перелік, який Суд називає вичерпним. Поверх закону додалися постанови Уряду із сукупними критеріями, що йшли далі за вид діяльності й вимагали конкретної наявності чинників ризику, заходів, ужитих для їх усунення, і реальних наслідків для безпеки і гігієни праці.

Друга зміна, яка сталася за десять років до цього рішення, стосується ритму переоцінки. У первісній формі ст. 30 ч. (2) Закону № 263/2010 вимагала переоцінки кожні 2 роки. Закон № 325/2015, з якого походить і оспорена тут ст. II, довів проміжок до 5 років. Робоче місце, на якому умови погіршуються, відтоді лишається більш ніж удвічі довше без жодної офіційної перевірки.

Третя зміна це саме зникнення проаналізованої системи. Скасування прийшло 1 вересня 2024 року, тобто за 464 дні до того, як рішення ухвалили. Тільки от Закон № 360/2023, який прийшов на заміну, зберігає в ст. 28 ч. (1) п. e) точно те саме формулювання, види діяльності та підприємства, передбачені в додатках № 2 і 3. Механізм, підтверджений Судом, не вийшов із чинного права разом із законом, який його вміщував.

Переваги та недоліки

Що це дає позитивного

  • Закриває невизначеність, відкриту понад п’ять років тому. Між ухвалою від 15 липня 2021 року і опублікуванням рішення минули 1.896 днів, тобто 5 років, 2 місяці і 8 днів, протягом яких справа в Тиргу-Муреші чекала відповіді.
  • Викладає в одному тексті весь адміністративний шлях віднесення до спеціальних умов праці, від того, кому належить ініціатива, до того, хто дає висновок і де оскаржують відмову. Хто шукає його інакше, мусить скласти докупи три послідовні закони і дві постанови Уряду.
  • Прямо підтверджує єдині судові двері, які лишилися відкритими, відновлення періоду роботи тоді, коли архіви знищено, і прив’язує їх до точного припису, ст. 11 ч. (2) Постанови Уряду № 1.025/2003.
  • Ясно каже, куди йде невдоволення, яке не має конституційного рангу. Недодержання правових рамок щодо умов праці це питання застосування закону, а не питання для конституційного суду, і працівник дізнається про це з самого тексту рішення.
  • Відтворює повністю оспорені норми, у формі на дату звернення, тож рішення можна використати прямо в старих справах, без відновлення текстів законів, скасованих понад десять років тому.

Що залишається проблемою

  • Поставлене питання не дістає прямої відповіді. Критика стосувалася ситуації, коли важкі умови повертаються після того, як висновок утратив чинність, а мотивування відповідає про розподіл повноважень між судами і адміністрацією, не торкаючись випадку повернення умов.
  • Рішення спирається на процедуру, яка цілком залежить від роботодавця. Просити переоцінки мав би саме той, хто платить більший внесок, якщо переоцінка виходить позитивною, а рішення цього конфлікту інтересів не обговорює, хоча мотивування заперечення описує його докладно.
  • Опублікування прийшло через 288 днів після ухвалення, тобто через дев’ять місяців і чотирнадцять днів. Рішення існувало від 9 грудня 2025 року, але не давало наслідків, і суди не могли його застосувати.
  • Мотивування здебільшого є цитатою з власних рішень 2017 і 2018 років. Абзаци 20-28 повторюють уже висловлені міркування, а абзац 29 констатує, що нових обставин не з’явилося, не перевіривши, чи є такою обставиною збільшення проміжку переоцінки з 2 до 5 років, ухвалене в 2015 році.
  • Новий закон не згаданий жодного разу. Суд констатує, що Закон № 263/2010 скасовано Законом № 360/2023, але не помічає, що новий закон зберігає те саме відсилання до додатків, тож не каже читачеві, чи переноситься його рішення на чинну систему.
  • Текст, відтворений в абзаці 20, містить повтор приблизно на двадцять слів, у переліку критеріїв віднесення. Зміст лишається одним, але фраза, яка описує критерії, читається важко саме там, де мала б бути найяснішою.

Корисні поради

  1. Перевірте спершу, чи виконані обидві умови, а не лише одна. Замало, щоб діяльність була в додатку; треба, щоб і підприємство-роботодавець було там записане, з отриманим висновком. Тлумачення, підтверджене Судом, говорить про сукупні умови, а перевірка, зроблена наполовину, веде до відхиленого позову.
  2. Не подавайте позову про встановлення спеціальних умов праці. Це саме той шлях, який закрило Рішення № 12 від 23 травня 2016 року Вищого касаційного суду, підтверджене тепер і конституційно. Судові витрати і згаяний час передбачувані з першого дня.
  3. Попросіть роботодавця письмово запустити процедуру переоцінки і збережіть доказ звернення. Ініціатива належить роботодавцеві разом із представницькою профспілкою або з представниками працівників у комітеті з безпеки і гігієни праці, а письмово зафіксована відмова знадобиться пізніше, у будь-якому іншому кроці.
  4. Користуйтеся каналом контролю, а не каналом суду, коли умови праці погіршилися. Звернення до територіального інспекторату праці щодо чинників ризику це механізм, який описує саме рішення, а його результат може стати відправною точкою переоцінки.
  5. Якщо висновку просили і в ньому відмовили, оскаржуйте відмову, а не закон. Скарга до Міністерства праці, а потім позов проти його рішення лишаються відкритими і є єдиними, що прямо стосуються акта, якого вам бракує.
  6. Якщо архіви роботодавця знищено, скажіть це прямо в заяві і просіть відновлення періоду. Це єдина ситуація, у якій суд загальної юрисдикції може висловитися про період роботи у спеціальних умовах, а підставою є ст. 11 ч. (2) Постанови Уряду № 1.025/2003.
  7. Якщо готуєте нове заперечення щодо цього самого механізму, будуйте його на чинному приписі, ст. 28 ч. (1) п. e) Закону № 360/2023, і на відсутності процедури оновлення додатків. Нинішнє рішення охоплює лише критику, сформульовану в тій справі, і лише скасовані приписи.

Часті запитання

Що коротко вирішив Конституційний Суд?
Відхилив заперечення як необґрунтоване і встановив, що всі оспорені приписи, зокрема й у тлумаченні, даному Вищим касаційним судом Рішенням № 12 і Рішенням № 14 від 23 травня 2016 року, конституційні щодо сформульованої критики. Рішення ухвалене одностайно.
Чи можу я просити в суді встановити мені спеціальні умови праці?
Ні, якщо діяльність і підприємство-роботодавець не внесені обидва до додатків закону, а роботодавець не отримав висновку. Це правило Вищий касаційний суд встановив у 2016 році, і Конституційний Суд його тепер підтверджує. Лишається один виняток, відновлення періоду роботи тоді, коли архіви знищено.
Що конкретно втрачає працівник, який не має віднесення?
Період не входить до страхового стажу у спеціальних умовах, тож не дає зниження стандартного пенсійного віку, а воно сукупно може сягати 13 років. До того ж за це робоче місце роботодавець більше не платить збільшення внеску на соціальне страхування на 8 відсоткових пунктів, передбаченого для спеціальних умов.
Від якого дня рішення дає наслідки?
Від 23 вересня 2026 року, дати опублікування в Офіційному віснику Румунії, частина I, № 809. Рішення не передбачає іншої дати, а ст. 147 ч. (4) Конституції пов’язує його загальнообов’язкову силу з моментом опублікування.
Чи чинні ще оспорені закони?
Ні. Закон № 19/2000 і Закон № 226/2006 скасовані Законом № 263/2010, а цей останній скасований Законом № 360/2023, застосовним із 1 вересня 2024 року. Суд їх проаналізував, бо їхні правові наслідки тривають, у справах, розпочатих за старим законом. Сам же механізм перейшов і в новий закон, до ст. 28 ч. (1) п. e).
Хто заявив заперечення і чому це важливо?
Заявив його з власної ініціативи суд, Трибунал Муреша, цивільна палата, а сторона Василе Йоан Сучава його підтримала. Це важливо, бо сигнал пішов від судді, який мав справу на столі, а не від адвоката сторони, і він вважав, що застосовні приписи ставлять питання конституційності.
Скільки тривала процедура?
Трибунал Муреша звернувся до Суду ухвалою від 15 липня 2021 року, а рішення ухвалили 9 грудня 2025 року, тобто через 1.608 днів. До опублікування минули ще 288 днів. Разом, від звернення до опублікування, 1.896 днів, тобто 5 років, 2 місяці і 8 днів. Справа по суті має номер від 2020 року.
Як часто переоцінюють робочі місця зі спеціальними умовами праці?
Проаналізований припис передбачає переоцінку кожні 5 років, за процедурою, встановленою постановою Уряду. До кінця 2015 року закон вимагав переоцінки кожні 2 роки; проміжок подвоїли Законом № 325/2015, тим самим законом, ст. II якого оспорювали в цій справі.

Аналіз редакції

Перше спостереження не видно при читанні рішення, бо воно вимагає відкрити закон, який прийшов на зміну проаналізованій системі. В абзаці 15 Суд констатує, що всі оспорені приписи скасовані і що Закон № 263/2010 відпав через ст. 168 ч. (1) п. a) Закону № 360/2023. Далі новий закон не з’являється жодного рядка. Тільки от ст. 28 ч. (1) п. e) Закону № 360/2023 відтворює слово в слово оспорену формулу, види діяльності та підприємства, передбачені в додатках № 2 і 3, а закон застосовують із 1 вересня 2024 року, тобто вже 464 дні на дату ухвалення. Практична різниця велика: читач лишається з враженням, що розглянули історичну проблему зі зниклої системи, коли насправді підтвердили механізм, який працює і в 2026 році, тими самими словами, у законі, якого рішення не цитує.

Друге спостереження випливає з поєднання двох приписів, які рішення цитує окремо, не ставлячи їх один проти одного. Ст. 30 ч. (2) Закону № 263/2010 відтворена в абзаці 15 у формі з переоцінкою кожні 5 років, а ст. II Закону № 325/2015 відтворена одразу після неї. Ніде не сказано, що проміжок у 5 років походить теж із Закону № 325/2015, який подвоїв його проти 2 років первісної форми закону. А критика у справі була саме така: що немає переоцінки, достатньо частої, щоб уловити важкі умови, які повертаються. Закон, ст. II якого оскаржили, це і той закон, який зробив перевірку рідшою, а рішення поводиться з цими двома приписами так, ніби вони походять із різних місць.

Третє спостереження стосується календаря адміністрації, а не календаря сторін, і здобувається обчисленням. Ст. 30 ч. (3) Закону № 263/2010, відтворена в рішенні, вимагала від Уряду встановити процедуру переоцінки за 9 місяців від набрання законом чинності, тобто до 1 жовтня 2011 року. Постанову Уряду № 1.284/2011, на яку спирається Рішення № 14/2016 Вищого касаційного суду і, через нього, тутешнє мотивування, опублікували 29 грудня 2011 року, через 89 днів після строку. Процедура, яка прийшла після неї, Постанова Уряду № 924/2017, набрала чинності 29 грудня 2017 року, тобто рівно через 6 років, поверх циклу в 5 років, якого вимагав закон. Отже, міркування, яке каже працівникові, що оцінка належить спеціалізованим адміністративним органам, спирається на періодичність, якої не додержала й сама адміністрація.

Четверте спостереження стосується того, чого в мотивуванні немає. Вісім абзаців критики описують конфлікт інтересів, а не невдоволення: той, хто має просити переоцінки, роботодавець, це саме той, хто платив би більше, якби переоцінка підтвердила спеціальні умови, на 8 відсоткових пунктів понад звичайний внесок. Відповідь Суду лишається на рівні розподілу повноважень між суддею і адміністрацією, тему, яку він розкриває переконливо, і ніколи не торкається питання, що відбувається, коли адміністративний механізм не запускається, бо єдиний, хто може його запустити, не має жодного мотиву це робити. Абзац 27 відсилає проблему до застосування закону, але тут ідеться не про хибне застосування, а про процедуру, яка за своєю побудовою залежить від волі того, кого зобов’язано платити.

Насамкінець дві деталі, які рішення не змінюють, але варті згадки для тих, хто його цитує. Текст, відтворений в абзаці 20, повторює близько двадцяти слів із переліку критеріїв, і це дублювання видно й у друкованому виданні, тож воно не втрата при конвертуванні; зміст лишається одним, тому ми не внесли спостереження до переліку помилок. А два рішення Вищого касаційного суду, на яких усе тримається, ухвалили в один день, 23 травня 2016 року, але опублікували з різницею у вісім днів, Рішення № 14 вийшло 2 листопада, а Рішення № 12 аж 10 листопада, тож те, що з більшим номером, стало обов’язковим першим.

Що потрібно змінити

  • Закон № 360/2023 мав би передбачити процедуру оновлення додатків № 2 і 3. Сьогодні перелік можна лише звузити, через переоцінку, але не розширити, для робочого місця, яке з’явилося чи погіршилося після завершення процедури 2003 року. Шлях входження до додатка, з тими самими технічними і медичними експертизами, розв’язав би саме ту проблему, яку, за словами Суду, не може розв’язати суд.
  • Працівник і профспілка мали б могти самі запускати переоцінку. Доки ініціатива лишається в роботодавця, процедура залежить від того, хто платить збільшений внесок. Право на пряме звернення, з обов’язком комісії дати мотивовану відповідь, вивело б механізм із цього кола, не змінюючи того, хто робить експертизу.
  • Цикл переоцінки мав би запускатися автоматично, а не новою постановою щоразу. Перша процедура прийшла на 89 днів пізніше законного строку, а друга через 6 років після першої, хоч закон вимагав 5. Якби строк спливав із закону, за постійної процедури, затримка підзаконного акта більше не спиняла б перевірку фактично.
  • Проміжок між ухваленням і опублікуванням мав би бути обмежений прямою нормою. Тут було 288 днів, протягом яких рішення існувало, але не давало наслідків. Строк, записаний у Законі № 47/1992, зробив би передбачуваним момент, від якого справи, що чекають відповіді, можуть іти далі.
  • Відмова роботодавця просити переоцінки мала б бути оскаржуваним актом, а не мовчанням. Сьогодні негативна відповідь не дає жодного правового наслідку, тож її ніде не оскаржують. Обов’язок відповісти письмово, у твердий строк, дав би працівникові акт, який він міг би винести на контроль, замість позову про встановлення факту, закритого для нього.

Оригінальний текст нормативного акта

Наведений нижче текст відтворено румунською мовою, в офіційній опублікованій формі.

Повний текст у формі, опублікованій в Офіційному віснику Румунії

Офіційний вісник Румунії № 809 від 23 вересня 2026 року, сторінки 3-7 8 сторінок PDF, 83 KB акт починається на сторінці 3

Відкрити офіційний PDFЗавантажити PDF

На малих екранах переглядач не відображається. Скористайтеся кнопками вище, щоб відкрити або завантажити файл.

Ця стаття має інформаційний характер і не є юридичною консультацією. Для конкретних ситуацій зверніться до ліцензованого адвоката або податкового консультанта.