Коротко
- Людина вимагала в суді скасування постанови, якою Палата депутатів призначила суддю Конституційного Суду. Вимогу відхилили як неприйнятну, і тоді вона оскаржила сам текст, який обмежує коло тих, хто може оскаржити постанову Парламенту.
- Конституційний Суд відхилив заперечення як неприйнятне, одностайно, з двох окремих причин: позов, з якого все почалося, сам був неприйнятним, а критика фактично вимагала доповнення закону.
- Практичний висновок: постанови Парламенту про призначення на посади не є адміністративними актами і не можуть бути оскаржені приватною особою ні в суді адміністративного судочинства, ні в Конституційному Суді.
Опубліковано: Офіційний вісник Румунії (Monitorul Oficial) № 572 від 13 липня 2026 року
Ухвалено: 5 лютого 2026 року
Якщо Парламент призначає когось на публічну посаду, а ви вважаєте, що призначення відбулося з порушенням, вам немає куди звернутися. Конституційний Суд пояснив чому, Рішенням № 107 від 5 лютого 2026 року, опублікованим в Офіційному віснику Румунії № 572 від 13 липня 2026 року. Це друге за цей період рішення, у якому Суд повторює, що не може додати до закону те, що законодавець пропустив, після того, у якому він відмовився доповнити правила перегляду суперечливих остаточних рішень.
Відправна точка конкретна. Cristian Munteanu (Крістіан Мунтяну) вимагав скасування Постанови Палати депутатів № 15/2010, опублікованої в Офіційному віснику Румунії № 394 від 15 червня 2010 року, якою призначали суддю Конституційного Суду. Суд першої інстанції відхилив вимогу як неприйнятну, а в касаційному провадженні у Вищому касаційному суді він заявив заперечення про неконституційність.
Оскаржений текст, ст. 27 ч. (1) Закону № 47/1992, каже, хто може звернутися до Суду щодо конституційності регламентів Парламенту і постанов обох палат: один із голів палат, парламентська група, щонайменше 50 депутатів або щонайменше 25 сенаторів. Громадянина в переліку немає.
Наслідки, які це має
Перелік тих, хто може звернутися до Суду, залишається закритим. Рішення є остаточним і загальнообов’язковим. Ст. 27 ч. (1) Закону № 47/1992 залишається в чинній редакції, тож приватна особа не набуває права вимагати конституційного контролю постанови Парламенту.
Постанови Палати депутатів залишаються поза адміністративним судочинством. Суд показав, що ст. 67 Конституції кваліфікує їх як юридичні акти, властиві законодавчому органу, і що визначення адміністративного акта зі ст. 2 ч. (1) п. c) Закону про адміністративне судочинство № 554/2004 до них не пасує.
Перешкода походить із Конституції, а не з оскарженого закону. Це головний пункт рішення. Ст. 126 ч. (6) Конституції гарантує судовий контроль адміністративних актів, але робить виняток для актів, що стосуються відносин публічних органів із Парламентом. Позов відхилили як неприйнятний саме через цей конституційний текст, а не через ст. 27 ч. (1) Закону № 47/1992.
Звідси випливає перша підстава неприйнятності. У своїй практиці Суд установив, що заперечення, заявлене в позові, який від початку є неприйнятним, теж є неприйнятним, бо рішення Суду не мало б жодного впливу на цю справу. Заперечення було б прийнятним лише тоді, якби оскаржували саме ті положення, які зумовлюють неприйнятність, а тут було не так.
Друга підстава стосується меж повноважень Суду. Критика не доводила, що текст каже щось неконституційне, а що він каже недостатньо: не дозволяє стороні процесу звернутися до судів. Суд відповів, що не може змінювати чи доповнювати положення, які перевіряє, згідно зі ст. 2 ч. (3) Закону № 47/1992, і що не має повноважень створювати нові норми.
Суд пішов далі й назвав справжню ставку. Він зазначив, що автор заперечення фактично прагнув зміни конституційної норми зі ст. 146 п. d), через запровадження нового предмета заперечення про неконституційність, постанов Парламенту, «що є неприпустимим».
Залишається політичний шлях, а не судовий. Конституційний контроль постанов Парламенту існує, але запускається лише зверненням суб’єктів, передбачених законом. Суд нагадав, через позицію Уряду, що задовольняв такі звернення тоді, коли акт мав конституційне значення, наприклад Рішенням № 847 від 18 листопада 2020 року щодо призначення голови Законодавчої ради.
Що змінилося порівняно з попередньою ситуацією
З нормативного погляду нічого. Рішення відхиляє заперечення як неприйнятне, тож тексту не торкається. Змінюється ясність маршруту: досі приватна особа могла спробувати обидві двері, адміністративне судочинство і, через заперечення, Конституційний Суд. Рішення прямо зачиняє обидві й пояснює, чому кожна зачинена з іншої причини.
Суд уже відповідав на ту саму критику, Рішенням № 127 від 14 березня 2024 року, опублікованим в Офіційному віснику Румунії № 957 від 24 вересня 2024 року, де відхилив як неприйнятне заперечення щодо останньої тези тієї самої ст. 27 ч. (1). Новина 2026 року в тому, що мотивація тепер охоплює всю частину, а не лише останню тезу, і що порядок аналізу двох підстав неприйнятності викладено крок за кроком.
Варто відзначити й елемент процедурного контексту: заперечення було заявлене ухвалою від 4 листопада 2020 року, а рішення ухвалено 5 лютого 2026 року і опубліковано 13 липня 2026 року. Між зверненням і публікацією минуло понад п’ять років і вісім місяців, у справі, відкритій 2017 року.
З погляду суду, який звернувся, позиція була та сама від початку. Вищий касаційний суд визнав оскаржені положення конституційними, зазначивши, що постанови про призначення видаються в реалізації власної прерогативи законодавчого форуму, а не є простими адміністративними рішеннями, і що вони є проявами національного суверенітету.
Переваги та недоліки
Що це дає позитивного
- Пояснює в одному рішенні, чому постанови Парламенту не потрапляють ні до суду адміністративного судочинства, ні до Конституційного Суду через заперечення.
- Правильно розділяє дві підстави неприйнятності і показує порядок, у якому їх аналізують, що допомагає будь-якому адвокатові, який готує подібну заяву.
- Нагадує, що механізм контролю постанов Парламенту існує і працює, але лише за зверненням суб’єктів, передбачених законом.
- Підтверджує межу повноважень Суду, який не може створювати нові норми, доповнюючи наявний текст, це стала і передбачувана лінія судової практики.
- Рішення одностайне, без окремих думок, тож не залишає простору для повернення до тієї самої критики.
Що залишається проблемою
- Особа, якої стосується призначення, зроблене з порушенням закону, залишається без власного способу оскарження, а саме це й було змістом критики.
- Запуск контролю залежить від волі політичних гравців, тобто саме тієї більшості, яка ухвалила оскаржувану постанову.
- Суд відповідає на критику з позиції своїх повноважень, не розглядаючи по суті, чи сумісна відсутність індивідуального засобу захисту з правом на справедливий суд.
- П’ять років і вісім місяців від звернення до публікації, у справі, відкритій 2017 року, це проміжок, який важко виправдати для спору щодо призначення 2010 року.
- Ні голови обох палат Парламенту, ні Народний адвокат не надіслали своїх позицій, хоча справа стосувалася саме доступу громадянина до способу оскарження.
Корисні поради
- Перш ніж оскаржувати в суді акт Парламенту, перевірте, чи є він адміністративним актом у розумінні ст. 2 ч. (1) п. c) Закону № 554/2004. Постанови палат про призначення ним не є.
- Запам’ятайте розрізнення, на якому тримається рішення: ст. 126 ч. (6) Конституції виводить з-під судового контролю акти, що стосуються відносин публічних органів із Парламентом.
- Якщо ви все ж заявляєте заперечення про неконституційність, оскаржуйте той текст, який спричиняє неприйнятність вашого позову, а не сусідній. Інакше заперечення впаде через брак зв’язку з вирішенням справи.
- Не просіть Суд додати гіпотезу, якої закон не містить. Ст. 2 ч. (3) Закону № 47/1992 забороняє йому змінювати чи доповнювати текст, який він перевіряє.
- Якщо ви маєте на увазі постанову Парламенту з конституційним значенням, справжній шлях це переконати одного із суб’єктів права на звернення: голову палати, парламентську групу, 50 депутатів або 25 сенаторів.
- Для документування: попереднє рішення щодо того самого тексту це Рішення № 127 від 14 березня 2024 року, опубліковане в Офіційному віснику Румунії № 957 від 24 вересня 2024 року. Мотивацію звідти тут перебрано і розвинуто.
Часті запитання
Що вирішив Суд?
Що каже оскаржений текст?
Чому громадянин не може оскаржити постанову Парламенту?
Що означає, що заперечення було неприйнятним, а не необґрунтованим?
Що ще може зробити людина в такій ситуації?
Чи контролював Суд коли-небудь постанови Парламенту?
Відколи рішення діє?
Аналіз редакції
З технічного погляду рішення побудоване добре. Розділення двох підстав неприйнятності, однієї, що стосується природи контролю і зв’язку зі справою, другої, що стосується меж повноважень Суду, та їх аналіз у логічному порядку це саме те, що має містити мотивація про неприйнятність. Констатація, що перешкода походить зі ст. 126 ч. (6) Конституції, а не з оскарженого закону, є правильною і водночас найкориснішим у всьому тексті: вона каже позивачеві, де насправді стіна.
Несказаним залишається те, чи стоїть та стіна на своєму місці. Суд закриває справу на повноваженнях і не доходить до питання по суті, чи узгоджується відсутність будь-якого індивідуального засобу захисту проти призначення, зробленого Парламентом, із правом доступу до суду. Відповідь може бути ствердною, і аргументи Вищого касаційного суду, з посиланням на справу Golder, ідуть у цьому напрямі. Але вони з’являються в рішенні як позиція суду, який звернувся, а не як міркування, взяте на себе Судом.
Друге, що впадає в око, це календар. Ухвала про звернення від 4 листопада 2020 року, рішення, ухвалене 5 лютого 2026 року і опубліковане 13 липня 2026 року, у справі, відкритій 2017 року, про постанову про призначення 2010 року. П’ять років і вісім місяців для розв’язання про неприйнятність, заснованого на судовій практиці, яка вже існувала. У справі, де касаційне провадження залишається зупиненим до вирішення заперечення, затримка не є адміністративною дрібницею, а частиною відмови в доступі.
Що потрібно змінити
- Законний строк для вирішення заперечень про неконституційність. Навіть щедрий, в один рік, він зробив би неможливим п’ятирічне відкладення розв’язання про неприйнятність, заснованого на сталій судовій практиці, у справі, де процес стоїть на місці.
- Строк і для публікації рішення після ухвалення. Понад п’ять місяців, які минули тут, додаються до основної затримки, а рішення не діє до публікації.
- Спрощена процедура відхилення через неприйнятність. Коли критика ідентична вже вирішеній, як тут порівняно з Рішенням № 127/2024, звужений склад і мотивація через відсилання вивільнили б ресурси для справ, які ставлять нові питання.
- Врегулювання механізму звернення на вимогу певної кількості громадян. Не торкаючись ст. 146 Конституції, закон міг би зобов’язати вже уповноважений орган, наприклад Народного адвоката, вмотивовано висловитися щодо заяви про звернення, щоб відмова була принаймні публічною і аргументованою.
- Обов’язкове надсилання позицій у справах про доступ до правосуддя. Мовчання обох палат і Народного адвоката у справі про право громадянина оскаржити акт Парламенту залишає Суд судити без позиції безпосередньо причетних інституцій.
Оригінальний текст нормативного акта
Наведений нижче текст відтворено румунською мовою, в офіційній опублікованій формі.
Повний текст у формі, опублікованій в Офіційному віснику Румунії
Офіційний вісник Румунії № 572 від 13 липня 2026 року 16 сторінок PDF, 114 KB акт починається на сторінці 5
Відкрити офіційний PDFЗавантажити PDF
На малих екранах переглядач не відображається. Скористайтеся кнопками вище, щоб відкрити або завантажити файл.
Ця стаття має інформаційний характер і не є юридичною консультацією. Для конкретних ситуацій зверніться до ліцензованого адвоката або податкового консультанта.