Коротко
- Конституційний Суд відхилив заперечення як необґрунтоване, одностайно. Норма, через яку у 2018 році жодна державна установа Румунії більше не видавала подарункових талонів, премій, надбавки на харчування чи відпускної надбавки, залишається конституційною, а разом з нею і постанова в цілому.
- Це стосується персоналу, що фінансується з публічних коштів і досі має незакриті судові справи щодо виплат за 2018 рік, а також установ, яким Рахункова палата поставила такі виплати у провину. Для всіх інших рішення не змінює жодної суми, що перебуває у виплаті.
- Причина відхилення: премії та талони не є основоположними правами, гарантованими Конституцією, а додатковими правами на заробітну плату, які законодавець може змінювати, зупиняти або скасовувати; до того ж оплата праці не належить до сфер, зарезервованих за органічним законом, тож Уряд мав право врегулювати це надзвичайною постановою.
Опубліковано: Офіційний вісник Румунії (Monitorul Oficial) № 768 від 10 вересня 2026 року
Набирає чинності: 10 вересня 2026 року, з дати публікації
Рік, у якому ніхто в державному секторі не отримав ні премії, ні подарункового талона, ні надбавки на харчування чи відпускної надбавки, пройшов перевірку на конституційність, із запізненням на вісім років. Конституційний Суд відхилив заперечення, подане містом Вішеу-де-Сус у повіті Марамуреш проти ст. 9 ч. (1) Надзвичайної постанови Уряду № 90/2017, тобто проти норми, яка припинила ці виплати на весь 2018 рік. Рішення продовжує сталу лінію Суду, ту саму, на яку спиралося й відхилення заперечення щодо заморожування зарплат у бюджетній сфері у 2021 і 2022 роках: виплати, які додаються до базової заробітної плати, можуть бути припинені законом тоді, коли держава стискає власні витрати.
Вислів «фіскально-бюджетний захід» звучить технічно, але охоплює просту річ. Держава має два важелі, які може рухати протягом року: скільки збирає, тобто фіскальна частина, і скільки витрачає, тобто бюджетна. Постанова з грудня 2017 року подіяла на другий, за кілька днів до початку обговорення бюджету на 2018 рік, і її преамбула прямо говорить, чому: неухвалення заходів спричинило б додатковий вплив на дефіцит консолідованого загального бюджету в розмірі 5,14% валового внутрішнього продукту у 2018 році, а дефіцит перевищив би межу 3%, передбачену Договором про функціонування Європейського Союзу. Припинення премій і талонів було однією з економій, що ввійшли до того розрахунку.
Оспорювана норма передбачала, що у 2018 році державні установи та органи, незалежно від системи фінансування і підпорядкування, включно з діяльністю, що повністю фінансується з власних доходів і створена при них, «не надають своєму персоналу подарункових талонів, премій, а також надбавки на харчування та відпускної надбавки, передбачених Рамковим законом № 153/2017». Визначення охоплених установ узяте з двох місць, зі ст. 2 ч. (1) п. 30 Закону № 500/2002 про державні фінанси та зі ст. 2 ч. (1) п. 39 Закону № 273/2006 про місцеві державні фінанси, що покриває практично весь державний сектор: міністерства, агентства, мерії, лікарні, школи, театри, незалежно від того, чи гроші надходять з державного бюджету, з місцевого бюджету, чи з власних доходів установи.
Заперечення виросло з конкретного спору. Місто Вішеу-де-Сус, через мера, судилося з Рахунковою палатою через премії за високі досягнення, тобто через виплати, які ст. 26 ч. (1) Рамкового закону № 153/2017 дозволяє розпорядникам бюджетних коштів щомісяця призначати персоналу, що прямо брав участь в отриманні особливих результатів, у межах 5% від витрат на базові заробітні плати за штатним розписом. Справа, відкрита у 2020 році, дійшла до касації в Апеляційному суді Клужа, який звернувся до Конституційного Суду цивільною ухвалою від 19 квітня 2021 року.
Місто сформулювало дві претензії, обидві щодо форми, а не змісту. Перша: оплата праці нібито є сферою, зарезервованою за органічним законом, згідно зі ст. 73 ч. (1) і ч. (3) літ. o) та p) Конституції, тому Уряд не міг втрутитися туди надзвичайною постановою. Друга: не було тієї надзвичайної ситуації, яку ст. 115 ч. (4) Конституції вимагає для будь-якої надзвичайної постанови, оскільки обґрунтування говорило про позитивний вплив на державний бюджет, а місцевий бюджет є від нього окремим, і місцеві органи мають, згідно зі ст. 11 Рамкового закону № 153/2017, свободу вирішувати питання оплати праці власного персоналу.
Суд відповів на обидві й відхилив їх. Надбавки, премії та інші стимули є, за його сталою практикою, додатковими правами на заробітну плату, а не основоположними правами, і законодавець може їх диференціювати, змінювати, зупиняти чи навіть скасовувати. Система оплати праці, незалежно від професійної категорії, не входить до сфер, перелічених строго й обмежувально в ст. 73 ч. (3) Конституції, тож це не матерія органічного закону. Щодо невідкладності Суд повторив мотиви Рішення № 230 від 2 червня 2020 року, яким та сама постанова вже перевірялася, і констатував, що преамбула об’єктивно й переконливо обґрунтовує як надзвичайну ситуацію, так і невідкладність. Резолютивна частина коротка: положення ст. 9 ч. (1), як і постанова в цілому, є конституційними щодо сформульованих претензій. Рішення остаточне та загальнообов’язкове.
Наслідки, які це має
Рішення діє з дати публікації, 10 вересня 2026 року, згідно зі ст. 147 ч. (4) Конституції, яка говорить, що рішення Суду є загальнообов’язковими з моменту публікації й мають силу лише на майбутнє. Оскільки це рішення про відхилення, воно не змінює жодної норми і не відкриває жодного шляху до повернення коштів: ст. 9 ч. (1) залишається точно такою, якою була написана у 2017 році й застосована у 2018-му.
Найпряміший наслідок видно у справі, з якої все почалося. Касаційний розгляд в Апеляційному суді Клужа продовжується з незмінною нормою, тож захист, побудований на її неконституційності, розсипається. Тут варте уваги уточнення, яке багато хто пропускає: з 2010 року, коли Закон № 177/2010 скасував автоматичне зупинення провадження, подання заперечення про неконституційність більше не спиняє розгляд справи. Отже, суд міг вирішити касаційну скаргу, не чекаючи відповіді Конституційного Суду, а якщо чекав, то чекав чотири роки і вісім місяців.
Для решти справ на ту саму норму рішення зачиняє двері. Рішення про задоволення заперечення дозволило б перегляд остаточних судових рішень, ухвалених у справах, де заперечення було подане, згідно зі ст. 509 ч. (1) п. 11 Цивільного процесуального кодексу. Рішення про відхилення не дозволяє нічого з цього. До того ж права на заробітну плату втрачаються за спливом трирічного строку давності від дати виникнення права на позов, згідно зі ст. 268 ч. (1) літ. c) Кодексу законів про працю, тож 2018 рік давно закритий для тих, хто ще не має розпочатої справи.
Для державних установ, які все ж надали ці виплати у 2018 році й отримали заходи від Рахункової палати, рішення підтверджує підставу перевірки. Заборона була чинною, отже виплата була зроблена без законної підстави, а аргумент місцевої автономії Суд не визнав достатнім, щоб вивести місцеві бюджети зі сфери дії постанови.
Найважливіший наслідок, однак, непрямий, і стосується він поточного року. Мотивування цього рішення, а саме що премії та цінні талони є додатковими правами на заробітну плату, які можна зупинити законом, застосовне однаково до норм, чинних сьогодні. У 2026 році ст. XIX ч. (1) і (3) Закону № 141/2025 забороняє державним установам надавати цінні талони, окрім талонів на ясла, а також надавати премії, бонуси чи інші виплати подібної природи. Надбавка на харчування в розмірі 347 леїв на місяць і відпускний ваучер на 800 леїв у 2026 році надаються, але лише персоналу з чистою місячною заробітною платою до 6 000 леїв. Хто захотів би оспорити ці норми, після 10 вересня 2026 року починає з програшної позиції.
Що змінилося порівняно з попередньою ситуацією
До 10 вересня 2026 року ст. 9 ч. (1) Надзвичайної постанови Уряду № 90/2017 застосовувалася й фігурувала в судових справах, але не мала власного вердикту щодо конституційності. Постанову перевіряли один раз, Рішенням № 230 від 2 червня 2020 року, однак там Суд висловився щодо ст. 7 ч. (2) і щодо закону про затвердження, а не щодо ст. 9. Це рішення розширює на ст. 9 ч. (1) висновок і мотиви 2020 року та додає відповідь на претензію щодо органічного закону, яку Суд розглядав окремо, у Рішенні № 543 від 29 жовтня 2024 року.
Друге, що змінилося, але раніше, стосується самого акта, а не рішення. Заборона з ч. (1) не залишилася повною навіть у 2018 році. Закон № 80/2018, яким Парламент затвердив постанову, додав до ст. 9 дві нові частини, (3) і (4), застосовні з 31 березня 2018 року. Через них ті самі державні установи надавали у 2018 році одну єдину відпускну надбавку або відпускну премію, у формі ваучерів, на підставі Надзвичайної постанови Уряду № 8/2009, а військовослужбовцям, поліцейським, державним службовцям зі спеціальним статусом у пенітенціарних установах і цивільному персоналу установ оборони та громадського порядку відшкодовували туристичні послуги, надані в Румунії. Іншими словами, відпускну надбавку з Рамкового закону № 153/2017 припинили, але замінили відпускним ваучером з 2009 року. Реальна заборона без заміни залишилася на подарункових талонах, преміях і надбавці на харчування.
Третя зміна відбулася між 2018 і 2026 роками й показує, як посунулася логіка заходу. У 2018 році заборона була плоскою: нічого ні для кого, за винятками з ч. (2), тобто премій для спортсменів, для технічних колективів, для учнів, студентів, дослідників і викладачів з відзнаками на олімпіадах і конкурсах. У 2026 році премії та цінні талони залишаються припиненими, окрім талонів на ясла, але надбавка на харчування і відпускний ваучер надаються з обмеженням за доходом, при чистій заробітній платі до 6 000 леїв. Отже, захід перейшов від загального зупинення до вибіркового надання, що не робить його м’якшим для всіх: хто перевищує межу, не отримує нічого з цих двох.
Переваги та недоліки
Що це дає позитивного
- Закриває, для всіх майбутніх справ, дві найпоширеніші претензії щодо форми, які висували проти постанов про зарплатну економію: органічний закон і відсутність надзвичайної ситуації.
- Дає судам відповідь, на яку можна посилатися, щодо норми, яка вісім років породжувала спори, замість того щоб залишати кожен склад суду самостійно тлумачити попередню практику.
- Мотивування коротке й перевірне, з посиланнями на рішення, на які воно спирається, тож за ним може стежити й читач без юридичної підготовки.
- Підтверджує, що оплата праці персоналу, який фінансується з публічних коштів, не є матерією органічного закону, а це прояснює й дискусію про майбутні фіскально-бюджетні пакети.
- Прямо фіксує, що додаткові права на заробітну плату можуть бути й диференційовані за категоріями персоналу, а це підтримує обмеження за доходом, які застосовуються з 2025 року.
Що залишається проблемою
- Між ухваленням, 9 грудня 2025 року, і публікацією, 10 вересня 2026 року, минуло 275 днів, а рішення стає обов’язковим лише з публікації. Увесь цей час суди розглядали справи без нього.
- Від звернення до Суду, 19 квітня 2021 року, до публікації минуло 1 970 днів, тобто п’ять років, чотири місяці й 22 дні, і це для норми, яка діяла 365 днів.
- Найсерйозніший аргумент міста, що місцевий бюджет є окремим від державного, зафіксований у пункті 7 рішення, але не отримує жодної відповіді в пунктах 15 до 19.
- Суд ніде не запитує себе, чи залишається тимчасовим захід, представлений як річний, після того як його повторюють рік за роком, хоча у 2025 році він був уже на восьмому повторенні.
- Виклад висновків прокурора, у пункті 3, приписує постанові 2017 року цільовий показник дефіциту «у 2023 році», тоді як преамбула акта всюди говорить про 2018 рік.
- Посилання на головний прецедент має неправильну дату: Рішення № 230/2020 було опубліковане в Офіційному віснику Румунії № 1321 від 31 грудня 2020 року, а не від 13 грудня 2020 року.
Корисні поради
- Якщо у вас є незакінчена справа щодо виплат на заробітну плату за 2018 рік, рішення вам ні не допомагає, ні не шкодить: воно підтверджує норму, яку суд усе одно застосовував. Попросіть, однак, перевірити справу, бо з 2010 року провадження більше не зупиняється до відповіді Суду, і зупинення, якщо його все ж застосували, є неправильним.
- Не починайте нових справ щодо премій, талонів чи надбавок, не наданих у 2018 році. Трирічний строк зі ст. 268 ч. (1) літ. c) Кодексу законів про працю давно збіг, а рішення його не поновлює.
- Розпорядникам бюджетних коштів, які готують виплати у 2026 році, варто прочитати ст. XIX Закону № 141/2025, перш ніж щось обіцяти: єдиний дозволений цінний талон це талон на ясла, а премії та бонуси припинені, окрім виплат зі ст. XIV ч. (1) того самого закону.
- Працівникам державного сектору варто перевірити свою чисту заробітну плату щодо межі 6 000 леїв: нижче за неї у 2026 році надаються надбавка на харчування в розмірі 347 леїв на місяць і відпускний ваучер на 800 леїв; вище за неї не надається жодне з двох.
- Установи, які судяться з Рахунковою палатою через виплати за період 2018 до 2025 років, можуть цитувати це рішення, але на користь Рахункової палати, а не проти неї. Перевірте з самого початку, чи не спирається ваш захист на аргумент, який Конституційний Суд уже відхилив.
- Читаючи рішення Конституційного Суду, дивіться на дату ухвалення, а не лише на дату публікації. Різниця може становити майже рік, і в цьому інтервалі юридичний стан інший, ніж його показує опублікована практика.
Часті запитання
Заперечення задовольнили чи відхилили?
Що означає «конституційні щодо сформульованих претензій»?
Що таке, простими словами, фіскально-бюджетний захід?
Що саме передбачала ст. 9 ч. (1)?
Чи можу я ще вимагати гроші за 2018 рік?
Чи ст. 9 досі чинна?
Що застосовується у 2026 році замість тієї норми?
Чому це тривало п’ять років?
Аналіз редакції
Рішення вирішує реальну проблему, хоч і вирішує її запізно. Вісім років будь-яка державна установа, яку перевіряли через премії, виплачені у 2018 році, могла в захисті посилатися на неконституційність норми, що їх забороняла, а суди мусили давати собі раду із загальною практикою Суду, а не з вердиктом щодо тієї норми. Тепер вердикт існує, він одностайний і сформульований принципово, тож охоплює й наступні норми тієї самої родини. Мотивування нічого не вигадує: воно повторює міркування Рішення № 230 від 2 червня 2020 року, яке стосувалося тієї самої постанови, і доповнює його Рішенням № 543 від 29 жовтня 2024 року в питанні органічного закону. Хто шукає зміни практики, тут її не знайде, і це саме по собі добра новина для передбачуваності.
Перше спостереження, якого не видно, читаючи акт від початку до кінця, це арифметика строків, і вона невблаганна. Перевірена норма жила 365 днів, тобто 2018 рік. Її перевірка на конституційність тривала 1 970 днів від звернення до публікації, тобто п’ять років, чотири місяці й 22 дні, з яких 1 695 днів до ухвалення і ще 275 після нього. Співвідношення між тривалістю перевірки й тривалістю перевіреної норми більше ніж п’ять до одного, і воно не пов’язане зі складністю справи: мотивування по суті вміщується у п’ять пунктів і не містить жодного нового елемента. Ті 275 днів від ухвалення до публікації варто розглянути окремо, бо ст. 147 ч. (4) Конституції пов’язує обов’язкову силу з датою публікації. У справі, що перебуває в касації, дев’ять місяців достатньо для остаточного рішення, ухваленого без того рішення, яке прояснювало саму застосовану норму.
Друге спостереження вимагає відкрити інший акт і змінює те, як читається все це рішення. Захід 2018 року фактично не був заходом на один рік. Його повторювали безперервно: Надзвичайною постановою Уряду № 114/2018 та її послідовними змінами, серед яких Надзвичайні постанови Уряду № 1/2020, № 226/2020 і № 130/2021, на 2019 до 2022 років, Надзвичайною постановою Уряду № 168/2022 на 2023 рік, № 115/2023 на 2024-й, № 156/2024 на 2025-й і, нарешті, ст. XIX Закону № 141/2025 на 2026 рік. Це дев’ять послідовних років заборони, кожного разу представленої як річна. Найкрасномовніше те, що формулювання 2017 року скопійовано майже буквально: ст. XIX Закону № 141/2025 відкривається тим самим подвійним визначенням адресатів, ст. 2 ч. (1) п. 30 Закону № 500/2002 і ст. 2 ч. (1) п. 39 Закону № 273/2006, а за ним іде та сама конструкція «не надають своєму персоналу». Отже, Суд затвердив не норму, що вичерпалася, а матрицю норми, чинної зараз, і цього ніде в рішенні не видно.
Слабке місце мотивування інше, і воно видно простим підрахунком аргументів. Пункт 7 фіксує найцікавішу претензію міста Вішеу-де-Сус: обґрунтування посилалося на позитивний вплив на державний бюджет, але місцевий публічний бюджет є окремим від державного, а ст. 11 Рамкового закону № 153/2017 залишає місцевим органам свободу вирішувати рівень і спосіб призначення оплати праці власного персоналу. Пункти 15 до 19 на неї не відповідають. Суд ретельно відповідає щодо двох конституційних норм, наведених у пункті 14, ст. 73 і ст. 115 ч. (4), і не більше, що формально правильно, бо автор заперечення не прикріпив аргумент місцевої автономії до жодної норми Конституції. Результатом усе ж залишається рішення, яке затверджує норму, застосовну й до місцевих бюджетів, не сказавши жодного рядка про місцеві бюджети. Варто поставити поряд із цим і цифру з акта: межа премій за високі досягнення зі ст. 26 ч. (1) Рамкового закону № 153/2017 становить 5% від витрат на базові заробітні плати установи, отже заборона вилучила з рішення кожного розпорядника бюджетних коштів фонд до 5% від власного фонду оплати праці, незалежно від того, чи гроші надходили з державного бюджету, чи з місцевих податків. Нарешті, дві редакційні недоладності, які ми відзначаємо тут, а не в помилках, бо жодна з них не змінює висновку: пункт 3 приписує постанові 2017 року цільовий показник дефіциту «у 2023 році», хоча преамбула послідовно говорить про 2018-й, а пункт 18 датує головний прецедент Офіційним вісником Румунії № 1321 від 13 грудня 2020 року, тоді як той номер вісника від 31 грудня 2020 року. Склад суду був із восьми суддів із дев’яти, що відповідає кворуму двох третин зі ст. 51 ч. (1) Закону № 47/1992, тож одностайність, згадана в резолютивній частині, це одностайність тих восьми.
Що потрібно змінити
- Законний строк для публікації рішень Конституційного Суду, наприклад 30 днів від ухвалення. Наслідок: зникають ті 275 днів, коли рішення існує, але нікого не зобов’язує, а суди більше не ухвалюють остаточних рішень щодо норм, конституційна доля яких уже вирішена, але не передана.
- Обов’язок акта, який повторює тимчасовий захід, зазначати, на якому році продовження він перебуває і яка загальна тривалість. Наслідок: у ст. XIX Закону № 141/2025 чорним по білому читалося б, що заборона на дев’ятому році, а дискусія про її винятковий характер велася б на цифрі, а не на враженнях.
- Щоб мотивування рішень Суду відповідало й на аргументи, не прикріплені до конституційної норми, хоча б одним рядком з поясненням, чому їх не можна проаналізувати. Наслідок: автор заперечення й суд, який звернувся, дізнаються, чому їхній центральний аргумент залишився без відповіді, і та сама претензія не повторюється ідентично в іншій справі.
- Виправлення посилання з пункту 18 на Офіційний вісник Румунії № 1321 від 31 грудня 2020 року. Наслідок: хто шукає прецедент на підставі рішення, знаходить його з першої спроби, а не натрапляє на випуск, якого на вказану дату не існує.
- Перевірка викладу висновків прокурора щодо преамбули акта, перед остаточною редакцією. Наслідок: зникають ситуації, коли опубліковане рішення приписує постанові 2017 року бюджетну ціль на 2023 рік, а це створює в читача враження, що перевірявся інший акт.
- Уточнення в рішеннях щодо тимчасових норм, чи і на які чинні норми поширюється мотивування. Наслідок: розпорядник бюджетних коштів, який читає рішення у 2026 році, відразу розуміє, що міркування охоплює ст. XIX Закону № 141/2025, замість того щоб припускати, ніби йдеться лише про 2018 рік.
Оригінальний текст нормативного акта
Наведений нижче текст відтворено румунською мовою, в офіційній опублікованій формі.
Повний текст у формі, опублікованій в Офіційному віснику Румунії
Офіційний вісник Румунії № 768 від 10 вересня 2026 року 16 сторінок PDF, 114 KB акт починається на сторінці 3
Відкрити офіційний PDFЗавантажити PDF
На малих екранах переглядач не відображається. Скористайтеся кнопками вище, щоб відкрити або завантажити файл.
Ця стаття має інформаційний характер і не є юридичною консультацією. Для конкретних ситуацій зверніться до ліцензованого адвоката або податкового консультанта.
