Хто сертифікує цуйку і палинку із захищеною назвою: нові правила і запасне рішення

Пляшка цуйки, продана під захищеною назвою, не може потрапити на ринок, якщо ніхто не перевірив, що вона відповідає специфікації продукту. Наказ, опублікований у п’ятницю, переписує, хто саме є тим кимось. Міністерство сільського господарства та розвитку сільських територій затвердило Наказом № 213/2026 новий регламент про визнання делегованих органів, які сертифікують спиртні напої, позначені географічними зазначеннями. Це другий день поспіль, коли міністерство втручається у сферу географічних зазначень, після наказів про групи виробників і міжнародну охорону, опублікованих днем раніше в Офіційному віснику Румунії № 671.

Є збіг у нумерації, який може ввести в оману: новий акт має номер 213, такий самий, як наказ 2022 року, що його він скасовує. Наказ MADR № 213/2022, опублікований в Офіційному віснику Румунії № 802 від 12 серпня 2022 року, втрачає чинність саме того дня, коли набирає чинності новий.

Наказ не називає жодного конкретного напою. Він застосовується до будь-якого спиртного напою, позначеного зареєстрованим географічним зазначенням або таким, що має отримати охорону, а назви, які справді охороняються, зберігаються в європейському реєстрі, а не в цьому акті.

Причина переписування європейська. Регламент (ЄС) 2024/1.143 перебудував систему географічних зазначень для вина, спиртних напоїв і сільськогосподарських продуктів, і разом з нею змінилася термінологія: у назві скасованого наказу йшлося про «органи сертифікації спиртних напоїв», тоді як новий акт говорить про «делеговані органи», яким міністерство делегує повноваження з перевірки та сертифікації.

Базовий принцип викладено в тексті самого наказу: перед введенням в обіг спиртний напій, позначений географічним зазначенням, підлягає системі офіційного контролю. Регламент у додатку каже, хто здійснює цей контроль, яким умовам такий орган має відповідати, як його визнають, які обов’язки він має після визнання і що відбувається, поки такого органу немає. Він має 15 статей, три розділи і десять додатків із типовими формами.

Наслідки, які це має

Орган, який сертифікує, має відповідати шести сукупним умовам. Стаття 6 перелічує їх у пунктах від a) до f): бути юридичною особою з місцезнаходженням у Румунії або, якщо основне місцезнаходження в іншій державі-члені, створити й утримувати в Румунії відокремлений підрозділ; мати структуру, обладнання та процедури; мати власну акредитовану лабораторію або договір про співпрацю з такою лабораторією; мати кваліфікований і досвідчений персонал; бути неупередженим і незалежним щодо всіх залучених сторін; і повністю задовольняти вимоги європейського стандарту EN ISO/IEC 17065, будучи акредитованим національним органом акредитації Румунії RENAR або рівнозначним органом акредитації. Акт прямо каже «сукупно», отже, усі шість.

Пакет документів для визнання містить вісім категорій. Стаття 7 вимагає типову заяву, копію свідоцтва про реєстрацію, копію сертифіката про акредитацію, установчий документ або статут, письмову заяву про надання інформації щодо акредитації, стандартну процедуру контролю, досьє штатного персоналу або залучених фахівців з дипломами, резюме, договорами та сертифікатами про підготовку і, в останньому пункті, письмове зобов’язання, що орган не дозволятиме суб’єктам господарювання використовувати генетично модифіковані організми або їх похідні.

Сертифікат про визнання діє 4 роки, але його візують щороку. Візу надають після контролю та нагляду за діяльністю органу, які здійснює підрозділ інспекції та контролю міністерства. Без візи на поточний рік сертифікат більше не покриває діяльність: стаття 3 наказу каже, що органи можуть працювати «до дати закінчення строку дії щорічної візи», а типовий сертифікат із додатка № 5 містить застереження, що він дійсний лише завізований на поточний рік.

Строк візування фіксований: до 31 березня. Щороку, до цієї дати, делегований орган має подати заяву разом із трьома документами: сертифікатом про акредитацію, списком імен і посад персоналу, відповідального за перевірки та контроль, і процедурами щодо перевірок та контролю. Неподання у строк фігурує в пункті f) статті 10 серед підстав, з яких може бути відхилена «o cerere de avizare anuală», заява про щорічне погодження, як каже акт у цьому місці, хоча стаття 9 називає ту саму процедуру «vizare», візуванням.

Повідомлення наказів має скрізь однакову тривалість: 10 календарних днів. Строк написано тричі в статтях регламенту, для визнання, для щорічного візування і для розширення сфери сертифікації, з однією відмінністю в редакції: для визнання і для розширення він відлічується від дати підписання наказу, а для щорічного візування від дати його видання. Проте ця відмінність не витримується навіть усередині тієї самої процедури: зразок наказу про щорічне візування з додатка № 7 каже «від дати його підписання», тобто суперечить саме тій статті, яку він застосовує. Наказ про відкликання відсилає до тих самих умов.

Шість підстав можуть призвести до відкликання визнання або до відмови у візі. Діяльність, що не відповідає стандартним процедурам перевірки та контролю; невиправлення невідповідностей, виявлених під час контролю; перешкоджання представникам міністерства здійснювати контроль; припинення або зупинення діяльності чи застосування процедури примусового виконання; закінчення строку або відкликання акредитації, встановлене за повідомленням від RENAR чи рівнозначного органу; і неподання заяви про візування до 31 березня. Текст каже, що сертифікат «може бути відкликаний» і що у візі «може бути відмовлено», отже, санкція не є автоматичною.

Відкликання може бути повним або частковим. Наказ про відкликання повідомляють на тих самих умовах, що й наказ про щорічне візування, а його зразок із додатка № 8 має графи для фактичних підстав і для порушених норм права. Акт не пояснює, що означає часткове, але сертифікат надають для спиртних напоїв, перелічених у заяві, а зразок наказу прив’язаний до категорій, охоплених сертифікатом.

Відкликання б’є не лише по органу, а й по заявниках, зареєстрованих у ньому. Міністерство повідомляє RENAR або рівнозначний орган акредитації, а також заявників, зареєстрованих у покараному органі, що його сертифікаційний знак і будь-яка декларація про відповідність більше не можуть використовуватися і що потрібно укласти договір з іншим делегованим органом. Те саме повідомлення надсилають і тоді, коли відхилено заяву про щорічне погодження, а не лише коли сертифікат відкликано.

Скарга має 30 днів на подання і 30 на розгляд. Проте ці два строки відлічуються не від однієї точки: строк подання відлічується від повідомлення про наказ, а строк розгляду, виражений у календарних днях, від дати отримання скарги комісією з розгляду скарг, призначеною керівництвом міністерства. Далі комісія повідомляє рішення про задоволення або про відхилення.

Нову заяву можна подати лише після усунення недоліків. Орган, у якого відкликали сертифікат, може подати нову заяву про визнання лише після того, як усуне виявлені невідповідності. Регламент ставить умову для подання заяви, а не для відновлення діяльності. Що передбачає процедура після подання, з цього тексту не випливає.

Розширення на нові категорії не перезапускає ці 4 роки. Уже визнаний орган подає заяву з трьома документами: типовою заявою, сертифікатом про акредитацію для нових категорій і відповідними процедурами перевірки та контролю. Міністерство складає звіт із мотивованою пропозицією протягом 30 днів від подання, а наказ видають згодом, на підставі звіту. Новий сертифікат зберігає номер початкового і чинність на 4 роки, із зазначенням дати повторної акредитації сфери сертифікації та дати розширення. Акт прямо пов’язує з початковим сертифікатом лише номер, а не строк, хоча додаток № 5, з його чотирма рубриками візи від року I до року IV, іде в тому самому напрямі.

Частина (1) статті 13 перелічує шістнадцять обов’язків визнаних органів. Це пункти від a) до p), і три з них мають власні строки. Перший оголошений аудит треба провести щонайбільше за 120 календарних днів від підписання договору про сертифікацію із заявником, а щороку треба провести щонайменше один запланований аудит, до якого можуть додаватися неоголошені перевірки. Про зміни у статусі акредитації повідомляють міністерство протягом 5 днів від отримання офіційного повідомлення, а список операторів, перевірених у попередньому році, надсилають до 31 січня.

Заявник працює з одним-єдиним делегованим органом. Регламент усе ж дозволяє зміну: якщо з поважних причин договір не може бути виконаний, заявник може укласти інший з іншим делегованим органом, за умови розірвання першого. Орган, який втрачає клієнта, зобов’язаний невідкладно передати наступникові всю інформацію, потрібну для продовження перевірки.

Документ, який заявник отримує наприкінці, називається «Офіційне підтвердження». Його видає делегований орган заявникові, який дотримується специфікації продукту, на підставі ст. 45 ч. (1) Регламенту (ЄС) 2024/1.143, за зразком із додатка IX до Імплементаційного регламенту Комісії (ЄС) 2025/26. Термін «заявник» регламент вживає скрізь, а ст. 13 ч. (1) п. m) його пояснює: типом оператора може бути виробник або переробник.

Міністерство здійснює нагляд через два різні підрозділи. Підрозділ, який імплементує Регламент (ЄС) 2019/787, перевіряє виконання умов і документацію та відкликає визнання, а підрозділ інспекції та контролю моніторить діяльність, щороку проводить щонайменше один аудит шляхом безпосереднього спостереження за інспекторами делегованого органу і складає до 31 березня звіт про оцінювання за попередній рік. Список делегованих органів із сертифікатом про визнання, з їхньою повною назвою та місцезнаходженням, публікують щороку на сайті міністерства.

Є запасне рішення на той час, поки жоден делегований орган не визнаний. Умова в тексті полягає в загальній відсутності делегованих органів, визнаних міністерством, а не у відсутності органу, компетентного щодо певного напою. У такій ситуації відповідність засвідчує комісія, затверджена керівництвом міністерства, складена з непарної кількості членів, призначених міністром, а її чисельність визначають залежно від географічного ареалу, зазначеного у специфікації продукту. Після оцінювання документації комісія видає протокол відповідності.

Протокол втрачає чинність через 6 місяців після визнання делегованого органу. Його чинність припиняється саме в цей строк, і протягом нього заявник зобов’язаний укласти договір про перевірку відповідності з визнаним делегованим органом. Сама комісія працює, каже акт, «протягом обмеженого періоду», до дати, на яку буде визнано делегований орган.

Витяг зі списку просять у міністерства, але видає його комісія. Оператори можуть звернутися до міністерства із заявою про видачу витягу зі списку, але наступна частина каже, що видає його комісія. Для того самого документа акт дає два зразки: частина (6) відсилає до додатка № 2 до регламенту, а частина (7) до додатка IX до Імплементаційного регламенту Комісії (ЄС) 2025/26. Зразок із додатка № 2 вимагає додати протокол відповідності. Отже, механізм є частиною того самого тимчасового режиму, що й комісія, а не постійною можливістю. Згідно зі зразком, документ слугує для надання його митним органам або іншим органам влади в Союзі.

Що змінилося порівняно з попередньою ситуацією

Єдина зміна, яку акт документує сам, є зміною словника, але вона має юридичний ефект. Стаття 4 наказу цитує повністю назву скасованого акта, а там написано «organisme de certificare a băuturilor spirtoase», органи сертифікації спиртних напоїв. Новий регламент скрізь говорить про «делеговані органи», а сертифікат про визнання прямо визначений як акт, яким міністерство делегує їм повноваження. Це мова Регламенту (ЄС) 2024/1.143.

Решту порівняння з акта зробити не можна: наказ скасовує регламент 2022 року, не відтворюючи його тексту, тож про те, що передбачала попередня редакція, на його підставі не можна стверджувати нічого. Далі описано теперішню архітектуру, а не відмінність від старої.

Юридична підстава, наведена в преамбулі, складається з чотирьох елементів: ст. 3 ч. (4) і (5) Постанови Уряду № 537/2022, Регламент (ЄС) 2024/1.143, ст. 57 ч. (1) Адміністративного кодексу і ст. 9 ч. (5) Постанови Уряду № 30/2017. Регламент (ЄС) 2019/787 не фігурує як самостійна підстава, а лише всередині назв інших цитованих актів, а Імплементаційний регламент Комісії (ЄС) 2025/26 у підставі взагалі не згадується: його наведено окремо, у тексті регламенту, для зразка витягу зі списку і для зразка офіційного підтвердження.

Систему видно на двох рівнях. Міністерство передає Комісії Європейського Союзу список делегованих органів та їхні компетенції, а на власному сайті щороку публікує список органів, для яких видано сертифікати, з їхньою повною назвою та місцезнаходженням. Акт описує два списки з різним змістом, а не один.

Варто сказати й те, що акт цитує сам себе непослідовно, у чотирьох місцях. Стаття 9 говорить про щорічне «vizare» сертифіката, візування, тоді як стаття 10 говорить про заяву про щорічне «avizare», погодження, хоча погодження і віза є різними інститутами румунського права. А Імплементаційний регламент Комісії (ЄС) 2025/26 наведено двічі, у ст. 4 ч. (7) і у ст. 13 ч. (1) п. p) регламенту, з тим самим номером і тією самою датою, але з двома назвами, які описують різні типи акта: перша є назвою делегованого регламенту, що доповнює Регламент (ЄС) 2024/1.143 і скасовує Делегований регламент (ЄС) № 664/2014, друга є назвою імплементаційного регламенту, що встановлює норми застосування і змінює Імплементаційний регламент (ЄС) 2019/34. Це два різні акти, отже, одне з двох посилань має хибний номер. Хоч він і змінює скрізь термінологію, ст. 10 ч. (3), та, що про скарги, зберігає стару формулу і говорить про «орган інспекції та сертифікації». А ст. 8 ч. (4), яка визначає сертифікат про визнання, описує делегування як таке, що стосується специфікації «сільськогосподарських продуктів, позначених географічними зазначеннями, або гарантованих традиційних особливостей», тобто формулювання, взяте з режиму сільськогосподарських продуктів, а не з режиму спиртних напоїв, який регулює наказ.

Переваги та недоліки

Корисні поради

Часті запитання