CCR: оскаржувати штраф за місцем зупинки було конституційно, але закон уже змінився

Обов’язок оскаржувати дорожній штраф у районному суді за місцем, де вас зупинили, був конституційним. Конституційний Суд відхилив як необґрунтоване заперечення про неконституційність, яке заявив Чезар Корнеліу Гемулеску (Cezar Corneliu Gămulescu) у справі, що перебуває на розгляді районного суду Фетешть (Judecătoria Fetești), і встановив, що ст. 32 ч. 1 Урядової постанови № 2/2001 та ст. 118 ч. 1 Надзвичайної урядової постанови № 195/2002 у їхніх попередніх редакціях є конституційними. Це ділянка, у якій Суду вже доводилося висловлюватися, адже раніше він постановив, що суд не може скоротити строк зупинення посвідчення водія. Рішення № 489 від 21 жовтня 2025 року опубліковано в Офіційному віснику Румунії № 609 від 27 липня 2026 року.

На день звернення до Суду ці норми передбачали, що скарга на протокол подається до районного суду, на територіальну юрисдикцію якого припадає місце вчинення адміністративного правопорушення, відповідно до районного суду, у межах територіальної юрисдикції якого правопорушення було виявлено. Для водія з Бухареста, зупиненого в повіті Яломіца, це означало процес за сотні кілометрів від дому.

Автор заперечення послався на дві статті Конституції: ст. 16, рівність у правах, і ст. 21 ч. 1 та 2, вільний доступ до правосуддя, прочитаний крізь призму ст. 6 Європейської конвенції з прав людини, яка гарантує право на справедливий суд. Він стверджував, зокрема, що ця норма змушує його нести додаткові витрати, що вона перевертає презумпцію невинуватості й що вона невиправдано відступає від правил адміністративного судочинства.

Наслідки, які це має

Перший наслідок обмежений, але реальний. Рішення є остаточним та загальнообов’язковим від дня публікації і поширюється на справи, які й далі розглядаються за старими редакціями, тобто на ті, що були розпочаті до змін 2022 і 2023 років. Для них аргумент про неконституційність закривається, а ст. 29 ч. 3 Закону № 47/1992 не дозволяє повторно заявляти те саме заперечення.

Другий наслідок стосується мотивувальної частини й зберігає силу як принцип. Суд встановлює, що визначення підсудності за місцем вчинення правопорушення не обмежує доступ до правосуддя, а навпаки, втілює його, бо дає змогу швидко дослідити докази, зібрані дорожньою поліцією. Критерій є загальним та об’єктивним, і Суд вважає його розумним саме через специфіку цих адміністративних правопорушень: люди, які рухаються дорогами загального користування, перебувають у дорозі, але дотримуються тих самих правил, хоч би де вони були.

Третій наслідок найкорисніший на практиці й знімає заперечення щодо витрат. Суд зазначає, що Надзвичайна урядова постанова № 195/2002 доповнюється Урядовою постановою № 2/2001, яка, своєю чергою, відсилає до Цивільного процесуального кодексу. А ст. 183 ч. 1 цього кодексу дозволяє подавати процесуальні документи поштою, тоді як ст. 200 ч. 2 зобов’язує суд письмово повідомити про недоліки заяви й дати не більш ніж 10 днів на їх усунення. Висновок Суду: підсудність за місцем вчинення правопорушення сама собою не змушує заявника з’являтися на кожне судове засідання.

Четвертий наслідок стосується презумпції невинуватості. Суд вважає, що її не порушено, бо особа, яку притягнуто до відповідальності, має ті самі права та гарантії незалежно від того, де розташований компетентний суд.

П’ятий наслідок методологічний і пояснює, чому Суд узагалі висловився по суті. Обидві норми на день розгляду вже були змінені. Суд проаналізував їх у старій редакції на підставі Рішення № 766 від 15 червня 2011 року, згідно з яким контролю підлягають і положення, правові наслідки яких продовжують виникати після втрати ними чинності.

Що змінилося порівняно з попередньою ситуацією

Саме тут міститься найважливіша інформація для сьогоднішнього водія, і вона випливає з самої мотивувальної частини рішення: норма, яку Суд визнає конституційною, більше не є чинною.

Ст. 32 ч. 1 Постанови № 2/2001 було змінено Законом № 107/2022, опублікованим в Офіційному віснику Румунії № 391 від 21 квітня 2022 року, у напрямі встановлення альтернативної підсудності для розгляду скарги на протокол. Ст. 118 ч. 1 Надзвичайної постанови № 195/2002 зазнала зміни, внесеної Законом № 152/2019, а потім Законом № 254/2023, опублікованим в Офіційному віснику Румунії № 678 від 24 липня 2023 року, який зрештою також передбачив альтернативну підсудність.

Фактично законодавець дійшов того самого рішення, якого домагався автор заперечення, але законодавчим, а не конституційним шляхом, і без наслідків для справ, уже розпочатих за старою редакцією. Суд не коментує доцільність цієї зміни, а лише констатує, що попередній варіант не був неконституційним.

На закид щодо рівності Суд відповідає, що особи, притягнуті до відповідальності на підставі Постанови № 15/2002, яка регулює плату за користування національною мережею доріг і плату за проїзд, не перебувають у тій самій правовій ситуації, що й особи, притягнуті на підставі Постанови № 2/2001 та Надзвичайної постанови № 195/2002. Це різні види адміністративних правопорушень, тож відмінне ставлення не порушує ст. 16 Конституції. Принцип, сформульований ще в Рішенні Пленуму № 1 від 8 лютого 1994 року, полягає в тому, що рівність передбачає однакове ставлення до ситуацій, які не є різними, а не однакове ставлення до будь-якої ситуації.

Щодо закиду про відступ від правил адміністративного судочинства Суд відсилає до Рішення № 276 від 23 квітня 2019 року: визначення компетентного суду є процесуальною нормою, а вибір належить законодавцю, згідно зі ст. 126 ч. 2 Конституції.

Рішення вписується в усталену лінію. Ті самі норми вже перевірялися Рішенням № 246 від 25 квітня 2024 року, Рішенням № 54 від 30 січня 2024 року, Рішенням № 539 від 10 листопада 2022 року та Рішенням № 727 від 2 листопада 2021 року, і всі вони закінчилися відхиленням.

Переваги та недоліки

Корисні поради

Часті запитання