Коротко

  • Конституційний Суд задовольнив одноголосно заперечення Народного адвоката і визнав неконституційним закон, який вилучав із Цивільного процесуального кодексу обов’язок судді фіксувати в рішенні доводи сторін. Закон не може бути промульгований у тій формі, за яку проголосували.
  • Чинний текст залишається незмінним: ст. 425 ч. (1) літ. b) й далі вимагає, щоб у мотивувальній частині будь-якого цивільного рішення були предмет позову і стислий виклад доводів сторін. Для того, хто має справу в суді, не змінюється нічого.
  • Скасований закон вилучав п’ять слів з однієї-єдиної літери одного-єдиного артикулу. Між відхиленням у Сенаті 7 березня 2022 року і ухваленням у Палаті депутатів 15 жовтня 2025 року минуло 1 318 днів.
Акт: Рішення Конституційного Суду № 734 від 24 червня 2026 року
Опубліковано: Офіційний вісник Румунії (Monitorul Oficial) № 753 від 4 вересня 2026 року
Набирає чинності: 4 вересня 2026 року, дата публікації, відповідно до ст. 147 ч. (4) Конституції

Закон, який вилучав стислий виклад доводів сторін із мотивувальної частини цивільних рішень, упав у Конституційному Суді. Рішення № 734 від 24 червня 2026 року, опубліковане 4 вересня 2026 року, задовольняє заперечення, подане Народним адвокатом, і встановлює, що текст, за який Палата депутатів проголосувала 15 жовтня 2025 року, порушує право на справедливий суд. Це другий процесуальний текст, зупинений у Суді, про який ми пишемо за останній тиждень, після того, що прибирав виклик до підготовчої палати.

Щоб зрозуміти, про що йдеться, треба сказати, що робить оскаржена стаття. Будь-яке цивільне судове рішення має три частини: вступну частину, мотивувальну частину і резолютивну частину. Резолютивна частина, це розв’язання, тобто фраза, яка каже, хто виграв і що саме. Мотивувальна частина, це обґрунтування, тобто пояснення, з якого видно, чому суддя дійшов саме такого розв’язання. Стаття 425 ч. (1) літ. b) Цивільного процесуального кодексу перелічує, що має містити мотивувальна частина, і одним з перелічених елементів є стислий виклад того, що сторони просили і що відповідали.

Ухвалений Парламентом закон мав один-єдиний артикул. Він переписував літеру b) так, щоб з переліку зникло словосполучення «стислий виклад доводів сторін». Решта залишалася недоторканою: предмет позову, обставини справи, встановлені на підставі доказів, фактичні та правові мотиви, на яких ґрунтується розв’язання, мотиви, з яких вимоги сторін було задоволено, і ті, з яких їх було відхилено. Інакше кажучи, суддя й далі був би зобов’язаний пояснити, чому він вирішив саме так, але вже не був би зобов’язаний написати, що саме кожна сторона стверджувала, перш ніж він до цього дійшов.

З мотивів, викладених у пояснювальній записці до закону, видно, що метою було розвантаження судів. Народний адвокат наполягав, що обґрунтування, у якому бракує позицій сторін, стає абстрактним, і читач більше не може перевірити, чи суд відповів на те, чого від нього просили. Голови двох палат Парламенту і Уряд своїх позицій не надіслали. До справи були подані меморандуми amicus curiae, які просили задовольнити заперечення, а один з ініціаторів закону подав документ, у якому просив його відхилити.

Суд задовольнив заперечення на одній-єдиній конституційній підставі. Він зазначив, що вилучення доводів сторін із мотивувальної частини «створює дисбаланс у прозорості здійснення правосуддя», з наслідком у вигляді порушення ст. 21 ч. (3) Конституції, яка гарантує право на справедливий суд. Критику, засновану на ст. 1 ч. (5) і висунуту через спосіб, у який було складено пояснювальну записку, було відхилено: Суд показав, що пояснювальна записка не має конституційного закріплення і що після ухвалення закону її роль зводиться до допомоги в тлумаченні, пославшись тут на Рішення № 56 від 31 січня 2024 року.

Наслідки, які це має

Безпосередній наслідок полягає в тому, що закон не може бути промульгований. Згідно зі ст. 147 ч. (2) Конституції, коли закон визнано неконституційним до промульгації, Парламент зобов’язаний переглянути відповідні положення, щоб узгодити їх з рішенням Суду. Тут закон мав один-єдиний артикул, і цей єдиний артикул визнано неконституційним повністю, тож не існує частини, яку можна було б виправити окремо від решти.

Рішення стає загальнообов’язковим від дати публікації, тобто від 4 вересня 2026 року, і має наслідки лише на майбутнє. Суд написав у резолютивній частині, що воно є остаточним і загальнообов’язковим, і розпорядився надіслати його Президентові Румунії, головам двох палат і прем’єр-міністрові.

Для судів і для учасників процесів практичний наслідок полягає в тому, що не змінюється нічого. Цивільні рішення й далі складають за текстом, чинним сьогодні, який вимагає, щоб у мотивувальній частині були предмет позову і стислий виклад доводів сторін. Суддям не треба вчити нову форму і не треба проходити через перехідний період.

Що змінилося порівняно з попередньою ситуацією

З погляду застосовного права чесна відповідь така, що не змінилося нічого. Саме це і є практичною інформацією: ст. 425 ч. (1) літ. b) залишається у формі, яку вона мала й до голосування. Що змінилося, так це доля тексту, який чекав промульгації з 25 жовтня 2025 року і який тепер уже не може стати законом.

Суд відтворив у рішенні історію цього обов’язку, і з неї видно, що ідея не нова. Цивільний процесуальний кодекс 1865 року вимагав у ст. 261, щоб рішення містило «предмет позову і скорочений виклад доводів сторін із зазначенням доказів». Постанова Уряду № 13/1998 прибрала цю згадку і пішла значно далі: судді першої інстанції та апеляції мали складати лише резолютивну частину, а обґрунтування писали тільки тоді, коли рішення оскаржували. Заявленою метою була, і тоді теж, швидкість розгляду.

Експеримент протримався менше трьох років. Постанову було скасовано 29 грудня 2000 року Надзвичайною постановою Уряду № 290/2000 і остаточно відхилено Законом № 787/2001, опублікованим 16 січня 2002 року. Причина, як її відтворює Суд з пояснювальної записки до закону про затвердження, полягає в тому, що захід не досяг своєї мети, а в багатьох випадках було зачеплено інтереси сторін. Між публікацією постанови 30 січня 1998 року і її скасуванням минуло 1 064 дні.

Після повернення до старої форми обов’язок перейшов у новий кодекс як ст. 419 ч. (1) літ. b) і став ст. 425 після републікації 2012 року. Від 2000 року й донині його жодного разу не переривали.

Переваги та недоліки

Що це дає позитивного

  • Сторона, яка програла процес, може прочитати в рішенні, що саме вона стверджувала, і може перевірити, чи суд відповів на це. Без стислого викладу доводів їй довелося б покласти поряд рішення і матеріали справи, щоб це з’ясувати.
  • Апеляційний або касаційний суд бачить з оскарженого рішення, яким був процесуальний контур, і може перевірити, чи суд першої інстанції залишився в межах, у яких до нього звернулися.
  • Мотивувальна частина охоплюється законною силою судового рішення, згідно зі ст. 430 ч. (2) Цивільного процесуального кодексу. Збереження доводів у ній допомагає встановити в майбутньому спорі, що саме вже було розсуджено.
  • Рішення є обов’язковим і для третіх осіб, згідно зі ст. 435 ч. (2). Третій особі, яка хоче надати протилежний доказ, потрібно знати, чого вимагали і чим захищалися, а доступу до матеріалів справи вона не має.
  • Рішення ухвалено одноголосно і без окремих чи збіжних думок, а це означає, що розв’язання не залежить від крихкої більшості і його важко переглянути з тими самими доводами.

Що залишається проблемою

  • Проблема, з якої закон постав, нікуди не зникає. Обсяг рішень, які треба складати, залишається тим самим, а рішення не пропонує і не могло запропонувати альтернативного способу розвантаження.
  • Суд розв’язав справу на ст. 21 ч. (3) і не висловився щодо інших підстав, на які посилався Народний адвокат, ст. 24 про право на захист і ст. 129 про способи оскарження. Парламент, який захотів би переписати текст, не знає з рішення, де йому ще можна ступати.
  • Закон не казав, у який спосіб суди розвантажуються, і не супроводжувався жодною оцінкою зекономленого часу. Рішення не містить жодної цифри про реальні зусилля на складення цієї частини рішення.
  • Справа перебувала в Суді з 24 жовтня 2025 року до 24 червня 2026 року, із сімома засіданнями, а обґрунтування опублікували аж через наступні 72 дні.
  • Збережений текст не каже, наскільки детальним має бути стислий виклад. Вимога залишається такою ж нечіткою, як і раніше, а практика судів різниться.

Корисні поради

  1. Якщо у вас є цивільна справа в суді, не робіть нічого. Правило складення рішень залишається тим самим, що й до голосування в жовтні 2025 року.
  2. Коли отримаєте рішення, прочитайте спершу ту частину мотивів, яка переказує ваші вимоги. Якщо переказ не схожий на вашу позовну заяву, це для вас сигнал, що суд, можливо, розсудив не те, чого ви просили.
  3. Помилки в цьому переказі виправляють окремим шляхом, значно простішим за апеляцію. Стаття 442 ч. (1) Цивільного процесуального кодексу дозволяє виправляти помилки і пропуски щодо доводів сторін, з ініціативи суду або за заявою.
  4. Якщо суд відклав проголошення, ваші доводи можуть з’явитися в ухвалі за результатами дебатів, яка стає невід’ємною частиною рішення. Просіть і цю ухвалу, а не лише рішення.
  5. Коли складаєте підстави апеляції, порівняйте стислий виклад доводів з відповіддю суду. Правильно переказаний аргумент, на який ніде в обґрунтуванні немає відповіді, це саме той тип вади, який може встановити суд вищої інстанції.
  6. Не плутайте відсутність точкової відповіді з відсутністю обґрунтування. Суд нагадує, що суддя не зобов’язаний відповідати окремо на кожен аргумент, а має відповісти на основні доводи.
  7. Якщо ви стежите за справою, у якій не є стороною, але рішення є для вас обов’язковим, доводи, зафіксовані в рішенні, є вашим головним джерелом. Матеріали справи вам не доступні.

Часті запитання

Що означає «стислий виклад доводів сторін»?
Це переказ того, чого кожна сторона вимагала і що відповідала. Суд описує його докладно: для позивача, це вимоги, фактичні та правові підстави, докази і основні аргументи; для відповідача, це позиція щодо позову, заперечення по суті, процесуальні заперечення і можливий зустрічний позов; для третіх осіб, які вступили у справу, це те, кого вони підтримують і чому вступили.
Що хотів змінити закон, визнаний неконституційним?
Одну-єдину річ. Він переписував ст. 425 ч. (1) літ. b) без словосполучення «стислий виклад доводів сторін». Усі інші елементи мотивувальної частини залишалися в тексті, зокрема й обов’язок наводити фактичні та правові мотиви і мотиви, з яких вимоги було задоволено або відхилено.
Чи змінюється щось для справ, які вже в суді?
Ні. Закон не встиг бути промульгованим і не породив жодних наслідків. Рішення складають за чинним текстом, тим, який вимагає стислого викладу доводів сторін.
Чому закон упав?
Суд зазначив, що вилучення доводів з мотивувальної частини створює дисбаланс у прозорості здійснення правосуддя і порушує право на справедливий суд, гарантоване ст. 21 ч. (3) Конституції та п. 1 ст. 6 Європейської конвенції з прав людини. Аргумент по суті полягає в тому, що структура рішення має бути симетричною, тобто має бути видно шлях від того, чого просили, через те, що довели і чим аргументували, до розв’язання.
Яку практику Європейського суду з прав людини наведено?
Суд посилається на рішення від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» і на рішення від 15 жовтня 2009 року у справі «Мікаллеф проти Мальти», задля ідеї, що замало, щоб правосуддя чинилося, треба ще, щоб було видно, що воно чиниться. Він також наводить рішення від 7 березня 2006 року у справі «Донадзе проти Грузії», щодо обов’язку відповідати на основні доводи, рішення від 17 січня 2008 року у справі «Рякіб Бірюков проти Росії», про ситуацію, коли зачитують лише резолютивну частину, і рішення від 9 грудня 1994 року у справі «Руїс Торіха проти Іспанії», задля ідеї, що обсяг обґрунтування залежить від характеру рішення.
Чи ухвалено рішення одноголосно? Чи є окремі думки?
Так, одноголосно, як і написано в самій резолютивній частині рішення. Колегія складалася з восьми суддів під головуванням Елени-Сіміни Тенесеску. У тексті, опублікованому в Офіційному віснику Румунії, немає жодної окремої і жодної збіжної думки.
Що тепер буде із законом?
Він не може бути промульгований. Парламент має конституційний обов’язок переглянути положення, визнані неконституційними, і узгодити їх з рішенням. Оскільки закон мав один-єдиний артикул, а той упав повністю, узгодження практично означає відмову від зміни.
Чому Суд відхилив критику щодо пояснювальної записки?
Тому що пояснювальна записка не має конституційного закріплення. Суд показав, посилаючись на Рішення № 56 від 31 січня 2024 року, що пояснювальна записка є необхідним документом у процедурі ухвалення, але що після ухвалення закону її роль зводиться до допомоги в розумінні тексту. Вона залишається інструментом тлумачення, а не критерієм конституційності сама по собі.
Що робити, якщо моє рішення неправильно передає те, що я стверджував?
Просіть виправлення рішення. Стаття 442 ч. (1) Цивільного процесуального кодексу прямо охоплює помилки і пропуски щодо доводів сторін і дозволяє виправляти їх з ініціативи суду або за заявою сторони, без потреби в оскарженні.
Скільки тривав шлях цього закону?
Пропозицію відхилив Сенат 7 березня 2022 року і надіслав до Палати депутатів 14 березня 2022 року. Палата депутатів ухвалила її 15 жовтня 2025 року як вирішальний орган. Народний адвокат звернувся до Суду 24 жовтня 2025 року, рішення ухвалено 24 червня 2026 року, а опубліковано 4 вересня 2026 року. Від відхилення в Сенаті до публікації рішення минуло 1 642 дні, тобто чотири з половиною роки.

Аналіз редакції

Цифри кажуть тут більше, ніж обґрунтування. Палата депутатів ухвалила закон 15 жовтня 2025 року, а Суд скасував його 24 червня 2026 року, тобто через 252 дні. Обґрунтування з’явилося в Офіційному віснику Румунії аж 4 вересня 2026 року, через 72 дні після ухвалення, тож від голосування до повного тексту рішення минуло 324 дні. У Парламенті шлях був ще довший: 1 318 днів між відхиленням у Сенаті 7 березня 2022 року і ухваленням у Палаті депутатів 15 жовтня 2025 року. І все це заради одного-єдиного артикулу, який вилучав п’ять слів з однієї-єдиної літери.

У рішенні є наслідок, який не впадає в око при лінійному читанні, бо виникає з поєднання двох пунктів, віддалених один від одного. У пунктах 40 і 41 Суд показує, що вступна частина рішення переймає елементи протокольної ухвали, передбачені ст. 233 ч. (1) Цивільного процесуального кодексу, а серед них є так само «стислий виклад доводів сторін». Коли суд відкладає проголошення, ті самі відомості потрапляють до ухвали за результатами дебатів, яка стає невід’ємною частиною рішення. Виходить, що скасований закон не прибрав би доводи сторін з рішення, а перемістив би їх виключно до його описової частини. Втрачалося щось інше, а саме їхнє місце в мотивувальній частині, єдиній частині рішення, яка охоплюється законною силою судового рішення за ст. 430 ч. (2). Суд не робить цього міркування прямо, хоча всі його складники є в тексті.

Друге спостереження стосується прецеденту, який Суд відтворює і з яким Парламент, схоже, не ознайомився. Постанова Уряду № 13/1998 спробувала точно ту саму ідею, у значно радикальнішій формі, теж посилаючись на швидкість розгляду. Її опублікували 30 січня 1998 року, скасували 29 грудня 2000 року і відхилили законом 16 січня 2002 року. Вона протрималася 1 064 дні і від неї відмовилися з прямим обґрунтуванням, що вона не дала обіцяної швидкості, а зачепила інтереси сторін. У 2025 році Парламент проголосував за м’якший варіант того самого розв’язання, без того щоб у справі була бодай якась оцінка попереднього експерименту. Голови двох палат і Уряд позицій не надіслали, а єдиний документ, поданий на захист закону, надійшов від одного з ініціаторів.

Залишається прогалина, яку рішення лишає відкритою. Народний адвокат посилався на чотири конституційні підстави, а Суд відповів на дві: він відхилив критику, засновану на ст. 1 ч. (5), і задовольнив ту, що заснована на ст. 21 ч. (3). Про ст. 24, право на захист, і про ст. 129, використання способів оскарження, рішення не каже нічого. Розв’язання є повним, бо однієї обґрунтованої підстави досить, але законодавець, який захотів би повернутися до теми, не має звідки дізнатися, чи переписана форма пройшла б крізь інші два фільтри.

Що потрібно змінити

  • Законний строк для складення обґрунтування рішень Суду. Між ухваленням і публікацією минуло 72 дні, і в цей проміжок закон був формально заблокований, але рішення ще не було обов’язковим, а Парламент не міг почати перегляд. Фіксований строк закрив би цей проміжок невизначеності.
  • Обов’язковий висновок Вищої ради магістратури і Вищого касаційного суду щодо будь-якої зміни процесуальних кодексів. Тут установи, які застосовують текст щодня, ніде не з’явилися в парламентській процедурі, а Суд дійшов до того, що цитував регламент внутрішнього розпорядку судів, аби відтворити практику.
  • Суд має висловлюватися щодо всіх наведених підстав, а не лише щодо першої достатньої. Практичний ефект був би в тому, що Парламент знав би, чи має простір для нової форми, чи ідея закрита остаточно.
  • Заходи з розвантаження судів мають супроводжуватися оцінкою зекономленого часу. Ні закон, ні матеріали справи не містять жодної цифри про те, яка частка зусиль на складення рішення припадає на стислий виклад доводів. Без цієї цифри дискусія про швидкість точиться на інтуїціях, точно як у 1998 році.
  • Картка законодавчого процесу має автоматично показувати строки, що минули між етапами. Ті 1 318 днів, які проєкт пролежав у вирішальній палаті, ніде не видно в читабельній формі, хоча саме вони найкраще пояснюють, чому зміну на п’ять слів розсудили аж через чотири з половиною роки.

Оригінальний текст нормативного акта

Наведений нижче текст відтворено румунською мовою, в офіційній опублікованій формі.

Повний текст у формі, опублікованій в Офіційному віснику Румунії

Офіційний вісник Румунії № 753 від 4 вересня 2026 року 16 сторінок PDF, 118 KB акт починається на сторінці 2

Відкрити офіційний PDFЗавантажити PDF

На малих екранах переглядач не відображається. Скористайтеся кнопками вище, щоб відкрити або завантажити файл.

Ця стаття має інформаційний характер і не є юридичною консультацією. Для конкретних ситуацій зверніться до ліцензованого адвоката або податкового консультанта.