Коротко

  • Конституційний Суд відхилив як необґрунтоване заперечення, яким Берегова охорона Констанци оскаржувала правило вирівнювання окладів до максимального рівня в установі. Тексти встояли, а разом із ними встояло й обов’язкове тлумачення, надане Вищим касаційним судом у 2019 році, за яким це правило поширюється і на поліцейських.
  • Усе крутиться навколо двох слів. Закон говорив про «базовий оклад», а поліцейські мають, за своїм статутом, «оклад основної посади». Роботодавець стверджував, що саме тому вирівнювання їх не стосується. Вищий касаційний суд сказав, що стосується, а Конституційний Суд підтверджує тепер, що, сказавши це, найвищий суд не підмінив собою законодавця.
  • Заперечення висунув роботодавець, а не працівник, у процесі, який розпочала профспілка поліцейських заради зарплатних прав. Рішення ухвалено 9 грудня 2025 року і опубліковано на 274 дні пізніше, 9 вересня 2026 року, хоча Суд вирішив ту саму критику тієї самої установи однаково ще в березні 2024 року.
Акт: Рішення Конституційного Суду № 730 від 9 грудня 2025 року щодо заперечення про неконституційність положень ст. 1 ч. (51) Надзвичайної постанови Уряду № 83/2014 про оплату праці персоналу, який оплачується з публічних коштів, у 2015 році, а також про інші заходи у сфері публічних видатків, і ст. 31 ч. (1) Надзвичайної постанови Уряду № 57/2015 про оплату праці персоналу, який оплачується з публічних коштів, у 2016 році, продовження деяких строків, а також деякі фіскально-бюджетні заходи, у тлумаченні, наданому Рішенням № 51 від 11 листопада 2019 року, ухваленим Вищим касаційним судом, Колегією з вирішення правових питань
Опубліковано: Офіційний вісник Румунії (Monitorul Oficial) № 766 від 9 вересня 2026 року
Набирає чинності: 9 вересня 2026 року, дата публікації

Поліцейський, якому платять менше, ніж колезі з тією самою посадою, тим самим ступенем і тим самим стажем у тій самій установі, має право бути піднятим до максимального рівня, що виплачується. Правило обчислення зарплати поліцейських і військових підтвердили знову, цього разу Рішенням Конституційного Суду № 420/2026. Конституційний Суд підтвердив це знову Рішенням № 730 від 9 грудня 2025 року, опублікованим 9 вересня 2026 року в Офіційному віснику Румунії № 766, яким відхилив як необґрунтоване заперечення, висунуте Береговою охороною Констанци. Це вже друге рішення про оплату праці бюджетників, опубліковане того самого тижня, після того, від 7 вересня, яким Суд установив, що надбавки не підпадають під принцип «за рівну працю рівна оплата».

Ставку варто пояснити від початку, бо вона одна з найбільших у румунських зарплатних спорах. Між 2010 і 2017 роками оплата праці в бюджетній системі більше не встановлювалася за єдиним законом, який справді застосовували, а через щорічні постанови, що зберігали суми, які вже виплачувалися. Результат на рівні звичайного кабінету: двоє людей із тією самою посадою, тим самим ступенем і тим самим стажем отримували різні гроші, здебільшого тому, що один виграв процес, а другий ні.

Законодавець спробував це виправити саме тими текстами, які оскаржила Берегова охорона. Перший це ст. 1 ч. (51) Надзвичайної постанови Уряду № 83/2014, внесена Законом № 71/2015 про затвердження постанови, опублікованим в Офіційному віснику Румунії № 233 від 6 квітня 2015 року. Рішення відтворює її повністю: «Як виняток із положень ч. (1) і (2), персонал робочого апарату Парламенту та інших публічних установ і органів, який оплачується на тому самому рівні, а також персонал Ради конкуренції та Рахункової палати, включно з персоналом, передбаченим у ст. 5 цих установ, який отримує розмір базових окладів і надбавок менший за встановлений на максимальному рівні в межах тієї самої публічної установи чи органу для кожної посади, ступеня, класу і розряду, оплачується на максимальному рівні, якщо здійснює свою діяльність у тих самих умовах».

Другий текст, ст. 31 ч. (1) Надзвичайної постанови Уряду № 57/2015, поширює правило на весь бюджетний сектор: «Як виняток із положень ст. 1 ч. (1), починаючи з серпня 2016 року, персонал, який оплачується з публічних коштів і отримує розмір базових окладів чи посадових надбавок, що відповідає нормальній тривалості робочого часу, менший за встановлений у виплаті на максимальному рівні для кожної посади, ступеня, класу, розряду, стажу на посаді або за спеціальністю, залежно від випадку, оплачується на максимальному рівні базового окладу чи посадової надбавки в межах відповідної публічної установи або органу, якщо здійснює свою діяльність у тих самих умовах».

Різниця між ними видно неозброєним оком. Перший перелічує адресатів: апарат Парламенту, установи, які оплачуються на тому самому рівні, Раду конкуренції, Рахункову палату. Другий уже не перелічує нічого, каже «персонал, який оплачується з публічних коштів», і починає із серпня 2016 року, хоча постанова, у якій він міститься, була опублікована 11 грудня 2015 року. Індекс у номері статті до того ж показує, що її внесли до постанови пізніше.

На папері другий текст не виключає нікого. На практиці він спіткнувся об термінологію. Обидва говорять про «базовий оклад», а другий ще й про «посадову надбавку». Жоден не згадує «грошового забезпечення основної посади», основного елемента у військових, ані «окладу основної посади», основного елемента в поліцейських та інших державних службовців зі спеціальним статусом. Установи, які мають такий персонал, відмовляли у вирівнюванні саме на цій підставі: якщо закон не називає нашого елемента оплати, закон нас не стосується.

Судам довелося з’ясовувати, що означають ці слова, і Конституційний Суд перелічує в рішенні кроки, які зробив найвищий суд. Рішення № 23 від 26 вересня 2016 року, опубліковане в Офіційному віснику Румунії № 899 від 9 листопада 2016 року, роз’яснило, до якого персоналу застосовується максимальний рівень зі ст. 1 ч. (51), відсилаючи до всіх чотирьох основних елементів оплати: базового окладу, грошового забезпечення основної посади, окладу основної посади і посадової надбавки. Рішення № 30 від 17 жовтня 2016 року, опубліковане в Офіційному віснику Румунії № 1.025 від 20 грудня 2016 року, розглянуло рівнозначність між «базовим окладом» і «окладом основної посади». А сам Конституційний Суд Рішенням № 794 від 15 грудня 2016 року, опублікованим в Офіційному віснику Румунії № 1.029 від 21 грудня 2016 року, встановив рівність ставлення в частині оплати праці для бюджетного персоналу того самого ступеня, того самого розряду, того самого стажу на посаді або за спеціальністю і тієї самої освіти.

Кінцева точка цього шляху це Рішення № 51 від 11 листопада 2019 року Вищого касаційного суду, Колегії з вирішення правових питань, опубліковане в Офіційному віснику Румунії № 64 від 30 січня 2020 року. Воно встановило, з обов’язковою силою для всіх судів, що термін «базовий оклад» із двох постанов «тлумачиться розширювально, у тому сенсі, що він стосується й окладу основної посади поліцейських». Від того моменту поліцейський, якому платять менше за максимальний рівень у його установі, на тій самій посаді, тому самому ступені, класі й розряді, зміг вимагати вирівнювання в суді.

Тут з’являється деталь, яка міняє прочитання справи: заперечення про неконституційність висунув не поліцейський, а установа, яка йому платить. Берегова охорона це територіальна структура Прикордонної поліції з осідком у Констанці, а процес, у якому вона висунула заперечення, справа № 3.659/3/2019 Трибуналу Констанци, Секції адміністративного та податкового судочинства, розпочала Національна профспілка поліцейських і контрактного персоналу Міністерства внутрішніх справ від імені своїх членів, заради зарплатних прав. Роботодавець не міг оскаржити безпосередньо рішення Вищого касаційного суду, бо предметом заперечення про неконституційність може бути, згідно зі ст. 146 п. d) Конституції, наведеною в самому рішенні, лише закон або постанова. Тож він оскаржив тексти закону «у наданому тлумаченні» через те рішення, єдиними дверима, що лишалися відчиненими.

Аргументи установи займають дев’ять пунктів рішення, від 5 до 13, і зводяться до одного звинувачення: розширювальним тлумаченням найвищий суд нібито порушив принцип поділу влади зі ст. 1 ч. (4) Конституції і роль Парламенту як єдиного законодавчого органу зі ст. 61 ч. (1), підмінивши собою законодавця. Берегова охорона послалася на ст. 36 ч. (3) Закону № 24/2000, за якою спеціальні терміни вживають лише тоді, коли вони усталені у сфері, що регулюється, і на ст. 37 ч. (1) того самого закону, за якою ті самі поняття виражають лише тими самими термінами. Вона стверджувала також, що ст. 1 ч. (51) є нормою, яка відступає від загального правила, у розумінні ст. 15 ч. (3) Закону № 24/2000, а отже, суворого застосування, і що, якби законодавець хотів охопити й поліцейських, він написав би всі чотири назви елементів оплати, а не лише дві.

Трибунал Констанци визнав заперечення необґрунтованим, зазначивши, що найвищий суд може тлумачити текст закону, не підміняючи собою законодавця. Голови двох палат Парламенту, Уряд і Народний адвокат не надіслали запитаних позицій. Представник Прокуратури просив відхилити заперечення.

Суд відхилив його одностайно, а мотивування спирається майже цілком на попереднє рішення: Рішення № 95 від 5 березня 2024 року, опубліковане в Офіційному віснику Румунії № 830 від 21 серпня 2024 року, яким він відхилив ту саму критику, на тих самих текстах, сформульовану тією самою авторкою. Аргумент по суті, повторений із пунктів 25-27 того рішення, полягає в тому, що Вищий касаційний суд здійснив телеологічне тлумачення, «маючи підґрунтям конституційні, законодавчі та судові міркування, які усувають нормативну двозначність», і що, встановивши значення словосполучення, він не підмінив собою законодавця, бо «встановлений нормі зміст її не змінює і не доповнює». У пункті 26 Суд закриває справу однією фразою: нових елементів не з’явилося, отже, рішення і мотиви 2024 року залишаються чинними.

Остання деталь пояснює, чому ця дискусія ще має сенс у 2026 році. Обидва тексти скасовані. Суд зазначає, що вони втратили чинність через ст. 44 ч. (1) п. 11 і, відповідно, п. 20 Рамкового закону № 153/2017, опублікованого в Офіційному віснику Румунії № 492 від 28 червня 2017 року, тобто понад дев’ять років тому. Він усе ж їх розглядає, посилаючись на Рішення № 766 від 15 червня 2011 року, опубліковане в Офіційному віснику Румунії № 549 від 3 серпня 2011 року, за яким конституційному контролю підлягають і положення, правові наслідки яких продовжують діяти після втрати ними чинності. Ці наслідки і є зарплатними правами за 2015 рік і за період із серпня 2016 до червня 2017 року, які судять і сьогодні.

Друге рішення про оплату праці з публічних коштів іде в тому самому напрямі: Рішенням Конституційного Суду № 594/2025 Суд залишив поліцейських і військових на правилах 2008 і 2017 років.

Наслідки, які це має

Рішення породжує наслідки від 9 вересня 2026 року, дати публікації в Офіційному віснику Румунії. Ст. 147 ч. (4) Конституції, наведена як підстава в самій резолютивній частині, передбачає, що рішення Суду публікують в Офіційному віснику Румунії і що від дати публікації вони є загальнообов’язковими та мають силу лише на майбутнє. Резолютивна частина повторює усталену формулу: «Остаточне і загальнообов’язкове».

Найважливіший практичний наслідок полягає в тому, що нічого не змінюється, і це якраз і є новиною. Відхилення як необґрунтованого не вилучає норму з правопорядку і не підправляє її зміст. Ст. 1 ч. (51) Надзвичайної постанови Уряду № 83/2014 і ст. 31 ч. (1) Надзвичайної постанови Уряду № 57/2015 залишаються застосовними, а тлумачення Вищого касаційного суду 2019 року залишається обов’язковим для всіх судів.

Для поліцейського, який судиться за зарплатні права, це означає, що головний аргумент роботодавця зникає. Установа більше не може стверджувати, що текст закону не стосується поліцейських, бо ті не мають «базового окладу», а тепер не може й заблокувати розгляд запереченням про неконституційність на тій самій підставі: Суд двічі висловився щодо тих самих положень, за зверненням тієї самої установи.

Для конкретної справи рішення надсилають Трибуналу Констанци, Секції адміністративного та податкового судочинства, а процес, розпочатий профспілкою для її членів, розглядають далі по суті. Рішення, яким суд звернувся до Конституційного Суду, датоване 25 вересня 2020 року, отже, розгляд по суті поновлюється після майже шести років очікування.

Те, чого рішення не робить, варто сказати так само виразно. Воно не створює жодного нового права, не відновлює жодного строку і не зобов’язує жодну установу платити щось конкретне. Воно не встановлює ні того, як саме обчислюють максимальний рівень, ні того, які надбавки до нього входять. Воно відхиляє критику неконституційності, і тільки.

Так само важливо, що «максимальний рівень, що виплачується» не означає найбільшого окладу в установі. Обидва тексти вимагають порівняння за тією самою посадою, ступенем або класом, розрядом і, у другому тексті, стажем на посаді або за спеціальністю, і обидва додають умову, щоб діяльність здійснювалася «у тих самих умовах». Офіцера не порівнюють з агентом, а кабінетну посаду не порівнюють із польовою лише тому, що оклади вписані до тієї самої відомості.

Нарешті, охоплений період обмежений. Перший текст стосується 2015 року, другий починається із серпня 2016 року, а обидва були скасовані 1 липня 2017 року, коли набрав чинності Рамковий закон № 153/2017. Для прав після цієї дати правова підстава інша, і це рішення про неї не говорить нічого.

Що змінилося порівняно з попередньою ситуацією

У тексті закону нічого. Жодна літера двох постанов не змінюється, а Рішення № 51 від 11 листопада 2019 року Вищого касаційного суду залишається точно таким, яким було. Змінюється стан конституційної справи: до 9 вересня 2026 року суд ще міг дістати те саме заперечення і зупинити чи відтягнути розгляд по суті. Відтепер та сама критика має проти себе два відхилення Суду, з 2024 і з 2025 років.

Порівняння з Рішенням № 95 від 5 березня 2024 року показує, як мало нового приносить теперішній акт. Ті самі тексти, та сама авторка, та сама критика, те саме рішення, а мотиви перейняті прямо. Суд каже це сам, у пункті 26: не з’явилося нових елементів, здатних змінити судову практику. Єдина різниця в тому, що між двома рішеннями минуло 475 днів від публікації першого до ухвалення другого.

Якщо подивитися далі назад, низка рішень із цього питання виглядає так: у 2015 році Парламент запроваджує правило вирівнювання до максимального рівня для вузького кола установ; у серпні 2016 року воно поширюється на весь персонал, який оплачується з публічних коштів; восени 2016 року Вищий касаційний суд двічі роз’яснює, хто підпадає під норму; у грудні 2016 року Конституційний Суд додає принцип рівності ставлення; у листопаді 2019 року Вищий касаційний суд прямо включає до неї поліцейських; у 2024 і 2025 роках Конституційний Суд двічі відхиляє спробу публічного роботодавця перекинути це тлумачення. Тексти були скасовані ще у 2017 році, посередині цієї низки.

Переваги та недоліки

Що це дає позитивного

  • Передбачуваність для тисяч справ, що перебувають на розгляді. Тлумачення Вищого касаційного суду залишається обов’язковим, і суди більше не мають вибирати між двома прочитаннями того самого тексту.
  • Суд погоджується контролювати норми, скасовані ще у 2017 році, на підставі Рішення № 766 від 15 червня 2011 року, а це тримає шлях відкритим і для решти спорів, що стосуються минулих періодів.
  • Рішення формулює критерій, придатний і для інших справ: тлумачення найвищого суду переступає конституційну межу лише тоді, коли змінює або доповнює норму, а не тоді, коли встановлює її зміст.
  • Персонал зі спеціальним статусом більше не залежить від термінології власного статуту, щоб скористатися загальним правилом оплати. Назва елемента оплати більше не вирішує, застосовується норма чи ні.
  • Рішення ухвалене одностайно, тож не лишає по собі окремої думки, на яку одна зі сторін могла б послатися в іншій справі.

Що залишається проблемою

  • Темп. Рішення про звернення датоване 25 вересня 2020 року, рішення ухвалено 9 грудня 2025 року, тобто через 1 901 день, а публікація забрала ще 274 дні. Разом 2 175 днів на відповідь, яку Суд написав уже в березні 2024 року.
  • Власне мотивування мінімальне. Пункти 23-25 відтворюють Рішення № 95 від 5 березня 2024 року, а пункт 26 лише констатує, що нових елементів не з’явилося. Хто шукає в цьому рішенні новий аргумент, той його не знайде.
  • Жоден із запитаних органів, голови двох палат, Уряд і Народний адвокат, не надіслав позиції, хоча бюджетна вага питання вимірюється тисячами справ.
  • Проблема по суті, неоднакова зарплатна термінологія, залишається нерозв’язаною законодавцем. Навіть ст. 37 ч. (1) Закону № 24/2000, наведена авторкою заперечення, вимагає, щоб ті самі поняття виражалися тими самими термінами.
  • Резолютивна частина визнає тексти конституційними «щодо сформульованих критичних зауважень», отже, щит обмежений двома наведеними тут статтями Конституції. Критика на іншій підставі теоретично залишається можливою.

Корисні поради

  1. Якщо у вас триває процес про вирівнювання окладу, перевірте, чи посилається позов на Рішення № 51 від 11 листопада 2019 року Вищого касаційного суду. Саме воно пов’язує текст закону з поліцейськими, а Рішення № 730/2025 лише підтверджує, що ним можна користуватися.
  2. Коли цитуєте теперішнє рішення, цитуйте й Рішення № 95 від 5 березня 2024 року, опубліковане в Офіційному віснику Румунії № 830 від 21 серпня 2024 року. Там містяться пункти 25-27, на які спирається мотивування, а суду потрібен повний текст, а не відсилання до нього.
  3. Перевірте період, за який вимагаєте різниці. Ст. 1 ч. (51) Надзвичайної постанови Уряду № 83/2014 стосується 2015 року, ст. 31 ч. (1) Надзвичайної постанови Уряду № 57/2015 починається із серпня 2016 року, а обидві зупиняються 1 липня 2017 року.
  4. Будуйте порівняння правильно. Не посилайтеся на «найбільший оклад в установі», а на максимальний рівень, що виплачується за тією самою посадою, тим самим ступенем або класом, тим самим розрядом і тим самим стажем, із прямою вказівкою, що діяльність здійснюється в тих самих умовах. Остання умова вписана в обидва тексти, і саме її відповідач атакує першою.
  5. Публічним установам, які ще мають такі спори, варто перерахувати вартість захисту. Третє заперечення на тих самих текстах, із тими самими аргументами, має проти себе два рішення про відхилення, а відкладання розгляду додає відсотки і витрати.
  6. Якщо працюєте з персоналом зі спеціальним статусом, запам’ятайте словникову різницю: базовий оклад, грошове забезпечення основної посади, оклад основної посади і посадова надбавка це чотири назви для того самого типу основного елемента оплати. Вищий касаційний суд розглянув їх разом ще у 2016 році, Рішенням № 23 від 26 вересня 2016 року.

Часті запитання

Що, коротко, вирішив Конституційний Суд?
Він відхилив як необґрунтоване заперечення про неконституційність, висунуте Береговою охороною Констанци, і констатував, що два тексти про оплату на максимальному рівні, у тлумаченні, наданому Вищим касаційним судом Рішенням № 51 від 11 листопада 2019 року, є конституційними щодо сформульованих критичних зауважень. Практично не змінюється нічого.
Що означає «оплата на максимальному рівні, що виплачується»?
Це означає, що працівника, якому платять менше за найбільший розмір, наданий у тій самій установі за тією самою посадою, тим самим ступенем або класом, тим самим розрядом і, залежно від випадку, тим самим стажем на посаді чи за спеціальністю, треба підняти до того рівня, за умови, що він здійснює свою діяльність у тих самих умовах. Правило запровадили, щоб стерти різниці, які виникли після років заморожування окладів і процесів, виграних лише частиною працівників.
Чому дійшло до спору про два слова?
Бо тексти закону говорять про «базовий оклад» і «посадову надбавку», а поліцейські мають, за власним законодавством, «оклад основної посади». Роботодавці стверджували, що, якщо закон не називає їхнього елемента оплати, правило до них не застосовується. Вищий касаційний суд відповів у 2019 році, що словосполучення тлумачиться розширювально й охоплює також поліцейських.
Чому норму оскаржив роботодавець, а не працівник?
Бо тлумачення Вищого касаційного суду на користь працівників, тож незадоволеним був роботодавець. Берегова охорона була відповідачем у процесі, який розпочала Національна профспілка поліцейських і контрактного персоналу Міністерства внутрішніх справ заради зарплатних прав. Оскаржити безпосередньо рішення найвищого суду вона не могла, бо предметом конституційного контролю може бути лише закон або постанова, тож вона оскаржила тексти закону «у наданому тлумаченні» через те рішення.
Що встановило Рішення № 51 від 11 листопада 2019 року Вищого касаційного суду?
Що термін «базовий оклад» зі ст. 1 ч. (51) Надзвичайної постанови Уряду № 83/2014 і зі ст. 31 ч. (1) Надзвичайної постанови Уряду № 57/2015 тлумачиться розширювально, у тому сенсі, що він стосується й окладу основної посади поліцейських. Рішення опубліковане в Офіційному віснику Румунії № 64 від 30 січня 2020 року і є обов’язковим для всіх судів.
Хіба тексти не скасовані з 2017 року? Чому їх іще хтось розглядає?
Скасовані. Суд зазначає, що вони втратили чинність через Рамковий закон № 153/2017, опублікований в Офіційному віснику Румунії № 492 від 28 червня 2017 року. Він усе ж їх розглянув, бо їхні правові наслідки продовжують діяти: зарплатні права за 2015 рік і за період із серпня 2016 до червня 2017 року судять і тепер. Підставою для такої практики є Рішення № 766 від 15 червня 2011 року того самого Суду.
Чи приносить мені це рішення гроші або нове право?
Ні. Відхилення як необґрунтованого зберігає наявний стан. Право, якщо воно є, походить із тексту закону і з тлумачення Вищого касаційного суду, а його визнання вимагають у суді, у власному процесі. Рішення не відновлює строків і не зобов’язує жодну установу платити з власної ініціативи.
Від якої дати воно породжує наслідки?
Від 9 вересня 2026 року, дати публікації в Офіційному віснику Румунії № 766. Ст. 147 ч. (4) Конституції передбачає, що рішення Конституційного Суду є загальнообов’язковими від публікації і мають силу лише на майбутнє. Те, що воно ухвалене 9 грудня 2025 року, цього не змінює.
Чи може хтось оскаржити ті самі тексти знову?
Резолютивна частина каже, що тексти є конституційними «щодо сформульованих критичних зауважень», отже, рішення охоплює дві наведені тут статті Конституції, ст. 1 ч. (4) і ст. 61 ч. (1). Критики на іншій конституційній підставі це рішення не блокує, але вона має проти себе міцний прецедент і два однакові рішення Суду.
Про що рішення не говорить?
Воно не говорить, як саме обчислюють максимальний рівень, які надбавки до нього входять, як роблять порівняння між посадами і що відбувається з правами після 1 липня 2017 року. Усе це залишається питаннями застосування, у компетенції судів, які розглядають справи по суті.

Аналіз редакції

Акт із юридичного погляду чистий: кожне відсилання в ньому веде туди, куди й обіцяє. Ст. 1 ч. (4) і ст. 61 ч. (1) Конституції містять саме принцип поділу влади і роль Парламенту як єдиного законодавчого органу; ст. 146 п. d) справді обмежує предмет заперечення законами і постановами; ст. 147 ч. (4) справді передбачає дію від публікації; ст. 15 ч. (3), ст. 36 ч. (3) і ст. 37 ч. (1) Закону № 24/2000 кажуть саме те, що їм приписує авторка заперечення, про регулювання, яке відступає від загального правила, про вживання спеціальних термінів і про вираження тих самих понять тими самими термінами; а ст. 44 ч. (1) Рамкового закону № 153/2017 справді скасовує спірні положення. Тексти двох оскаржених частин відтворені повністю, з надрядковими індексами на своїх місцях.

Проблема рішення не в змісті, а в його арифметиці. Суд звернувся до Конституційного Суду рішенням від 25 вересня 2020 року. Справа Суду має, однак, номер 1.679D/2021, отже, реєстрація відбулася наступного року після звернення. Ухвалення настало 9 грудня 2025 року, через 1 901 день від звернення, а публікація 9 вересня 2026 року, ще через 274 дні. Від краю до краю 2 175 днів, майже шість років, у справі, у якій Судові не було чого відкривати: та сама критика, на тих самих текстах, сформульована тією самою Береговою охороною, була відхилена Рішенням № 95 від 5 березня 2024 року, опублікованим 21 серпня 2024 року. Між публікацією того рішення й ухваленням теперішнього минуло 475 днів, протягом яких лишалося тільки написати одну фразу. Фраза існує і є пунктом 26: нових елементів не з’явилося.

Структура рішення це підтверджує. Із 27 пунктів дев’ять, від 5 до 13, відтворюють аргументи авторки заперечення. Власний аналіз Суду починається на пункті 22 і закінчується на 26, а з тих п’яти три є цитатами з Рішення № 95/2024. Інакше кажучи, роботодавець дістає в рішенні втричі більше місця, ніж мотивування, яке відхиляє його вимогу. У справі, що пролежала п’ять років, це не економія зусиль, а проблема впорядкування черги справ.

Залишається спостереження по суті, яке не видно, читаючи рішення від початку до кінця. Критерій, яким Суд послуговується, щоб відхилити, а саме що найвищий суд не підміняє собою законодавця тоді, коли «встановлений нормі зміст її не змінює і не доповнює», подолати важче, ніж здається. Якби обов’язкове тлумачення справді змінювало або доповнювало норму, предметом контролю було б уже не тлумачення, а утворений текст, який Суд однаково аналізував би як закон. Виходить, що на практиці роз’яснення Вищого касаційного суду навряд чи може впасти на конституційному контролі, а ст. 126 ч. (3) Конституції, яка дає найвищому судові роль забезпечувати однакове тлумачення закону, цей результат лише підсилює. Публічний роботодавець програв не тому, що погано аргументував, а тому, що користувався єдиними доступними дверима, а ті двері майже замуровані. Практичний висновок такий: коли обов’язкове роз’яснення заважає, єдиний шлях, що лишається, законодавчий, а не судовий.

Що потрібно змінити

  • Законний строк для написання і публікації рішень Конституційного Суду. Скажімо, 60 днів від ухвалення, з обов’язком мотивувати перевищення. Наслідок: суди, які розглядають справи по суті, більше не тримають їх в очікуванні майже рік заради вже ухваленого рішення, а сторони не платять відсотків за чужу затримку.
  • Скорочена процедура для заперечень, тотожних уже вирішеному. Коли предмет, критика й автор збігаються із закритою справою, Суд міг би вирішувати у спрощеній формі, з відсиланням до попереднього рішення. Наслідок: ця справа не забрала б 1 901 день заради результату, написаного в березні 2024 року.
  • Обов’язок запитаних органів відповідати або пояснювати, чому не відповідають. У цій справі голови двох палат, Уряд і Народний адвокат промовчали, хоча йшлося про правило оплати праці з тисячами справ у судах. Наслідок: Суд більше не вирішує бюджетних питань без позиції жодного іншого публічного органу.
  • Норма про єдину зарплатну термінологію, з роз’яснювальною зворотною дією. Текст, який раз і назавжди скаже, що базовий оклад, грошове забезпечення основної посади, оклад основної посади і посадова надбавка є рівнозначними елементами щоразу, коли закон не розрізняє їх прямо. Наслідок: більше не потрібно було б роз’яснення Вищого касаційного суду і двох рішень Конституційного Суду, щоб дізнатися, хто підпадає під норму про вирівнювання.
  • Строк на передання справи від суду першої інстанції до Суду. Між рішенням про звернення від 25 вересня 2020 року і номером справи 2021 року загубився щонайменше кінець року, і цей проміжок ніде не з’являється в статистиці тривалості Суду. Наслідок: реальна тривалість конституційного контролю стає вимірною від дати звернення, а не від дати реєстрації.

Оригінальний текст нормативного акта

Наведений нижче текст відтворено румунською мовою, в офіційній опублікованій формі.

Повний текст у формі, опублікованій в Офіційному віснику Румунії

Офіційний вісник Румунії № 766 від 9 вересня 2026 року 16 сторінок PDF, 115 KB акт починається на сторінці 2

Відкрити офіційний PDFЗавантажити PDF

На малих екранах переглядач не відображається. Скористайтеся кнопками вище, щоб відкрити або завантажити файл.

Ця стаття має інформаційний характер і не є юридичною консультацією. Для конкретних ситуацій зверніться до ліцензованого адвоката або податкового консультанта.