Судовий збір без змін: Конституційний Суд відхилив 18 справ одним рішенням

Вісімнадцять справ, відкритих за п’ять років проти судового збору, завершилися без жодної зміни правил. Конституційний Суд об’єднав вісімнадцять справ, відкритих між 2021 і 2025 роками фізичними особами, комерційними товариствами та асоціаціями, плюс судом, який висунув заперечення з власної ініціативи, і відхилив їх усі. Термінова урядова постанова № 80/2013 про судовий збір і термінова урядова постанова № 51/2008 про безоплатну правничу допомогу в цивільних справах, тобто акти Уряду, що мають силу закону, є конституційними з огляду на висловлену критику. Рішення є остаточним та загальнообов’язковим, так само як і те, яким Суд встановив, що касація в адміністративному судочинстві залишається обмеженою підставами незаконності.

Атака була спрямована не на ту чи іншу статтю, а на обидві постанови в цілому. Автори стверджували, що Уряд не мав права регулювати терміновою постановою сферу, яка стосується організації судів і судової процедури, тобто сферу органічного закону, і що постанова про судовий збір усі ці роки навіть не була затверджена Парламентом. Наводилося також те, що постанову контрасигнував державний секретар, а не міністр, і що не було запитано висновок Вищої ради магістратури.

По суті, критика зачіпала речі, які відчуває кожен, хто починає судовий процес: обов’язок сплатити збір до того, як суд ухвалить рішення, санкцію у вигляді анулювання заяви в разі несплати, те, що заява про перегляд розміру збору розглядається тим самим судом і не підлягає оскарженню, складність визначити місцевий бюджет, до якого має бути перерахований збір, і відсутність чітких правил щодо доведення оплати онлайн.

Порогові доходи, від яких надають цю допомогу, 300 і 600 леїв, перевірили окремо Рішенням Конституційного Суду № 169/2026, яке підтверджує їх незмінними з 2023 року.

Наслідки, які це має

Перший наслідок полягає в тому, що попередня сплата залишається правилом. Суд повторює те, що вже казав у рішеннях № 811/2018 і № 369/2020: румунське право чітко показує, у яких випадках збір підлягає сплаті, як він обчислюється і що відбувається, якщо його не сплачено, а позивач може обґрунтовано очікувати, що ці правила будуть застосовані. Оскільки сплата збору є законною умовою звернення до суду, виправданими є як обов’язок сплатити наперед, так і санкція у вигляді анулювання заяви.

Другий наслідок стосується перегляду. Той, хто вважає, що збір визначено неправильно, може подати заяву про перегляд, але процедура залишається такою, як є: її розглядає інша колегія того самого суду, у нарадчій кімнаті, без виклику сторін і без оскарження ухвали. Суд пояснює чому: процедура підпорядкована принципу оперативності, який був би серйозно порушений, якби до неї додали усність, змагальність, виклик сторін і можливість оскарження. І повторює формулу, що проходить крізь усю його практику: вільний доступ до правосуддя не означає доступу до всіх судових структур і до всіх інстанцій.

Третій наслідок належить до законодавчої техніки, але має далекосяжну дію. Заборона регулювати сферу органічного закону стосується лише звичайних урядових постанов, виданих на підставі закону про делегування повноважень. Термінові урядові постанови не є їх різновидом, а актом, ухваленим безпосередньо на підставі ст. 115 ч. (4) Конституції, і там такого обмеження немає. Отже, Уряд міг урегулювати судовий збір терміновою постановою.

Четвертий наслідок прояснює те, що часто читають неправильно. Конституція не ставить набрання чинності терміновою урядовою постановою в залежність від наявності закону про затвердження, ухваленого Парламентом. Потрібні лише дві речі: подання на розгляд у невідкладній процедурі до компетентної палати і публікація в Офіційному віснику Румунії. Суд показує, що законопроєкт про затвердження був поданий до Сенату 28 червня 2013 року, постанову опубліковано 29 червня 2013 року, Сенат ухвалив законопроєкт 21 жовтня 2013 року, а 28 жовтня 2013 року його зареєстровано в Палаті депутатів. Отже, умову було виконано.

П’ятий наслідок стосується підпису на постанові. Контрасигнація державним секретарем замість міністра не є вадою. Суд аналізує правові рамки станом на дату видання постанови, ст. 49 ч. (3) і ст. 51 Закону № 90/2001, а також ст. 10 ч. (8) урядового рішення № 34/2009, і встановлює, що делегування повноважень міністра державному секретареві було законною і передбачуваною процедурою. Конституція вимагає дійсної контрасигнації, здійсненої компетентною за законом особою, а не особистого підпису міністра.

Шостий наслідок найкорисніший для майбутніх справ. Відсутність висновку Вищої ради магістратури сама собою не може призвести до неконституційності. У конкретному контролі, розпочатому із заперечення, висунутого перед судом, ст. 1 ч. (3) і (5) у поєднанні зі ст. 134 ч. (4) Конституції не є самостійним орієнтиром: потрібно довести прямий зв’язок між відсутністю висновку і порушенням основоположного права. Якщо жодне право не порушено, дискусія про висновок навіть не ведеться.

Що змінилося порівняно з попередньою ситуацією

Щодо правил, нічого. Термінова урядова постанова № 80/2013 залишається в тій формі, яку мала й до рішення, а Суд прямо каже, що не з’явилося нових обставин, які вимагали б перегляду судової практики, тож рішення та мотиви попередніх рішень зберігають свою чинність.

Змінилося натомість інше, що має значення для того, хто планує процес на цю саму тему: рівень, на якому дискусію закрито. Досі критика постанови була точковою, за окремими статтями. Тут Суд розглянув обидва акти в їхній сукупності, під кутом майже тридцяти наведених конституційних положень, а також статей Європейської конвенції з прав людини, Загальної декларації прав людини та Міжнародного пакту про громадянські і політичні права. Результат охоплює практично всі доступні кути атаки.

Друге уточнення стосується аргументів, які навіть не доходять до аналізу. Суд їх перелічує: право на життя і психічну недоторканність, особиста свобода, приватне життя, недоторканність житла, таємниця листування, свобода совісті, свобода вираження поглядів, право на об’єднання, праця, заборона примусової праці, право на страйк, рівень життя, право на петицію, вірність країні. Усе це наводилося в цих справах і все було визнане таким, що не має зв’язку з предметом регулювання.

Третє уточнення стосується оплати онлайн. Автори вказували, що нормативний акт не пояснює, як доводиться електронна оплата, а банки використовують підписи, які неможливо перевірити на папері, поданому до справи. Суд не заперечує проблему, але кваліфікує її інакше: це питання застосування закону, а не конституційності. Таку саму кваліфікацію отримує і складність визначити місцевий бюджет, до якого перераховується збір, на яку посилалися особи, що не мають місця проживання, місця перебування чи місцезнаходження в Румунії і до яких, згідно зі ст. 40 ч. (2) постанови, застосовується бюджет тієї одиниці, де розташований суд.

Переваги та недоліки

Корисні поради

Часті запитання