Сенат відкриває парламентське розслідування щодо зустрічі виконувача обов’язків прем’єр-міністра з головою Конституційного Суду

Питання за цією постановою законне і не залежить від чийогось політичного табору: якщо очільник виконавчої влади і голова конституційного суду бачаться за десять днів до того, як той суд ухвалить рішення, громадськість має право знати, про що вони говорили. Проблема в тому, що акт, яким Сенат ставить це питання, не побудований так, щоб отримати відповідь. З трьох статей одна хибно вказує конституційну підставу, друга змішує мандат із власним висновком, а третя встановлює строк без початку. Це не редакційні недогляди, а саме ті елементи, від яких залежить, чи сприймуть вересневий звіт серйозно ті, хто за постанову не голосував.

Друге, що видно з тексту, це те, що мандат обходить саме ту особу, яка могла б відповісти на одне з чотирьох питань. Стаття 2 просить комісію з’ясувати «motivul pentru care întrevederea s-a desfășurat în biroul președintelui Senatului», причину, з якої зустріч відбулася в кабінеті голови Сенату. Той кабінет належить голові Сенату, який підписує цю постанову, Мірчі Абрудяну. Розслідування, отже, схвалює палата, чий голова приймав зустріч, а роль господаря не з’являється ані в предметі зі ст. 1, ані серед цілей зі ст. 2. Це єдиний елемент усієї справи, який Сенат міг би прояснити, нічого ні в кого ззовні не питаючи.

Третій елемент це те, що комісія може зробити насправді. Стаття 111 ч. (1) Конституції зобов’язує Уряд та інші органи публічної адміністрації надавати інформацію і документи, яких вимагають парламентські комісії. Прем’єр-міністр підпадає під цей обов’язок. Уряд на той момент був відправлений у відставку вотумом недовіри і залишався з обмеженими повноваженнями, а процедура формування нового складу відновилася аж у вересні, коли Президент підписав указ про висунення кандидата на посаду прем’єр-міністра. Конституційний Суд не є органом публічної адміністрації, а його голову не можна змусити з’явитися перед комісією Сенату. Розслідування може завершитися, цілком законно, звітом, у якому бракує половини столу, а постанова на цей сценарій не передбачає нічого, навіть обов’язку його зафіксувати.

На користь акта варто відзначити, що мотивування вписали в тіло постанови, а не в пояснювальну записку, що лишилася в шухляді. Прикінцеве речення ст. 2, за яким «Curtea Constituțională nu este o autoritate politică, ea este garantul supremației Constituției și unica autoritate de jurisdicție constituțională», Конституційний Суд не є політичним органом, він гарант верховенства Конституції і єдиний орган конституційної юрисдикції, опубліковане в Офіційному віснику Румунії і залишається там, протиставним і тим, хто за нього голосував. Ту саму прозорість слід було застосувати й до решти: якщо засновок про справи, що перебували на розгляді, був достатньо міцний, щоб запустити розслідування, він був достатньо міцний і для того, щоб бути записаним з номерами справ.

Що потрібно змінити

• Заміна підстави в преамбулі на ст. 64 ч. (4) Конституції. Виправлення на один рядок, опубліковане в Офіційному віснику Румунії, усуває єдиний формальний аргумент, яким постанову можна було б оскаржити. Поки наведеною підставою є правило про кворум, таке оскарження не вимагає жодної уяви.
• Визначення моменту, від якого спливають 14 днів, і їхньої природи. Формула «în termen de 14 zile calendaristice de la data publicării prezentei hotărâri», протягом 14 календарних днів від дати публікації цієї постанови, закриває питання. Без неї комісія сама собі встановлює строк, і будь-яке перевищення стає спірним.
• Включення ролі господаря до предмета розслідування. Якщо місце зустрічі одне з чотирьох питань, то частиною відповіді є й те, хто надав кабінет і в якій якості. Залишене поза мандатом, питання зі ст. 2 може отримати лише половину відповіді.
• Підтвердження засновку зі ст. 2 або вилучення його з тексту. Справи «cu miză instituțională», з інституційною вагою, що перебували тоді на розгляді Суду, мають номери і публічні дати засідань. Їх перелік перетворює політичне твердження на перевірний факт; їхня відсутність залишає комісію розслідувати, відштовхуючись від висновку, вже вписаного в акт, який дає їй мандат.
• Правило про те, що настає після Постійного бюро. Постанова спиняється на переданні звіту. Вона не каже, чи його обговорюють на пленарному засіданні, чи публікують і в який строк. Звіт, який не стає публічним, не служить заявленій меті, підтриманню суспільної довіри, а лише внутрішній процедурі Сенату.
• Загальний протокол для відносин Парламенту з конституційними суддями. Ситуація повториться, а імпровізація від випадку до випадку найгірший варіант для обох установ. Письмова процедура, яка розрізняла б запрошення і обов’язок з’явитися і прямо виключала б обговорення вже ухвалених рішень, захистила б і парламентський контроль, і незалежність юрисдикції.