Коротко
- Коли ви просите суд щодня штрафувати того, хто відмовляється виконати встановлене судовим рішенням, ухвала лишається остаточною незалежно від результату: ви не можете оскаржити її ні якщо виграли, ні якщо програли.
- Конституційний Суд відхилив як необґрунтоване заперечення і підтвердив, що вільний доступ до правосуддя не означає доступу до всіх способів оскарження.
- Стягувач усе ж не лишається ні з чим: він може окремо просити відшкодування завданої шкоди, на підставі ст. 892 Цивільного процесуального кодексу, а пеня і відшкодування мають різну природу.
Опубліковано: Офіційний вісник Румунії (Monitorul Oficial) № 720 від 28 серпня 2026 року
Ухвалено: 5 березня 2026 року
Ви виграли процес, у якому суд зобов’язав когось зробити те, що може зробити лише він, він цього не робить, а вашу заяву про щоденний штраф до моменту виконання відхилили. Оскаржити ту відмову вам нема де, і Конституційний Суд підтвердив, що так і має бути. Рішення № 215 від 5 березня 2026 року відхиляє як необґрунтоване заперечення, заявлене учасником процесу з Марамуреша проти словосполучення «остаточна ухвала» зі ст. 906 ч. (2) Цивільного процесуального кодексу. Це вже втретє за два роки Суд підтверджує, що примусове виконання судять з меншою кількістю способів оскарження, ніж звичайний процес, після того як сказав те саме і про скаргу на примусове виконання.
Пеня зі ст. 906, це не відшкодування. Це цивільний штраф за день прострочення, від 100 до 1 000 леїв, який суд може встановити на користь стягувача, щоб підштовхнути боржника виконати обов’язок. Її застосовують лише до обов’язків вчинити або не вчинити дію, які не може виконати хтось інший, тобто там, де немає як поставити третю особу робити те замість боржника.
Рішення є остаточним і загальнообов’язковим та породжує наслідки від публікації в Офіційному віснику Румунії, тобто з п’ятниці, 28 серпня 2026 року.
Теж щодо Цивільного процесуального кодексу, інше рішення Конституційного Суду з’ясовує, чи має суд прямо відповідати на доводи, які наводять сторони, в обґрунтуванні рішення, згідно зі ст. 425 ч. (1) літ. b).
Наслідки, які це має
В іншому рішенні 2026 року Конституційний Суд розглянув протилежний випадок, ухвалу, яку можна оскаржити: відмову звернутися до нього оскаржують за 48 годин, а мотиви викладають письмово.
Перший наслідок, це збереження тексту. Ст. 906 ч. (2) Цивільного процесуального кодексу залишається незмінною: «Коли обов’язок не піддається грошовій оцінці, суд, до якого звернувся стягувач, може зобов’язати боржника, остаточною ухвалою, постановленою з викликом сторін, сплатити на користь стягувача пеню від 100 до 1 000 леїв, встановлену за день прострочення, до виконання обов’язку, передбаченого у виконавчому документі».
Другий наслідок, це підтвердження тлумачення, даного Вищим касаційним судом. Рішенням № 73 від 16 жовтня 2017 року, опублікованим в Офіційному віснику Румунії № 914 від 22 листопада 2017 року, Колегія з вирішення правових питань встановила, що ухвала, якою вирішують заяву про пеню, є остаточною незалежно від рішення суду виконання, тобто і при задоволенні, і при відхиленні. Конституційний Суд проаналізував словосполучення саме в цьому тлумаченні і визнав його таким, що відповідає основному закону.
Третій наслідок стосується причини, чому закон побудований саме так. Суд повторив аргумент із Рішення № 16 від 30 січня 2024 року: мета пені, це змусити недобросовісного боржника виконати обов’язок, протидіючи маніпуляціям, спрямованим на затягування виконання. Було б нелогічно і всупереч цій меті, щоб ухвала про накладення штрафу підлягала способам оскарження, бо саме прострочення, з яким штраф бореться, було б досягнуте через саме таке оскарження.
Четвертий наслідок стосується становища стягувача, тобто того, хто виграв процес. Суд пояснив, що заява про пеню не має самостійного характеру щодо примусового виконання: це похідна процедура, яку можна вирішити лише в межах виконання. Через це її вирішення не може бути предметом окремого процесу, для якого законодавець встановлював би гарантії справедливого суду, зокрема й способи оскарження.
П’ятий наслідок, це асиметрія, яку Суд описує прямо, перебравши її з практики Вищого касаційного суду. Боржник має інструмент, якого стягувач не має: якщо він виконає обов’язок із виконавчого документа, він може просити зменшити або зняти суму, встановлену як пеню, через скаргу на примусове виконання, довівши поважні причини, які виправдали прострочення. Стягувач не має жодного процесуального засобу для відповідного збільшення вже встановленої суми, а для нього ухвала є остаточною і такою, що підлягає виконанню.
Шостий наслідок, це шлях, який лишається стягувачеві. Пеня не має відновлювального характеру і не покриває завданої шкоди; це засіб непрямого примусу. Її можна присудити незалежно від відшкодування, на яке стягувач має право на підставі ст. 892 Цивільного процесуального кодексу, бо ці дві категорії сум мають різну природу і різне призначення. Отже, стягувач, незадоволений розміром пені, може просити відшкодування в окремому процесі.
Сьомий наслідок той, що два з наведених закидів взагалі не розглядали. Автор посилався на ст. 1 ч. (5) Конституції, про якість закону, але Суд встановив, що той обмежився формальним зазначенням тексту, не показавши, у чому полягає суперечність, а Суд не може підміняти автора в обґрунтуванні заперечення. Так само ст. 53 про обмеження здійснення прав не може бути взята до уваги, доки не встановлено порушення жодної норми, що закріплює основне право.
Що змінилося порівняно з попередньою ситуацією
У праві нічого. Текст лишається, тлумачення Вищого касаційного суду лишається, а справи в провадженні тривають за тими самими правилами. Рішення надсилають Трибуналу Марамуреша, суду, який звернувся до Конституційного Суду, а апеляція, з якої все почалося, поновлюється.
Змінився натомість ступінь усталеності рішення. Суд уже висловлювався щодо того самого тексту, у тому самому тлумаченні, Рішенням № 16 від 30 січня 2024 року, опублікованим в Офіційному віснику Румунії № 1033 від 15 жовтня 2024 року. Нове рішення переймає повністю мотиви того рішення і встановлює, що нових обставин не з’явилося. Отже, три рівні юрисдикції кажуть те саме: Вищий касаційний суд у 2017 році, Конституційний Суд у 2024-му і знову у 2026-му.
Змінилося і дещо для того, хто захотів би відновити бій. Аргумент, з яким виступив автор заперечення, що рішення Вищого касаційного суду не є законом і не може обмежувати конституційні права, відхилили по суті: Суд не обговорював, чи найвищий суд додав щось до закону, а проаналізував текст у даному тлумаченні і визнав його конституційним. У нового заперечення з такою самою конструкцією шансів мало.
Нарешті, з’ясувалося одне адміністративне питання. Автор просив надати безоплатну правову допомогу в процедурі перед Конституційним Судом. Суд відповів, пославшись на Рішення № 20 від 17 вересня 2008 року, що Надзвичайна постанова № 51/2008 про безоплатну правову допомогу в цивільних справах до нього не застосовується, бо не сумісна з природою процедури перед ним.
Переваги та недоліки
Що це дає позитивного
- Примусове виконання лишається швидким: ухвалу про пеню не можна використати як привід ще для одного кола судочинства, а саме цього прагне боржник, який затягує.
- Правило на папері симетричне: ухвала є остаточною і коли заяву задовольняють, і коли відхиляють, тож жодна сторона не має способу оскарження, якого не має інша.
- Стягувач зберігає реальний шлях: він може просити відшкодування для повного покриття шкоди, у порядку ст. 892 Цивільного процесуального кодексу і загального права.
- Суд пояснює природу пені, а не лише результат: це засіб примусу, а не відшкодування, отже, її не плутають зі шкодою.
- Рішення стабільне, підтверджене тим самим Судом у 2024 році і тепер, одноголосно і без окремих думок.
- Рішення нагадує, що механізм ст. 906 є поетапним, з послідовним втручанням суду, тож точкові затримки мають засоби зарадження всередині самої процедури.
Що залишається проблемою
- Симетрія лише формальна: боржник може просити зменшення або зняття пені через скаргу на примусове виконання, а стягувач не може просити її збільшення.
- Стягувач, якому відхилили заяву про пеню, не може домогтися повторного розгляду, навіть якщо відмова спиралася б на очевидну помилку.
- Шлях відшкодування зі ст. 892 означає новий процес, зі зборами, доказами і власною тривалістю, тобто точну протилежність швидкості, наведеній як аргумент.
- Суд не проаналізував закиду про якість закону, бо автор його не обґрунтував, тож питання лишається невирішеним.
- Проміжок пені, від 100 до 1 000 леїв на день, не оновлювали від набрання кодексом чинності, а для боржника з ресурсами нижня межа не примушує ні до чого.
- Справа простояла в Суді майже п’ять років, а виконання, з якого вона постала, увесь цей час залишалося зупиненим.
Корисні поради
- Просіть пеню лише після того, як минуло 10 днів від повідомлення про ухвалу про дозвіл на виконання, а боржник усе одно не виконав. Строк записаний у ст. 906 ч. (1).
- Обґрунтуйте заяву про пеню повністю з першого разу. Апеляції немає, тож вам не буде де доповнити аргументи, якщо суд виконання вам її відхилить.
- Просіть суму якнайближче до максимуму в 1 000 леїв на день, якщо боржник має ресурси. Малу суму, встановлену остаточно, ніхто вже не збільшить.
- Якщо пеня не покриває реальної шкоди, завчасно готуйте позов про відшкодування на підставі ст. 892 Цивільного процесуального кодексу. Це єдиний шлях відшкодування, і він потребує окремих доказів.
- Як боржник, якщо ви виконали обов’язок після того, як вас оштрафували, подайте скаргу на примусове виконання і доведіть поважні причини прострочення. Суд може зменшити або зняти суму.
- Не заявляйте заперечень про неконституційність, посилаючись лише на статтю Конституції, без показу конкретної суперечності. Саме таку критику Суд відмовився аналізувати в цій справі.
- Не розраховуйте на безоплатну правову допомогу в процедурі перед Конституційним Судом. Суд підтвердив, що Надзвичайна постанова № 51/2008 до нього не застосовується.
Часті запитання
Чи можу я оскаржити ухвалу, якою мені відхилили заяву про пеню?
Що робити, якщо встановлена сума надто мала?
До яких обов’язків застосовують пеню зі ст. 906?
Чи може боржник позбутися вже встановленої пені?
Чому я не маю права на апеляцію, якщо в інших процесах маю?
Що буде зі справою, з якої постало заперечення?
Аналіз редакції
Рішення добре побудоване на своєму головному аргументі. Якщо мета штрафу за день прострочення, це боротьба із затягуванням, то дати боржникові спосіб оскарження проти штрафу означає вручити йому саме той інструмент, який штраф і карає. Тут міркування Суду замикається саме на собі й не потребує підпори. Проблема з’являється, коли те саме міркування застосовують і до другої сторони.
Те, чого не видно, коли читаєш рішення від початку до кінця, з’являється, коли покладеш поруч дві процесуальні позиції, як вони виглядають у пункті 17, де Суд переймає мотиви Рішення № 16 від 6 березня 2017 року Вищого касаційного суду. Боржник, який виконує обов’язок, може через скаргу на примусове виконання просити зменшити або навіть повністю зняти пеню, довівши поважні причини. Стягувач, каже той самий Суд, «не має у своєму розпорядженні жодного процесуального засобу для відповідного збільшення вже встановленої суми». Іншими словами, ухвала є остаточною для обох, але лише один із них може згодом домогтися зміни суми, і то в бік зменшення. Аргумент швидкості пояснює, чому немає апеляції; він не пояснює, чому засіб, який усе ж існує, працює лише в один бік.
Друге спостереження стосується того, що ще лишається від компенсації стягувача. Суд відсилає до ст. 892 Цивільного процесуального кодексу, тобто до окремого позову про відшкодування, і подає його як додатковий шлях, «право на додачу». На практиці це означає новий процес, із судовим збором, доведенням шкоди і власним ходом у кілька років, і все це в ситуації, коли стягувач уже має невиконане остаточне рішення. Швидкість, наведена як підстава відмовити в апеляції щодо пені, у такий спосіб губиться в наступному процесі.
Третє випливає з календаря справи. Ухвала Трибуналу Марамуреша про звернення датована 2 липня 2021 року, рішення ухвалили 5 березня 2026 року, а опублікували 28 серпня 2026 року. Між зверненням і публікацією минуло п’ять років і майже два місяці, у справі, яка сама стосувалася примусового виконання, розпочатого раніше. Механізм, збудований довкола швидкості, у конкретному випадку породив затримку на п’ять років. Додамо й те, що питання по суті вже було вирішене тим самим Судом у січні 2024 року, а рішення 2024 року опублікували аж у жовтні 2024-го, а це означає, що на дату звернення у 2021 році відповіді не існувало, але з 2024 року вона існувала, і справа простояла на розгляді ще два роки.
Що потрібно змінити
- Симетричний засіб для стягувача. Якщо боржник може просити зменшення пені через скаргу на примусове виконання, стягувач мав би могти просити її збільшення в тій самій процедурі, з тією самою вимогою поважних причин, без відкриття способу оскарження, який зруйнував би швидкість.
- Оновлення проміжку від 100 до 1 000 леїв на день. Межі є тими, що з первісної редакції кодексу; для боржника з ресурсами нижня межа не має примусової дії, тобто не досягає мети, заради якої текст був написаний.
- Обов’язок мотивувати ухвалу про відмову. Будучи остаточною, ця ухвала не проходить жодного контролю; обов’язкове докладне мотивування було б єдиною гарантією, що відмова не є рутинною.
- Законний строк вирішення заяви про пеню. Текст описує поетапний механізм, але не встановлює жодного строку для суду виконання, хоча вся конструкція спирається на швидкість.
- Строк публікації рішень Конституційного Суду. П’ять років і два місяці від звернення до публікації, у справі, де рішення вже було дане в іншій справі у 2024 році, стосується внутрішньої організації, а не юридичної складності.
Оригінальний текст нормативного акта
Наведений нижче текст відтворено румунською мовою, в офіційній опублікованій формі.
Повний текст у формі, опублікованій в Офіційному віснику Румунії
Офіційний вісник Румунії № 720 від 28 серпня 2026 року 16 сторінок PDF, 114 KB акт починається на сторінці 2
Відкрити офіційний PDFЗавантажити PDF
На малих екранах переглядач не відображається. Скористайтеся кнопками вище, щоб відкрити або завантажити файл.
Ця стаття має інформаційний характер і не є юридичною консультацією. Для конкретних ситуацій зверніться до ліцензованого адвоката або податкового консультанта.