Заборона на в’їзд до Румунії залишається незмінною: Конституційний Суд відхилив оскарження, не розглянувши його по суті

Іноземний громадянин попросив Конституційний Суд Румунії скасувати правила, за якими йому можуть заборонити в’їзд до Румунії, але побудував свій аргумент на ситуації, якої в його справі не було. Суд відхилив заперечення як неприйнятне, не розглядаючи його по суті. Рішення № 764 від 11 грудня 2025 року, опубліковане у вівторок в Офіційному віснику Румунії, є другим за той самий день, яким Суд відмовляється розглядати заперечення через ваду його побудови, після рішення щодо судового збору в адміністративному судочинстві. Обидва відсилають до одного й того самого орієнтира п’ятнадцятирічної давності.

Оскаржено два положення Надзвичайної постанови Уряду № 194/2002 про режим іноземців у Румунії, повторно опублікованої в Офіційному віснику Румунії № 421 від 5 червня 2008 року. Перше, ст. 106³ ч. (2), визначає, хто встановлює заборону на в’їзд і в яких випадках. Друге, ст. 106⁴ ч. (8), встановлює строк для однієї конкретної категорії.

Автор заперечення, Alejandro Daniel Anton, заявив його у справі адміністративного судочинства, що перебуває на розгляді Апеляційного суду Бухареста, VIII секції з адміністративних і податкових спорів, предметом якої є спір щодо режиму іноземців.

Наслідки, які це має

Що конкретно передбачають ці два положення. Ст. 106³ ч. (2) передбачає, що заборону на в’їзд до Румунії встановлює Генеральний інспекторат у справах імміграції або органи прикордонної поліції також у випадку, коли до іноземця не було застосовано заходу видворення, а також щодо іноземців, зазначених у ст. 8 ч. (1) від літери b) до літери d) і в ст. 8 ч. (2) від літери a) до літери b¹), або які не відповідають умовам ст. 6 ч. (1) літери h). Ст. 106⁴ ч. (8) передбачає, що для іноземців, які незаконно перетнули державний кордон або намагалися перетнути його обманом, строк заборони на в’їзд становить 5 років.

Аргумент автора. Він стверджував, що ці норми порушують рівність перед законом, бо видворена особа не може скористатися низкою інститутів Кримінального процесуального кодексу: угодою про визнання винуватості, процедурою визнання обвинувачення, відстроченням призначення покарання, зупиненням виконання покарання під наглядом і зменшенням покарання на одну третину. Він також заявив, що видворення особи, щодо якої триває кримінальне провадження, унеможливлює доступ до справедливого суду, оскільки процес відбуватиметься за відсутності обвинуваченого, без дотримання принципів безпосередності, змагальності та рівності сторін.

Чому Суд не дійшов до суті. Тому що справа, у якій було заявлено заперечення, належала до адміністративного судочинства, а не до кримінального. Суд встановив відсутність значущого зв’язку між мотивуванням заперечення і справою, що перебуває на розгляді, правовою підставою якої є ст. 106³ ч. (5), тобто саме норма про оскарження цього заходу. Автор вивів неконституційність із гіпотетичної ситуації: тієї, у якій видворена особа була б обвинуваченим у кримінальному провадженні в судах Румунії.

Припущення не спростовують презумпції конституційності. Суд повторює, з Рішення № 678 від 29 вересня 2020 року, пункт 129, правило, за яким критика неконституційності має стосуватися актів, фактів або поведінки, що є наявними та визначеними. Прості припущення не належать до сфери конституційного контролю. Підставою для відхилення є ст. 29 ч. (1) Закону № 47/1992, яка вимагає, щоб заперечення мало зв’язок із вирішенням справи.

Шлях оскарження, про який нагадав Суд. Саме в мотивувальній частині відхилення Суд цитує ст. 106³ ч. (5): захід заборони на в’їзд до Румунії іноземець може оскаржити протягом 10 днів з дня вручення, до апеляційного суду, у територіальній юрисдикції якого перебуває підрозділ, що вжив цього заходу. Це найкорисніша з практичного погляду інформація в усьому рішенні.

Жоден із запитаних органів не відповів. Голови обох палат Парламенту, Уряд і Народний адвокат не надіслали запитаних позицій. Єдину позицію, висловлену поза судом, який звернувся до Конституційного Суду, надала прокуратура, яка також просила відхилити заперечення як неприйнятне. Апеляційний суд Бухареста, на відміну від ситуації в інших справах того самого дня, висловив свою думку: він оцінив заперечення як необґрунтоване.

Що змінилося порівняно з попередньою ситуацією

З правового погляду, нічого. Норми залишаються чинними, а Суд не висловився щодо їх відповідності Конституції. Заборона на в’їзд і надалі встановлюється на тих самих умовах, а строк у 5 років за незаконне перетинання кордону залишається незмінним.

Прояснюється натомість питання процесуальної стратегії. Заперечення про неконституційність не можна використовувати, щоб оскаржити в адміністративній справі наслідки, які норма мала б у можливій кримінальній справі. Зв’язок зі справою, що перебуває на розгляді, не є формальністю, а умовою прийнятності: якщо мотивування стосується іншої галузі, ніж та, у якій розглядається справа, Суд не переходить до аналізу.

Друге уточнення стосується посилання на гіпотетичні ситуації. Норма не стає неконституційною через те, що за збігу обставин, який ще не настав, вона могла б призвести до несправедливого результату. Критика має стосуватися наявних і визначених фактів.

Варто зауважити, що обидва рішення про неприйнятність, опубліковані того самого дня, спираються на той самий орієнтир, Рішення № 1.313 від 4 жовтня 2011 року, яке визначило три елементи будь-якого заперечення: оскаржувану норму, наведене конституційне положення і мотивування суперечності між ними. Різниться лише той елемент, якого забракло: там саме мотивування, тут його зв’язок зі справою.

Переваги та недоліки

Корисні поради

Часті запитання