Коротко
- Ордонанс, який зобов’язував кожного суддю зупинити процес і звернутися до Вищого касаційного суду у спорах про зарплати і пенсії бюджетників, скасовано в цілому. Конституційний Суд задовольнив заперечення і встановив, що Надзвичайна постанова Уряду № 62/2024 є неконституційною в цілому. Рішення № 876 ухвалено 16 липня 2026 року, більшістю голосів, і опубліковано 25 вересня 2026 року.
- Виграє кожен, хто має на розгляді процес про зарплату, пенсію або виплати соціального страхування, що сплачуються з публічних коштів. Від 25 вересня 2026 року приписи ордонанса зупинені в силу закону, а 9 листопада 2026 року вони втрачають свої наслідки, якщо до того часу Уряд або Парламент не приведуть їх у відповідність до Конституції. Справи, що дійшли до Вищого касаційного суду через цей механізм, повертають адміністративним шляхом до судів, які їх розглядали.
- Ордонанс упав через спосіб, у який його ухвалили, а не через те, що в ньому було написано. Конституційні судді визнали, що не існувало жодної надзвичайної ситуації, яка вимагала б надзвичайної постанови, бо неоднакова судова практика природна для будь-якої системи судів, а Цивільний процесуальний кодекс уже мав засоби зарадження. Решта критики, від браку ясності до посягання на незалежність суддів, лишилася нерозглянутою.
Опубліковано: Офіційний вісник Румунії, частина I, № 817 від 25 вересня 2026 року, сторінки 10-16
Набирає чинності: рішення є загальнообов’язковим від дати опублікування, 25 вересня 2026 року; приписи ордонанса зупинені в силу закону від тієї самої дати і втрачають правові наслідки 9 листопада 2026 року, якщо Уряд або Парламент не приведуть їх у відповідність до Конституції
Конституційний Суд скасував ордонанс, який зобов’язував кожний суд зупинити розгляд і просити у Вищого касаційного суду принципове роз’яснення щоразу, коли той натрапляв на правове питання у процесі про зарплати, пенсії або виплати соціального страхування персоналу, який оплачується з публічних коштів. Механізм був схожий на той, що в Цивільному процесуальному кодексі, тільки там запитання лишається на розсуд судді, а найвищий суд може відхилити його як неприйнятне, як він і вчинив у справі про оплату праці, де показав, що суд, який запитує, не може перекласти вище визначення власного правового питання. Ордонанс перетворив можливість на обов’язок, а зупинення з факультативного на автоматичне.
Скасований текст має чотири статті. Стаття 1 визначає сферу: процеси щодо встановлення або виплати прав на оплату праці персоналу, який оплачується з публічних коштів, зокрема й ті, що стосуються видання або скасування адміністративних актів, виданих щодо цього персоналу, і ті, що стосуються його трудових і службових відносин, далі процеси щодо пенсій, їх оновлення, перерахунку і перегляду, а також інших виплат соціального страхування. Частина (3) додає дуже широке формулювання: ордонанс застосовують незалежно від природи і предмета процесів, від статусу сторін і від компетентного суду. Стаття 2 містить власне механізм, стаття 3 поширює його на процеси, уже розпочаті на день набрання чинності, а стаття 4 відсилає, щодо решти, до Цивільного процесуального кодексу.
Механізм зі статті 2 працював ланцюгом. Склад суду першої інстанції або суду з оскарження, встановивши, що від з’ясування правового питання залежить вирішення справи по суті і що Вищий касаційний суд щодо нього не висловився, просив у найвищого суду попереднє рішення. Ухвалу про звернення надсилали електронною поштою всім іншим судам, компетентним у процесах того самого роду, а їхні голови інформували суддів відповідних палат. Подібні справи, що перебували на розгляді судів, зупиняли до ухвалення попереднього рішення, звернення з тим самим предметом об’єднували, а Вищий касаційний суд мав щонайбільше 60 днів на розгляд, 15 днів на мотивування і 5 днів на опублікування.
Заперечення надійшло від судів, а не від сторін. Три палати Трибуналу Бухареста, палата VIII у трудових спорах і соціальному страхуванні, палата V цивільна і палата III цивільна, заявили його з власної ініціативи у десяти справах, ухвалами, постановленими між 5 липня і 30 жовтня 2024 року. У Конституційному Суді десять справ отримали номери від 2.695D/2024 до 3.519D/2024 і їх розглянули разом.
Критика була двох видів. Зовнішня стосувалася способу ухвалення: ні преамбула, ні пояснювальна записка не показують жодної надзвичайної ситуації, наявної заздалегідь, вимірної та об’єктивної, а неоднакова судова практика належить до звичайного функціонування судової системи і може бути виправлена касаційною скаргою в інтересах закону та попереднім рішенням, обидва з яких уже врегульовані. Вплив на зведений загальний бюджет, названий як підстава терміновості, було стверджено без жодної цифри, хоча рішення судів першої інстанції у трудових і пенсійних справах підлягають попередньому виконанню від набрання чинності Трудовим кодексом і Цивільним процесуальним кодексом, тож бюджетний тиск не був новим елементом у 2024 році.
Внутрішня критика була численнішою і важчою. Суди дорікали, що сфера застосування не замикається, бо частина (1) статті 1 охоплює і трудові та службові відносини, отже, і звільнення, а частина (3) каже, що ордонанс застосовують незалежно від природи і предмета процесів, після того як попередні частини вже встановили природу і предмет. Дорікали ще, що ордонанс відступає від статті 519 Цивільного процесуального кодексу, не вживаючи формули «prin derogare de la», тобто «як відступ від», якої вимагає стаття 63 Закону № 24/2000, що він прямо не каже, чи зупиняють і справу, у якій зроблено звернення, що стаття 3 застосовує його до справ у провадженні, хоча стаття 4 відсилає до кодексу, який передбачає саме протилежне, що спеціальні правила лише для бюджетників дискримінують порівняно з іншими спорами і що обов’язок судді запитувати, незалежно від складності питання, посягає на незалежність правосуддя.
Уряд просив відхилити заперечення. Він доводив, що явище неоднакової практики було поширеним і тривалим, що механізм спеціальний і відступний, але зрозумілий, коли його читати разом із загальним правом, і що персонал, який оплачується з публічних коштів, перебуває в іншому правовому становищі, ніж працівники приватного сектору, через законний характер трудових відносин і через бюджетне джерело його прав. Голови обох палат Парламенту і Народний адвокат не надіслали жодної позиції.
Суд відповів на одній підставі і сказав, у пункті 69, чому не розглядає решти. Він визнав, що мотивування терміновості формальне, бо ні створення процедури уніфікації практики, ні бюджетний вплив судових рішень не є надзвичайними ситуаціями, а це порушує статтю 115 частину (4) Конституції. Далі він пішов ще далі: накладання на механізми Цивільного процесуального кодексу ускладнює і може навіть заблокувати роботу Вищого касаційного суду і зачіпає роль судів, чим порушено статтю 115 частину (6), яка забороняє зачіпати режим основоположних інституцій держави надзвичайними постановами. Оскільки вада стосується ухвалення, вона вражає весь акт, тож решта критики лишається без предмета.
Наслідки, які це має
Перший наслідок стосується календаря і має дві дати, а не одну. Згідно зі статтею 147 частиною (4) Конституції рішення є загальнообов’язковим від опублікування, тобто від 25 вересня 2026 року. Згідно з частиною (1) тієї самої статті приписи чинного ордонанса, визнані неконституційними, зупиняються в силу закону на 45 днів і втрачають правові наслідки наприкінці цього строку, якщо Парламент або Уряд не приведуть їх у відповідність до Конституції. Строк спливає 9 листопада 2026 року. Практично ордонанс перестав застосовуватися від 25 вересня 2026 року, а те, що станеться 9 листопада, стосується лише форми, у якій він лишиться записаним у збірнику законодавства.
Другий наслідок відчують люди, чиї справи стояли. Усі справи, зупинені на підставі статті 2 частини (3), лишаються без підстави зупинення, а суди повертають собі, словами Суду, повноту компетенції. Хто мав процес про різницю в зарплаті, про надбавку, про перерахунок пенсії або про іншу виплату соціального страхування, може просити поновлення провадження.
Третій наслідок стосується Вищого касаційного суду. У пункті 70 Конституційний Суд написав, що звернення, які перебувають на розгляді найвищого суду на застосування цього ордонанса, підлягають поверненню адміністративним шляхом до судів, які їх сформулювали, для відновлення розгляду. Це рідкісна вказівка щодо виконання в рішенні Суду, і вона пояснює, чому справи не чекають попереднього рішення, якого більше не буде ухвалено.
Четвертий наслідок стосується судді. Від 25 вересня 2026 року у процесі про зарплати або пенсії бюджетників повертаються до загального правила: звернення до Вищого касаційного суду знову стає факультативним, його може зробити тільки склад суду, який розглядає справу в останній інстанції, правове питання має бути новим і складним, а зупинення подібних справ лишається на розсуд суду. Суддя, який вважає, що може розв’язати питання сам, розв’язує його сам.
П’ятий наслідок видно у способі законотворення, а не у справах. У тому самому міркуванні Суд пов’язав умову надзвичайної ситуації із забороною зачіпати режим основоположних інституцій надзвичайною постановою. Будь-яке майбутнє втручання у компетенцію судів або найвищого суду, навіть процесуальне і з оголошено технічною метою, має тепер прецедент, який каже, що шлях надзвичайної постанови не відкритий.
Що змінилося порівняно з попередньою ситуацією
До 25 вересня 2026 року існували два паралельні режими для того самого запитання до Вищого касаційного суду. Загальний режим зі статті 519 Цивільного процесуального кодексу: запитує тільки склад суду, який розглядає справу в останній інстанції, тільки якщо правове питання нове, тільки якщо від його з’ясування залежить вирішення по суті і тільки якщо суд вважає це потрібним, а зупинення подібних справ факультативне. Спеціальний режим з ордонанса, застосовний до спорів бюджетників: запитує будь-який склад суду, першої інстанції чи оскарження, без умови новизни, щоразу, коли Вищий касаційний суд ще не висловився, а зупинення обов’язкове. Від 25 вересня 2026 року лишається тільки перший.
Друга зміна стосується того, хто вирішує, чи варто ставити запитання. Цю оцінку було вилучено з рук судді у справі: якщо Вищий касаційний суд не висловився і не було касаційної скарги в інтересах закону на розгляді, звернення ставало обов’язковим. Рішення називає механізм «гібридним» саме тому, що він запозичував форму попереднього рішення, але прибирав у нього фільтр прийнятності. Повернення до статті 519 повертає цей фільтр, а найвищий суд знову дістає можливість відхилити звернення як неприйнятне.
Третя зміна стосується тривалості процесу. Найвищому суду давали щонайбільше 60 днів від звернення, 15 днів на мотивування і 5 днів на опублікування, отже, щонайбільше 80 днів на кожне звернення, проте подібні справи з усієї країни стояли увесь цей час. Без нього більше немає жодного автоматичного зупинення в цій сфері, а процеси йдуть своїм звичним ритмом.
Четверта зміна стосується того, звідки може взятися нове правило. Суд не сказав, що механізм уніфікації практики у спорах про оплату праці сам собою суперечить Конституції. Він сказав, що його не можна було ухвалити надзвичайною постановою. Те саме рішення, проголосоване як закон Парламентом, дійшло б до конституційного контролю, у якому обговорювали б внутрішню критику, що її теперішнє рішення лишило осторонь.
Переваги та недоліки
Що це дає позитивного
- Розблоковує справи. Справи, зупинені на підставі статті 2 частини (3), лишаються без підстави зупинення, а суди відновлюють розгляд, не чекаючи принципового роз’яснення з Бухареста.
- Повертає судді право застосовувати закон до його справи. Рішення прямо визнає, що обов’язок запитувати, незалежно від складності питання, заперечував роль судів тлумачити і застосовувати закон у конкретній справі.
- Розв’язує і перевантаження найвищого суду, наслідок, якого навіть автори заперечення не наводили як головний: обов’язковий механізм у сфері з десятками тисяч справ породжував таку кількість звернень, яку Вищий касаційний суд ніяк не міг поглинути за 60 днів кожне.
- Суд не зупинився на статті 115 частині (4), хоча цього йому вистачало. Він визнав і порушення частини (6), а це піднімає поріг для будь-якої майбутньої надзвичайної постанови, що зачіпає компетенцію судів.
- Рішення каже, що буде зі справами, які вже дійшли до Вищого касаційного суду, замість лишати судам робити висновок самим. Пункт 70 вказує на їх адміністративне повернення назад, для відновлення розгляду.
Що залишається проблемою
- Питання по суті лишається цілим. Неоднакова практика у спорах про оплату праці не зникає через те, що механізм упав, а рішення не пропонує і не могло запропонувати нічого замість нього.
- Ордонанс діяв 833 дні, від його опублікування 14 червня 2024 року до опублікування рішення. Звернення, зроблені, і зупинення, призначені в цей проміжок, спричинили затримки, яких не надолужити.
- Суд лишив нерозглянутою всю внутрішню критику: ясність сфери застосування, брак формули відступу, мовчання щодо зупинення справи, у якій роблять звернення, застосування до справ у провадженні, дискримінацію порівняно з іншими спорами і посягання на незалежність правосуддя. Якщо те саме рішення повернеться законом, розмова починається з нуля.
- Рішення ухвалено більшістю голосів, а не одностайно, і в Офіційному віснику Румунії (Monitorul Oficial) його не супроводжує жодна окрема думка. Читач не може дізнатися, скільки суддів голосували проти і з якого мотиву.
- Між ухваленням, 16 липня 2026 року, і опублікуванням, 25 вересня 2026 року, минув 71 день, протягом якого ордонанс застосовували далі, бо наслідки рішення починаються аж з опублікування.
- Пункт 70, який повертає справи назад адміністративним шляхом, не вказує жодної правової підстави. Суди застосують його тому, що він походить від Суду, а не тому, що знатимуть, на який текст він спирається.
Корисні поради
- Якщо у вас є справа, зупинена на підставі цього ордонанса, просіть поновити провадження. Підстава зупинення зникла від 25 вересня 2026 року, а суд не може знати з власної ініціативи, скільки справ перебуває в такому становищі на його розгляді.
- Перевірте в ухвалі про зупинення, на якому тексті його призначено. Тільки зупинення, засновані на статті 2 частині (3) Надзвичайної постанови Уряду № 62/2024, падають разом із нею; зупинення, призначене на статті 520 Цивільного процесуального кодексу, має свій власний режим.
- Пам’ятайте, що рішення не дає вам виграшу по суті. Воно усуває процедуру, а не встановлює жодного права на оплату праці. Процес розглядають далі з тими самими доводами і тими самими текстами про оплату праці.
- Якщо суд усе ж хоче запитати Вищий касаційний суд, просіть перевірити умови зі статті 519 Цивільного процесуального кодексу. Питання має бути новим, а запитати може тільки склад суду, який розглядає справу в останній інстанції.
- Не плутайте це рішення з таким, що скасувало б уже ухвалені попередні рішення. Роз’яснення, дані Вищим касаційним судом у період, коли ордонанс застосовували, зберігають свій режим, а рішення Конституційного Суду має наслідки тільки на майбутнє.
- Стежте за Офіційним вісником Румунії у найближчі тижні. Строк у 45 днів спливає 9 листопада 2026 року, а можливе втручання Уряду або Парламенту до тієї дати опублікували б там само.
Часті запитання
Відколи ордонанс більше не застосовують?
Чи відновлюють мій зупинений процес автоматично?
Що буде зі зверненнями, які дійшли до Вищого касаційного суду?
Чи означає це, що жоден суд більше не може запитати Вищий касаційний суд у процесі про зарплати?
На чому впав ордонанс, на змісті чи на формі?
Чи може Уряд ухвалити те саме знову?
Хто заявив заперечення?
Яких категорій процесів це стосувалося?
Помилки та невідповідності в опублікованому тексті
- Пункт 69 і пункт 58. Резолютивна частина спирається на порушення статті 115 частин (4) і (6) Конституції, але пункт 58, який перелічує конституційні тексти, наведені на обґрунтування заперечення, містить тільки частину (4). Частина (6) з’являється вперше в міркуванні Суду, у пункті 68, без того, щоб рішення сказало, що воно порушує її з власної ініціативи. Читач не може встановити, чи була одна з двох підстав скасування предметом обговорення сторін.
- Пункт 66, про статтю 2 ордонанса. Суд пише, що суддя «este obligat […] să dispună sesizarea Înaltei Curți de Casație și Justiție și să suspende cauza până la pronunțarea hotărârii prealabile», тобто зобов’язаний звернутися до Вищого касаційного суду і зупинити справу до ухвалення попереднього рішення. Проте стаття 2 частина (3) зупиняє тільки «cauzele similare, aflate pe rolul instanțelor judecătorești», тобто подібні справи, що перебувають на розгляді судів, а мовчання щодо справи, у якій роблять звернення, і є однією з критик, підсумованих у пунктах 19, 23 і 30. Опис приписує текстові припис, якого той не містить.
Аналіз редакції
Найкрасномовніша цифра цієї справи не з’являється в рішенні ніде і виходить зі зіставлення двох строків. Ордонанс давав Вищому касаційному судові щонайбільше 60 днів на розгляд звернення, 15 днів на його мотивування і 5 днів на опублікування, разом щонайбільше 80 днів від звернення до опублікування, у сфері, де тисячі справ стояли зупинені увесь цей час. Конституційний контроль того самого ордонанса тривав 741 день від першої ухвали про звернення, від 5 липня 2024 року, до ухвалення, а рішення простояло ще 71 день від ухвалення до опублікування. Сам лише проміжок між ухваленням і опублікуванням, коли ордонанс застосовували далі, майже дорівнює всьому строкові, який ордонанс накладав на найвищий суд. Від опублікування ордонанса до опублікування рішення минуло 833 дні.
Друге спостереження стосується того, хто оскаржив механізм. Текст написали як допомогу судам, для раннього з’ясування складних правових питань і для доброго функціонування судової системи. Заперечення, однак, надійшло з власної ініціативи, від трьох палат Трибуналу Бухареста, у десяти справах, а не від учасників процесів, а справи по суті це звичайні трудові спори і скарги на виконання щодо прав на оплату праці. Це рідкісний випадок, коли оголошений бенефіціар процесуальної реформи і є тим, хто просить її скасувати, з мотиву, що вона забирає в нього саме те повноваження, заради якого він існує.
Третє спостереження стосується того, що буде 9 листопада 2026 року. Стаття 147 частина (1) Конституції дає Урядові або Парламентові 45 днів, щоб привести тексти у відповідність до Конституції. Тут приведення у відповідність не має предмета: вада полягає не у формулюванні, яке можна було б виправити, а у виборі надзвичайної постанови як інструмента, і Суд сказав прямо, у пункті 62, що сфера не вимагала жодної терміновості, адже касаційна скарга в інтересах закону і попереднє рішення, врегульовані в статтях 514 і 519 Цивільного процесуального кодексу, уже існували. Ці 45 днів у цьому випадку формальний строк, а не вікно для виправлення.
Четверте спостереження стосується того, чого не розглянули. Суди навели десять пунктів внутрішньої критики, від браку формули «prin derogare de la», якої вимагає стаття 63 Закону № 24/2000, до суперечності між статтею 3, яка застосовує ордонанс до справ у провадженні, і статтею 4, яка відсилає до кодексу, що передбачає в статті 24 саме протилежне. Суд лишив їх усі осторонь, і це процесуально правильно, бо зовнішня вада вражає весь акт. Практичний наслідок, однак, лишається такий: якщо те саме рішення завтра потрапить до Парламенту у формі закону, жодне з тих десяти заперечень ще не має відповіді Суду. Того самого дня Офіційний вісник Румунії опублікував ще два рішення про оплату праці персоналу, який оплачується з публічних коштів, Рішення № 695/2025, щодо секретарів судів, і Рішення № 742/2025, щодо кінезіотерапевтів у системі соціальної допомоги. Обидва походять із процесів про права на оплату праці, у Трибуналі Телеормана і в Трибуналі Сату-Маре, тобто саме з того типу спорів, які скасований ордонанс захоплював, зокрема й ті, що почалися до нього.
Що потрібно змінити
- Строк між ухваленням і опублікуванням слід обмежити законом. Тут був 71 день, протягом якого акт, визнаний неконституційним, застосовували далі. Максимальний строк, на кшталт того, який сам ордонанс накладав на Вищий касаційний суд, скоротив би проміжок, у якому суди зупиняють справи на підставі тексту, що вже впав.
- Рішення, ухвалені більшістю голосів, мали б показувати співвідношення і мотив незгоди. Для акта, скасованого в цілому, читачеві потрібно знати, чи була більшість п’ять до чотирьох, чи вісім до одного, і на чому розійшлася меншість, інакше «більшість голосів» лишається формулою без змісту.
- Вказівка з пункту 70 мала б називати свою підставу. Адміністративне повернення справ до судів практично добре рішення, але загальнообов’язковий акт, який призначає процесуальний захід, не називаючи тексту, на який спирається, змушує суди застосовувати його на довіру.
- Проблема неоднакової практики потребує відповіді, а не самого лише скасування механізму. Якщо явище справді було поширеним, як доводив Уряд, то місце розв’язання це закон, обговорений у Парламенті, з висновком Вищої ради магістратури і Вищого касаційного суду, а не надзвичайна постанова, ухвалена за ніч.
- Будь-який майбутній механізм мав би прямо казати, що стається зі справою, у якій роблять звернення. Мовчання статті 2 на цьому пункті породило три окремі критики в десяти справах і дійшло до того, що в пункті 66 його прочитав інакше, ніж написано в тексті, сам Конституційний Суд.
- Закон мав би передбачати, що стається із зупиненими справами, коли підстава зупинення падає. Сьогодні кожна сторона мусить просити поновлення провадження, а хто не стежить за Офіційним вісником Румунії, лишається зі спиненою справою, не дізнавшись, що зупинення більше не має підстави.
Оригінальний текст нормативного акта
Наведений нижче текст відтворено румунською мовою, в офіційній опублікованій формі.
Повний текст у формі, опублікованій в Офіційному віснику Румунії
Офіційний вісник Румунії № 817 від 25 вересня 2026 року, сторінки 10-16 16 сторінок PDF, 117 KB акт починається на сторінці 10
Відкрити офіційний PDFЗавантажити PDF
На малих екранах переглядач не відображається. Скористайтеся кнопками вище, щоб відкрити або завантажити файл.
Ця стаття має інформаційний характер і не є юридичною консультацією. Для конкретних ситуацій зверніться до ліцензованого адвоката або податкового консультанта.