Коротко
- Хто оскаржує в суді штраф за адміністративне правопорушення, має дві судові сходинки, а не три, і Конституційний Суд підтвердив, що це не порушує доступу до правосуддя. Скаргу розглядає спершу районний суд, його рішення оскаржують тільки апеляцією, а апеляцію вирішує палата адміністративного та податкового судочинства трибуналу. Ухвала трибуналу закриває справу: касації більше немає.
- Заперечення заявила фірма з Бухареста, Eagle Development Estate, яка доводила, що брак касації позбавляє її права просити вищий суд перевірити, чи правильно застосовано закон. Заперечення відхилено одностайно, а ст. 34 ч. (2) Ордонанса Уряду № 2/2001 лишається точно в тій формі, у якій її написано.
- Справа стояла в Суді шість років і два місяці, а рішення опублікували майже через вісім місяців після того, як його ухвалили. Апеляційний суд Бухареста надіслав запитання 4 листопада 2019 року, відповідь надійшла 15 січня 2026 року, а текст дійшов до Офіційного вісника Румунії (Monitorul Oficial) аж 25 вересня 2026 року. Це стосується кожного, хто дістає протокол про правопорушення, від фізичної особи до фірми.
Опубліковано: Офіційний вісник Румунії, частина I, № 818 від 25 вересня 2026 року, сторінки 4-6
Ухвалено: 15 січня 2026 року, одностайно
Остаточне та загальнообов’язкове: 25 вересня 2026 року, дата опублікування
Фірма з Бухареста попросила Конституційний Суд сказати, що брак касації у справах про адміністративні правопорушення обмежує їй доступ до правосуддя. Суд відповів, що ні. Рішенням № 13 від 15 січня 2026 року, опублікованим 25 вересня 2026 року, ст. 34 ч. (2) Ордонанса Уряду № 2/2001 лишається недоторканою: рішення, яким вирішено скаргу на протокол, оскаржують тільки апеляцією, і на цьому шлях уривається. Це вдруге за сім років, коли Суд каже те саме, після Рішення № 240 від 16 квітня 2019 року, і воно додається до низки справ, у яких оштрафовані люди намагаються перекинути стягнення доводом про процедуру, а не про саме діяння.
Щоб зрозуміти, про що йшлося, варто простежити шлях протоколу. Посадова особа встановлює діяння і накладає стягнення. Людина або фірма, яка не згодна, подає скаргу до районного суду. Районний суд ухвалює рішення. Проти нього, каже розкритикований текст, «hotărârea prin care s-a soluționat plângerea poate fi atacată numai cu apel», тобто рішення, яким вирішено скаргу, можна оскаржити тільки апеляцією, а апеляцію розглядає палата адміністративного та податкового судочинства трибуналу. Там само написано, що мотивувати апеляцію не обов’язково, що мотиви можна навести й усно перед судом і що апеляція зупиняє виконання рішення. Чого не написано ніде, і в цьому була ставка справи, це бодай якогось способу оскарження ухвали трибуналу.
Авторка заперечення, Товариство Eagle Development Estate, дійшла до Суду звичайним шляхом: подала касаційну скаргу на ухвалу апеляційної інстанції, а Апеляційний суд Бухареста, палата VIII адміністративного та податкового судочинства, звернувся до Конституційного Суду. Довід фірми полягав у тому, що вільний доступ до правосуддя означає доступ до всіх ступенів юрисдикції, зокрема й до касації, тим паче що саме касація і є тим способом оскарження, який виправляє неправильне застосування закону нижчим судом.
Відповідь іде на трьох рівнях. Перший: Конституція гарантує доступ до правосуддя і право користуватися способами оскарження, передбаченими законом, не вимагаючи існування всіх способів оскарження. Другий: Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод визнає подвійний ступінь юрисдикції тільки в кримінальних справах, а право на ефективний засіб юридичного захисту зі ст. 13 стосується можливості постати перед національним судом, а не кількості судових інстанцій. Третій: правила процедури належать до виключної компетенції законодавця, який може встановлювати особливі правила для особливих становищ. Висновок, у пункті 22, полягає в тому, що один спосіб оскарження забезпечує подвійний ступінь юрисдикції у справах про адміністративні правопорушення, а сторони протягом усього розгляду мають гарантії справедливого судового розгляду.
Наслідки, які це має
Рішення про відхилення не змінює в законі нічого, але закриває один довід. Від 25 вересня 2026 року, дати опублікування, за твердженням, що брак касації у справах про адміністративні правопорушення неконституційний, стоять два рішення, які кажуть протилежне, ухвалені обидва одностайно. Суд, до якого надійде та сама критика, відхилить її, не надсилаючи справи до Конституційного Суду.
Для справ, що перебувають на розгляді тепер, практичний наслідок нульовий: текст застосовували до рішення і застосовують так само після нього. Для фірми, яка заявила заперечення, наслідок у тому, що подана нею касаційна скарга лишається без підстави, після того як вона чекала відповіді шість років і два місяці.
Що лишається чинним для кожного, хто дістає штраф: строк апеляції становить 30 днів, цифра, яку Суд сам цитує зі ст. 468 ч. (1) Цивільного процесуального кодексу; апеляція йде до трибуналу, до палати адміністративного та податкового судочинства, а не до цивільної; а виконання рішення зупинене, доки апеляція на розгляді. Правило застосовують, згідно з першими ж словами тексту, тільки «якщо законом не передбачено інше», тож спеціальний закон може встановити інший спосіб оскарження для певного виду правопорушень.
Що змінилося порівняно з попередньою ситуацією
У законі не змінюється нічого. Справжня зміна сталася у 2012 році, і саме вона породила цю справу. Доти ст. 34 ч. (2) передбачала, що на рішення районного суду можна було подати касаційну скаргу. Ст. 41 п. 5 Закону № 76/2012, акта, який увів у дію Цивільний процесуальний кодекс, замінила касацію апеляцією. Оскільки текст про внесення змін вбудовується в основний акт, предметом заперечення лишилася тільки ст. 34 ч. (2) Ордонанса Уряду № 2/2001 у зміненій формі, без тексту із Закону № 76/2012.
Різниця між цими двома регулюваннями, показує Суд, полягає в назві, а не у змісті. Стару касаційну скаргу подавали на рішення, яке не можна було оскаржити апеляцією, отже, вона була деволютивною: суд розглядав справу в усіх аспектах, згідно зі ст. 3041 Цивільного процесуального кодексу 1865 року. Нова апеляція теж деволютивна, бо трибунал судить і у фактах, і в праві. В обох варіантах рішення, ухвалене за наслідками оскарження, оскаржити далі було вже не можна. Інакше кажучи, кількість сходинок лишилася та сама, змінилася тільки назва другої з них.
Мотив заміни пов’язаний з архітектурою нового кодексу: там касація стала надзвичайним способом оскарження, доступним виключно з мотивів незаконності, а звичайним способом оскарження знову стала апеляція. Якби законодавець зберіг слово «recurs» в Ордонансі Уряду № 2/2001, порушник утратив би контроль над фактичними обставинами, бо нова касація не дозволяє судові переглядати факти.
Переваги та недоліки
Що це дає позитивного
- Апеляція деволютивна, отже, трибунал перерозглядає і факти, а не тільки застосування закону. Для того, хто твердить, що не вчиняв діяння, це важить більше, ніж третя інстанція, обмежена правовими питаннями.
- Апеляція зупиняє виконання рішення, отже, штраф не стягують, доки справа в трибуналі.
- Мотивувати апеляцію не обов’язково, а мотиви можна навести й усно. Людина без адвоката не втрачає способу оскарження через те, що не склала заяви в очікуваній формі.
- Дві сходинки замість трьох означають справу, закриту швидше, за стягнення, яке в більшості випадків вартує кількасот леїв.
- Рішення додає передбачуваності: хто судить такі справи, знає тепер, що на цьому доводі текст не перекинуть.
Що залишається проблемою
- Помилка в застосуванні закону, допущена трибуналом в апеляції, лишається остаточною. Немає жодного суду, який міг би виправити її в тій самій справі.
- Практика може розійтися від трибуналу до трибуналу, бо більше немає способу оскарження, який піднімався б до вищого суду. Уніфікація лишається можливою тільки через механізми Вищого касаційного суду, яких сторона справи запустити не може.
- У пункті 15 Суд визнає нормою відліку і ст. 26 Конституції, інтимне, сімейне і приватне життя, але не обговорює її в жодному пункті мотивувальної частини. Хто шукає відповіді на цей пункт, її не знаходить.
- Час: шість років і два місяці від звернення до ухвалення, потім ще 253 дні до опублікування. Для критики, на яку Суд уже відповів у 2019 році, цей проміжок важко пояснити сторонам.
- Відхилений довід лишається, однак, відкритим у фактах: частка, у якій трибунали змінюють рішення районних судів у справах про правопорушення, ніде не публікується, тож ніхто не може сказати, чи третя інстанція знадобилася б.
Корисні поради
- Якщо ви дістали протокол і хочете його оскаржити, готуйтеся до двох фаз, а не до трьох. Найкращі доводи наводьте вже в районному суді, бо в трибуналі справу перерозглядають, але далі вже нікуди.
- Строк апеляції становить 30 днів, згідно зі ст. 468 ч. (1) Цивільного процесуального кодексу, текстом, який Суд цитує саме в цьому рішенні. Його рахують від вручення рішення районного суду, а не від дня його ухвалення.
- Апеляцію розглядає палата адміністративного та податкового судочинства трибуналу. Перевірте це, перш ніж подавати заяву, щоб справа не пішла хибним шляхом.
- Доки апеляція на розгляді, виконання рішення зупинене. Це не означає, що протокол зникає: якщо апеляцію відхилять, штраф знову стає виконуваним.
- Не будуйте апеляції на думці, що брак касації неконституційний. Цю критику відхилили у 2019 році і знову у 2026 році, обидва рази одностайно.
- Прочитайте початок тексту: «Якщо законом не передбачено інше». Для певних категорій правопорушень спеціальний закон може встановити інший спосіб оскарження, тож перевіряйте закон, який карає ваше діяння, а не саму тільки загальну ордонансу.
Часті запитання
Чи можу я оскаржити ухвалу трибуналу після того, як мою апеляцію відхилили?
Скільки часу я маю на апеляцію проти рішення районного суду?
Чи маю я платити штраф, доки справа в апеляції?
Чому це зветься апеляцією, якщо раніше звалося касацією?
Чи змінює рішення щось для моєї справи, яка на розгляді?
Чи застосовують це правило і до штрафів за порушення правил дорожнього руху?
Помилки та невідповідності в опублікованому тексті
- Пункт 15. Суд прямо визнає нормою відліку ст. 26 Конституції, інтимне, сімейне і приватне життя, прочитану крізь ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, і згадує серед наведених текстів також ст. 148, інтеграцію до Європейського Союзу. Жоден із дев’яти пунктів мотивувальної частини, що йдуть далі, 16-24, не каже нічого про жоден із них: усі стосуються вільного доступу до правосуддя і кількості способів оскарження. Резолютивна частина все ж визнає текст конституційним «щодо сформульованої критики». Добросовісний читач не може встановити, чи твердження про приватне життя розглянули і відхилили, чи просто лишили без відповіді, а виклад мотивування в пунктах 5 і 6 не містить жодної згадки про приватне життя, яка пояснила б, чому цю норму відліку визнали.
Аналіз редакції
Найважча цифра справи виходить зі складання дат рішення, бо саме воно її ніде не пише. Апеляційний суд Бухареста звернувся до Конституційного Суду 4 листопада 2019 року. Ухвалення надійшло 15 січня 2026 року, тобто на 2.264 дні пізніше, шість років і два місяці. Опублікування, без якого рішення не має наслідків, додало ще 253 дні, отже, від запитання до протиставної відповіді минуло 2.517 днів. Справа по суті має номер з 2017 року. Правове питання полягало в тому, чи спір про адміністративне правопорушення вартий третього ступеня юрисдикції; на шляху до відповіді час з’їло саме заперечення, а не брак касації.
Друге спостереження стосується критерію, який Суд уживає і не формулює. У пункті 18 сказано, що брак будь-якого способу оскарження робить право на доступ до правосуддя ілюзорним і теоретичним. Чотирма пунктами нижче, у 22, один спосіб оскарження стає достатнім. Між «жодного замало» і «одного досить» немає в тексті жодного критерію: ми не дізнаємося, чому поріг падає між одним і двома, а не між двома і трьома. Конституційний стандарт виходить описаним через те, що законодавець уже вибрав зробити, а це вихолощує саму перевірку. Те саме спостереження гострішає, якщо прочитати пункт 20, де Суд нагадує, що право на подвійний ступінь юрисдикції визнають тільки в кримінальних справах: рішення ніде не каже, з якого боку цієї лінії перебуває адміністративне правопорушення, хоча вся справа залежить від відповіді.
Третє спостереження виходить із порівняння із сусідом по випуску. Офіційний вісник Румунії № 818 публікує на сторінках 2-4 Рішення № 695 від 4 грудня 2025 року, а на сторінках 4-6 Рішення № 13 від 15 січня 2026 року. Їх ухвалили з різницею в 42 дні, а загальнообов’язковими вони стають того самого дня, через 295 і, відповідно, 253 дні після ухвалення. Момент, коли рішення Суду починає мати наслідки, задає черга на опублікування, а не засідання, на якому вирішили, і та черга не має жодного записаного строку. Для рішень про відхилення наслідок малий. Для рішень про задоволення та сама черга вирішує, відколи текст перестає застосовуватися.
У решті акт чистий. Він не має положень, які суперечили б один одному, посилання, які він робить, на Рішення № 240 від 16 квітня 2019 року, на ст. 468 ч. (1) Цивільного процесуального кодексу і на ст. 62 Закону № 24/2000, точні, а міркування можна простежити від початку до кінця. Його проблема в тому, що він оголошує і не доводить до кінця.
Що потрібно змінити
- Кожна визнана норма відліку мала б діставати відповідь у мотивувальній частині. Вистачило б одного речення, хай навіть такого, що текст не застосовний. Без нього резолютивна частина формально накриває критику, якої мотивування не торкається, а сторона не знає, чи її вислухали.
- Закон № 47/1992 мав би передбачати орієнтовний строк вирішення заперечень. Коли відповідь на критику, вирішену ще у 2019 році, надходить через 2.264 дні, проблемою стає брак будь-якого орієнтира, а не складність. Строк, хай навіть рекомендаційний, зробив би затримку видимою і поясненною.
- Опублікування рішень мало б іти за ухваленням у строк, записаний у законі. 253 дні між засіданням і Офіційним вісником Румунії означають 253 дні, протягом яких правовий наслідок існує на папері, але на нього не можна послатися. У рішеннях про задоволення різниця між цими двома датами вирішує долю цілих справ.
- Ст. 34 ч. (2) мала б сама казати строк і місце подання апеляції. Людина, яка дістає протокол, читає ордонансу про правопорушення, а не Цивільний процесуальний кодекс. Те, що строк у 30 днів доводиться шукати в іншому акті, а Суд мусив сам його процитувати, показує, де губиться інформація.
- Міністерство юстиції мало б публікувати, скільки скарг у справах про правопорушення розглядають щороку і в якій частці апеляція змінює рішення районного суду. Без цієї цифри дискусія про третій ступінь юрисдикції точиться з вражень, і в Суді, і в Парламенті.
- Суд, який звертається до Конституційного Суду, мав би повідомляти, чи спір по суті за цей час не згас. За шість років фірма може ввійти в неплатоспроможність, може бути виключена з реєстру або може виконати стягнення. Обов’язок інформувати позбавив би Суд справ, що лишилися без предмета, і скоротив би чергу для живих.
Оригінальний текст нормативного акта
Наведений нижче текст відтворено румунською мовою, в офіційній опублікованій формі.
Повний текст у формі, опублікованій в Офіційному віснику Румунії
Офіційний вісник Румунії № 818 від 25 вересня 2026 року, сторінки 4-6 16 сторінок PDF, 156 KB акт починається на сторінці 4
Відкрити офіційний PDFЗавантажити PDF
На малих екранах переглядач не відображається. Скористайтеся кнопками вище, щоб відкрити або завантажити файл.
Ця стаття має інформаційний характер і не є юридичною консультацією. Для конкретних ситуацій зверніться до ліцензованого адвоката або податкового консультанта.