Коротко
- Конституційний Суд відхилив як неприйнятне, одностайно, заперечення, яким колишній міністр твердив, що Сенат уже не можна було вдруге сповістити щодо тих самих діянь. Рішення № 336 від 16 квітня 2026 року з’явилося в Офіційному віснику Румунії (Monitorul Oficial), частина I, № 823 від 28 вересня 2026 року. Оскаржений текст, ст. 12 Закону № 115/1999 про міністерську відповідальність, лишається точно таким, яким був.
- Відхилення нічого не каже про суть критики. Ст. 12 слово в слово повторює перше речення ст. 109 ч. (2) Конституції, тож порушити її ніяк не може. Суд встановив, що невдоволення автора стосується того, як текст ужили в його справі, а тлумачення і застосування закону в конкретній справі належать судам.
- Це стосується членів і колишніх членів Уряду, щодо яких ведуть кримінальне провадження за діяння з виконання посади, разом із прокурорами і суддями, які працюють на таких справах. Для решти світу від 28 вересня 2026 року не змінюється нічого. Питання по суті, чи право вимагати кримінального переслідування вичерпується першим рішенням сповіщеного органу, лишається без відповіді, обов’язкової для всіх.
Опубліковано: Офіційний вісник Румунії, частина I, № 823 від 28 вересня 2026 року, сторінки 2-3
Ухвалено: 16 квітня 2026 року, одностайно
Остаточне та загальнообов’язкове: 28 вересня 2026 року, дата опублікування
Конституційний Суд відхилив як неприйнятне заперечення, яким оскаржували ст. 12 Закону № 115/1999 про міністерську відповідальність, тобто текст, який установлює, хто має право вимагати кримінального переслідування міністра за те, що він зробив на посаді. Рішення № 336 від 16 квітня 2026 року, опубліковане 28 вересня 2026 року, лишає текст незмінним і не відповідає на запитання, поставлене автором заперечення. Причина та сама, яку Суд ужив і у справі про визначення тяжкого злочину в законі про захист свідків: критика цілила в те, як текст застосували, а не в сам текст, а це справа судів.
Ст. 12 вміщається в одну фразу: „Numai Camera Deputaților, Senatul și Președintele României au dreptul să ceară urmărirea penală a membrilor Guvernului pentru faptele săvârșite în exercițiul funcției lor.” Тобто тільки Палата депутатів, Сенат і Президент Румунії мають право вимагати кримінального переслідування членів Уряду за діяння, вчинені у виконанні їхньої посади. Закон перевидано в Офіційному віснику Румунії, частина I, № 200 від 23 березня 2007 року, і ця стаття відтоді лишилася в тій самій формі. Фраза є копією першого речення ст. 109 ч. (2) Конституції, узятою законодавцем 1999 року без жодної зміни. Саме ця подробиця вирішує долю заперечення, і Суд каже це в пункті 15 рішення.
Що стається практично, коли колишній міністр опиняється під кримінальним провадженням за діяння з виконання посади. Прокурор не може почати кримінальне переслідування сам, як зробив би у звичайній справі. Йому потрібна вимога від одного з трьох органів, перелічених у тексті: Палати депутатів, Сенату або Президента Румунії. Компетентною палатою є та, до якої особа належить, якщо вона парламентар, а Президент втручається щодо колишніх членів Уряду, які вже не мають парламентського мандата. Сповіщений орган голосує і може вимагати кримінального переслідування або відмовити. Без того схвального голосу прокурор не має як іти далі, і справа спиняється, перш ніж почнеться.
У справі, з якої пішло заперечення, Національна антикорупційна дирекція (DNA), структура Прокуратури при Вищому касаційному суді, сповістила Сенат двічі: перший раз 4 липня 2019 року, другий 8 квітня 2021 року. Особа, якої це стосується, Флоріан Дорел Бодог, був міністром охорони здоров’я між січнем 2017 і лютим 2018 року і був сенатором у скликаннях 2016-2020 і 2020-2024 років. За рішенням, автор заперечення твердив, що фактичні обставини, відображені у двох сповіщеннях, тотожні. Кримінальна справа перебувала, на дату звернення до Суду, у підготовчому провадженні, фазі, у якій суддя перевіряє законність передання до суду і доказів, не висловлюючись про винуватість.
Критика неконституційності мала просту будову. Автор не просив, щоб ст. 12 зникла, а щоб її визнали неконституційною тією мірою, якою її читали б інакше, ніж одним-єдиним способом: право вимагати кримінального переслідування вичерпується на дату, коли компетентний орган ухвалює перше рішення, байдуже, вимагає він ним переслідування чи відмовляє. Аргумент спирався на Рішення Конституційного Суду № 270 від 10 березня 2008 року і на Рішення № 93 від 16 червня 1999 року, за якими вимога про кримінальне переслідування є конституційною процесуальною гарантією, покликаною захистити мандат членів Уряду. Якщо вимогу можна було б поновлювати щоразу, коли змінюється політична більшість у Парламенті, каже мотивування автора, гарантія вихолостилася б і з’явився б саме той ризик, якому Конституція хоче запобігти.
Вищий касаційний суд, кримінальне відділення, передав заперечення далі зі схвальною оцінкою: у пункті 9 рішення показано, що суд вважав, що можуть існувати аспекти неконституційності, які роблять потрібним розгляд по суті. Голови двох палат Парламенту, Уряд і Народний адвокат не надіслали жодної позиції. Представниця прокуратури просила відхилити як неприйнятне.
Суд пішов лінією прокурора. Пункт 17 встановлює, що твердження автора цілять не в текст закону, який за змістом тотожний конституційній нормі, а в те, як судові органи його тлумачать і застосовують у конкретній справі. Пункт 18 додає підставу: ст. 2 ч. (3) Закону № 47/1992 про організацію і діяльність Конституційного Суду передбачає, що конституційна інстанція висловлюється тільки щодо конституційності актів, з якими до неї звернулися, а не щодо того, як закон застосовують у певній справі. Висновок, у пункті 19, полягає в тому, що заперечення неприйнятне.
Наслідки, які це має
Перший наслідок це той, якого немає. Текст ст. 12 Закону № 115/1999 лишається чинним, недоторканим, у формі, яку має з 2007 року. Жоден орган не втрачає і не набуває якогось повноваження, а процедура, якою вимагають кримінального переслідування члена Уряду, працює далі так само.
Другий наслідок стосується справи, з якої все почалося. Суддя підготовчого провадження у Вищому касаційному суді лишається єдиним, хто може сказати, чи друге сповіщення Сенату було чинним і які наслідки воно має для актів кримінального переслідування. Конституційний Суд не дав йому жодного орієнтира, бо в обговорення не вступив. Варто запам’ятати й те, що заявлення заперечення не заблокувало процесу: від 2010 року, коли Закон № 177/2010 прибрав зупинення в силу закону зі ст. 29 Закону № 47/1992, розгляд іде вперед, поки Суд радиться.
Третій наслідок це практичний прецедент. Критика, сформульована так само, хоч би як міцно її аргументували, дістане ту саму відповідь. Хто все ж хоче відповіді від Суду на це питання, має оскаржувати щось інше, ніж ст. 12, наприклад норму кримінального процесу, яка врегульовує наслідок вимоги, або шукати роз’яснення у Вищому касаційному суді через механізми уніфікації судової практики.
Четвертий наслідок це прозорість. До 28 вересня 2026 року позиція Суду щодо цього тексту не була публічною. Тепер вона є, з датою і з мотивами, і будь-хто може прочитати в пунктах 15, 17 і 18 міркування, на яке спиратиметься кожне майбутнє відхилення подібної критики.
Що змінилося порівняно з попередньою ситуацією
У позитивному праві не змінилося нічого. Закон № 115/1999 має той самий зміст, що й 27 вересня 2026 року, а ст. 12 має ту саму форму, що й при перевиданні 23 березня 2007 року. Рішення про неприйнятність нічого не змінює, не скасовує і не зупиняє.
Змінилося, однак, те, що ми знаємо про межі конституційного контролю над цим текстом. До рішення те, що ст. 12 відтворює ст. 109 ч. (2) речення перше Конституції, було спостереженням, яке міг зробити кожен, хто клав обидва тексти поруч. Тепер це аргумент, який Суд ужив прямо, щоб показати, що текст не можна зіставити з нормою, яку він копіює.
Зсунулося й положення питання по суті. Досі його можна було тримати в очікуванні, сподіваючись, що його вирішить конституційне судочинство. Після 28 вересня 2026 року ясно, що відповідь звідти не прийде. Чи право сповіщеного органу вичерпується першим рішенням, чи його можна здійснити знову щодо тих самих діянь, лишається питанням тлумачення, яке кожен склад суду може розв’язати по-своєму, доки не з’явиться рішення про уніфікацію практики або втручання законодавця.
Переваги та недоліки
Що це дає позитивного
- Межу між компетенціями проведено ясно і з прикладом, який легко перевірити: закон, який повторює Конституцію, не можна виміряти Конституцією. Хто прочитає пункт 15, зрозуміє це за десять рядків.
- Рішення ухвалено одностайно, без окремої думки і без збіжної думки. Не лишається жодного сигналу, що всередині Суду існує інше прочитання компетенції.
- Кримінальний процес не зупинили. Заперечення вже не зупиняє розгляду від 2010 року, тож ті майже чотири з половиною роки очікування в Суді формально не відняли від життя справи.
- Рішення дає публіці повний текст ст. 12 і підтвердження, що він тотожний першому реченню ст. 109 ч. (2) Конституції. Це дві речі, які читач без передплати на юридичну базу даних знаходив важко.
- Мотивування відсилає до перевірного прецеденту, Рішення № 276 від 10 травня 2016 року, опублікованого в Офіційному віснику Румунії, частина I, № 572 від 28 липня 2016 року, тож застосований критерій не вигаданий для цієї справи.
Що залишається проблемою
- Питання, яке важить для публіки, не дістає відповіді. Чи можуть Сенат, Палата депутатів або Президент повернутися до рішення відмовити в кримінальному переслідуванні, лишається на розсуд кожного суду.
- Суд не каже, хто мав би відповісти замість нього. Мотивування спиняється на «ține de atribuțiile instanțelor judecătorești», тобто належить до повноважень судів, не вказуючи жодного механізму уніфікації практики для питання, яке трапляється нечасто, але трапляється з великою ставкою.
- Суд, який звернувся до Конституційного Суду, лишається без допомоги. У пункті 9 Вищий касаційний суд сказав, що можуть існувати аспекти, які потребують розгляду по суті, а дістана відповідь ними не займається.
- Між ухвалою про звернення, від 23 листопада 2021 року, і ухваленням, 16 квітня 2026 року, минуло 1.605 днів. Підстава неприйнятності, яку видно з самого формулювання критики, не потребує чотирьох із половиною років.
- Від ухвалення до опублікування минуло ще 165 днів, а рішення породжує наслідки аж від опублікування. Прецедент, наведений у самому його мотивуванні, Рішення № 276/2016, дійшло до Офіційного вісника Румунії за 79 днів.
Корисні поради
- Не читайте «неприйнятне» як вирок про конституційність. Суд не сказав, що ст. 12 гаразд, зваживши аргументи, а сказав, що аргументи були не про текст. Це дві різні речі, і друга лишає текст відкритим для краще націленої критики.
- Якщо вас цікавить кримінальна справа, з якої пішло заперечення, стежте за рішеннями судді підготовчого провадження у Вищому касаційному суді. Саме там вирішують, який ефект має друге сповіщення Сенату, а не в Конституційному Суді.
- Коли будуєте заперечення про неконституційність, перевірте спершу, чи оскаржений текст часом не відтворює конституційної норми. Якщо відтворює, критику треба спрямувати на щось інше, бо інакше вона спиняється на прийнятності.
- Запам’ятайте, що датою, яка важить для рішення Конституційного Суду, є дата опублікування в Офіційному віснику Румунії, а не дата засідання. Тут 28 вересня 2026 року, а не 16 квітня 2026 року.
- Для чинної редакції ст. 12 користуйтеся законодавчим порталом Міністерства юстиції. Текст незмінний від перевидання 23 березня 2007 року, але перевірка коштує хвилину і звільняє вас від цитування старої форми.
- Не плутайте вимогу про кримінальне переслідування з рішенням про винуватість. Голосування палати або акт Президента лише відчиняють або зачиняють можливість розслідування, а винуватість встановлює суд наприкінці процесу.
Часті запитання
Що насправді каже ст. 12 Закону № 115/1999?
Що означає, що заперечення відхилено як неприйнятне?
Чим це відрізняється від відхилення по суті?
Чи змінилося щось у кримінальній справі, що перебуває в розгляді?
Чи можна оскаржити ст. 12 в Конституційному Суді знову?
Чи можна сповістити Сенат двічі щодо тих самих діянь?
Відколи рішення породжує наслідки?
Аналіз редакції
Розв’язання правильне, і його можна було написати на одній сторінці. Підконституційний текст, який переймає дослівно конституційну норму, не можна з нею зіставити, а критика, що стосується того, як органи його використовують у певному випадку, не належить до компетенції конституційної інстанції. Проблема не в міркуванні, а в часі, за який його доставили, і в тому, що воно лишає нерозв’язаним.
Перше, чого не видно, читаючи рішення від початку до кінця, виходить із двох дат, покладених поруч. Ухвала, якою Вищий касаційний суд звернувся до Конституційного Суду, від 23 листопада 2021 року, а ухвалення відбулося 16 квітня 2026 року: 1.605 днів, тобто чотири роки і майже п’ять місяців. Далі йшли ще 165 днів до опублікування, тож від звернення до моменту, коли рішення почало породжувати наслідки, минуло 1.770 днів. Найжорсткіше порівняння виходить із самого його мотивування: прецедент, наведений у пункті 17, Рішення № 276 від 10 травня 2016 року, дійшло до Офіційного вісника Румунії 28 липня 2016 року, за 79 днів після засідання. Та сама установа, той самий тип акта, менш ніж половина затримки.
Друге спостереження виходить із поєднання пункту 9 з пунктом 17. Вищий касаційний суд сказав, що можуть існувати аспекти неконституційності, які роблять потрібним розгляд вимоги про звернення по суті, а Конституційний Суд відповів, що проблема належить до повноважень судів. Кожна установа показує на іншу, а між ними лишається питання з прямим впливом на кримінальну справу: чи може орган, який одного разу відмовив у кримінальному переслідуванні міністра, повернутися до рішення за роки. Мотивування не вказує навіть напряму, у якому слід шукати відповідь, хоча механізми уніфікації судової практики існують і теж є у Вищому касаційному суді.
Третє спостереження стосується календаря поза Судом. Два сповіщення Сенату розділені 644 днями, 4 липня 2019 року і 8 квітня 2021 року, а від першого з них до опублікування рішення минуло 2.643 дні, понад сім років. Обидва сповіщення надійшли після завершення міністерського мандата, у лютому 2018 року. Практичний результат у тому, що процесуальна гарантія, задумана, щоб захистити здійснення урядового мандата, дійшла до обговорення більш ніж за вісім років після того, як мандат скінчився, і обговорення не завершилося й досі. Варто сказати й те, що перелік на початку рішення налічує сімох суддів, хоча Суд має дев’ятьох членів за ст. 142 ч. (2) Конституції; одностайність голосів, про яку йдеться в пункті 20, це, отже, одностайність складу, який судив.
Що потрібно змінити
- Законний строк для опублікування рішень. Закон № 47/1992 не передбачає, за скільки часу від ухвалення рішення потрапляє до Офіційного вісника Румунії. Строк у 30 днів зрізав би тутешні 165 днів до однієї п’ятої, а наслідки рішення, які однаково настають лише від опублікування, не залежали б більше від темпу складання мотивування.
- Фільтр прийнятності, який працював би на початку справи. Підстава відхилення читалася з самого формулювання критики, ще з ухвали про звернення. Коротка процедура з розглядом за кілька місяців звільнила б суд, що звернувся, від чотирьох із половиною років очікування на відповідь, яка не зачіпає суті.
- Обов’язок вказати компетентний орган, коли Суд оголошує себе некомпетентним. Заключний пункт, який сказав би, що питання можна розв’язати касацією в інтересах закону або попереднім рішенням, перетворив би стерильну відповідь на корисний орієнтир для суду, який надіслав справу.
- Доповнення ст. 12 Закону № 115/1999 правилом, яке текст обходить. Фраза, яка сказала б, чи право вимагати кримінального переслідування вичерпується першим рішенням сповіщеного органу і за яких умов до нього можна було б повернутися, закрила б питання там, де йому місце, у законі, а не в нараді кожного складу суду.
- Публікування причини, чому суддя відсутній у складі. Коли рішення ухвалюють семеро суддів із дев’яти, читач мав би дізнатися з акта чому, а не рахувати імена на його початку.
Оригінальний текст нормативного акта
Наведений нижче текст відтворено румунською мовою, в офіційній опублікованій формі.
Повний текст у формі, опублікованій в Офіційному віснику Румунії
Офіційний вісник Румунії № 823 від 28 вересня 2026 року, сторінки 2-3 16 сторінок PDF, 159 KB акт починається на сторінці 2
Відкрити офіційний PDFЗавантажити PDF
На малих екранах переглядач не відображається. Скористайтеся кнопками вище, щоб відкрити або завантажити файл.
Ця стаття має інформаційний характер і не є юридичною консультацією. Для конкретних ситуацій зверніться до ліцензованого адвоката або податкового консультанта.