Коротко

  • Конституційний Суд відхилив, одностайно, як неприйнятне, заперечення, яким суддя з Джурджу оспорював правило, що обмежує те, що може робити самостійно прокурор на початку кар’єри. Неприйнятне означає, що Суд не перейшов до суті: він сказав, що питання стосується того, як закон застосували в конкретній справі, а не самого закону.
  • Оспорювана норма, ст. 23 ч. (2) Закону № 303/2004, говорила, що прокурори-стажисти можуть виступати в суді й підписувати акти, але лише під координацією атестованого прокурора. Суддя показав, що ніде в законі не вказано, як ця координація здійснюється, тож неможливо перевірити, чи вона була.
  • Старого закону більше не існує. Закон № 303/2004 скасований з 16 грудня 2022 року, а оспорювана норма перейшла слово в слово до ст. 45 ч. (4) Закону № 303/2022. Отже, прогалина, на яку вказав суддя, є чинним правом сьогодні, а Суд не розглянув її ні тепер, ні 12 днями раніше, коли відхилив, теж як неприйнятне, заперечення на ту саму статтю.
Акт: Рішення Конституційного Суду № 132 від 17 лютого 2026 року щодо заперечення про неконституційність положень ст. 23 ч. (2) Закону № 303/2004 про статус суддів і прокурорів
Опубліковано: Офіційний вісник Румунії (Monitorul Oficial) № 768 від 10 вересня 2026 року
Набирає чинності: 10 вересня 2026 року, з дати публікації

Конституційний Суд відмовився сказати, що конкретно означає, що прокурор на початку кар’єри працює під координацією досвідченого прокурора. Рішення № 132 від 17 лютого 2026 року, опубліковане в Офіційному віснику Румунії № 768 від 10 вересня 2026 року, відхиляє заперечення як неприйнятне, одностайно. Причина відмови в тому, що претензії до закону є насправді невдоволенням тим, як закон застосували в конкретній справі, а це не належить до компетенції Суду. Це той самий тип висновку, описаний на MonitorLegal у матеріалі про Рішення № 117 і № 139 від 2026 року, де теж кримінально-процесуальне питання залишилося без відповіді по суті.

Прокурор-стажист це прокурор на початку кар’єри. Він закінчує Національний інститут магістратури, Вища рада магістратури призначає його на посаду в прокуратурі при суді першої інстанції, і він працює рік у цьому режимі, до іспиту на професійну придатність. Це не практикант без повноважень: він веде справи, підписує акти, ходить до суду. Проте закон обмежує його владу, бо він за визначенням має невеликий досвід, а акти прокурора можуть привести людину під варту.

Межу читаємо в нормі, яка дійшла до Суду. Ст. 23 ч. (2) Закону № 303/2004, у редакції Закону № 242/2018, передбачала: «Прокурори-стажисти мають право виступати в суді, вчиняти й підписувати процесуальні та процедурні акти під координацією атестованого прокурора». Поряд із нею стояли ще два правила з тієї самої статті: прокурор-стажист не має права застосовувати запобіжні заходи, що позбавляють або обмежують свободу, а його рішення контрасигнує прокурор, який його координує. Атестований прокурор це прокурор, який склав іспит на професійну придатність, тобто той, хто вже не є стажистом.

Справа, що породила питання, надійшла від Суду першої інстанції Джурджу, кримінальна палата. Суддя підготовчої палати перевіряв, після направлення справи до суду, законність досудового розслідування. Він констатував, що постанови про висунення кримінального обвинувачення і про продовження досудового розслідування, а також тримання обвинуваченого під вартою, були б незаконними, бо роботу виконав прокурор-стажист, який не мав необхідної компетенції. Він подав заперечення з власної ініціативи, Ухвалою від 29 жовтня 2020 року, і звернувся до Суду.

Аргумент судді стосувався не повноважень стажиста як таких, а якості закону, який їх встановлює. Норма передбачає, що стажист працює під координацією атестованого прокурора і що його рішення контрасигнують, але не вказує, як координація здійснюється: чи атестований прокурор сам видає якийсь акт, чи лише контрасигнує, чи може скасувати акти стажиста. Практичний наслідок, який він підкреслив, полягає в тому, що без письмового волевиявлення прокурора-координатора ні прокурор вищого рівня не має що контролювати, ні обвинувачений не має що оскаржити. Звідси претензії щодо принципу законності зі ст. 1 ч. (5) Конституції та щодо права на справедливий суд зі ст. 21 ч. (3), читаної через ст. 6 Європейської конвенції з прав людини.

Прокуратура просила відхилити заперечення як неприйнятне і зробила ставку на розмежування по суті. Затримання і тримання під вартою застосував не прокурор-стажист: тримання під вартою обрав суддя з питань прав і свобод, а стажист склав лише подання, у якому пропонував цей захід. Пропонувати не означає застосовувати, тож заборона щодо заходів, які позбавляють свободи, не була порушена, а подання не є рішенням, що вимагає контрасигнування. Представник прокуратури додав, що непідписання подання обома прокурорами не було б і підставою недійсності, бо обов’язок підписувати не покладено на атестованого прокурора.

Суд пішов тим самим шляхом, але з коротким мотивуванням. Він зазначив, що норма має на меті врегулювати компетенцію прокурорів-стажистів, відповідно до принципу ієрархічного підпорядкування зі ст. 132 ч. (1) Конституції, і що законодавець обмежив цю компетенцію саме через невеликий досвід і через тяжкі наслідки, які можуть мати заходи, застосовані прокурором. Далі він сказав, що претензії не можна взяти до уваги, бо вони засновані виключно на фактичних обставинах, тобто на конкретному способі, у який діяв прокурор-стажист у тій справі. Аргументи стосуються застосування кримінально-процесуального закону, а оцінка законності актів належить саме тому судді підготовчої палати, який подав заперечення.

Наслідки, які це має

Рішення є остаточним і загальнообов’язковим з моменту публікації, тобто з 10 вересня 2026 року, згідно зі ст. 147 ч. (4) Конституції. Оскільки це відхилення, воно не позбавляє чинності жодної норми і не змінює жодного тексту. Читач, який шукає зміну в законі, не знайде жодної: наслідок рішення полягає в тому, що воно зачиняє один шлях, а не відкриває інший.

Перший конкретний наслідок настає у справі з Джурджу. Суддя підготовчої палати отримує відповідь, яка відправляє його назад до власної компетенції: законність актів у справі оцінює він, а не Конституційний Суд. Розгляд справи весь цей час не спинявся, бо подання заперечення з 2010 року більше не зупиняє провадження, але між ухвалою про звернення і публікацією рішення минуло 2 142 дні, тобто майже шість років.

Другий наслідок стосується будь-кого, хто хоче поставити те саме питання. Відхилення як неприйнятного не витрачає норму: заборона зі ст. 29 ч. (3) Закону № 47/1992 застосовується лише до положень, уже визнаних неконституційними. Двері залишаються відчиненими, але нове заперечення треба будувати інакше, як докір нормі, а не справі. Обставини справи наводять лише для того, щоб довести зв’язок із вирішенням справи, якого вимагає ст. 29 ч. (1) того самого закону.

Третій наслідок той, що має значення для практики. Правило залишається точно там, де було, тільки під іншим номером. До прокурорів-стажистів, які працюють сьогодні, і до прокурорів, які їх координують, застосовується ст. 45 Закону № 303/2022: ч. (4) ідентично відтворює оспорювану норму, ч. (6) зберігає заборону заходів, що позбавляють або обмежують свободу, ч. (7) зберігає контрасигнування рішень. Ніде, і в новому законі теж, не сказано, яку форму має координація.

Четвертий наслідок це те, що не прояснилося. Питання, яке стояло в основі справи, а саме чи подання з пропозицією тримання під вартою означає застосування заходу, що позбавляє свободи, залишається без обов’язкової відповіді. Кожен суддя підготовчої палати вирішує його у своїй справі, а від відповіді може залежати недійсність тримання під вартою. Мовчання Суду не є підтвердженням позиції Прокуратури, хоч як би висновок на неї не скидався.

Що змінилося порівняно з попередньою ситуацією

У праві не змінилося нічого. Змінився, однак, закон навколо, і то двічі, за ті майже шість років, які справа простояла в Суді, а порівняння і є корисною частиною цього рішення.

Редакція ст. 23 ч. (2) від 2005 року, з повторної публікації Закону № 303/2004 в Офіційному віснику Румунії № 826 від 13 вересня 2005 року, говорила інше, ніж норма, яку оцінювали тепер: прокурори-стажисти могли вчиняти й підписувати «процедурні акти» під координацією «прокурора, який має статус незмінності». Закон № 242/2018, опублікований в Офіційному віснику Румунії № 868 від 15 жовтня 2018 року, переписав частину в тій редакції, що дійшла до Суду, з «процесуальними та процедурними актами» і з «атестованим прокурором», і додав дві нові частини: одну, яка говорить, що прокурор-стажист складає мотивований консультативний висновок і виконує роботу, доручену йому першим прокурором, іншу, яка забороняє суддям і прокурорам-стажистам застосовувати запобіжні заходи, що позбавляють або обмежують свободу. Заперечення подали 29 жовтня 2020 року, тож застосовувалася редакція 2018 року.

Друга зміна це заміна закону. Опублікований в Офіційному віснику Румунії № 1.102 від 16 листопада 2022 року, Закон № 303/2022 набрав чинності через 30 днів від публікації, 16 грудня 2022 року, і скасував Закон № 303/2004 своєю ст. 294 ч. (5) літ. a). Стара ст. 23 перемістилася до ст. 45, з тими самими правилами й у тому самому порядку: ч. (4) це оспорювана норма, кома в кому; ч. (5) це консультативний висновок; ч. (6) це заборона заходів, що позбавляють свободи; ч. (7) це контрасигнування рішень. Тривалість стажування залишилася один рік, у ст. 44 ч. (1).

Що не змінилося в жодному з двох переписувань, так це саме заперечення судді. Новий закон вимагає від прокурора-координатора один єдиний письмовий акт, квартальне подання про індивідуальне оцінювання зі ст. 44 ч. (4), і воно стосується засвоєння практичних знань, а не конкретної справи. Контрасигнування зі ст. 45 ч. (7) охоплює лише рішення. Координація з ч. (4), яка розтягується на всі процесуальні та процедурні акти, не має ні форми, ні письмового сліду, ні санкції.

Змінилася й практика Суду, у тому сенсі, що не змінилася. Рішенням № 408 від 18 вересня 2025 року, опублікованим в Офіційному віснику Румунії № 97 від 5 лютого 2026 року, Суд уже відхилив, як неприйнятне, заперечення, яке оспорювало ст. 22 і 23 того самого Закону № 303/2004, подане у справі Суду першої інстанції Тиргу-Жіу, з підстави, що автор формулював претензії через призму тлумачення і застосування закону в справі. Теперішнє рішення має той самий висновок, на ту саму статтю, з тим самим аргументом, через 12 днів після публікації попереднього.

Переваги та недоліки

Що це дає позитивного

  • Тримає межу компетенції Конституційного Суду там, де вона є: заперечення не може стати замаскованою скаргою на те, як прокурор працював у справі.
  • Прямо говорить, що оцінка законності актів і заходів у справі належить судді підготовчої палати, тож сторона отримує відповідь від суду, який розглядає справу, а не додаткове відкладення.
  • Ухвалене одностайно, без окремої чи збіжної думки, тож висновок не залишає сумнівів щодо того, що Суд хотів сказати.
  • Не блокує проблему. Відхилення як неприйнятного не тягне за собою заборони зі ст. 29 ч. (3) Закону № 47/1992, тож заперечення, побудоване як докір нормі, може знову дійти до Суду.
  • Підтверджує, з посиланням на ст. 132 ч. (1) Конституції, підставу, через яку повноваження прокурора-стажиста обмежені, а це корисно в будь-якій дискусії про функціональну компетенцію.

Що залишається проблемою

  • Проблема по суті залишається нерозглянутою і є чинним правом. Оспорювана норма застосовується сьогодні як ст. 45 ч. (4) Закону № 303/2022, а питання, що означає координація, не має відповіді ні в законі, ні в практиці Суду.
  • Між ухваленням і публікацією минуло 205 днів, а рішення діє лише з публікації. Жодна норма не встановлює Судові строку публікації, хоча для ухвали про відхилення клопотання про звернення закон дає стороні 48 годин на скаргу, а суду вищої інстанції 3 дні на її розгляд.
  • Від ухвали про звернення до ухвалення рішення минуло 1 937 днів, тобто 5 років і 4 місяці, а оцінювана норма на дату ухвалення була скасована вже 1 159 днів.
  • Рішення не цитує жодного попереднього рішення, навіть Рішення № 408/2025, опублікованого на 12 днів раніше на ту саму статтю і з тим самим аргументом. Читач не може побачити з тексту, чи перед ним стала практика, чи поодинокий висновок.
  • Мотивування вживає формулу, що претензії не можна взяти до уваги, а це мова відхилення як необґрунтованого, тоді як резолютивна частина відхиляє як неприйнятне. Два висновки мають різні наслідки, і їхнє змішування в мотивуванні читачеві не допомагає.
  • Опублікований текст не прояснює, хто застосував затримання обвинуваченого: один пункт приписує це прокурору-стажисту, інший описує це як захід, застосований органом поліції. Усе міркування про незаконність висить саме на цій дрібниці.

Корисні поради

  1. Якщо подаєте заперечення про неконституційність, напишіть, що саме в нормі є неконституційним, а не в чому помилився прокурор або суд у справі. Обставини наводять лише для того, щоб довести зв’язок із вирішенням справи, якого вимагає ст. 29 ч. (1) Закону № 47/1992. Теперішнє рішення показує, як програють обґрунтований крок, поданий як докір щодо застосування.
  2. Для обвинуваченого шлях проти акта, підписаного прокурором-стажистом, залишається в Кримінальному процесуальному кодексі: скарга прокурору вищого рівня, клопотання і заперечення в підготовчій палаті згідно зі ст. 342 і наступними, скарга зі ст. 204 щодо запобіжних заходів. Конституційний Суд не перевіряє законності актів у справі.
  3. Перевірте в матеріалах справи, який письмовий слід залишила координація. Закон не вимагає акта координації в кожній справі: він вимагає контрасигнування рішень, у ст. 45 ч. (7) Закону № 303/2022, і квартального подання про індивідуальне оцінювання, у ст. 44 ч. (4). Відсутність акта координації по кожній справі сама собою не є порушенням закону.
  4. Запам’ятайте розмежування, на яке спиралася Прокуратура. Прокурор-стажист не має права застосовувати запобіжні заходи, що позбавляють або обмежують свободу, згідно зі ст. 45 ч. (6), але подання, у якому він пропонує судді застосувати захід, не є розпорядженням. Різниця між пропонувати і застосовувати може вирішити, чи тримання під вартою залишиться в силі.
  5. Коли працюєте зі скасованою нормою, цитуйте редакцію, застосовну на дату подій, і перевіряйте її в Офіційному віснику Румунії. Консолідована редакція Закону № 303/2004 на законодавчому порталі оновлена лише до 20 травня 2016 року і не містить змін 2018 року, тож показує інший текст, ніж той, який цитує Суд, з «прокурором, який має статус незмінності» замість «атестованого прокурора».
  6. Не розглядайте відхилення як підтвердження норми. Суд не сказав, що ст. 23 ч. (2) є конституційною, а сказав, що не розглядає претензію в тому вигляді, у якому її сформулювали. Різниця має значення, якщо ви спираєтеся на це рішення у своєму обґрунтуванні.

Часті запитання

Що вирішив Конституційний Суд, коротко?
Він відхилив, одностайно, як неприйнятне, заперечення про неконституційність ст. 23 ч. (2) Закону № 303/2004, норми, яка говорила, що прокурори-стажисти можуть виступати в суді й підписувати акти лише під координацією атестованого прокурора. Заперечення подав з власної ініціативи Суд першої інстанції Джурджу, кримінальна палата.
Що означає відхилено як неприйнятне і чим це відрізняється від відхилено як необґрунтоване?
Неприйнятне означає, що Суд не доходить до аналізу того, чи норма відповідає Конституції, бо клопотання не виконує умов розгляду. Необґрунтоване означає, що він проаналізував і констатував, що норма конституційна. Тут Суд сказав, що претензії стосуються застосування закону в конкретній справі, а це не входить до його компетенції, тож він не висловився по суті.
Хто такий прокурор-стажист і що він має право робити?
Це прокурор на початку кар’єри, призначений після закінчення Національного інституту магістратури, який працює рік у прокуратурі при суді першої інстанції до іспиту на професійну придатність. Він має право виступати в суді, вчиняти й підписувати процесуальні та процедурні акти, але під координацією атестованого прокурора. Він не має права застосовувати запобіжні заходи, що позбавляють або обмежують свободу, а його рішення контрасигнує прокурор, який його координує.
Якщо закон скасували у 2022 році, чому заперечення розглядали у 2026-му?
Бо норма застосовувалася у справі, з якої надійшло питання. Суд посилався на Рішення № 766 від 15 червня 2011 року, опубліковане в Офіційному віснику Румунії № 549 від 3 серпня 2011 року, за яким можуть контролюватися й положення, юридичні наслідки яких продовжують діяти після втрати чинності. Інакше вимога, щоб норма була чинною, зі ст. 29 ч. (1) Закону № 47/1992, заблокувала б розгляд.
Чи оспорювана норма існує сьогодні?
Так, під іншим номером. Закон № 303/2022 переніс стару ст. 23 до ст. 45, а ч. (4) ідентично відтворює оспорену фразу. Заборона заходів, що позбавляють або обмежують свободу, міститься в ч. (6), контрасигнування рішень у ч. (7). І новий закон не говорить, як здійснюється координація.
Що тепер буде зі справою з Джурджу?
Вона продовжується перед суддею підготовчої палати, який сам оцінить законність актів і заходів досудового розслідування. Рішення прямо говорить, що ця оцінка належить йому. Рішення повідомляють Суду першої інстанції Джурджу, кримінальна палата.
Чи може хтось знову поставити те саме питання перед Судом?
Так. Заборона зі ст. 29 ч. (3) Закону № 47/1992 стосується лише положень, уже визнаних неконституційними, а тут нічого не було визнано. Нове заперечення мало б, однак, оспорювати чіткість і передбачуваність норми як таку, не спираючись на те, як працювали в певній справі.
Чому це тривало так довго?
Ухвала про звернення від 29 жовтня 2020 року, ухвалення рішення від 17 лютого 2026 року, публікація від 10 вересня 2026 року. Це 1 937 днів до ухвалення і ще 205 до публікації. У Законі № 47/1992 немає строку ні для вирішення заперечень, ні для публікації рішення, а загальнообов’язкова сила з’являється лише з публікацією.
Де знайти повний текст рішення?
В Офіційному віснику Румунії, частина I, № 768 від 10 вересня 2026 року, сторінки 9 до 11. Рішення відтворене повністю і в цій статті, у розділі з оригінальним текстом акта.

Аналіз редакції

Межа, яку захищає Суд, у принципі правильна. Заперечення про неконституційність не може бути скаргою на прокурора, а якби воно нею стало, Суд перетворився б на інстанцію судового контролю над підготовчою палатою. Тільки питання судді з Джурджу мало й нормативне ядро, окреме від його справи: закон вимагає координації, не сказавши, що таке координація, як вона проявляється і що буде, якщо її немає. Це класичний докір щодо чіткості й передбачуваності, той тип претензії, який Суд звично розглядає за ст. 1 ч. (5) Конституції. Мотивування не пояснює, чому не можна було відділити фактичний шар від нормативного, хоча саме це відділення й було потрібною операцією.

Найконкретніше спостереження видно не з читання рішення, а з підрахунку. Від Ухвали від 29 жовтня 2020 року до ухвалення рішення минуло 1 937 днів, а від ухвалення до публікації ще 205, разом 2 142 дні, майже шість років, і це за три пункти мотивування по суті. За цей час оцінювану норму скасували, а на дату ухвалення вона була недійсною вже 1 159 днів. Порівняння, яке болить, це порівняння зі строками, які той самий закон встановлює для інших: згідно зі ст. 29 ч. (5) Закону № 47/1992, коли суд відхиляє клопотання про звернення до Суду, сторона має 48 годин на скаргу, а суд вищої інстанції 3 дні на її розгляд. Для власної процедури закон не передбачає жодного строку, ні для вирішення, ні для публікації, а рішення діє лише з дня публікації.

Друге спостереження виникає з порівняння цього рішення з тим, яке опублікували на 12 днів раніше. Рішенням № 408 від 18 вересня 2025 року, опублікованим в Офіційному віснику Румунії № 97 від 5 лютого 2026 року, Суд відхилив як неприйнятне заперечення, що оспорювало ст. 22 і 23 того самого закону, теж з підстави, що автор критикував тлумачення і застосування норми в справі. Тодішнє мотивування спиралося на сталу практику й цитувало Рішення № 838 від 27 травня 2009 року. Рішення № 132/2026 доходить до того самого висновку, на ту саму статтю, з тим самим аргументом, але в трьох пунктах і без жодного посилання, ні на власне рішення 12-денної давності, ні на щось інше. Для акта, який публікують, щоб він був загальнообов’язковим, відсутність посилання це втрата: читач не може відрізнити усталену практику від висновку, зробленого нашвидкуруч.

Третє спостереження виходить із поєднання трьох частин чинного сьогодні закону. Ст. 45 ч. (4) Закону № 303/2022 вимагає координації для всіх процесуальних та процедурних актів стажиста. Частина (7) вимагає контрасигнування лише для рішень. Частина (6) забороняє лише заходи, що позбавляють або обмежують свободу. Між цими трьома сітями провалюється саме той акт зі справи з Джурджу: подання, у якому пропонують тримання під вартою, не є рішенням, тож його не контрасигнують, і не є заходом, що позбавляє свободи, тож воно не підпадає під заборону, але це акт із найтяжчим наслідком, який прокурор-стажист може підписати. Це єдиний акт, для якого закон не вимагає жодного перевірного сліду координації, і цього не видно, читаючи будь-яку з трьох частин окремо.

Нарешті, примітка для того, хто хоче перевірити сам. Норма, яку Суд цитує в пункті 13, з «процесуальними та процедурними актами» і «атестованим прокурором», не міститься в консолідованій редакції Закону № 303/2004 на законодавчому порталі, де сказано «процедурні акти» і «прокурор, який має статус незмінності». Це не помилка Суду: редакція на порталі оновлена лише до 20 травня 2016 року і не враховує змін, внесених Законом № 242/2018. Хто порівнює ці дві, не звернувши уваги на дату оновлення, доходить до хибного висновку, що рішення цитує неіснуючий текст.

Що потрібно змінити

  • Визначення координації у ст. 45 Закону № 303/2022. Частина, яка говорить, у якій формі вона здійснюється, який акт її фіксує і що буває, коли її немає. Наслідок: суддя підготовчої палати перевіряє об’єктивну вимогу, замість того щоб виводити наявність координації з контрасигнування рішення, якого в справі може й не бути.
  • Прямий перелік актів, які прокурор-стажист може складати у сфері запобіжних заходів. Включно з поданням про тримання під вартою, в один чи в інший бік. Наслідок: зникає дискусія, чи пропозиція рівнозначна застосуванню заходу, що позбавляє свободи, а від цієї дискусії сьогодні залежить недійсність тримання під вартою.
  • Законний строк для публікації в Офіційному віснику Румунії рішень Конституційного Суду, ухвалених за запереченнями. Наслідок: інтервал у 205 днів між ухваленням і публікацією став би неможливим, а момент, з якого рішення стає загальнообов’язковим, був би передбачуваним для судів, які тим часом розглядають справу, з якої надійшло питання.
  • Обов’язкове цитування власного прецедента, коли висновок і аргумент повторюються на тій самій нормі. Наслідок: читач і суд бачать, що перед ними стала практика, а автори заперечень не повторюють кроку, вже закритого з того самого мотиву.
  • Видиме позначення на законодавчому порталі дати, до якої оновлена консолідована редакція скасованого акта. Наслідок: хто шукає норму, застосовну у 2020 році, більше не потрапляє на редакцію 2016 року, яка має інший зміст і не містить заборони, введеної у 2018-му.
  • Відокремлення в мотивуванні претензії щодо застосування від претензії щодо чіткості норми. Коли заперечення змішує обидві, Суд мав би сказати, що він розглянув, а що ні. Наслідок: автор заперечення з нормативним ядром дізнається, що треба переформулювати, а проблема по суті не втрачається вже другий рік підряд.

Оригінальний текст нормативного акта

Наведений нижче текст відтворено румунською мовою, в офіційній опублікованій формі.

Повний текст у формі, опублікованій в Офіційному віснику Румунії

Офіційний вісник Румунії № 768 від 10 вересня 2026 року 16 сторінок PDF, 114 KB акт починається на сторінці 9

Відкрити офіційний PDFЗавантажити PDF

На малих екранах переглядач не відображається. Скористайтеся кнопками вище, щоб відкрити або завантажити файл.

Ця стаття має інформаційний характер і не є юридичною консультацією. Для конкретних ситуацій зверніться до ліцензованого адвоката або податкового консультанта.