Коротко

  • Конституційний Суд відхилив як необґрунтовану, одностайно, критику правила, за яким заява про відвід судді розглядається іншою колегією того самого суду, а не судом вищої інстанції і не судом з іншого міста.
  • Одна з оскаржених норм, ст. 139 ч. (1) п. b) Закону № 304/2004, скасована з 16 грудня 2022 року, однак її правило перейшло майже слово в слово до ст. 152 ч. (1) п. b) Закону № 304/2022, тож рішення читається і для сьогоднішнього права.
  • На практиці не змінюється нічого: заява потрапляє так само до колегії з наступним за порядком номером, яка розглядає справи тієї самої категорії, а до суду вищої інстанції піднімається лише тоді, коли в суді, до якого подано заяву, колегію вже неможливо скласти.
Акт: Рішення Конституційного Суду № 213 від 5 березня 2026 року щодо заперечення про неконституційність положень ст. 50 ч. (1) Цивільного процесуального кодексу і ст. 139 ч. (1) п. b) Закону № 304/2004 про судоустрій
Опубліковано: Офіційний вісник Румунії (Monitorul Oficial) № 738 від 2 вересня 2026 року
Набирає чинності: 2 вересня 2026 року, дата опублікування, згідно зі ст. 147 ч. (4) Конституції

Заява, якою сторона просить усунути суддю з власної справи, і надалі розглядається його колегами з того самого суду, а Конституційний Суд 5 березня 2026 року сказав, що це правило конституційне. Рішення № 213 опубліковане в Офіційному віснику Румунії № 738 від 2 вересня 2026 року і закриває три справи, розпочаті у 2021 році фізичною особою, муніципалітетом Пітешть і повітовою організацією однієї з партій, усі з тим самим невдоволенням: хто просить відвести суддю, того зрештою вислуховують ті самі судді з тієї самої будівлі. Це друге рішення Суду, опубліковане цими днями, яке стосується інциденту, що виник під час процесу, після того, що стосується строку в 48 годин на оскарження відмови звернутися до Конституційного Суду.

Три поняття треба з’ясувати передусім. Несумісність це ситуація, коли закон каже, що суддя не може розглядати певну справу, наприклад тому, що вже висловлювався в ній або має зв’язок з однією зі сторін. Самовідвід це заява, якою сам суддя повідомляє, що перебуває в такій ситуації, і усувається. Відвід це заява, якою сторона процесу просить усунути суддю, коли той не усунувся сам. Хто розглядає цю заяву, має значення, бо від відповіді залежить, залишиться справа в оскарженого судді чи ні.

Відповідь дає ст. 50 ч. (1) Цивільного процесуального кодексу: «Самовідвід або відвід вирішується іншою колегією відповідного суду, до складу якої не може входити суддя, якому заявлено відвід або який заявив самовідвід». Отже, не суд, що стоїть вище, а інша колегія того самого суду, з якої відповідного суддю виведено. Яка саме це колегія, у кодексі не написано, це написано в Регламенті внутрішнього розпорядку судів, акті, який затверджує Вища рада магістратури. На день, коли заявили заперечення, чинним був регламент, затверджений Рішенням Пленуму Вищої ради магістратури № 1.375/2015, ст. 110 ч. (1) якого відсилала заяву до колегії з наступним за порядком номером, що розглядає справи тієї самої категорії.

Тут і виникла перша претензія. Автори заперечення стверджували, що коли заява автоматично йде до наступної колегії, то жодного випадкового розподілу вже немає, а є заздалегідь відома колегія, обрана адміністративним актом, а не законом, ухваленим у Парламенті. Друга претензія стосувалася ст. 139 ч. (1) п. b) Закону № 304/2004, норми, яка давала регламентові право встановлювати «спосіб і критерії розподілу справ між судовими колегіями». На думку авторів, порядок судочинства встановлюється лише законом, і Парламент не може віддати його Вищій раді магістратури.

Три справи надійшли до Суду по черзі, ухвалами від 28 травня 2021 року Апеляційного суду Тімішоари, від 22 червня 2021 року Апеляційного суду Пітешть і від 15 вересня 2021 року Вищого касаційного суду, і були об’єднані. І прокурор, і Уряд просили відхилити заперечення як неприйнятне, з огляду на те, що йдеться не про суперечність із Конституцією, а про хибне застосування закону. Суд цим шляхом не пішов. Він розглянув критику по суті й відхилив її як необґрунтовану, колегією із семи суддів з дев’яти суддів Суду, одностайно.

Цивільний процесуальний кодекс дійшов до Конституційного Суду і через те, як обґрунтування рішення має відповідати на доводи, які наводять сторони у процесі, згідно зі ст. 425 ч. (1) літ. b).

Наслідки, які це має

Рішення є остаточним і загальнообов’язковим від 2 вересня 2026 року, дати опублікування в Офіційному віснику Румунії. Оскільки це відхилення, воно не виводить із дії жодної норми і не відкриває заново жодної справи. Хто програв заяву про відвід на підставі ст. 50 ч. (1), не отримує з цього рішення нової підстави для перегляду, а хто має процес у розгляді, побачить, що заява розглядається точно так само, як і раніше.

Справжній наслідок інший, і він стосується аргументів, які можна буде використовувати надалі. Учасник процесу вже не може просити суд усунути це правило на тій підставі, що розгляд заяви колегами оскарженого судді нібито порушує право на справедливий суд. Суд ясно сказав, що колегіальні стосунки між суддями того самого суду, чи навіть тієї самої секції, самі собою не виправдовують підозри в упередженості, і послався на Рішення № 464 від 28 жовтня 2004 року, де зафіксував, що колегіальна система належить до судоустрою, а не до безсторонності.

Залишається на місці й механізм контролю. Суд нагадав, що ухвалу, якою заяву про відвід відхилено, можна оскаржити разом із рішенням по суті, а суд вищої інстанції поновлює всі процесуальні дії та докази, вчинені в суді першої інстанції, якщо визнає, що відвід відхилили безпідставно. Захист походить, отже, не зі зміни колегії, яка розглядає інцидент, а з можливості відновити розгляд пізніше.

Нарешті, рішення підтверджує, що регламент, затверджений Вищою радою магістратури, може встановлювати спосіб розподілу справ між колегіями. Аргумент поділу влади, наведений через ст. 61 ч. (1) і ст. 126 ч. (2) Конституції, відхилено на підставі попередньої практики, а саме Рішення № 169 від 8 квітня 2025 року.

Що змінилося порівняно з попередньою ситуацією

У праві нічого. Обидві оскаржені норми залишаються на місці, і практика судів не має підстав змінюватися. Змінюється натомість контекст, у якому це рішення треба читати, бо між днем, коли справи надійшли до Суду, і днем опублікування змінилися два нормативні акти.

Закон № 304/2004 про судоустрій скасовано Законом № 304/2022, опублікованим в Офіційному віснику Румунії № 1.104 від 16 листопада 2022 року, який набрав чинності через 30 днів від опублікування, тобто 16 грудня 2022 року. Суд усе ж проаналізував скасовану норму, застосувавши правило, зафіксоване Рішенням № 766 від 15 червня 2011 року: контролювати можна й норми, що вийшли з дії, доки вони продовжують діяти у процесі, в якому заявлено заперечення. Це саме тут і сталося, бо спори почалися у 2017, 2019 і 2020 роках.

Важливо для сьогоднішнього читача те, що оскаржене правило не зникло разом із законом. Ст. 152 ч. (1) п. b) Закону № 304/2022 каже, що Регламентом внутрішнього розпорядку судів встановлюються «спосіб і критерії розподілу справ між судовими колегіями з метою забезпечення дотримання принципів випадкового розподілу і безперервності». Порівняно зі ст. 139 ч. (1) п. b) старого закону єдиною відмінністю є форма множини румунського слова, «completuri» замість «complete». Те, що Суд визнав конституційним у скасованій нормі, є, отже, з тим самим змістом у нормі чинній.

Так само сталося й з регламентом. Рішення Пленуму Вищої ради магістратури № 1.375/2015 скасовано Рішенням Секції суддів Вищої ради магістратури № 3.243 від 22 грудня 2022 року, яким затверджено регламент, чинний сьогодні. Ст. 109 ч. (1) нового регламенту зберігає вирішення старої ст. 110 ч. (1): коли відвід стосується всіх членів колегії, інцидент вирішується колегією з наступним за порядком номером, що розглядає справи тієї самої категорії, а якщо в цій категорії залишилася єдина колегія, вона розглядає власний інцидент.

Переваги та недоліки

Що це дає позитивного

  • Закриває дискусію, яка тривала багато років. Хто відтепер посилатиметься на те, що ст. 50 ч. (1) порушує право на справедливий суд, отримає вже дану відповідь, а справа не стоятиме в очікуванні Конституційного Суду.
  • Підтверджує, що оскаржений суддя не може входити до колегії, яка розглядає заяву, і це залишається мінімальною та перевірюваною гарантією в будь-якій справі.
  • Зберігає швидку процедуру. Регламент вимагає, щоб інциденти вирішувалися, як правило, того самого дня, коли їх заявлено, а перенесення заяви до суду вищої інстанції чи до іншого міста означало б нові засідання і справи, зупинені на місяці.
  • Прояснює, що регламент, затверджений Вищою радою магістратури, може встановлювати спосіб розподілу справ між колегіями, і що цим Парламент не поступився своїм повноваженням творити закон.

Що залишається проблемою

  • Хто розглядає вашу заяву про відвід, написано не в законі, а в регламенті. Учасник процесу мусить шукати у двох різних актах, щоб дізнатися елементарну річ про власну справу.
  • Суд не відповідає прямо на зауваження, що заздалегідь відома колегія, та, яка має наступний номер, не є колегією, визначеною випадково. Він обмежується тим, що норма не читається ізольовано, а разом із регламентом.
  • Рішення залишає незачепленою ситуацію, коли оскаржений суддя сам бере участь у відхиленні заяви. Ст. 50 ч. (1) прямо відсилає до ст. 47 ч. (4) Цивільного процесуального кодексу, де неприйнятність заяви констатує колегія, перед якою її подано, за участю судді, якому заявлено відвід.
  • Відповідь надійшла через 1 742 дні від першого звернення, для інциденту, який той самий правопорядок хоче бачити вирішеним того самого дня.
  • В опублікованому рішенні зазначено помилкову дату скасування Закону № 304/2004, і цю деталь пояснено нижче.

Корисні поради

  1. Перевірте підставу, перш ніж подавати заяву. Відвід можна заявити лише з підстав несумісності, передбачених ст. 41 і ст. 42 Цивільного процесуального кодексу. Заява, обґрунтована чимось іншим, наприклад невдоволенням ухваленим у справі рішенням, є неприйнятною згідно зі ст. 47 ч. (2).
  2. Не повторюйте ту саму заяву. Ст. 47 ч. (3) оголошує неприйнятною заяву проти того самого судді з підстави несумісності, яку вже було відхилено.
  3. Запам’ятайте, хто вирішує щодо форми. Якщо заява не відповідає умовам ст. 47, неприйнятність констатує сама колегія, перед якою її подано, з оскарженим суддею у складі. Лише заява, яка проходить цей фільтр, потрапляє до іншої колегії.
  4. Заяву можна подати усно в засіданні або письмово, окремо щодо кожного судді, із зазначенням підстави несумісності та доказів, які ви маєте.
  5. Якщо заяву відхилено, ви не програли остаточно. Ухвала про відхилення оскаржується разом із рішенням по суті, а суд вищої інстанції поновлює процесуальні дії та докази першої інстанції, коли встановить, що відвід відхилили безпідставно.
  6. Не просіть передати заяву до суду вищої інстанції. Ст. 50 ч. (2) Цивільного процесуального кодексу застосовується лише тоді, коли через самовідвід або відвід у суді, до якого подано заяву, колегію вже неможливо скласти, як правило, у судах із замалою кількістю суддів.
  7. Якщо ви не можете з’явитися, попросіть письмово розглянути справу за вашої відсутності. Одна зі сторін у цих справах так і зробила, і справу вирішили без її присутності.

Часті запитання

Що зрештою вирішив Конституційний Суд?
Він відхилив заперечення як необґрунтоване і встановив, що ст. 50 ч. (1) Цивільного процесуального кодексу і ст. 139 ч. (1) п. b) Закону № 304/2004 є конституційними щодо сформульованої критики. Це не рішення про задоволення, отже, жодна норма з дії не виходить.
Хто й надалі розглядає мою заяву про відвід?
Інша колегія того самого суду, до складу якої оскаржений суддя входити не може. Згідно зі ст. 109 ч. (1) регламенту, затвердженого Рішенням № 3.243/2022 Секції суддів Вищої ради магістратури, коли відвід стосується всіх членів колегії, заява йде до колегії з наступним за порядком номером, що розглядає справи тієї самої категорії.
Чи може заява колись потрапити до суду вищої інстанції?
Так, але лише у випадку зі ст. 50 ч. (2) Цивільного процесуального кодексу, тобто тоді, коли через самовідвід або відвід у відповідному суді колегію вже неможливо скласти. Це виняток вузького тлумачення, а не вибір сторони.
Яка різниця між самовідводом, відводом і несумісністю?
Несумісність це передбачена законом ситуація, в якій суддя не може розглядати справу. Самовідвід це усунення, про яке суддя просить сам, коли перебуває в такій ситуації. Відвід це заява сторони, подана тоді, коли суддя не усунувся сам.
Чи відкриває це рішення заново мою справу, в якій мені відмовили у відводі?
Ні. Рішення Конституційного Суду мають силу лише на майбутнє, згідно зі ст. 147 ч. (4) Конституції, а це до того ж рішення про відхилення, отже, воно нічого не змінює в застосовному праві.
Чому Суд аналізував норму зі скасованого закону?
Тому що, згідно з Рішенням № 766 від 15 червня 2011 року, можна контролювати й норми, що вийшли з дії, якщо вони продовжують діяти у процесі, в якому заявлено заперечення. Спори тут почалися у 2017, 2019 і 2020 роках, коли Закон № 304/2004 був чинним.
Чи існує сьогодні правило зі скасованого закону?
Так. Ст. 152 ч. (1) п. b) Закону № 304/2022 майже дослівно повторює текст ст. 139 ч. (1) п. b) старого закону, а єдиною відмінністю є форма множини румунського слова, «completuri» замість «complete».
Чому заяву про відвід не розподіляють випадково, через інформаційну систему?
Суд такого вирішення не нав’язував. Він зафіксував, що норма кодексу читається не ізольовано, а разом із регламентом, а Апеляційний суд Пітешть вважав, що відсилання до колегії з наступним за порядком номером саме собою є формою випадкового розподілу, бо нумерацію колегій робили не для цієї справи.
Скільки тривала процедура в Конституційному Суді?
Перше звернення надіслали 28 травня 2021 року, рішення ухвалили 5 березня 2026 року, а опублікували 2 вересня 2026 року. Це 1 742 дні від першого звернення до ухвалення і ще 181 день до опублікування.
Що буде, якщо оскаржений суддя все-таки візьме участь у вирішенні щодо моєї заяви?
За законом це можливо лише в одному випадку: ст. 47 ч. (4) Цивільного процесуального кодексу, до якої прямо відсилає ст. 50 ч. (1), передбачає, що неприйнятність заяви, яка не відповідає вимогам форми, констатує колегія, перед якою її подано, за участю судді, якому заявлено відвід. В усьому іншому його участь виключена.

Помилки та невідповідності в опублікованому тексті

  • Параграф 24, дата скасування Закону № 304/2004. Рішення каже, що закон «a fost abrogată la data de 16 martie 2023 de art. 168 alin. (5) din titlul IX al Legii nr. 304/2022», тобто був скасований 16 березня 2023 року ст. 168 ч. (5) розділу IX Закону № 304/2022. Однак ст. 168 ч. (5) не містить жодної календарної дати: вона передбачає, що Закон № 304/2004 скасовується «la data intrării în vigoare a prezentei legi», тобто з дня набрання чинності цим законом, за винятком ст. 661, яка скасовується через 90 днів від тієї дати. А набрання чинності визначене ст. 168 ч. (1) через 30 днів від опублікування, тобто 16 грудня 2022 року, оскільки закон опублікували 16 листопада 2022 року. Дата 16 березня 2023 року це рівно 16 грудня 2022 року плюс 90 днів, тобто строк, застосовний до однієї-єдиної статті, помилково перенесений на весь закон. Наслідок: із тексту рішення випливає, що Закон № 304/2004 нібито був чинним між 16 грудня 2022 року і 16 березня 2023 року, чого не було, а рішення є загальнообов’язковим і його цитуватимуть саме в такому вигляді.

Аналіз редакції

Вирішення Суду не дивує, бо повторює те, що він уже сказав Рішенням № 532 від 24 жовтня 2023 року і Рішенням № 169 від 8 квітня 2025 року. Варто, однак, помітити, що обидва ухвалені після того, як три справи вже надійшли до Суду, у 2021 році. Автори заперечення отримали, отже, у відповідь судову практику, якої не існувало в день, коли вони формулювали свою критику, а рішення не пояснює, чому їхня критика не привносила нових обставин, а лише констатує, що не привносить.

Найконкретніше зауваження арифметичне. Регламент внутрішнього розпорядку вимагає у ст. 109 ч. (7), щоб процесуальні інциденти вирішувалися «як правило, того дня, коли їх заявлено», і Суд обґрунтовує своє вирішення саме потребою не затягувати розгляд. Перевірка конституційності цієї швидкої процедури тривала 1 742 дні від першого звернення, від 28 травня 2021 року, до ухвалення 5 березня 2026 року, до чого додається ще 181 день до опублікування 2 вересня 2026 року. Майже п’ять років, щоб підтвердити правило, яке вимагає від сторони ясності протягом одного дня.

Друге, чого текст не каже, виходить із зіставлення двох положень. Ст. 50 ч. (1), процитована повністю в параграфі 23 рішення, завершується фразою «Положення ст. 47 ч. (4) залишаються застосовними». Та сама ст. 47 ч. (4) дозволяє, щоб неприйнятність заяви про відвід констатувала сама колегія, перед якою її подано, за участю судді, якому заявлено відвід. Суд відтворює цю фразу і жодного разу до неї не повертається, хоча вона стосується саме найгострішої з погляду наведеної критики ситуації. А в третій справі заяву відхилили як подану із запізненням, тобто з формальної підстави, у категорії, де ст. 47 ч. (4) застосовується найімовірніше.

Нарешті, і прокурор, і Уряд просили відхилити заперечення як неприйнятне, стверджуючи, що критикують спосіб застосування закону, а не його зміст. Суд оминув цей захист без жодної фрази, розглянувши справу прямо по суті. Результат для авторів той самий, але межа між тим, що конституційний суд може, і тим, чого не може перевіряти, вкотре залишається непроведеною.

Склад колегії, яка розглядає відвід, є частиною того самого внутрішнього механізму суду, який Рішення ВРМ 1223/2026 тепер змінює для випадкового розподілу справ.

Що потрібно змінити

  • Правило про колегію, яка розглядає відвід, треба перенести до Цивільного процесуального кодексу. Якби ст. 50 сама казала, яка колегія компетентна, замість залишати це регламентові, вся критика з цих трьох справ втратила б предмет, а сторона дізнавалася б з одного тексту, хто розглядає її заяву.
  • Рішення щодо скасованих норм мали б показувати чинний відповідник. Одна фраза про те, що ст. 139 ч. (1) п. b) Закону № 304/2004 міститься у ст. 152 ч. (1) п. b) Закону № 304/2022, звільнила б кожного читача від години пошуків і одразу показала б, чи важить рішення для сьогоднішнього права.
  • Граничний строк між ухваленням і опублікуванням. Ці 181 день є днями, коли рішення існує, але не діє, бо обов’язковість починається лише від опублікування. Строк у 30 чи 60 днів закрив би це вікно.
  • Ухвала, якою вирішується відвід, мала б показувати підставу розподілу. Зазначення номера колегії, яка розглянула заяву, і правила, за яким заява їй дісталася, зробило б перевірюваним у кожній справі саме те, що Суд визнав достатньо ясним в абстракції.
  • Заперечення про неприйнятність, заявлені прокурором чи Урядом, заслуговують на пряму відповідь. Коли дві інституції просять відхилити справу на цій підставі, а Суд усе ж розглядає її по суті, мотивування мало б сказати чому, хай навіть у два рядки.

Оригінальний текст нормативного акта

Наведений нижче текст відтворено румунською мовою, в офіційній опублікованій формі.

Повний текст у формі, опублікованій в Офіційному віснику Румунії

Офіційний вісник Румунії № 738 від 2 вересня 2026 року 48 сторінок PDF, 4,6 MB акт починається на сторінці 2

Відкрити офіційний PDFЗавантажити PDF

На малих екранах переглядач не відображається. Скористайтеся кнопками вище, щоб відкрити або завантажити файл.

Ця стаття має інформаційний характер і не є юридичною консультацією. Для конкретних ситуацій зверніться до ліцензованого адвоката або податкового консультанта.