Коротко

  • Правило встояло. Конституційний Суд відхилив критику тексту, який дає DIICOT компетенцію розслідувати і ті діяння, що мають зв’язок зі справою про організовану злочинність, навіть якщо ці діяння, узяті окремо, у переліку дирекції не значаться.
  • Підстава, на яку посилається Суд. Об’єднання справ не залежить від волі прокурора, а йде за умовами, написаними в статті 43 Кримінального процесуального кодексу, однаковими для всіх, і має на меті, щоб докази тієї самої злочинної діяльності збирав один раз один і той самий орган.
  • Кого це стосується. Будь-якої особи, яку DIICOT розслідує за діяння, що прямо не належить до компетенції дирекції, адвокатів у справах про організовану злочинність і суддів підготовчого провадження, які перевіряють, чи обвинувальний акт надійшов від компетентного прокурора.
Акт: Рішення Конституційного Суду № 332 від 16 квітня 2026 року щодо заперечення про неконституційність положень ст. 11 ч. (1) п. 5 Надзвичайної постанови Уряду № 78/2016 про організацію та діяльність Дирекції з розслідування злочинів організованої злочинності та тероризму, а також про внесення змін і доповнень до деяких нормативних актів
Опубліковано: Офіційний вісник № 789 від 17 вересня 2026 року
Набирає чинності: 17 вересня 2026 року, дата опублікування; згідно зі ст. 147 ч. (4) Конституції рішення Конституційного Суду є загальнообов’язковими від опублікування і мають силу лише на майбутнє

Обвинувачений, справа якого розглядалася в Апеляційному суді Алба-Юлія, попросив Конституційний Суд скасувати правило, яке дозволяє DIICOT розслідувати і діяння, що не значаться в переліку дирекції, коли вони мають зв’язок зі справою про організовану злочинність. Суд відмовив, одностайно. Рішення № 332 ухвалено 16 квітня 2026 року і з’явилося в Офіційному віснику 17 вересня 2026 року. Хто веде розслідування, той вирішує і що станеться зі справою. Те саме запитання, поставлене інакше, дійшло цього року й до найвищої судової інстанції, у справі про обшуки, проведені DNA разом з офіцерами Генеральної антикорупційної дирекції, де відповідь теж була процесуальною.

Оскаржений текст має один-єдиний рядок. Стаття 11 частина (1) пункт 5 Надзвичайної постанови № 78/2016 каже, що до компетенції DIICOT належать «злочини, які мають зв’язок, згідно зі ст. 43 Кримінального процесуального кодексу, з тими, що передбачені в п. 1-4». Пункти з 1 до 4 це власне перелік дирекції: злочини, учинені з метою організованого злочинного угруповання, торгівля людьми і наркотиками, відмивання грошей, одержаних від цих діянь, створення самого угруповання. До них пункт 5 додає все, що з ними пов’язане.

Заперечення про неконституційність це засіб, яким сторона процесу просить Конституційний Суд перевірити, чи норма закону, яка до неї застосовується, відповідає Конституції. Автор заявив його в скарзі на ухвалу підготовчого провадження, тобто того етапу, на якому суддя перевіряє, перед початком судового розгляду, чи законні обвинувальний акт і дії досудового розслідування. Апеляційний суд Алба-Юлія передав справу до Конституційного Суду Кримінальною ухвалою № 145 від 12 листопада 2021 року.

Критика мала просту серцевину. Прокурор DIICOT веде досудове розслідування і скеровує до суду за діяння, які не належать до його компетенції, стверджував автор, лише тому, що вони нібито пов’язані з діяннями, що входять до спеціальної компетенції дирекції. Предметна компетенція означає встановлене законом право певного органу розслідувати певний тип діяння, і автор уважав, що пункт 5 її обходить і порушує цим рівність перед законом зі статті 16 Конституції, право на справедливий суд зі статті 21 частини (3) і право на захист зі статті 24.

На підтримку він навів два попередні рішення Суду. Перше, Рішення № 302 від 4 травня 2017 року, опубліковане в Офіційному віснику № 566 від 17 липня 2017 року, визнало неконституційним підхід, який не відносив до абсолютних недійсностей порушення правил предметної компетенції органу досудового розслідування. Друге, Рішення № 380 від 8 червня 2021 року, опубліковане в Офіційному віснику № 977 від 13 жовтня 2021 року, скасувало частину (3) тієї самої статті 11, ту, яка дозволяла прокуророві DIICOT довести до кінця досудове розслідування у справах, виділених із провадження, навіть якщо діяння, що залишилися, уже не належали до компетенції дирекції.

Відповідь Суду: ці дві ситуації не схожі. Рішення 2017 року стосувалося браку санкції за порушення компетенції, а не можливості об’єднати справи, коли закон прямо це передбачає. Рішення 2021 року стосувалося суб’єктивного вибору прокурора, який міг залишити собі або передати далі справу, виділену з провадження, так що обвинувачений не міг передбачити, що станеться. Натомість пункт 5 нічого не залишає на вільний розсуд: умови об’єднання це умови зі статті 43 Кримінального процесуального кодексу, і їх можна прочитати заздалегідь.

Наслідки, які це має

Для того, кого розслідує DIICOT, не змінюється нічого. Діяння, якого немає в переліку дирекції, залишається в її справі, якщо має зв’язок, у розумінні статті 43, з діянням із переліку. Клопотання вивести те діяння зі справи через некомпетентність прокурора більше не має за аргумент неконституційність тексту, бо текст перевірили і він пройшов перевірку.

Аргумент, однак, залишається придатним на іншому полі. Суддя підготовчого провадження й далі може повернути справу прокуратурі, якщо обвинувальний акт надійшов від прокурора, некомпетентного за предметом, згідно зі статтею 346 частиною (3) літерою a) Кримінального процесуального кодексу. Там обговорюють уже не те, чи правило конституційне, а те, чи конкретна ситуація справді підпадає під якусь із гіпотез статті 43.

Для прокурорів рішення підтверджує, що об’єднання на стадії досудового розслідування має підставу. Текст статті 43 говорить про суд, а місток до прокурора наводить стаття 63 частина (1) Кримінального процесуального кодексу, яка застосовує правила компетенції судів, відповідним чином, і під час досудового розслідування.

Для адвокатів рішення переносить дискусію на факти. Норму вже не оскаржиш, але можна заперечувати, що між діяннями у справі існує зв’язок, якого вимагає закон: продовжуваний злочин, ідеальна сукупність злочинів, фактичні дії, які разом утворюють один злочин, та сама особа, яка вчинила кілька діянь, кілька осіб, які брали участь в одному діянні, або зв’язок, що вимагає об’єднання задля належного здійснення правосуддя.

Що змінилося порівняно з попередньою ситуацією

Рішення не змінює в законі жодного слова. Змінюється натомість карта того, що ще можна оскаржити в статті 11 постанови. Частина (3) впала у 2021 році і була формально скасована Парламентом 9 липня 2023 року, статтею VI Закону № 201/2023. Частина (1) пункт 5 тепер пройшла перевірку і залишається, зі звичайним для будь-якого рішення про відхилення застереженням: її аналізували лише щодо тієї критики, яку сформульовано в цій справі.

Самого тексту жодного разу не торкалися від опублікування постанови, 22 листопада 2016 року. Його сусіди натомість рухалися за останні роки двічі: пункт 1 доповнено 16 травня 2024 року Законом № 126/2024, а пункт 2 переписано 19 грудня 2025 року статтею VIII Закону № 224/2025. Оскільки пункт 5 відсилає до пунктів з 1 до 4, будь-яке доповнення там розширює і зону, з якої він притягує пов’язані діяння, а його власне формулювання не змінюється.

Між зверненням і відповіддю минуло 1 616 днів, тобто чотири роки і майже п’ять місяців, а від ухвалення до опублікування ще 154 дні. Увесь цей час запитання лишалося відкритим, а справа з Алба-Юлії чекала.

Переваги та недоліки

Що це дає позитивного

  • Випадки, у яких справу можна об’єднати, написані в одному-єдиному місці, у статті 43 Кримінального процесуального кодексу, і кожен може їх перевірити ще до того, як дізнається, що вирішив прокурор.
  • Суд уперше пояснює в рішенні про DIICOT, яким шляхом правило об’єднання доходить від суду до прокурора: через статтю 63 частину (1) Кримінального процесуального кодексу.
  • Розслідування мережі більше не ділиться між кількома прокуратурами з різними компетенціями, а це зменшує ризик того, що ті самі діяння дістануть суперечливі розв’язання в паралельних справах.
  • Рішення ясно показує, де точиться справжня дискусія: у судді підготовчого провадження, про конкретне підпадання під гіпотези статті 43, а не про конституційність норми.
  • Розв’язання ухвалено одностайно і без окремих думок, тож воно не лишає місця для здогадів про хитку більшість.
  • Суд не обмежився відхиленням, а пояснив пункт за пунктом, чому два рішення, наведені автором, не пасують до його становища.

Що залишається проблемою

  • Обвинувачений не дізнається із закону, яким механізмом правило, написане для судів, стосується його на стадії досудового розслідування. Зв’язок робить інша стаття, з іншого кодексу, якої пункт 5 не згадує.
  • Об’єднання, здійснене прокурором, не має окремого мотивованого акта, який сторона могла б оскаржити самостійно. Невдоволення можна заявити аж у підготовчому провадженні, після закінчення розслідування.
  • У трьох із шести гіпотез стаття 43 частина (2) залишає об’єднання на розсуд судового органу, тож передбачуваність, на яку спирається рішення, не однакова в усіх випадках.
  • Текст пункту 5 жодного разу не переглядали, хоча зона, з якої він притягує пов’язані діяння, розширилася змінами 2024 і 2025 років у пунктах 1 і 2.
  • Справа пролежала в Суді 1 616 днів, а опублікування додало ще 154 дні. Для процесуального запитання, заявленого в кримінальному процесі, що триває, такий проміжок змінює вагу відповіді.
  • Суд, який передав справу, не висловив своєї позиції щодо заперечення, хоча стаття 29 частина (4) Закону № 47/1992 його до цього зобов’язує, а ні голови двох палат Парламенту, ні Уряд, ні Народний адвокат не надіслали своїх позицій. Суд вирішував, не маючи у справі жодної інституційної позиції.

Корисні поради

  1. Якщо вас розслідує DIICOT за діяння, якого немає в переліку дирекції, вимагайте, щоб вам показали, з яким саме діянням із переліку ваше діяння вважають пов’язаним. Без цього пункт 5 застосувати не можна.
  2. Перевірте, під яку з гіпотез статті 43 Кримінального процесуального кодексу підвели зв’язок. Три з них зобов’язують до об’єднання, три інші лише дозволяють його, а там, де об’єднання необов’язкове, доводи проти важать більше.
  3. Порушуйте питання компетенції в підготовчому провадженні, не пізніше. Стаття 346 частина (3) літера a) Кримінального процесуального кодексу дозволяє повернути справу прокуратурі, коли обвинувальний акт надійшов від прокурора, некомпетентного за предметом.
  4. Не будуйте клопотання на неконституційності пункту 5. Після Рішення № 332/2026 цей шлях закритий для критики, що спирається на статті 16, 21 частину (3) і 24 Конституції.
  5. Коли посилаєтеся на попереднє рішення Суду, покажіть, які фактичні та правові елементи повторюються у вашій справі. Тут обидва наведені рішення відкинули саме тому, що цих елементів бракувало.
  6. Якщо ви суддя і передаєте заперечення до Конституційного Суду, впишіть в ухвалу й позицію суду. Стаття 29 частина (4) Закону № 47/1992 цього вимагає, а її відсутність лишає справу без жодної позиції, крім прокурорської.
  7. Коли читаєте рішення Суду, старіше за кілька років, перевіряйте чинну редакцію текстів, на які воно відсилає. Статтю 11 постанови змінювали чотири рази з 2016 року, і нумерація та зміст пунктів не залишилися тими самими.

Часті запитання

Що вирішив, коротко, Конституційний Суд?
Відхилив заперечення як необґрунтоване і встановив, що стаття 11 частина (1) пункт 5 Надзвичайної постанови № 78/2016 є конституційною щодо сформульованої критики. Рішення остаточне і загальнообов’язкове від опублікування, 17 вересня 2026 року.
Що насправді каже оскаржений текст?
Що до компетенції DIICOT належать злочини, які мають зв’язок, згідно зі статтею 43 Кримінального процесуального кодексу, з тими, що передбачені в пунктах з 1 до 4 тієї самої частини. Пункти з 1 до 4 це власне перелік злочинів, відданих дирекції.
Що означає, що два діяння мають зв’язок між собою?
Стаття 43 Кримінального процесуального кодексу описує шість ситуацій: продовжуваний злочин, ідеальна сукупність злочинів, фактичні дії, які разом утворюють один злочин, кілька злочинів, учинених тією самою особою, злочин, у якому брали участь кілька осіб, і зв’язок, що вимагає об’єднання задля належного здійснення правосуддя. Перші три зобов’язують до об’єднання, останні три лишають його на розсуд.
Як правило, написане для судів, застосовують на стадії досудового розслідування?
Через статтю 63 частину (1) Кримінального процесуального кодексу, яка передбачає, що положення про компетенцію судів, зокрема й стаття 43, застосовуються відповідним чином і під час досудового розслідування.
Чому тут не застосували Рішення № 380 від 2021 року?
Бо воно стосувалося частини (3) статті 11, яка лишала прокуророві DIICOT вибір, залишати собі чи ні справу, виділену з провадження, хоча її розв’язання йому не належало. Там обвинувачений не міг нічого передбачити. У пункті 5 усе навпаки: умови об’єднання написані в законі й відомі заздалегідь.
А Рішення № 302 від 2017 року, наведене тим самим автором?
Воно стосувалося браку в Кримінальному процесуальному кодексі санкції за порушення предметної компетенції органу досудового розслідування. Відповідь була та, що ті міркування не мають зв’язку з можливістю об’єднати справи, коли закон прямо це передбачає і є об’єктивні підстави, які це виправдовують.
Чи можу я ще просити вивести діяння зі справи DIICOT?
Так, але з іншим аргументом. Ви більше не можете стверджувати, що сама норма неконституційна, а лише те, що у вашому випадку немає зв’язку, якого вимагає стаття 43. Клопотання подають судді підготовчого провадження.
Чи можна оскаржити рішення?
Ні. Рішення Конституційного Суду остаточні й загальнообов’язкові. Текст, однак, можна оскаржити знову, з іншою критикою, ніж проаналізована тепер, бо відхилення зроблено лише щодо підстав, наведених у цій справі.

Помилки та невідповідності в опублікованому тексті

  • Пункт 21 приписує статті 43 Кримінального процесуального кодексу текст, якого вона не містить. Рішення пише там, що «ст. 43 Кримінального процесуального кодексу прямо передбачає, що ці положення застосовуються і в разі, коли перед тим самим судовим органом є кілька справ з тим самим предметом». Стаття 43 частина (3) каже «перед тим самим судом», а те саме рішення цитує її правильно на вісім пунктів вище, у пункті 13. Різниця не стилістична: словосполучення «судовий орган» охоплює і прокурора, «суд» ні, а саме це й було спірним місцем. Об’єднання доходить до прокурора через статтю 63 частину (1) Кримінального процесуального кодексу, на яку Суд посилається в пункті 14, а не через саму лише статтю 43. Хто читає лише пункт 21, ту частину, де пояснюють, чому наведені автором рішення не стосуються справи, залишається з думкою, що стаття 43 прямо охоплює досудове розслідування.

Аналіз редакції

Рішення побудоване міцно, і його посилання витримують перевірку. У пункті 16 Рішення № 719 від 6 грудня 2016 року стоїть, слово в слово, фраза про мету об’єднання, яку йому приписують. Пункт 135 Рішення № 33 від 23 січня 2018 року справді містить твердження про свободу законодавця створювати спеціалізовані прокурорські структури. Рішення № 302 від 2017 року і № 380 від 2021 року описані правильно, з точними даними про їх опублікування. Оскаржений текст відтворено слово в слово з чинної редакції постанови. Єдина тріщина це та, що в розділі про помилки, і вона стосується цитати, а не розв’язання.

Чого не видно, читаючи рішення від початку до кінця, так це моменту, коли справа вирушила в дорогу. Рішення № 380/2021, на яке спирається автор, опубліковано 13 жовтня 2021 року. Від того дня почав спливати 45-денний строк зі статті 147 частини (1) Конституції, проміжок, у який частину (3) статті 11 було зупинено в силу закону і в який Уряд чи Парламент могли привести її у відповідність до Конституції. Строк сплив 27 листопада 2021 року. Апеляційний суд Алба-Юлія звернувся до Конституційного Суду 12 листопада 2021 року, за п’ятнадцять днів до того, тобто саме у вікні, коли сусідній текст уже впав. Клопотання намагалося перенести свіжу перемогу з однієї частини на іншу, і це пояснює, чому Рішення № 380/2021 з’являється в мотивуванні автора від самого початку. Парламент зі свого боку відповів: формально скасував частину (3) 9 липня 2023 року, за 634 дні від опублікування рішення, і пункту 5 не торкнувся.

Друге спостереження стосується складу колегії. Рішення № 380/2021 ухвалено більшістю голосів, з окремою думкою двох суддів, Лівії Дойни Станчу та Олени-Сіміни Тенесеску. Колегію, яка у 2026 році вирішила, що те рішення не можна поширювати за межі його випадку, очолювала Олена-Сіміна Тенесеску, яка тим часом стала головою Суду. Це не докір, бо жоден суддя не стає упередженим через те, що мав окрему думку в спорідненій справі, але це факт, якого читач з рішення не дізнається і який пояснює, чому відмінність між двома текстами проведено так наполегливо.

Третє спостереження стосується сусідства підтвердженого тексту. Пункт 5 це єдина частина статті 11 частини (1), що залишилася незмінною з 22 листопада 2016 року, тобто майже десять років, тоді як пункт 1 доповнили у 2024 році, пункт 2 переписали у 2025, а частину (3) скасували у 2023. Власного змісту він не має: він позичає все, що написано в пунктах з 1 до 4. Наслідок той, що норма, яку жодного разу не переглядали, змінює свій обсяг щоразу, коли хтось торкається переліку над нею. У тому самому переліку стоїть і пункт 3, який і сьогодні відсилає до «злочину відмивання грошей, передбаченого Законом № 656/2002», закону, скасованого понад сім років тому статтею 65 літерою a) Закону № 129/2019, опублікованого в Офіційному віснику № 589 від 18 липня 2019 року. Отже, компетенція, яку Суд щойно підтвердив, спирається і на мертве відсилання.

Що потрібно змінити

  • Відсилання до Закону № 656/2002 зі статті 11 частини (1) пункту 3 треба замінити відсиланням до Закону № 129/2019. Сьогодні прокурор чи адвокат, який хоче знати, який злочин відмивання грошей належить до компетенції DIICOT, мусить сам відновлювати відповідність між законом, скасованим у 2019 році, і тим, що прийшов йому на зміну. Виправлення на один рядок закриває дискусію і опосередковано прояснює обсяг пункту 5.
  • Текст пункту 5 мав би сам казати, що правило застосовують і під час досудового розслідування. Сьогодні шлях іде через статтю 63 частину (1) Кримінального процесуального кодексу, якої текст не згадує, а роз’яснення прийшло аж рішенням Конституційного Суду, після чотирьох з половиною років очікування. Півфрази в постанові зробили б усю цю справу непотрібною.
  • Об’єднання, про яке розпоряджається прокурор, мало б оформлюватися мотивованою постановою, яку можна оскаржити окремо. Тепер той, хто заперечує належність свого діяння до справи DIICOT, мусить чекати кінця досудового розслідування і підготовчого провадження. Окремий акт, який можна перевірити в реальному часі, скоротив би на місяці або роки проміжок, у який людину розслідує структура, яка, на її думку, не має компетенції.
  • Проміжок між ухваленням і опублікуванням треба обмежити. Ті 154 дні в цій справі не мають жодного видимого пояснення, і весь той час рішення не справляло наслідків, хоча розв’язання вже було ухвалене. Максимальний строк, скажімо 30 днів, зробив би передбачуваним момент, з якого відповідь починає важити.
  • Відсутність позиції суду в ухвалі про звернення мала б мати наслідок. Стаття 29 частина (4) Закону № 47/1992 її вимагає, Суд тут констатує, що її немає, і йде далі. Якщо обов’язок лишається без наслідків, Суд у справах такого роду судить, маючи в розпорядженні лише висновки прокурора, що сталося й тут.

Оригінальний текст нормативного акта

Наведений нижче текст відтворено румунською мовою, в офіційній опублікованій формі.

Повний текст у формі, опублікованій в Офіційному віснику Румунії

Офіційний вісник № 789 від 17 вересня 2026 року 16 сторінок PDF, 106 KB акт починається на сторінці 2

Відкрити офіційний PDFЗавантажити PDF

На малих екранах переглядач не відображається. Скористайтеся кнопками вище, щоб відкрити або завантажити файл.

Ця стаття має інформаційний характер і не є юридичною консультацією. Для конкретних ситуацій зверніться до ліцензованого адвоката або податкового консультанта.