Заяви про громадянство, подані за строку в 5 місяців, перейшли на 2 роки, а Конституційний Суд не втручається

Той, хто подав справу про громадянство за строку в 5 місяців і чекав відповіді, не може посилатися на неконституційність, щоб уникнути нового строку у 2 роки. Конституційний Суд відхилив як неприйнятне заперечення, висунуте одинадцятьма заявниками в такій самій кількості справ Бухарестського суду, другого відділу адміністративного та податкового судочинства, зазначивши, що їхнє невдоволення стосується способу, у який суд застосував закон, а не його змісту. Рішення прямо зачіпає спільноту заявників з Республіки Молдова та з діаспори, для якої румунська держава має також окремі програми підтримки при поверненні до країни. Рішення № 493 від 19 травня 2026 року було опубліковане в Офіційному віснику Румунії № 606 від 24 липня 2026 року.

Ідеться про строк і його процесуальні наслідки. До Закону № 14/2025, опублікованого в Офіційному віснику Румунії № 218 від 12 березня 2025 року, Комісія з питань громадянства мала 5 місяців, щоб перевірити виконання законних умов. Згідно зі ст. I п. 15 нового закону, ст. 15 ч. (10) Закону про румунське громадянство № 21/1991 тепер передбачає, що звіт про перевірку складається у строк не більше 2 років з дня реєстрації заяви в технічному секретаріаті Комісії.

Оскаржений текст саме той, що пов’язує старе з новим. Ст. XIV ч. (2) Закону № 14/2025 говорить, що положення про процедуру надання громадянства застосовуються також до заяв, зареєстрованих у Національному агентстві з питань громадянства до набрання законом чинності, якщо на ту дату вони ще перебували на розгляді. Практично справи, які вже перевищили ті 5 місяців, опинилися під строком у 2 роки.

Наслідок одразу проявився в суді. Ті одинадцятеро подали до суду на ANC через відмову вирішити заяви у строк 5 місяців, дехто за 12 місяців до набрання чинності новим законом. Однакові заяви, подані в той самий період, мали різну долю: ті, що розглядалися до березня 2025 року, були задоволені, а ті, що розглядалися після, відхилені з мотивом застосування нового строку. Автори заперечення оскаржили саме цю розбіжність, посилаючись на ст. 1 ч. (5), ст. 15 ч. (2), ст. 21 та ст. 52 ч. (1) Конституції, а також на ст. 6 Європейської конвенції з прав людини.

Наслідки, які це має

Перший наслідок треба прочитати правильно. Рішення є рішенням про неприйнятність, а не про відхилення по суті. Суд не сказав, що ст. XIV ч. (2) є конституційною, а сказав, що в тому вигляді, у якому критику було сформульовано, її не можна було проаналізувати, бо вона насправді стосується тлумачення й застосування тексту з боку ANC та судів, залежно від обставин кожного спору. Підставою слугує ст. 2 ч. (2) і (3) Закону № 47/1992.

Другий наслідок процесуальний і негайний. Рішення є остаточним та загальнообов’язковим з дня опублікування, і те саме заперечення більше не може бути висунуте, згідно зі ст. 29 ч. (3) Закону № 47/1992. Спори, у яких заявники вимагали зобов’язати ANC відповісти за 5 місяців, залишаються без цього аргументу.

Третій наслідок найкорисніший практично: Суд показує, куди треба йти замість нього. Щодо рішення в конкретній справі існує спосіб оскарження, передбачений ст. 19 ч. (4) Закону № 21/1991. Щодо неоднакової практики між колегіями компетенція належить Вищому касаційному суду, який має конституційну роль забезпечувати однакове тлумачення й застосування закону, згідно зі ст. 126 ч. (3) Конституції. Задля цього розмежування Суд посилається на Рішення № 393 від 18 червня 2020 року, пункт 25.

Четвертий наслідок стосується логіки, яку Суд підтверджує, хоча й не вирішуючи справу по суті. Нові процесуальні норми застосовуються негайно, зокрема й до ситуацій, що тривають, як вираження принципу tempus regit actum. Негайне застосування не те саме, що зворотна дія, і ст. XIV ч. (2), у прочитанні Суду, лише втілює цей принцип.

П’ятий наслідок це розмежування, яке багато заявників пропускають. Ст. XIV ч. (1), яку не оскаржували, говорить, що для заяв, які перебувають на розгляді, матеріальні умови набуття громадянства залишаються тими, що діяли на дату подання заяви. Отже, змінюються лише правила процедури та строки, а не критерії, за якими оцінюється справа. Та сама межа між процедурою і суттю проходить крізь гірничі ліцензії: Суд визнав, що платіж, підвищений посеред ліцензії, не має зворотної дії.

Що змінилося порівняно з попередньою ситуацією

У праві цим рішенням нічого не змінюється. Змінюється процесуальне становище заявників, які сподівалися домогтися конституційним шляхом повернення строку в 5 місяців для своїх справ.

Справжня зміна сталася в березні 2025 року, із Законом № 14/2025, який суттєво переписав Закон про румунське громадянство № 21/1991, як на рівні матеріальних умов, так і процедури. Перехід від 5 місяців до 2 років для звіту Комісії найпомітніша зі змін для тих, хто чекає.

Законодавець розглянув окремо ці дві категорії норм, і ст. XIV якраз та стаття, що робить це розмежування. Частина (1) захищає матеріальні умови: раніше подані справи розглядаються за вимогами, що діяли на дату подання. Частина (2) не захищає процедуру: нові процесуальні норми застосовуються негайно й до старих справ, що перебувають у роботі. Ця асиметрія, задумана законодавцем, і є тим, що обурило заявників.

Автори заперечення спробували скористатися відомим прецедентом, Рішенням № 88 від 27 лютого 2014 року, яким Суд установив, що строки із Закону № 165/2013 про повернення незаконно вилученої нерухомості не застосовуються до процесів, які вже перебували на розгляді судів. Суд не перейняв цю аналогію, бо не дійшов до суті критики.

Уряд наполягав насамперед саме на неприйнятності, а додатково на необґрунтованості заперечення. Бухарестський суд в усіх одинадцяти справах вважав заперечення необґрунтованим, зазначаючи, що незворотність дії закону в часі стосується ситуацій, остаточно встановлених у минулому, а не правовідносин, що тривають. Голови обох палат Парламенту та Народний адвокат позицій не надіслали.

Переваги та недоліки

Корисні поради

Часті запитання