Коротко
- Конституційний Суд відхилив як необґрунтоване заперечення громадянина, який стверджував, що 30-денний строк для скарги на відмову надати інформацію суспільного інтересу є неконституційним.
- Оскаржуваний текст, стаття 22 частина (1) останнє речення Закону № 544/2001, лишається чинним і є конституційним. Хто пропускає строк, тому позов відхиляють як поданий із запізненням.
- Мотивування Суду: процесуальний строк не є перепоною праву на інформацію, а гарантією правової визначеності, бо надана із запізненням інформація втрачає актуальність і доречність. Рішення ухвалено одностайно.
Опубліковано: Офіційний вісник № 660 від 10 серпня 2026 року
Чинний з: 10 серпня 2026 року
Якщо ви просите в мерії чи міністерства публічну інформацію і не отримуєте жодної відповіді, у вас є 30 днів, щоб звернутися до суду. Один громадянин стверджував, що цей строк перешкоджає праву, яке Конституція проголошує необмежуваним. Конституційний Суд відповів, що він сплутав саме право з процедурою, яка його захищає. Рішення № 763 від 11 грудня 2025 року опубліковано в Офіційному віснику лише 10 серпня 2026 року, через вісім місяців після ухвалення. Це друге цьогорічне рішення, що підтверджує систему строків Закону № 544/2001, після того, у якому Суд підтвердив строки в 10 і 30 днів, протягом яких установа має відповісти.
Автор заперечення, Девід Метт-Ян, дійшов до Бухарестського апеляційного суду після того, як суд першої інстанції відхилив його позов як поданий із запізненням: він подав скаргу поза межами 30-денного строку. У касації він порушив питання неконституційності, стверджуючи, що сама наявність цього строку уможливлює посилання на пропуск строку, а пропуск строку перешкоджає праву, яке стаття 31 частина (1) Конституції проголошує необмежуваним.
Механізм закону простий. Згідно зі статтею 7 Закону № 544/2001, установа має письмово відповісти на запит про інформацію суспільного інтересу протягом 10 днів або, залежно від випадку, не пізніше ніж за 30 днів від реєстрації запиту. Якщо цього не зроблено, особа, яка вважає себе ущемленою, може подати скаргу до палати адміністративного судочинства окружного суду за місцем свого проживання або за місцезнаходженням установи. Останнє речення статті 22 частини (1), оскаржуваний текст, додає: «Скарга подається протягом 30 днів від дня спливу строку, передбаченого статтею 7».
Представник прокуратури просив відхилити заперечення, зазначивши, що текст має природу процесуальної норми, встановленої в межах розсуду законодавця. Голови обох палат Парламенту, Уряд та Омбудсман своїх позицій не надіслали.
Які наслідки він створює
Строк лишається незмінним і застосовується так само, як раніше. Рішення нічого не змінює на практиці: 30 днів спливають від закінчення строку відповіді установи, а не від моменту, коли заявник розуміє, що відповіді не буде. Хто подає пізніше, ризикує відхиленням через пропуск строку, точнісінько як автор заперечення.
Аргумент «право на інформацію не може бути обмежене» більше не спрацює проти строку. Оскільки рішення остаточне й загальнообов’язкове, воно закриває цей шлях для всіх майбутніх справ. Суди можуть посилатися на нього безпосередньо.
Суд підтвердив дві лінії практики. Перша: регулювання умов здійснення права, зокрема через строки, не є обмеженням, а дієвим способом запобігти зловживанню ним на шкоду іншим носіям прав (Рішення № 103/2021, пункт 37). Друга: право на інформацію не є абсолютним, і законодавець має конституційну компетенцію встановлювати умови його здійснення (Рішення № 21/2018, пункт 35).
Змістовне обґрунтування, це актуальність інформації. Суд визнав, що обмеження права на позов у часі не звужує право на інформацію, а гарантує безпеку правовідносин з погляду актуальності та доречності інформації, яку належить надати, як для заявника, так і для публічної установи. Інформація, отримана через роки, вже не служить меті, задля якої її просили.
Що змінилося порівняно з попередньою ситуацією
У тексті закону не змінюється нічого. Це рішення про відхилення, тож стаття 22 частина (1) останнє речення Закону № 544/2001 лишається чинною в редакції 2001 року, а судова практика триває без змін.
Змінюється статус юридичного аргументу. Досі позивач, якому закидали пропуск строку, міг спробувати оскаржити сам строк, посилаючись на необмежуваний характер права на інформацію за статтею 31 Конституції. Від публікації ця спроба має прямий і обов’язковий конституційний відповідник.
Варто помітити й розрив: рішення ухвалено 11 грудня 2025 року, а опубліковано 10 серпня 2026 року. Вісім місяців, протягом яких справи, що могли б спертися на цей орієнтир, ішли без нього.
Переваги та недоліки
Що доброго він приносить
- Підтверджує просте й передбачуване правило: 30 днів від спливу строку відповіді, хоч би яка була установа й хоч би яку інформацію просили.
- Захищає й заявника, не лише установу: інформація суспільного інтересу цінна, доки вона актуальна, а стислі строки змушують швидко зрушити ситуацію.
- Зменшує кількість заперечень, порушених без реальних шансів, а з ними й кількість справ, зупинених до відповіді Суду.
- Прояснює співвідношення матеріального права та процесуальної норми, часте змішування в адміністративному судочинстві.
Що поганого він приносить
- Тридцять днів лишаються стислим строком для людини без юридичної підготовки, тим паче що він спливає від моменту, коли установа мовчить, а не від документа, який заявник справді отримує.
- Рішення нічого не каже про випадок, коли установа відповідає формально, але ухильно чи частково; тоді початок строку встановити важче.
- Публікація через вісім місяців після ухвалення означає, що орієнтира бракувало саме тоді, коли він міг би скерувати справи в провадженні.
- Для автора заперечення, як і для інших у тотожних ситуаціях, відхилення через пропуск строку лишається остаточним: право отримати інформацію згасло на процедурі, а не по суті.
Корисні поради
- Занотуйте дату подання запиту. Від неї рахується все: установа має 10 днів або, якщо інформація складна, щонайбільше 30 днів на письмову відповідь.
- Від дня, коли спливає строк установи, починають бігти ваші 30 днів. Не чекайте відповіді, якої не буде; мовчання і є та відмова, яку ви оскаржуєте.
- Подавайте скаргу до палати адміністративного судочинства окружного суду за місцем свого проживання або за місцезнаходженням установи. Ви обираєте між ними.
- Зберігайте доказ реєстрації запиту (реєстраційний номер, підтвердження отримання, доказ електронного надсилання). Без нього не доведете, відколи спливають строки.
- Якщо ви пропустили строк, не наполягайте на неконституційності. Суд уже відповів одностайно. Дієвіше почати процедуру заново новим запитом, який запускає нові строки.
- Якщо отримали часткову чи ухильну відповідь, просіть письмово її доповнити, щоб існував документ, від якого строки рахуються чітко, а не покладатися на тлумачення мовчання.
Часті запитання
Скільки часу я маю, щоб оскаржити відмову установи надати мені публічну інформацію?
Чи визнав Суд цей строк неконституційним?
Чому строк не є перепоною праву на інформацію?
Що станеться, якщо я подам скаргу після 30 днів?
Куди подається скарга?
Чи застосовується рішення до справ, що вже в провадженні?
Оригінальний текст нормативного акта
Наведений нижче текст відтворено румунською мовою, в офіційній формі опублікування.
Показати повний текст актаСховати повний текст акта
DECIZIA Nr. 763 din 11 decembrie 2025 referitoare la excepția de neconstituționalitate a dispozițiilor art. 22 alin. (1) teza finală din Legea nr. 544/2001 privind liberul acces la informațiile de interes public
ВИДАВ: КОНСТИТУЦІЙНИЙ СУД РУМУНІЇ
Опубліковано в: ОФІЦІЙНИЙ ВІСНИК № 660 від 10 серпня 2026 року
CURTEA CONSTITUȚIONALĂ D E C I Z I A Nr. 763 din 11 decembrie 2025 referitoare la excepția de neconstituționalitate a dispozițiilor art. 22 alin. (1) teza finală din Legea nr. 544/2001 privind liberul acces la informațiile de interes public
Elena-Simina Tănăsescu
— președinte Asztalos Csaba-Ferenc
— judecător Mihai Busuioc
— judecător Mihaela Ciochină
— judecător Dacian-Cosmin Dragoș
— judecător Dimitrie-Bogdan Licu
— judecător Gheorghe Stan
— judecător Cristina Cătălina Turcu
— magistrat-asistent Cu participarea reprezentantului Ministerului Public, procuror Ioana Codruța Dărângă.
1. Pe rol se află soluționarea excepției de neconstituționalitate a dispozițiilor art. 22 alin. (1) din Legea nr. 544/2001 privind liberul acces la informațiile de interes public, excepție ridicată de David Matt-Ian în Dosarul nr. 16.626/3/2018 al Curții de Apel București — Secția a VIII-a contencios administrativ și fiscal și care formează obiectul Dosarului Curții Constituționale nr. 512D/2020.
2. La apelul nominal lipsesc părțile. Procedura de înștiințare este legal îndeplinită.
3. Președintele Curții acordă cuvântul reprezentantului Ministerului Public, care pune concluzii de respingere, ca neîntemeiată, a excepției de neconstituționalitate, arătând că textul de lege supus controlului, care reglementează un termen de 30 de zile în care se poate face plângerea, are natura unei norme de procedură stabilite în marja de apreciere a legiuitorului, fără a afecta dreptul la informație. C U R T E A, având în vedere actele și lucrările dosarului, constată următoarele:
4. Prin Decizia civilă nr. 1.532 din 28 martie 2019, pronunțată în Dosarul nr. 16.626/3/2018, Curtea de Apel București — Secția a VIII-a contencios administrativ și fiscal a sesizat Curtea Constituțională cu excepția de neconstituționalitate a prevederilor art. 22 alin. (1) din Legea nr. 544/2001 privind liberul acces la informațiile de interes public. Excepția a fost ridicată de David Matt-Ian într-o cauză având ca obiect recursul împotriva unei sentințe prin care s-a admis excepția tardivității introducerii cererii de chemare în judecată și s-a respins cererea de chemare în judecată.
5. În motivarea excepției de neconstituționalitate se arată că textul de lege criticat este neconstituțional, deoarece duce la o restrângere a dreptului la informație, care, potrivit art. 31 alin. (1) din Constituție, nu poate fi îngrădit. Această prevedere legală prin care este reglementat un termen în care plângerea poate fi introdusă creează posibilitatea invocării de excepții precum cea a tardivității introducerii cererii, excepție care îngrădește un drept prevăzut de Constituție și deschide calea spre o neconformitate în baza unei legi inferioare Constituției.
6. Curtea de Apel București — Secția a VIII-a contencios administrativ și fiscal apreciază că excepția de neconstituționalitate este neîntemeiată.
7. Potrivit prevederilor art. 30 alin. (1) din Legea nr. 47/1992, actul de sesizare a fost comunicat președinților celor două Camere ale Parlamentului, Guvernului și Avocatului Poporului, pentru a-și exprima punctele de vedere asupra excepției de neconstituționalitate.
8. Președinții celor două Camere ale Parlamentului, Guvernul și Avocatul Poporului nu au transmis punctele de vedere solicitate. C U R T E A, examinând actul de sesizare, raportul întocmit de judecătorul- raportor, concluziile procurorului, dispozițiile legale criticate, raportate la prevederile Constituției, precum și Legea nr. 47/1992, reține următoarele:
9. Curtea Constituțională a fost legal sesizată și este competentă, potrivit dispozițiilor art. 146 lit. d) din Constituție, precum și ale art. 1 alin. (2), ale art. 2, 3, 10 și 29 din Legea nr. 47/1992, să soluționeze excepția de neconstituționalitate.
10. Obiectul excepției de neconstituționalitate, așa cum a fost reținut de instanța care a sesizat Curtea, îl constituie dispozițiile art. 22 alin. (1) din Legea nr. 544/2001 privind liberul acces la informațiile de interes public, publicată în Monitorul Oficial al României, Partea I, nr. 663 din 23 octombrie 2001. În realitate, din examinarea concluziilor autorului excepției, Curtea reține că obiectul acesteia îl constituie prevederile art. 22 alin. (1) teza finală din Legea nr. 544/2001, care au următorul conținut: „(…) Plângerea se face în termen de 30 de zile de la data expirării termenului prevăzut la art. 7.”
11. În opinia autorului excepției, dispozițiile de lege criticate contravin prevederilor constituționale cuprinse în art. 31 alin. (1) privind dreptul la informație.
12. Examinând excepția de neconstituționalitate, Curtea constată că prevederile art. 31 din Constituție consacră dreptul persoanei de a avea acces neîngrădit „la orice informație de interes public” și obligația corelativă a autorităților publice, potrivit competențelor ce le revin, de a asigura „informarea corectă a cetățenilor asupra treburilor publice și asupra problemelor de interes personal”. În scopul garantării dreptului la informație a fost adoptată Legea nr. 544/2001 privind liberul acces la informațiile de interes public, ce reglementează atât cu privire la informațiile de interes public care pot face obiectul comunicării, cât și cu privire la modul în care pot fi obținute aceste informații — din oficiu sau prin depunerea unei cereri la autoritățile și instituțiile obligate să le comunice. În cazul în care autoritățile și instituțiile publice nu își îndeplinesc obligația prevăzută la art. 7 din Legea nr. 544/2001, respectiv de a răspunde în scris la solicitarea informațiilor de interes public în termen de 10 zile sau, după caz, în cel mult 30 de zile de la înregistrarea solicitării, persoana care se consideră vătămată în drepturile sale poate face plângere, în 30 de zile de la termenul prevăzut de art. 7 anterior menționat, la secția de contencios administrativ a tribunalului în a cărei rază teritorială domiciliază sau în a cărei rază teritorială se află sediul autorității ori al instituției publice. Autorul critică reglementarea acestui termen, care, în opinia sa, duce la o restrângere a dreptului la informație, deoarece limitează temporal posibilitatea introducerii plângerii împotriva refuzului autorităților de a comunica informațiile de interes public la 30 de zile de la expirarea termenelor prevăzute de art. 7 din Legea nr. 544/2001.
13. Cu privire la acest aspect, Curtea a statuat în mod constant că reglementarea de către legiuitor, în limitele competenței ce i-a fost conferită prin Constituție, a condițiilor de exercitare a unui drept, subiectiv sau procesual, inclusiv prin instituirea unor termene, nu constituie o restrângere a exercițiului respectivului drept, ci doar o modalitate eficientă de a preveni
exercitarea sa abuzivă, în detrimentul altor titulari de drepturi, în egală măsură ocrotite (Decizia nr. 103 din 23 februarie 2021, publicată în Monitorul Oficial al României, Partea I, nr. 575 din 7 iunie 2021, paragraful 37). De asemenea, Curtea a statuat că dreptul la informație nu este un drept absolut (a se vedea în acest sens Decizia nr. 21 din 18 ianuarie 2018, publicată în Monitorul Oficial al României, Partea I, nr. 175 din 23 februarie 2018, paragraful 35), astfel că legiuitorul are competența constituțională de a stabili condițiile exercitării acestui drept.
14. Aplicând aceste considerente în cauza de față, Curtea reține că limitarea în timp de către legiuitor a dreptului la acțiune împotriva refuzului autorităților/instituțiilor de a comunica informațiile de interes public nu constituie o restrângere a exercițiului dreptului la informație, ci o garanție a securității raporturilor juridice sub aspectul actualității și pertinenței informațiilor ce urmează a fi comunicate atât pentru solicitant, cât și pentru autoritățile/instituțiile publice.
15. Pentru considerentele expuse mai sus, în temeiul art. 146 lit. d) și al art. 147 alin. (4) din Constituție, precum și al art. 1-3, al art. 11 alin. (1) lit. A.d) și al art. 29 din Legea nr. 47/1992, cu unanimitate de voturi, C U R T E A C O N S T I T U Ț I O N A L Ă În numele legii D E C I D E: Respinge, ca neîntemeiată, excepția de neconstituționalitate ridicată de David Matt-Ian în Dosarul nr. 16.626/3/2018 al Curții de Apel București — Secția a VIII-a contencios administrativ și fiscal și constată că dispozițiile art. 22 alin. (1) teza finală din Legea nr. 544/2001 privind liberul acces la informațiile de interes public sunt constituționale în raport cu criticile formulate. Definitivă și general obligatorie. Decizia se comunică Curții de Apel București — Secția a VIII-a contencios administrativ și fiscal și se publică în Monitorul Oficial al României, Partea I. Pronunțată în ședința din data de 11 decembrie 2025. PREȘEDINTELE CURȚII CONSTITUȚIONALE ELENA-SIMINA TĂNĂSESCU Magistrat-asistent, Cristina Cătălina Turcu
Ця стаття має інформаційний характер і не є юридичною консультацією. Для конкретних ситуацій зверніться до ліцензованого адвоката або податкового консультанта.