Коротко
- Строк позовної давності в 3 роки для грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки починає спливати з дати припинення трудових або службових відносин, а не з кожного року, у якому відпустку не було використано.
- Період перенесення в 18 місяців більше не скасовує право автоматично: якщо роботодавець фактично не надав працівникові можливості використати відпустку, право на грошову компенсацію зберігається і поза цим інтервалом.
- Якщо працівник сам утримався від використання відпустки, хоч і мав таку можливість, право на компенсацію за інтервал, що перевищує період перенесення, не виникає. Рішення є обов’язковим для всіх судів.
Опубліковано: Офіційний вісник Румунії (Monitorul Oficial) № 665 від 11 серпня 2026 року
Набирає чинності: 11 серпня 2026 року
Роками ви не використовували всю відпустку. Пішли з компанії та попросили гроші за дні, що залишилися, а роботодавець відповів, що строк давно минув. Вищий касаційний суд встановив, що це не так: 3 роки починають спливати лише того дня, коли припиняються трудові відносини. Рішення № 40 від 9 березня 2026 року Колегії з вирішення правових питань опубліковано в Офіційному віснику Румунії № 665 від 11 серпня 2026 року, і з цього моменту воно є обов’язковим для всіх судів країни. Це друге важливе роз’яснення цього року у сфері прав, пов’язаних з відпустками, після правил виплати лікарняних за ставками 55, 65 і 75 відсотків.
Питання надійшло від Апеляційного суду Бухареста, Секція VII у справах щодо трудових спорів і соціального страхування, у справі № 20.893/3/2023. Позивач, колишній прокурор, вимагав грошового еквівалента днів щорічної відпустки, не використаних до припинення діяльності. Бухарестський трибунал відмовив у позові через сплив строку давності цивільним рішенням № 6.082 від 6 листопада 2023 року, а суд апеляційної інстанції вважав питання достатньо неясним, щоб воно потребувало принципового роз’яснення.
Практична вага велика, бо в Кодексі законів про працю сходяться два правила, які на вигляд суперечать одне одному. Стаття 146 ч. (3) передбачає, що гроші за невикористану відпустку можна отримати лише при припиненні індивідуального трудового договору. Стаття 146 ч. (2) дає працівникові період перенесення у 18 місяців, починаючи з року, наступного за тим, у якому виникло право, щоб використати відпустку в натурі. А стаття 268 ч. (1) п. c) встановлює строк давності у 3 роки для вимог щодо ненаданих виплат заробітної плати. Питання полягало в тому, від якого моменту рахувати ці 3 роки.
Відповідь Вищого касаційного суду виходить із простого спостереження: людину не можна позбавити права, яке вона не мала можливості заявити. Поки трудові відносини тривають, працівникові не відкритий шлях вимагати гроші за невикористані дні, а є лише можливість використати відпустку в натурі. Отже, право на позов виникає саме в той момент, коли обов’язок виплати стає таким, що підлягає виконанню, тобто при припиненні трудових відносин.
Наслідки, які це має
3 роки рахують від останнього дня договору. Для грошових вимог, що виникають з днів відпустки, не використаних до припинення трудових або службових відносин, строк давності починається з дати припинення, а не в кожному році, у якому відпустку не було взято. Працівник, який іде з роботи у 2026 році, у принципі може вимагати компенсацію і за давніші дні, і вони не вважаються автоматично такими, щодо яких сплив строк.
Перенесення на 18 місяців більше не є автоматичною гільйотиною. Для інтервалу, що перевищує цей строк, Вищий касаційний суд встановив змістовий, а не календарний критерій: право на компенсацію зберігається тоді, коли роботодавець фактично не надав працівникові можливості реалізувати своє право на відпустку, і не виникає тоді, коли працівник утримався від її використання, хоч і мав таку можливість.
Суд перевірятиме поведінку обох сторін. На підставі активної ролі, передбаченої статтею 22 Цивільного процесуального кодексу, суддя перевіряє, наскільки роботодавець виконав обов’язок створити умови для використання відпустки, включно з обов’язком інформування, і наскільки працівник просив відпустку відповідно до погодженого графіка або в інший розумний період.
Правило охоплює і службові відносини. Формулювання резолютивної частини прямо стосується вимог, що виникають із днів відпустки, не використаних до припинення трудових або службових відносин, а це включає державних службовців і професійні категорії з особливим статусом, як у справі, з якої постали ці питання.
Обов’язкове з дати опублікування. Згідно зі статтею 521 ч. (3) Цивільного процесуального кодексу, роз’яснення правового питання є обов’язковим для судів з дня опублікування в Офіційному віснику Румунії, тобто з 11 серпня 2026 року.
Що змінилося порівняно з попередньою ситуацією
Досі судова практика була поділена. Позиція більшості судів уже й раніше йшла в напрямі того, що строк спливає з припинення трудових відносин, але існувала й позиція меншості, за якою давність починалася б з дати, коли виникло право працівника вимагати використання відпустки. Різниця не була теоретичною: у другому варіанті майже будь-яка вимога щодо днів давніших за кілька років відпадала одразу.
Справді новим елементом, однак, є не момент початку давності, а другий абзац резолютивної частини, який стосується суті права. Вищий касаційний суд перейняв логіку практики Суду Європейського Союзу, зокрема рішення від 22 вересня 2022 року у справі C-120/21, за яким право на щорічну оплачувану відпустку не може припинитися, якщо роботодавець не поставив працівника в конкретне становище, що дозволяє його реалізувати.
Практично відбувається перехід від механічного тесту, заснованого виключно на спливі 18 місяців, до тесту поведінки. Якщо роботодавець не може довести, що інформував працівника і надав йому реальну можливість використати вільні дні, право продовжує існувати. Якщо працівник відмовився або проігнорував погоджений графік, право припиняється щодо інтервалу, який перевищує період перенесення.
Переваги та недоліки
Що це дає позитивного
- Усуває реальне джерело неоднакової практики, за якої однаковий тип вимоги вирішувався по-різному від суду до суду.
- Захищає працівника, який не зміг використати відпустку через обсяг роботи або відмову роботодавця, а не через власний вибір.
- Узгоджує національне право з практикою Суду Європейського Союзу щодо щорічної оплачуваної відпустки.
- Стримує практику неформального блокування заяв на відпустку з розрахунком на те, що право все одно припиниться через 18 місяців.
- Охоплює також службові відносини, тому не створює категорії персоналу, виключеної з цих гарантій.
Що залишається проблемою
- Працівник, який мав можливість використати відпустку і не скористався нею, втрачає компенсацію за інтервал, що перевищує 18 місяців перенесення.
- Критерій вини встановлюється в кожному окремому випадку, а це означає довші процеси, залежні від доказів, а не правило, передбачуване в цифрах.
- Роботодавці залишаються відкритими для вимог, що стосуються давніх періодів, які важко відтворити документально після звільнення працівника.
- Доведення того, що працівникові фактично надали можливість використати відпустку, практично покладається на роботодавця, який мусить роками зберігати письмові записи.
- Рішення нічого не змінює для справ, уже вирішених остаточно, навіть якщо там застосували тлумачення меншості.
- Грошова компенсація залишається можливою лише при припиненні договору, тому працівник, який продовжує працювати, і далі не може перетворити невикористані дні на гроші.
Корисні поради
- Просіть відпустку письмово, навіть якщо компанія користується інформаційною системою. Зареєстрована заява і можлива відмова є саме тими доказами, які шукатиме суд, перевіряючи, хто винен.
- Якщо ви вже пішли з компанії, рахуйте 3 роки від дати припинення договору, а не від року, у якому не використали відпустку. Точну дату дивіться в рішенні про припинення.
- Попросіть у роботодавця витяг із залишком днів відпустки на момент звільнення і порівняйте його з тим, що вам виплатили при остаточному розрахунку. Різниця і є сумою, яку ви можете вимагати.
- Зберігайте річний графік відпусток і листування щодо перенесень. Воно показує, чи дні залишилися невикористаними з об’єктивних причин, чи через ваш власний вибір.
- Якщо ви роботодавець, документуйте інформування працівників про залишок днів і про строк перенесення. Без цього доказу право працівника зберігається і поза межами 18 місяців.
- Не плутайте невикористану щорічну відпустку з іншими грошовими правами. Для решти виплат заробітної плати залишається правило статті 171 ч. (1) Кодексу законів про працю, зі строком, що рахується від дати, коли вони підлягали виплаті.
Часті запитання
З якого моменту спливає строк 3 роки за невикористані дні відпустки?
Чи втрачаються дні відпустки, давніші за 18 місяців?
Чи можу я вимагати гроші за невикористану відпустку, поки ще працюю?
Хто має доводити, чому я не використав відпустку?
Чи застосовується рішення до державних службовців?
Що буде зі справами, які зараз розглядаються?
Оригінальний текст нормативного акта
Наведений нижче текст відтворено румунською мовою, в офіційній опублікованій формі.
Повний текст у формі, опублікованій в Офіційному віснику Румунії
Офіційний вісник Румунії № 665 від 11 серпня 2026 року 16 сторінок PDF, 121 KB
Відкрити офіційний PDFЗавантажити PDF
На малих екранах переглядач не відображається. Скористайтеся кнопками вище, щоб відкрити або завантажити файл.
Ця стаття має інформаційний характер і не є юридичною консультацією. Для конкретних ситуацій зверніться до ліцензованого адвоката або податкового консультанта.